Іспит зрілости.

Станиславів, 20. мая 1919.

Україна переживає один з найбільш критичних моментів. Зближається хвиля, коли з випарів світової пожежі зачнуть вилонюватися нові, покищо невловимі величини.

Наддніпрянська Україна шамотається у неводах московського большевизму. Падуть неповинні жертви. Українські маси після жостокої лєкції зі сторони учеників Лєніна й Троцького підіймають стихійні бунти проти наїздників, бунти не суцільно зорґанізовані, бунти, які червоноармейські опричники топлять в морю крови. І ті маси приходять до свідомости, що тільки своя державність може принести їм можливі умовини життя. Приходить до тієїж свідомости й українська інтеліґенція, визволяючись з чаду російської нігілістичної атмосфери.

Доказом сього постава деяких лівих партій, такі типи як пр. отаман Григоріїв, отже тих, які ще так недавно приготовлювали терен для приходу большевизму. Доказом сього також шукання спільної плятформи для всіх партій по сей бік большевицького фронту; значить — люде в кінці приходять до сього спасенного переконання, що тільки обєднаними силами усіх партій і ґруп можна будувати державу, що перед партійною програмою й партійними амбіціями — мусять стояти інтереси держави. Спізнились, та краще пізно, як ніколи.

Чи можемо кинути каменем на тих людей? Ні! Висше себе не скочиш...

Ми бачимо, що Королівство Польське з такою самою лєкцією вийшло з російскої школи як і наддніпрянська Україна. Мілітарна сила Польщі держиться Познаньщиною*) і Галичиною (в першій мірі східною!). Спроби орґанізовання армії в Королівстві потерпіли фяско, воєнна позичка дала смішно мізерний результат.

Більшу частину познанських полків держить польське правительство у Королівстві для охорони перед большевизмом. У самім домбровськім басейні стоїть 15 тисяч познанських штиків. По достовірним звідомленням з тамтого боку польського фронту в Польщі йде внутрішний розклад по всім прійомам російських клясиків большевизму. А на чолі держави стоять die oberen zehn tausend, які нічого не бачуть й не чують... В нутрі реакція старого типу підмінована клясовою свідомостю робітництва і поневоленням селянства, на зовні заборчі інстинкти виплекані старим культом kresowej експльоатації українського чорнозему.

І сі польські імперіялістичні тенденції в першій лінії загрожують Західній Области У.Н.Р.

Західна Область, яка мала змогу в останніх десятках літ витворити серед нерожевих відносин польсько-австрійської дійсности кадри загартованої до буденної праці інтеліґенції освідомлених мас, звязаних тісно з тією інтеліґенцією родинними звязками і національним ідеалом, кинула на жертвенник української державности всі свої сили.

Зорана підчас світової війни вздовж і поперек ґранатами Західна Область зложила в 7-місячній війні з нахабним наїздником доказ своєї зрілости. Польсько-українська війна запишеться на картинах історії України як героїчний подвиг віками неволеного народу. Сей подвиг буде елєктризувати грядучі покоління і гартувати їх в боротьбі за краще майбутнє.

Саме тепер, коли в Парижі йде мова про Україну, наш ворог зібрав усі сили, щоби поставити світ перед доконаний факт.

Під вражінням перших поступів польської офензиви зачинає наша тяжко досвідчена підчас довголітних недостач суспільність хвилюватися.

Тому кличемо до неї: рівноваги! Важке колесо світового перевороту ще не докотилося до своєї мети. Живемо в часах найріжнороднійших можливостей, а війну виграє — як слушно замітив один з полководців — той, що має сильнійші нерви.

Кождий нехай на свойому місці сповняє по горожанськи свої обовязки, а наш доконечний ідеал здійсниться, бо мусить здійснитися! Гекатомби крови на побоєвищах Европи не на се лилися, щоби на пожарищі старої Европи відбудовано стару рудеру пануючих і поневолених...

І врешті — на фронті стоїть наша загартована в боях армія не зломана і свідома своїх обовязків.

Ми їй можемо сміло повірити нашу будучину.

*) Познаньщина відгородилася від Королівства сильним кордоном і не пускає в свої межі крулєвяків.

Република