У Великодньому числі (81) "Кр. Вістей" надруковано статтю М. Черкаського: "Зруйнування Київського Ставропігійського Братства". Вираховуючи знесені за большевицької влади в Києві пам'ятки української старовинної архітектури, автор статті згадує, між іншими, і знищення Київського Успенського Братства з його Академію, і його "святинею" — церквою Успення Пресвятої Богородиці, що автор вважає за "велике українське горе".
При цій нагоді автор статті подає коротеньку історію Братства, його манастиря і школи — Київської Академії, та зазначає їхні заслуги на користь української культури. Між іншим, що торкається української музики, автор зараховує до заслуг Академії: 1) те, що серед видань Академії була й праця; теорія музики Дилецького (1630 р.), що нарівні з іншими публікаціями Академії, як от граматика Мелетія Смотрицького і словник Памви Беринди (skill-музичної, Ф. С.), довго лежала в основі освіти цілого Сходу (Европи), і 2) те, що з учнів Академії вийшли на славний шлях служіння Україні, ніж іншим, музики: Березовський, Ведель, а також Бортнянський (підкресл. наше. Ф. С.).
Наведених фактів не можна залишити без завваги, особливо з огляду на обидва згадані автором прізвища. Що торкається Дилецького (не "Ділецького", як у автора), то література про цього першого нашого (recte — першого відомого нам) українського музичного теоретика, ще доволі скупенька, але вона є. Є навіть дещо і по українськи. Так, д-р Б. Кудрик в своєму "Огляді історії української церковної музики", що вийшов 1937 р. як XIX т. "Праць гр.-кат. богословської академії", у Львові, подає і про той музично-теоретичний трактат М. Дилецького, про який згадує М. Черкаський. На основі автобіографічних даних самого Дилецького, д-р Кудрик переповідає (стор. 23), що Дилецький склав свою працю у Вильні, де він вчився музики, а видав її 1677 р. в Смоленську (та це, зрештою, вказано і в заголовку одного з примірників рукопису трактату Дилецького; "издадеся въ Смоленску...").
Докладніше про трактат Дилецького оповідає М. Грінченко в своїй "Історії української музики" (К. 1922 р.). За його оповіданням, Дилецький видав свій музично-теоретичний трактат в Смоленську 1677 р., під заголовком: "Грамматика пѣнія мусикійскаго", в 1678 р. повторив видання польською мовою, з деякими змінами, в скороченню, у Вильні, 1659 р., по переїзді своїм до Москви, Дилецький видав цю останню редакцію своєї праці на "славьянскомъ діалектѣ".
Крім того відомо, що 1681 р. (7189-го за рукописами) М. Дилецький обробив музично-теоретичний трактат царського співака, диякона Іоанікія Коренєва і закінчив його під заголовком "Мусикія" (є кілька рукописних копій); 1910 р. з рукопису, що належав б. російському "Обществу любителей древней письменности", цей трактат надрукував російський дослідник церковної музики С. Смоленський у Петербурзі.
Отже, як видно, за відомостями наших істориків музики, музичний трактат М. Дилецького, в різних його редакціях, був надрукований у Смоленську (1677 р.), потім у Вильні (1678 р.) і нарешті у Москві (принаймні був там написаний — друкованого примірника цього останнього видання ми не маємо).
Треба на цьому ж місці згадати, що й друкованих примірників видань Смоленського і Виленського ми не маємо, а маємо тільки рукописні копії різних редакцій трактату, М. Дилецького (крім Виленської — польської). Але досі нам ніде не приходилось зустрічатися з тим, щоб якась праця Дилецького була видана, або, принаймні, написана в Києві. З Києвом Дилецький мав стільки спільного, що, мабуть, походив звідти, або, може, тільки деякий час жив там. Принаймні сам Дилецький у своїм рукописі, описаному прот. В. Металловим в його статті "Старинный трактатъ по теоріи музыки" 1679 г., cоставленный кіевляниномъ Николаемъ Дилецкимъ", надрукованій у грудневій книжці часопису "Русская Музыкальная Газета" за 1898 р. (є й окрема відбитка), називає себе "житель града Кіева" — л. 11 об.). Не знаємо, як довго жив він у Києві, але вже музичну науку свою він проходив у Вильні (а, можливо, що й у Варшаві), а життя закінчив у Москві. Жив він між рр. 1630—1700.
Врешті треба згадати, що одна з пізніших (з 1723 р.) рукописних копій трактату Миколи Дилецького є в Церковно-археологічному музеї Митрополита Андрія Шептицького у Львові.
А тепер щодо Бортнянського. Бортнянський, це такий велет у історії церковної музики — і не тільки української, — що про нього є доволі багата література (правда, переважно російська), до якої і треба звертатись. Чимало писалося про нього й по українськи. Так, М. Грінченко в своїй згаданій вище "Історії української музики" оповідає про Бортнянського (ст. 145), що він "народився в 1761 році в Глухові на Чернигівщині, був хлопцем прийнятий до Придворної Капелі в Петербурзі, де вчився музичної грамоти у відомого італійського композитора Галупі; їздив разом з останнім до Італії закінчувати свою музичну освіту. Повернувшись після трьохрічного (ll-piчнoгo. Ф. С.) перебування у Венеції, був призначений директором Придворної Капелі...".
У книзі д-ра Б. Кудрика ("Огляд історії української церковної музики") про Бортнянського говориться (стор. 40), що "він уродився 1754 р. в Глухові. Від 1759 р. (себто від 8-го року життя. Ф. С.) належав до пpидвopнoї капелі". Д-р Кудрик доповнює хронологічною датою те, що глухо сказано у М. Грінченка ("був хлопцем прийнятий до Придворної Капели..."); але ця дата робить нам ясним, що Бортнянський не вийшов з рядів Київської Академії, бо коли прийняти останнє, то насувається питання: коли ж, скількох років, він туди вcтупив, коли вже на 8-му році він був у царській капелі?
Один з поважних істориків російської церковної музики й біограф Бортнянського, Aнaт. Преображенський (†1929 р.), в ст. "Д.C. Бортнянський 1751—1825. Къ 75-лѣтыю со дня его смерти" в часопис. "Русская Музыкальная Газета" за 1900 р. (ч. 40) оповідає, що Бортнянський дістався до царської капелі навіть "семи лѣтъ". Те ж саме оповідає і відомий російський церковний компоніст та музичний письменник, українець з походження, Микола Компанійський (†1910 р.), в біографії Бортнянського, уміщеній у книзі "Памяти духовныхъ композиторовъ Бортнянскаго, Турчанинова и Львова" (різних авторів — Петеpб., 1908 p.) на стор. 20-ій. Цю вказівку (себто, що Ботнянський був привезений до капелі 7-літнім хлопцем) можна вважати за найдостовірнішу. Цей факт — себто, що Бортнянський був прийнятий до царської капелі вже 7-літнім хлопцем, — приймає більшість біографів Боpтнянського, починаючи від одного з найстарших з них — Олекси Львова, що був другим наступником (по своєму батькові, Ф. Львовові) Бортнянського на посаді директора царської капелі й писав свою біографічну замітку про Бортнянського (в часоп. "Музыкальний Свѣтъ", 1855 р., ч. 8), мабуть, на підставі матеріялів про Бортнянського та документів, що переховувалися, за його часів, у самій капелі. Пізніші біографи Бортнянського, напр. М.Д. Xмыровъ (в публікації "Портретная галерея русскихъ дѣятелей. Изданіе А. Мюнстера. Сто біографій. Т. ІІ, вид. 2-е, Петербург, 1869 р."), Н. Грушке (в "Русскомъ Біографическомъ Словарѣ", том "Бетанкуръ-Бяхетъ", Петерб. 1908), А. Митропольський (в "Православной Богословской Энциклопедіи", вид. під ред. проф. А. Лопухіна, т. II, вид. 2-е, Петерб., 1913 р.) та інші, так само, водноголос оповідають, що Бортнянського забрали до царської капелі семилітнім хлопцем. Отже, коли ж він міг вчитися в Київській Академії?
Правда, один з біографів Бортнянського — остатнього вже часу — д-р Василь Левицький (див. статтю "Дмитро Бортнянський (1751—1825)" в часоп. "Дзвони" 1938 р., кн. І-ІІ й IV-V), оповідає про Бортнянського, що "повну загальну освіту (siс!) дістав він у глухівській Духовній Академії" та що потім "батьки вислали Бортнянського в Петербург, де він мав доповнити свою освіту". Все це, звичайно, видумка. В Глухові ніякої духовної академії не було (та й Київська академія тоді ще не була "духовною", а просто "академією"); хто вислав Бортнянського в Петербург, нам не відомо, тому, що ніяких документів на це немає. Висланий він був туди зовсім не "для доповнення освіти", а для укомплетування царської капелі. Можливо, що він був висланий в Петербург з Глухівської підготовчої музичної школи, заснованої ще за цариці Ганни Іванівни († 1740 р.) спеціяльно для підготови співаків з українців для царської капелі. Капеля ця (звалася також "капелія" й "капель") була хором царських співаків, де жіночі партії сопранів та альтів виконували хлопці. Час від часу, в міру потреби, кращих співаків з Глухівської школи відсилали в Петербург, на укомплектування капелі.
Хлопців посилали в дуже ранньому віці: не тільки в 7-літньому, але і у 6-літньому. Ор. Xалявський (псевд. письменника Гр. Данилевського) біограф Гр. Сковороди (журн. "Основа" 1862 р., кн. VIII, серпень), що теж був свого часу співаком царської капелі, вказуючи кілька документів, надісланих йому В.В. Стасовим (директором б. Імператорської Бібліотеки в Петербурзі), з архіву двірської контори, наводить з одного з них (з 1784 р.) список 11 нових співаків, надісланих до капелі з Новгород-Сіверського намісництва бунчуковим товаришем Рачинським. Серед них є: чотири — 6-літніх, два — 7-літніх та трьох 8-літніх; в останніх двох вік не зазначений. Отже, цілковито правдоподібно, що Бортнянський був відісланий до царської капелі у 7-му році життя, а в цьому віці він не міг бути в Київській академії, і був післаний з Глухова, звідки, як кажуть його біографи, походили його батьки, або ж з Глухівської музичної школи, куди він міг попасти старшим уже дещо.
В кожному разі в Києвській академії він не вчився, та ніхто з тих, що писали про Бортнянського, про це не згадує, тому, ні М. Дилецького, ні Д. Бортнянського зв’язувати з Київською академією зaйвo.
На закінчення радимо тим, що пишуть про музику — чи то про нашу, чи про чужу, — щоб зверталися за відомостями до відповідних джерел (принаймні до енциклопедичних та музичних словників), а, по можливості, й до когось з наших музичних письменників.
Прага, 3. V.1944 р.
Краківські вісті
13.05.1944