Три торговельні агенти розмовляли про свої буденні справи:
— Поганий інтерес, — сказав сердито книжковий кольпортер Луб. Зовсім нема замовлень на мій товар.
— І я теж не здобув за ввесь день ні одного замовлення — сказав галантерійник Дуб.
Третій гість, Зуб, лише підсміхався задоволений.
— Мені добре пішло, — сказав — і думаю, що завтра також добре мені піде. Ви повинні змінити свої методи.
— Коли хочете сказати, що ми не знаємо, як братися до справи, то...
— Ні, не те, — сказав Зуб, — але нинішній продавець мусить мати щось більше, як добрий язик.
— Пусте? — перебив Дуб. — Не зможете хіба приневолити людей купувати те, чого вони не потребують. Возьмім на приклад моє: — воздушні пістолі. Чи ви могли би продати таку пістолю якому монахові?
— Чому ні? — запевнив Зуб. — Успіх в такім випадку залежить від способу який приміниться. Маєте може під рукою яку пістолю?
У відповідь Луб вийняв з валізи щось подібне до автоматичної пістолі.
— Ось вам, — сказав гордо — найкраща зброя свого рода на цілім ринку. Ручу, що можна нею вбити крілика на 60 метрів.
Луб оглянув зброю.
— Закладаюся з вами на сто злотих, що вийду і продам це першому прохожому.
— Добре — сказав Дуб, усміхаючись. Луб сховав пістолю до кишені. Всі три агенти зайшовши на край міста, вийшли на широке шосе.
— Ось ваш покупець — сказав Дуб, побачивши над'їжджаюче авто.
— Сховайтеся під цей місток і сидіть тихо.
Сказавши це, Зуб положився посеред дороги. Авто над’їхало й задержалося. З нього висів шофер.
Луб негайно встав і поставив до нього пістолю.
— Руки вгору! — сказав грізно.
— Та я...
— Руки вгору! — закричав Зуб, — бо стріляю.
Шофер нерадо послухав. Зуб перешукував свою жертву; найшов золотий годинник і добре виповнений гаманець.
— Я... я закличу на вас поліцію — видобув із себе шофер.
— Можете, — сказав Зуб. По тім нагло змінив тон.
— Не бійтеся, — сказав лагідно, — я не бандит. І віддав шоферові речі.
— Як? це жарт?...
— Ні, пане, відповів Зуб, це лише така комедія. Я показав, який ви безборонний, коли не маєте такої пістолі, як оце я. Мусите признати, що я міг вам забрати все, навіть авто, і втекти.
— Умгy!
— Але я тільки продавець з оригінальною методою продавання, — говорив далі Зуб. — Ця пістоля не має навіть набоїв. Тому до її вживання не треба дозволу. А все ж вона виглядом на зброю і то добру. Купіть собі й будете раз на все життя забезпечені.
Шофер почав сміятися.
— Ага, продавець! — сказав. — Кілько то коштує?
— Двадцять п'ять злотих — сказав врадуваний Зуб.
— І, кажете, нема там куль; — говорив шофер. — Добре, я візьму це.
Підійшовши до авта, вийняв з кишені коло сидження великий браунінґ і наставив до Зуба.
— А це, — сказав, — справжній револьвер і має кулі. Тепер я вам скажу: Руки вгору!
Та я...
— Руки вгору! — закричав шофер, — а то стріляю.
Зуб підняв руку, а шофер забрав йому все, що мав у кишенях і поїхав.
З-під містка доходив безперервний сміх. Зуб скреготав зубами.
Рідна земля
05.05.1944