Дивна є війна в своїх наслідках! Для одних людий приносить вона маєтки, славу, достоїньства, иншим знова самі втрати, нещастя і смуток. Та здаєся найнещасливійші то малі діти, яких родичі погибли на війні, або серед злоби дня затратили, або вкінци добровільно покинули на божу опіку. Такими саме дітьми опікуєся краєве Товариство охорони дітий і опіки над молодіжию, якого філія істнує тут в Тернополі. Завязана в 1917 р. філія згаданого товариства переняла в свою опіку 50 дітвори обох полів в віці від двох місяців до 14 літ і умістила їх в захоронці, якою з поручення Виділу займаються сестри Служебниці.
В яких обставинах жила ся дітвора тяжко описати. Голі, босі, в зимних вогких комнатах, без догляду були діти, як забрало їх Товариство в свою опіку. Жаль було дивитися на ті закостенілі від зимна з запалими щоками діточки, які в заранні свого життя були здані своїй власній судьбі. Тяжка була праця Заряду, нім приведено сю захоронку бодай до можливого виду. Нанято хату вправді не конче відповідну але одиноко тоді можливу, постаранося о молоко, товщі, муку і инші засоби, придбано ліжка, колиски, троха одіжи, та найгірше з обувою, якої до сеї пори товариство не вспіло вистаратися і ще минувшої зими мусіла бідна дітвора бігати боса.
В кождім випадку заходом Виділу і СС Служебниць допроваджено до того стану, що діти ситі і мають в що oдітися, хоть більшість з них ще боса.
Подбав Виділ також і про моральне вихованнє дітвори.
Своїм коштом допоміг одній зі Сестер покінчити фреблівські курси і ся саме Сестра, невідступна опікунка сеї дітвори, учить їх співати, забав і ігор, призвичаює дітвору до чистоти і порядку так, що прямо належить подивляти великі успіхи її праці в такім короткім часі. Щоби дати можність ширшій нашій громаді близше запізнатися з успіхами тої праці, Товариство має намір уладити в найблизшім часі попис сеї дітвори для запрошених гостей. В тій ціли будуть упрошені до того панночки відвідувати знані родини, щоби їх запросити на сей попис і доручити карти вступу.
Через урядженнє сего попису має Товариство намір звернути на себе і свої потреби увагу ширшої суспільности, яка би в більшій мірі як до тепер заопікувалася Товариством і помогла йому сповнити приняті обовязки супроти вoєнниx сиріт.
А потреби Товариства в тім згляді перевисшають значно його сили. Для тої одної захоронки, товариство потребує ліпшого і більшого поміщення, потребує великої готівки на удержаннє дітвори, потребує для дітвори біля і одежи, потребує чобіток, потребує ліжок, соломи до них, словом потреби є такі великі, що тут одиниці не є в силі щось зарадити, тут мусить взятися до роботи весь загал.
Передовсім кождий і кожда повинні стaти членом сего Товариства і то так, щоби не було свідомого громадянина або громадянки, які не належали би до Товариства.
Дальше належало-би, щоби при всяких нагодах збирати жертви на ціли товариства, і то жертви в натурі як мука, крупи, сало, бульба, білє і т. п., а вкінці ходить також і о се, щоби Товариство мало до розпорядимости більшу скількість осіб, особливо пань до нагляду над захоронкою.
Опікуючися сиротами, віддаємо державі і суспільности подвійну користь. Через вихованнє держава зискує з кождої дитини доброго і хосенного горожанина в противнім случаю держава того горожанина в найліпшім разі стратить, а дуже часто є такий горожанин для держави і суспільности тягарем і завадою. Тому то, так в інтересі гуманности як і в інтересі держави належить змагання Товариства як найбільше від кoждим зглядом так морально як і матеріяльно попирати.
В упорядкованих державах суспільність дбає сама про се, щоби ні одна одиниця для держави не пропала. Дбаймож про се і ми!
Український голос
03.05.1919