Весняною ластівкою прилинула до нас радісна вістка, що вертає з неволї до своєї столицї Князь Церкви, Галицький Митрополит, чільний український Громадянин, д-р Андрій ґраф Шептицький.
Стояв він, як добрий пастир, на сторожі своєї Церкви в часї ворожого наїзду. Кріпив душі свого духовного стада з хвилях трівоги і не стратив віри в будуччину. Вливав в душі українського громадянства надїю на красшу долю і не похитнув ся у своїх пересвідченях.
За се високе почутє свого пастирського і народного достоїнства опиняв ся він у царській тюрмі.
Нинї Митрополит на волї, а небавом зазиває між нами, на рідній землї і архипастирською рукою поблагословить свій нарід.
Чим привитаємо Князя нашої Церкви?
Принесемо в привітї щиру любов для його особи, глубоку пошану для його працї, для його посвяти і для тяжких днїв мученичого житя, проведеного в неволї.
Але ceгo за мало! На нас тяжить обовязок пошанувати Князя Церкви даром, наймилїйшим його серцю. Він був щедрим батьком і опікуном української дитини, оснував і удержував для неї школи, вивіновував захоронки та оселї, виводив в люди своїми засобами українські сироти.
За дари серця — відплатимо серцем!
В хвилї, коли на нашій землї виросли десятки тисяч могил, коли нашою кровю орошено далекі, чужі краї, коли тисячі бездомних сиріт тиняють ся і блукають по зруйнованих оселях, на нас лежить обовязок утворити велику, всенародну інституцію для українських сиріт, в честь Того, що на сїм поли добродїйности присвічував нам великодушним приміром.
Недоля прибрала такі розміри, що за мало тут десятки і сотки тисяч корон. Український нарід мусить зложити найменше мілїон корон і то можливо в короткім часї, та передати йoгo, як вічний фонд в руки Митрополита ґр. Андрея Шептицького.
За серце — відплатимо серцем!
Отрім сльози воєнним сиротам, яких батьки упали в бою, a побіч них тим дїтям, яким подїї останних лїт видерли тепле серце отця і матери та крівлю над головою.
Хоча тяжкі часи, хоча богато сел та осель упало жертвою огню, хоча тисячі родин зруйновані, то все ж таки віримо в живучість нашого народу і тому відкликуємо ся до нього.
Нехай не буде нї одної одиницї серед мущин і жіноцтва, серед селянства, міщанства, та освічених духової і світських верств, яка би не докинула своєї лепти на сю велику цїль.
Для постійного збираня складок просимо завязати безпроволочно по селах і містах комітети, а призбирані жертви пересилати під адресою: Товариство "Днїстер", вкладкова книжочка ч. 10.000.
Нехай-же кожний складає свій даток для українських сиріт, в імя української ідеї, для культурного розвитку нашої землї, для пошани князя нашої Церкви!
А відкликуємо ся не тільки до тих, що остали дома, але і до тих, що по стрілецьких ровах стоять на сторожі наших народних придбань і нашої долї в будуччинї!
Дїло, до якого взиваємо український нарід, є великої ваги і достойне імени Митрополита Андрея Шептицького.
Нехай-же воно довершить ся скоро і щасливо, Богу на славу, а Українї на пожиток!
У Львові, дня 9. квітня 1917 року.
Почесна Президія:
Олександер Баравінський, о. Андрей Білецький, д-р Мих. Волошин, д-р Кость Левицький, Евгенїя Макарушкова, д-р Евген Олесницький, Юліян Романчук, Михайло Стефанівський, д-р Стефан Федак, о. Іван Чапельський, Лев Шехович.
Комітет:
Блянка Баранова, д-р Стефан Баран, Наталка Барвінська, Ольга Бачинська, д-р Володимир Бачинський, Евгенія Вергановська, д-р Теодозий Воєвідка, д-р Евген Гвоздецький, Евгенія Гриньовська, о. Юліян Дзерович, Йосиф Доманик, Йосиф Дрималик, Ольга Корінцева, о. Теодозий Лежогубський, о. Василь Лициняк, Зенон Лукавецький, д-р Остап Макарушка, Володимир Масляк, Софія Олесницька, Михайло Павлишак, о. Ілярій Паньківський, д-р Володимир Пежанський, д-р Володимир Ревюк, Емілія Стернюкова, д-р Кирило Студинський, Марія Федакова, Мирон Федусевич, Яків Яцкевич.
[Дїло]
11.04.1917