Два дедлайни перед третім

Так склалося, що останні доленосні події в житті країни збіглися з моїми двома перекладацькими дедлайнами. Вибори президента стали катастрофічним тлом практично одночасної роботи з двома книжками з двох різних світів і мов, способів життя та стилів мислення, ідей і тем. Сказати, що я божеволів від цього шаленого перепаду в окремо взятій голові і від швидкості перемикання з однієї книжки й мови на іншу, означало би ще одну скаргу в морі безнастанних нарікань, яких і так навколо не бракує. Усім зараз складно, то чому мені має бути просто? Втім я, образно і цілком щиро кажучи, зненацька застав себе в карколомному шпагаті, якого за майже двадцятирічний досвід перекладацької діяльності навіть і близько не мав.

А тому вперше в житті реально боявся, що не витримаю і зламаюся, бо насправді дуже близько підійшов до небезпечної межі, за якою фізичне та розумове виснаження супроводжується чимось моторошним і геть некерованим. Іноді психологи називають цей стан професійним вигорянням. Не знаю достеменно, що це було, але я нікому би такого не побажав – жодній людській голові й нервовій системі. Також не знаю, чи вийду з нього без втрат і що таке "втрата" в моєму конкретному випадку. Адже бувають втрати, які згодом обертаються набутками – варто лише поглянути на них під іншим кутом зору.

Кожна з книжок мала свій особливий рівень складності й вимагала від мене особливих умінь.

Одна з них (англомовна) була про кібервійну – а отже, про наше принципове безсилля перед світом цифрових технологій і маніпуляцій у сфері медіакомунікацій. Якщо намагатися бути дуже лаконічним, то ця солідна наукова розвідка за допомогою методології лаканівського психоаналізу та новітніх течій західного марксизму пробувала знайти відповіді на питання, хто, чому та яким чином працює з нашим "інформаційним планом" і як нам протистояти цифровим впливам різного характеру та сили дії.

Це було дуже проникливе і тривожне наближення до сфери, в якій ми існуємо вже досить давно, але досі не знаємо, як вона працює і, головне, ким у цьому надскладному, алгоритмізованому й безлюдному віртуальному світі є реальна людина з плоті та крові під час її драматичного занурення в царину чужих впливів і маніпуляцій. Ця критика ще не до кінця з'ясованого і збагненого, напівсекретного та вкритого масою таємниць і залаштункових дій мала цілком реальний контекст – "Вікілікс" Асанжа і викриття Сноудена, війну в Сирії й український Євромайдан, виборчу кампанію Трампа та вплив російських спецслужб на президентські вибори 2016 року, скандал із Cambridge Analytica і британський Брекзіт.

Крок за кроком просуваючись аналізом віртуального світу, сповненого сумнівів, чорних дір і білих плям, я спостерігав за черговою версією протистояння рябчуківських "двох Україн" у вже зміненому політичному контексті, за невмінням владного кандидата та його команди відбивати атаки й нівелювати закиди й бадьорим конструюванням суперуспішної віртуально-політичної оболонки, яка зуміла не лише сподобатися більшості виборців, а навіть зміцнити їх у переконанні, що геть незбагненний X несе більше позитиву й менше небезпек для країни, ніж перевірений роками реальної та інформаційної війни Y.

Це була хроніка поразки старого способу ведення кампанії. Перемагають абсолютно нові методи роботи з клієнтом – вмілі, ретельно прораховані, технологічні та цинічні. Усе, як книжка пише. А крім того, загальна скептична атмосфера дослідження цілком збігалася з головним настроєм наших виборів: ми не знаємо, хто, що і яким чином це сконструював, з якою метою весь цей рух і хто або що буде його прикінцевим бенефіціаром. Головне ж – у нашій українській реальності, як і в книжці, невідомо, що саме нас чекає далі після цієї програної (або ж виграної – хто як на це дивиться) битви.

На тлі цієї тривожної симфонії перекладалась і зовсім інша книжка – про польську гусарію, непереможну військову формацію XVI–XVIII століть, зоряної епохи Першої Речі Посполитої. Польський автор з великою любов'ю до минувшини та справжнім реконструкторським запалом детально описує й аналізує причини виникнення й занепаду передової польсько-литовської кінноти, яка кілька століть зі змінним успіхом тримала в покорі цілий реґіон, включно з Великим Московським князівством; відтворює в найменших подробицях і з рясним цитуванням старопольських першоджерел зброю, обладунки, побут, ідеологію, спосіб ведення війни геть далекої від сьогоднішнього дня епохи; смакує і милується, як польський шляхтич на турецькому коні вартістю з кілька десятків челядників і з шаблею, що коштувала в десять разів більше, ніж якби була виготовлена зі щирого золота, прошивав за одним разом своїм шестиметровим списом до шести солдат московського війська.

Я не міг вийти з дива, хто і навіщо вигадав мені таку інтелектуальну пригоду. Чому так сталося, що обидві гарячі книжки з мого перекладацького верстату водночас такі різні, але насправді про те саме: про способи знищення людини людиною, про ефективність цих способів у різні епохи, коли замість великих ворожих полчищ – одинички й нулі в різних комбінаціях, коли переконаний, де ворог – і коли навіть не уявляєш, звідки він може раптово виникнути, коли чітко знаєш, під якою корогвою та якому королю служиш – і коли вже сам не знаєш, хто ти самому собі і що робиш, тиснучи в цей момент на якийсь невідомий лінк. Два дедлайни перед третім, після якого треба якось жити і не зламатися, як гусарський спис від твердої кістки літописного московита.