Українське шкільництво по цьому боці стрілецьких ровів в упадку — в такім тяжкім упадку, який тілько можна собі уявити. Наша молодіж, дітвора марнується. Львівська і перемиська ґімназія замкнена, народні школи також. Тільки де-не-де по селах відбувається наука тай то неправильно, таксказатиб, прихапцем. Шкода для молодіжи страшна, тим страшнійша, що на початку війни стратила вона вже рік, а в слідуючих роках чи то через воєнні операції, чи то через брак учителів або опалу не побирала правильної науки.
Не в нашій силі поборити ті перепони, які спиняють наше шкільництво в сповнюванню свойого завдання. Наше громадянство може хіба ратувати те, що дасться уратувати. В першій лінії мусимо за всяку ціну отворити нашу ґімназію в Перемишлі. Зближаються весняні дні, коли то молодіж найбільше наражена на небезпеки, коли вона з безділля вештається по всіх усюдах і деправується лихими впливами улиці. Наука в школі, контакт з учителями багато причиниться до того, що молодіж забереться до серіозної праці, щоби бодай в части переробити матеріял цього шкільного року. За тією працею не буде вона мати часу на волокиту по улицях, замку і то що. Правда — перепони в отворенню великі, бо брак льокалю на приміщення ґімназії; оба будинки укр. ґімназії і будинок ґімн. інстітута — як звісно — зареквірували польські військові власти. Але і ті перепони мусить наше громадянство перемогти. Колиб не удалось виєднати опорожнення бодай одного будинку, в такім разі треба оглянутись за відповідними убікаціями і може хтось прийме ґімназію в комірне...
Родителі, котрі зачали і мають змогу учити свої діти приватно, нехай далі те роблять; тим робом уратують свої діти перед стратою року. Бо страта то велика — дуже велика в часах, коли наш народ втратив тільки молодої інтеліґенції, і коли її так дуже а дуже потребує на усіх полях народнього життя. Тому то і до приватної науки треба тепер привязувати велику вагу.
Найтруднійша справа з народніми школами, бо тут ми безрадні і в своїй немочі хіба ломимо руки над їх упадком. Наші селяни, знаючу вагу освіти, бажалиби теж самі учити свої діти початків грамоти, але брак букварів не дозволяє їм це ділати. Розбиваються вони по усіх книгарнях за укр. букварями і дістати їх не можуть. В їх клопоті наше громадянство може їм прийти в поміч, тим, що займеться збіркою старих букварів і зложить їх до розпродажу в Народному Базарі. В многих наших домах можна знайти старі букварі, їх треба тепер вишукати і віддати на службу народній освіті.
Як можемо, ратуймо вашу молодіж перед марнованням дорогого часу, бо коли вона цілий рік прогайнує, то цієї страти в народному білянсі не покриють ніякі плюси.
Український голос (Перемишль)
13.04.1919