Поневоленнє жінки скінчилося. Нинішна хвиля приняла її цілковите визволеннє і поставила на рівні з мущиною. Те, що вчера було мрією, сталося нині дійсністю. Жінка стала справдішним членом держави, добула права, а добувши їх припала на себе й обовязок супроти суспільности. Кожний обовязок є тяжкий, ще більшою вагою тяжить він під нинішну хвилю на українській жінці. Сповнити його вона мусить.
Найкращі сини народу станули під кріс. Проливають кров і буйні голови кладуть в нашій обороні і здержують дужими грудьми ворожу навалу. Це святий обовязок мущин і від жінок ми єго не жадаємо. А в нутрі краю, оттут на задах, йде горячкова робота коло збудовання і скріплення держави. І тут, в нутрі краю іменно, жінка мусить станути разом з мущиною до спільної роботи, мусить вложити частину свойого "я" для добра загалу. Мусить це зробити щоби справді стати рівноправною і повновартною з мущиною.
І ми бачимо, що богато жінок передовсім в околицях, де шаліє війна, стануло на висоті свойого завдання. В часі, як йшла люта боротьба на вулицях Львова, українські жінки спішили радо до праці; одні до шпиталів, до санітарної служби, інші до канцелярійних робіт, інші до кухні. Були й такі, що серед граду куль розносили муніцію і їдуть в найбільш небезпечні місця. А всі вони заступали в цей спосіб велике число мущин, які заняті були при важнійшій службі.
Ми бачимо також, що й між нами є богато одиниць, які серед тяжких нераз обставин працюють з повним пожертвованнєм і з безкорисною посвятою. І в нашому місті найдеться богато жінок, панночок і пань, які з відзнакою "Червоного Хреста" роблять святе діло, опікуються ранними братами по шпиталях, несуть поратунок хорим героям. Та сто разів краще булоб воно, колиб за приміром одиниць пішов загал жіноцтва. Колиб тихі слова розради почув ранений стрілець в шпиталі. Колиб ніжна рука перевязала перестрілене рамя жовніра. Колиб лагідний погляд жіночих очий впав на бліде чоло хорого. Колиб хотяй частина цих, що проходжуються по вулицях заглянула до лічниць. А богато, богато, ще може це зробити.
Потрудьтесь — будь ласка — панночки, святе діло зробите, великий найбільший обовязок сповните, який тяжить нині на жінці.
В поміч раненим стрільцям прийти мусить рівнож і сільське жіноцтво. В чім лежить його задача, бачимо з поклику, який видала управа "Червоного Хреста". Сільське жіноцтво мусить негайно вибрати комітет, який має збирати в селі добровільні жертви для хорих і ранених жовнірів. Цими жертвами можуть бути гроші, білє, простирала, книжки до читання, мука, хліб, масло, яйця, молоко і т. п., взагалі всьо, що є конечне для хорого. Сю збірку можуть найкраще уряджувати на селі жіночі комітети.
Тому звертаємось до жінок на селі, передовсім до рухливійших і свідомійших дівчат, щоб вони взялись сейчас до праці. Щоб не забули на своїх братів, які бються з ворогом в полі, щоб памятали на ранених, які лежать по шпиталях. Щоб жінка тямила про мужа, а сестра про брата, а кохана щоб милого мала все на думці.
Бо ті хорі і ранені, які лежать в нашому місті, мають також жінки, сестри і милі. І може вони в иншому повіті для тих з нашої околиці трудяться.
Всі ми нині братами одні другим і дбаючи про брата свого, про себе самих дбаємо.
Жертви наші не підуть на марне. Почуттє сповнення обовязку буде нам нагородою. Посвята і праця української жінки під нинішну хвилю загоїть тисячі ран, вратує соткам життє.
Український голос