За час перебування на еміґрації мабуть кожен з наших інтеліґентних людей мав змогу припадково переконатися, що Західна Европа приховує по своїх ріжнородніх музеях, книгозбірнях, антикварних та букінистичних крамницях багато всяких скарбів та пам'яток української культури. Там, в музеї, вас здивує образ з українського життя, там — статуетка, портрет чи мапа, в иншому рісці доведеться натрапити на якийсь історичний документ, тут лишилися якісь мечі — вироби українських майстрів, а десь живе згадка про історичного українського чоловіка, або якась лєґенда, що згадує Українців. Нарешті трапляються і пам'ятки архитектури, зроблені українськими руками. Одно слово, скрізь роскидано по світі чимало наших пам'яток, що свідчать чи про ті сліди, які лишили наші люди в минувшині від своїх звязків чи присутности по-за межами рідного краю.
Зрозуміло, що до останнього часу не було навіть нагоди чи може й певної думки встановити факт істнування всіх тих річей, познаходити ті сліди, що залишила наша культура по широкій Европі з давніх та й пізніших часів!
А хоч би така думка й прийшла комусь, то одинокі люде не змогли багато зробити для розшукування роскиданого матеріялу, часто непомітного, а часто прихованого під чужою маркою, переважно московською чи польською.
Тим часом, як кожен розуміє, розшукати по змозі більше тієї "україніки" за кордоном було б не тільки цікаво, але ж і незвичайно корисно для дальшого розвитку нашого культурного життя, а може і для з'ясування історичних подій.
Ото ж, і гадається мені, що в цей час, коли лиха доля розсіяла наших інтеліґентних людей по більших і менших закутках Західної Европи, шкода було б не використати цього часу бодай на відшукування по Европейських музеях та книгозбірнях наших національних скарбів чи навіть по можливости всього того, що має на собі якусь національну українську ознаку. А, знайшовши, треба, що можна, сфотоґрафувати, що можна — переписати, принаймні описати і подати до відома ширшого громадянства. Я гадаю, що всі ті наслідки шукань найкраще було б подавати до нашої преси і одночасно до сталої української інституції — Наукового Товариства імени Т. Шевченка у Львові.
Коротко кажучи, варто і потрібно розшукувати принаймні такі речі чи сліди тих річей:
1. Всякі музейні предмети етноґрафічного характера: метальові, глиняні, деревляні і т. п. речі, — всякі вироби наших мистців, техників, кустарів.
2. Килими і вишиванки.
3. Образи, портрети, малюнки, рисунки (особливо — орнамент) українських майстрів, а також і чужих малярів, що користувалися з українських тем.
4. Книги, мапи, рукописи українські й про Україну та її життя.
5. Старовинні документи, листи українських діячів, що листувалися з чужинцями.
6. Статті, замітки, копії ілюстрацій і репродукцій фотоґрафій з українського життя в ріжних чужомовних ілюстрованих і неілюстрованих виданнях, переважно в журналах.
7. Все, що стосується української музики та співу (інструменти, ноти і т. п.)
8. Нарешті — всякі згадки, перекази, лєґенди, тобто всякі словесні сліди спіткання з українськими людьми за кордоном.
Я не спеціяліст цієї справи і напевне в своїм короткім проєкті проминув багато де — чого, що варто було б зазначити. Сподіваюся, що мене поправлять знавці. Наприкінці ж вважаю потрібним зауважити, що мої скромні спроби в цім напрямі привели мене до несподівано цікавих знахідок.
[Воля, 20.08.1921]
31.08.1921