Генро.

Голод в Росії добє большевиків. Досі, три роки підряд, голодало тілько одно населення міст — міліонів 8–10. Тепер до них приєдналось міліонів 25 селян. Города мали старі запаси, резерви з сел. Тепер ні села, ні города не мають ніяких резервів. Спроба большевиків взяти в оборот Европу і Америку і за їх рахунок нагодувати червону армію, міста, а кришки викинути на село — скінчилась крахом. Перші транспорта Американців уже грабуються розбещеною армією.

Нінащо і купити. Ще в квітні ц. р. большевики мали біля 150 міл. золотом. Тепер у них залишилось 35 міл., з котрих 30 по рижському договору належиться виплатити Полякам. Сирівців, на котрі можна було би виміняти поживу за кордоном, немає, як не було і раніш.

Ще меньші надії на кредит. Обіцянка Нансена достати большевикам 10 міл. ф. стерл. за кордоном під ґарантії Красіна — зустрінута закордонними капіталістами досить юмористично.

І не за горами той момент, коли большевики або мусять добувати силою хліб на заході або піти на капітуляцію з европейським і американським капіталом.

Але й наше становище не краще, — власне тої головної течії, котра досі взяла на себе обовязок репрезентувати Україну. Союз з Польщею, союз з національним антиподом, завів ґрупу Петлюри в глухий куток. Навіть в кращім випадку, коли большевики знов почнуть наступ, ґрупі Петлюри залишається боронити не самостійність України, а в першу чергу Галичину для Польщі, Бесарабію для Румунів; а взагалі грати роль жандарма на східніх кордонах ситої Европи, потрібного їй тілько в мент небезпеки.

Ситуація майже безвихідна, як би не було инших побірників самостійности України. Ситуація остілько тяжка, що може штовхнути на нові кроки одчаю і розпуки, кроки, про які вже горобці і тепер цвірінькають на всіх парканах. Колись Куропаткін воював образами. Але у російського ґенералісімуса, крім віри в допомогу Всевишнього і трьох ваґонів образів, були ще армія і зброя. У нашого "отамана Голоти"*) є теж сильна віра в щасливий случай, що і під Київ його водила, і за Збруч шпурляла, і зараз його дух підтримує. Але не має контрарґумента військового, котрий можна було би спокійно виставити проти 400 тисячної большевицької армії, що підгодовується зараз на Україні.

Тому мусимо шукати форми національної консолідації, котра би дала змогу використати нам всі можливости в цей дуже трудний, дуже складний і запутаний момент.

Рада Республіки дійшла до повного абсурду. Вона потрібна була для виявлення національної консолідації, а не навпаки. Для першого її треба було, звязавшись з людьми, що на виборах в Державні Думи, в Рос. і Українські Збори, дійсно отримали благословення народне, — творити народне діло, — скликати дуже рідко і то на короткий момент. Для руїни, для абсурду її треба було перетворити в парлямент без ґрунту, — без терріторії, без народа, без виборів, з одних урядовців і quasi — міністрів. Коли б вона репрезентувала не тілько одну течію побірників самостійности України, то при попередніх умовах вона мусіла б стати циліндром на голові голого Неґра.

А тим часом в найскрутнійший, в найтяжчий момент своєї історії і Поляки, і Чехи, і Фіни, і ин. нації, що на наших очах боролись за свою самостійність, мали свою раду найстарших, невелику, портативну, свій "Совіт Генро", що без галасу, без преси, без прилюдних засідань верстали судьбу свого народу, використовували найменші можливости для його урятування.

Відкинувши заблудившихся в трьох соснах Моркотунів і Грушевських, ми маємо три течії побірників самостійности України. Бо що б не казали про нечисленність гуртка Скоропадського, але "удѣльный вѣсъ" одного Ліпінського переважає увесь теперішній Петлюрівський кабінет разом взятий.

Його "Україна на переломі" — це не тілько блискуче, талановито написаний, підручник для українських монархів і президентів — це взагалі підручник для українських патріотів і будівничих Української Держави. Але на жаль, як це часто в життю буває, дуже сильний теоретик сполучився в особі талановитого письменника з кепським практиком і ще гіршим орґанізатором.

І ті риси, за котрі не тілько Ліпінський, але і всі Українці мусять уважати Великого Гетьмана України Богдана Хмельницького рівним Петрові Великому — орґанізацийний хист, знання людей, уміння з них вибирати собі найкращих робітників, — ці риси і у самого Ліпінського і у теперішнього його кандидата Скоропадського цілком відсутні. Через що їм і не удалось досі створити сильну інтелєктуальну ґрупу. Але де не позбавляє самого Ліпінського великої поваги громадянства і повного довірря. Друга, чи власне третя ґрупа, ще молода і невелика, має своїх людей довірря, од них же перший є безперечно Е. X. Чикаленко.

Серед ґрупи С. В. Петлюри є люде, що безперечно не меньшою пошаною і довіррям громадянства користуються.

Ми є анархісти. Багато з нас навіть анархісти-індивідуалісти.

Але Рада Генро, нікого не примушуючи фізичною силою виконувати своїх постанов, могла-би мати надзвичайно сильний моральний авторітет. Її постанови, не знищуючи політичної і громадянської вартости тої чи иньшої громадянської течії, не вбиваючи її ініціятиви, не втручаючись у внутрішнє її життя, могли-б скоординувати нашу національну працю в одному напрямку — виборення самостійности України, як координує Верховна Рада політику Антанти, як координують сеніори в парляменті роботу парляментського орґанізму, — принаймні до того моменту, поки прийдемо на Україну і, піддавши свої думки і бажання на осуд народній, зможемо сконтролювати їх, провірити їх і перевести в життя при нормальних державних умовах.

*) Скорочене "Головний отаман", на зразок московського "Прокукіш".

[Воля, 17.09.1921]