Політіканство, дрібна внутрішня боротьба та дрібні шоденні інтереси в значній мірі затемнили перед широкими масами української еміґрації питання високого національного та суспільного значіння. Хто має ще деякі кошти для життя, той дбає лише про свої власні справи і всякими способами прагне, аби стати "комерсантом", хоч би й поганеньким; а більшість дожилась "до краю"; і всі її сили й гадки виснажуються турботами, та почасти тяжкою працею для "хліба насущного". А в результаті все та ж роз'єднанність, роспорошеність сил, вичікування якогось чуда, яке б повернуло наші справи так, щоб усім був готовий і "стол і дом". Ми все ще жиємо мріями, забуваючи, що ми на землі, де підлягаємо закону "времені і простору".
Всі инші нації, які ще вчора не мали своєї власної держави, які були роскидані також почасти на еміґрації, почасти поділені між ріжними "великими державами", в більшій або меншій мірі позбавлені національних і особливо державних прав, всі вони, ставлячи своєю метою власну національну державу, клали всі свої сили на культурний розвиток, адміністративну підготовку, виховання молоді в національно-державному дусі, і через те, як вдарив час здійснення їхніх національно-державних ідеалів, вони зразу мали можливість взяти до рук і правильно повести машину своєї молодої державности. —
І величезна маса нашої інтеліґенції опинилась на еміґрації, позбавлена можливости безпосередньо будувати свою державність.
Вселякі злидні: пошести, голод, чрезвичайки і и. — щочасно пробивають в рядах нашої інтеліґенції все нові й нові бреші. І от тут то ми й мусимо негайно і вперто подумати і зробити все можливе, щоб як що не побільшити ряди нашої інтеліґенції, то принаймі заложити ці бреші новим, молодим людським матеріялом, залитим свіжим і цупким цементом — с. т. освітою, знанням і фаховим досвідом.
Велика кількість нашої молоді шкільних років (учнів і студентів) опинилося за кордоном; і головна маса її не має можливости учитися, с. т. готовитися до майбутньої праці на громадському та державному полі. Яку науку проходить та молодь, яка залишилась в "Совдепії" — це всім добре відомо. Отжеж виходить, що ціле молоде покоління нашої нації залишається без освіти. Треба лиш трохи вдуматись в це, і жах охоплює при гадці, що протягом декількох літ наша нація позбавиться величезної частини інтеліґентних і освічених сил; що для відбудови нашої держави ми будемо примушені не лише призвати "гостей заморських" з їх капіталами, а й всю майже кількість потрібних до всіх галузей державного життя і промисловости фаховців і урядовців, а самі будемо зведені на степень молодших служачих та робітників, як що не на стан "індіженів" в екзотичних кольоніях европейських держав, с. т. на стан, близький до "робочої худоби".
І ось, щоб хоч в деякій мірі запобігти цієй біді (я инакше не можу назвати такого становища), ми мусимо напружити всі сили, аби добитись для нашої молоді можливости вчитись за кордоном.
На еміґрації перебуває значна кількість учителів та учених Українців; на них лежить в першу чергу моральний громадянський обов'язок в цьому відношенню.
Правда, деяка кількість молоді одержала можливість вчитись (головне студенти) по закордонних вищих школах, але це лише незначний відсоток всієї: молоді, яка перебуває на еміґрації, якої значна кількість сидить по таборах, і прагнення до науки якої є остільки сильним, що навіть голодна, обірвана та за дротами і ґратами вона об'єднюється в культурно-просвітні гуртки, товариства, орґанізує ріжні курси, навіть універсітети, і т. ин.
Але з одного боку наука в закордонних інстітуціях та особливо по проґрамам останніх ще не дає всього, що потрібно "Українцеві", то все таки послабляє національне почуття, відрива від нації; з другого боку, всі повставші культурно-просвітні орґанізації не можуть дати систематичного та повного навчання.
Треба чогось ширшого, більшого.
Щоб осягнути якогось позитивного результату нам здається необхідним і можливим негайне об'єднання всіх наукових та учительських українських сил, які перебувають на еміґрації, в Союз українських професорів та учителів, який би перебрав до своїх рук справу орґанізації освіти нашої молоді закордоном.
Цей Союз мав би звернутись до всіх наукових, культурно-просвітних, благодійних, почасти й політичних закордонних орґанізацій, товариств і. и. до Ліґи Націй, до професорів і учителів всього світу з особливою "нотою", аби притягти увагу цих кол на жахливий стан, в якому опинилась українська молодь.
Союз мав би об'єднатись з орґанізаціями батьків учнів, та ввійти в контакт з орґанізаціями самої молоді.
Гадаю, що як світ ще не збожеволів, то такий заклик не лишиться без відгуку і реальних наслідків.
Що до самого навчання, то його можно б провадити при закордонних вищих та середніх школах, виговоривши для українських професорів право і можливість вести виклади на українській мові, як що не по всім предметам, то хоч би по словесности, історії та ґеоґрафії України. Для полекшання справи треба б було скупчити учителів та учнів по можливости в невеликій кількости міст, де маються вищі та середні школи, аби не роспорошувати цих сил, та аби використати по можливости ті міста, де мається можливість закласти інтернати для студентів та учнів, що полекшало б справу харчування і взагалі утримування молоді і учителів. Гадаю, що держави, які підтримують і харчують і зараз значну кількість наших біженців, не відмовлять нам в цьому.
Все залежить від нашої власної енерґії і праці, для чого треба в першу чергу використати наближаючийся час літніх ваканцій, аби до початку зімового семестру встигнути дещо зробити.
[Воля, 03.07.1921]
20.07.1921