Було колись...

Ex, була колись література!...

Була і публіцистика...

...Вийде оце, бувало, в якій-небудь ліберальній державі, з дозволу сказавши, — книжка. Таки зовсім нікудишня coбі книжка. 10 аркушів 8^о суцільної ґрафоманії... Ні змісту, як якийсь казав, ні форми і мистецької насолоди ніякої, й естетичного вдоволення кат-ма.

Паршивенька вже така книжка, та й годі.

Та читач, якому судилося купити, чи-то, навіть, прочитати книжку — не падає духом. Не стріляється читач задля тої маловажної причини і не кладе голови під трамвай. Читач навіть не вимагає звороту грошей витрачених на купівлю книжки, не процесується з Видавництвом за змарнований на читання час, за попсований настрій, за скрут кишок, чи розстрій нервів...

Всю нанесену йому автором та Видавництвом зневагу й образу читач ховає, [...] притаюється і жде.

Читач добре знає, чого він жде!

Читачеві ж прекрасно відомо, що нікодишню книжку надрукувало В-во "Смалені Дуби". А В-во "Смалені Дуби" є під сьогочасну пору, так сказати б, на ножах із конкуренційним Видавництвом — "Темними Стежками". Ну, а в Видавництві "Темними Стежками" придворним критиком та peцензентом є славнозвісний, незрівняний Доктор Встроминіс!

Доктор Встроминіс — це ж-бо справді Атилля — Бич Божий всіх старих і молодих авторів. Його їдке перо, тонку іронію та влучний дотеп знають усі, і вже як він кого візьме на зуб, то — поминай як звали!.. Всю свою надію покладає читач на цього ж власне незрівняного Доктора Встроминоса. Читач, просто, розраховує на нього, як на чотири тузи. Книжки була нікудишня, це факт, але за те рецензійна на неї — буде хоч пальці лижи!.. Вже-то він (Доктор Встроминіс) отому ледареві (автоpoві), розставить фамілію по кутках за всіми законами критики і теорії літератури! Вже-то він неодмінно не залишить на ньому і сухої нитки! Вже-то він причепить йому латку і за форму і за зміст, і за стиль, і за сюжет, і за ортографію!... Вже-то він (Доктор Встроминіс) винагородить покривдженому читачі і за втрачений час та гроші, і за попсований настрій, і [...] за шлункові болі. Покривджений читач дістане, так сказати б, повну сатисфакцію.

А вже найважніше, що читаючи таку рецензію — читач матиме справжнє естетичне вдоволення та мистецьку насолоду!

... Та, звичайно, на цій першій насолоді — не кінець.

Читач-бо гаразд знає, що Видавництво "Темними Стежками" також не пастиме задніх... Як-не-як, але ж Видавництво "Темними Стежками" дасть, хіба, належну відсіч Докторові Встроминосові, який відважився в такий безцеремонний спосіб зрівняти з болотом таку "високоякісну і талановиту книгу!" (Безвартісних і неталановитих книжок В-во "Темними Стежками" взагалі не друкує!...) Автім — В-во "Темними Стежками" має теж свого козиря в особі незрівняного Доктора Кусливого, який під сьогочасну пору є, так сказати б, на ножах о Доктором Встроминосом...

Го, го, читачеві вже заздалегідь жижки дрижать та оскоминка йде на саму згадку цього єдиного в своїм роді турніру новітніх лицарів "Ордену чорнила та Бібули", в якому зударяться такі два знамениті майстри автоматичних "Пеліканів", як Доктор Встроминіс і Доктор Кусливий!

Звичайно — публіцист такої високої міри, що Доктор Кусливий не обмежиться в цьому спорі до шабльону, до оклепаних літературно-критичних канонів. Окрім цих канонів він обов'язково витягне ще й мерзери грубшого калібру... Від mеrіtum справи Доктор Кусливий перескочить з притаманною тільки йому майстерністю та легкістю пера і до чисто особистих справ Доктора Встроминоса... Доктор Кусливий без сумніву скористає з нагоди, щоб іще зайвий раз пригадати широким колам громадянства, якою нестерпною плямою лягла на культурно-мистецьке життя країни вся дотеперішня діяльність Доктора Встроминоса. Залишаючи на боці цей сумний і загальновідомий факт, що Доктор Встроминіс — це людина без морального стриму та без крихти таланту, але ж він ще, крім того, пробував отруїти свою рідну тещу... Одначе це йому не вдалося, як і не вдалися йому його "літературознавчі" нариси про неоромантиків (зразок патентової халтурщини!), як не вдається йому ніколи допильнувати власної дружини, що перманентно пускає його в трубу. До цих фактів слід би ще додати і те, що дядько Доктора Встроминоса відсидів три роки в тюрмі за зловживання в Дирекції Монополів.

Очевидно — Доктор Кусливий є людиною з тактом і не хоче видвигати на денне світло ще й інших "квіток" із життя та діяльности Доктора Встроминоса, від яких неодному читачеві волосся стало б дубом на голові. Але ж Доктор Кусливий не забуде подати їх до публичного відома у властивому часі і на властивому місці.

На відповідь Доктора Встроминоса наш покривджений читач довго не ждатиме. Вона, ця відповідь, появиться обов'язково в найближчому, недільному "Літературному Додатку" до газети "Розбита Ліхтарня", що то його редактором є власне, Доктор Встроминіс. Блискучим стилем, поетичним полетом, вдумчивість та глибиною думок стаття доктора Встроминоса зовсім і повністю дорівнюватиме статті Доктора Кусливого.

Доктор Встроминіс писатиме приблизно так:

"Кожного разу коли мені припаде велика честь і приємність крушити копії з Вельмишановним Паном Доктором Кусливим, того ж разу мені хочеться звернути увагу, що з Вш. Паном Доктором Кусливим не варто сперечатися з тієї простої причини, що Вш. Пан Доктор Кусливий — це людина анормальна, якій, поза тим, бракує п'ятої клепки, не згадуючи вже про те, що Він є несповна розуму, бо у нього не всі вдома.

"Про вартість літературних писань Вш. Пана Доктора Кусливого годі шонебудь сказати, бо всі його писання є суцільним плагіятом, що вже своєчасно було автором нинішньої статті докладно й понад усякий сумнів доказане.

"Про особисту вартість Вш. Пана Доктора Кусливого, як непересічної людини й визначного громадянина не варто і згадувати, бо що вартує такий тип, який задовжується в кожного кельнера, в кожного дорожкаря, який що-ночі впивається до безтями і викликує жалюгідні галабурди в щораз-то іншій коршмі?.. Ще можна б подекуди зрозуміти Вш. Пана Доктора Кусливого, коли б Він авантюрувався кожного разу в одній і тій самій корчмі; це принаймні виказувало б, що Вш. Пан Доктор Кусливий придержується хоч деяких принціпів та моральних засад.

...Але, а proроs моральних засад: чи правди воно, що Вш. Пан Доктор Кусливий бере одночасно грoші і від клєрикалів, і від комуністів, поминаючи цей факт, що сам він є членом льожі "Великого Сходу", а в днях своєї юної весни був суджений за участь в торгівлі живим товаром?..."

(Д. б.)

[Львівські вісті, 08.04.1944]

(Докінчення)

Самособою, що на відповідь Доктора Кусливого не прийдеться нашому читачеві довго вичікувати. Зараз таки в найближчому номері ілюстрованого журналу "Підзольоване Око" (Доктор Кусливий є співробітником цього журналу), найде наїм читач на видному місці і "per iхtensum" таку заяву Доктора Кусливого:

"Подаю до відома, що на нахабний і провокаційний запит, то його поставив мені мій щирий друг, Високоповажаний Пан Доктор Встроминіс у 123-ому (недільному) номері "Розбитої Ліхтарні", я дав Йому належну прилюдну відповідь. А саме вчора, в годині 8-ій вечора, в каварні "Ельдарадо" я приступив до ВП. Пана Доктора Встроминоса і тричі чинно його зневажив.

Вірю, що таке вияснення справи вповні задоволить і ВП. Пaна Доктора Встроминоса, і широкі кола прихильників та симпатиків нашого журналу".

У відповідь на згадану заяву зараз у ранішньому виданні "Розбитої Ліхтарні" наш читач вичитає спростування такого змісту:

"Редакція "Розбитої Ліхтарні" заявляє оцим, що неправдою є, буцімто літературний співробітник нашої газети Пан Доктор Встроминіс був тричі чинно зневажений Паном Доктором Кусливим, а зате правдою є, що власне, Пан Доктор Кусливий був сам три рази по-тричі чинно зневажений літературним співробітником нашої газети. Але ж "чинно зневажений" — це за слабе окреслення, коли йде мова про таку каналію, як Пан Доктор Кусливий. Панові Докторові Кусливому, просто кажучи, набито пику, аж спухла. Дивує нас лише, що такий лайдачина сміє ще пpилюдно чванитись, мовляв — то він когось чинно зневажив, після того, коли вже за першим ударом нашого літературного співробітника Пан Доктор Кусливий полетів коміть головою аж під буфет: відбившись головою від буфету, Пан Доктор Кусливий дістав від нашого літературного співробітника "правим серповим" під жолудок, два "гаки" в ніс та "оберкут" під бороду, перевернувся як довгий на джаз і пpoбив своєю дурною маківкою шкуру в бубні, що переконливо доказує, яких твердолобих працівників затруднює в себе Видавництво "Темними Стежками".

Ця знаменна подія, яка безумовно внесе в наше культурне життя помітне пожвавлення, відбулася в репрезентативному льокалю "Ельдорадо", на очах еліти і сметанки нашого міста".

...Ну, тепер уже наш покривджений читач має щось більше, як саму сатисфакцію, і, навіть, щось значно більше, як мистецьку насолоду та естетичне вдоволення! Читаючи такі глибокоповчальні та будуючі заяви і спростування — читач, можна сказати, піднімається до небосяжних висот, до найвищих районів людського духа, читач пізнає, що це таке абсолютне добро й краса, читач взагалі душевно збагачується, pocте, відроджується, він поширює свій кругозір, обґрунтовує свій світогляд, вчиться, виховується, він набірає все більше та більше пошани і любови до газети, до книжки...

Але, звичайно, на тому не кінець...

Читач бо гаразд знає, що Видавництво "Смалені Дуби" та його орган "Розбита Ліхтарня" злегенька примикають до партії К.Д.Т.Б. ("Коли Дають, То Бери"). Знову ж для нашого читача не і ніякою тайною, що Видавництво "Темними Стежками" і видаваний ним журнал "Підзольоване Око" в останньому часі перейшли на власність лідерів партії К.Б.Т.В. ("Коли Б'ють, То Втікай"). А чейже загально відомо, що поміж обома партіями спалахнула завзята ворожнеча!... Отже — від чистої, скажемо, поезії, від літературного двобою між Доктором Встроминосом, Доктором Кусливим, до затяжної, політичної баталії поміж партіями К.Д.Т.Б. і К.В.Т.В. — тільки один крок!

...І справді! Не минає тиждень, а вже політичні органи обох партій витягають звільна проти себе важкі гавбиці, потужні танки, гармати, зенітну артилерію. Найзнаменитші публіцисти, найкращі пискачі й підбрехачі, які вже з неодної речі хліб їли, неодним богам служили і не на одних кумиpів наплювали, — мають у власній жовчі свої жала-"Пелікани" та виступають на чорнилопролитиий бій!

І, нараз — гар-гаррр!... Гузя!... А цю його, а цю!... Давай одні одних паплюжити, мішати з болотом, обвішувати здохлими собаками!.. Гай, гай!... Оце ж як повиходять на яву речі, від яких справді волосся дубіє!.. Все стає ясне, як на долоні: хто від кого і за що брав хабарі, хто кому запродався, хто коли і за скільки зрадив батьківщину, народ, ідею, хто, як і коли був замішаний в одну, другу чи десяту аферу, хто заслужив собі принаймні на стричок, а хто вже віддавна повинен би сидіти в криміналі.

...Але — і на цьому не кінець!

У війну "екс катедра" забірає поважно голос офіційна преса. На офіційну, очевидно, нападає зараз опозиційна преса. Католики пробують моралізувати одних і других, та тут, як присядуть їх соціялісти з одного боку, а радикали з другого — лають, періщать, мотлошать, аж пір'я летить! Аж глянь, а вже чуб'яться ліберали з націонал-демократами, монархісти в республіканами, з боку прискакують незалежні, безпартійні, ліві соціялісти, праві комуністи, ліва правиця, права лівиця, масони, консерватисти, комбатанти... Заяви, спростування, відозви, летючки, проклямації, пашквілі, бучі, громадські суди.

Кінець-кінцем вислід афери такий, що розв'язують одну партію, замикають кілька газет і кількох редакторів.

На цьому вже кінець: покривджений читач осягнув вершок естетичного вдоволення та мистецької насолоди...

Тепер може спокійно йти до книгарні і... купити собі нову книжку.

__________

...Була колись література!

Була і публіцистика...

[Львівські вісті, 09-10.04.1944]