Як Порошенко може перемогти, а Зеленський програти

Перший тур президентських виборів в Україні – зі значною перевагою за Володимиром Зеленським, але його перемога в другому турі зовсім не очевидна, особливо якщо його суперник, чинний президент Петро Порошенко, правильно розіграє свої карти.

Парадоксальним чином, три основні сильні сторони Порошенка – це три головні слабкості Зеленського. Порошенко має видатний послужний список (з різними, звичайно, ґанджами). Він досвідчений політичний професіонал, який довів, що може керувати країною і гідно представляти її на міжнародній арені. І в нього є персональна емпатія, яка розкривається на невеликих зустрічах. На відміну від нього, Зеленський не має політичного або державного послужного списку, крім як шоуменом. У нього немає ні політичного вміння, ні політично релевантного професіоналізму. І хоча телепрезидент, якого він грає, є дійсно милим фацетом, особистість Зеленського залишається загадкою. Українці знають Василя Голобородька – вигаданого президента, якого він зображає в телесеріалі "Слуга народу", а не людину, яка грає цю роль.

Більшість українців – нефортунно для Порошенка – іґнорують його досягнення, не цінують його вмінь, вважають його дистантним і недосяжним. Вони не мають рації в перших двох пунктах, але не цілком помиляються в третьому.

Більшість українців – на щастя для Зеленського – плутають його з Голобородьком і роблять висновок, що він вже має купу вражаючих досягнень, що він є досвідченим політиком і абсолютно чесним фацетом. Вони помиляються в перших двох пунктах, але можуть мати рацію в третьому.

Головна проблема Порошенка в тому, що мало хто з українців його знає. Якщо він хоче наздогнати Зеленського, то повинен докласти всіх зусиль, щоби за ці кілька тижнів до другого туру дійти до людей. Шлях до цього – виступи у провінції, імпровізовані візити в школи, в церкви, на фірми, зустрічі в залах у містах із необмеженими можливостями для людей ставити питання – і постійне запрошування Зеленського приєднатися до нього на будь-яких форумах. Порошенкові втрачати нічого. Він може лише виграти від зустрічей зі звичайними українцями в неструктурованій неформальній обстановці, дозволяючи їм виливати свої жалі й ображати його, сприймаючи все це з прихильністю і гідністю, будучи абсолютно чесним стосовно всіх невдач своєї адміністрації. Він повинен навіть просити вибачення. Словом, Порошенко має стати Голобородьком – і тим самим кинути виклик Зеленському, щоби той показав справжнє своє обличчя яко Зеленський, а не як Голобородько.

Головна проблема Зеленського в тому, що він, хоча й використовує ауру і популярність Голобородька, не може не говорити з народом і не може не бути дещо конкретнішим стосовно своїх президентських планів. Він дозволяє Голобородьку вести кампанію замість нього – і це спрацювало в першому турі; малоймовірно, що це спрацює в другому турі, коли виборці захочуть дізнатися, що конкретно вони можуть отримати від Зеленського яко президента. Але Зеленському дійсно нічого запропонувати, крім туманних банальностей і популістських закликів до мобілізації. Не дивно, що він продовжує бути шалено туманним (навіть у недавньому інтерв'ю Радіо Свобода, яке не ставило йому жодних складних питань).

На відміну від Порошенка, якому нічого втрачати від більшої публічності, Зеленському є що втрачати. Що більше людей його знає, то вища ймовірність, що вони побачать: він – лише актор, який грає роль телепрезидента.

Якщо Порошенко дійсно піде в народ, то змусить Зеленського зробити те ж саме. Кожне складне запитання, на яке відповідає Порошенко, кожне його вибачення – це, таким чином, виграш для нього і потенційна втрата для Зеленського, якому доведеться бути настільки ж чесним про свої зв'язки з Росією, українськими олігархами та Ігорем Коломойським, а також про свою віллу в сонячній Італії.

Викликом для Порошенка є, чи зможе він у найближчі два тижні подолати звичку, вироблену і зафіксовану за останні п'ять років. Чи зможе він стати політиком в американському стилі, який закочує рукави, приймає удари і говорить чесно – чи ж він таки дозволить Зеленському далі грати Голобородька?

Олександр Мотиль – професор політології в Університеті Рутґерса в Ньюарку.