Коли російська ракета влучила в піцерію в Краматорську, вбивши дванадцятьох (серед них були 14-річні близнючки) і поранивши шістдесят осіб, більшість людей вважали це трагедією або принаймні нещасним випадком «побічної шкоди».
Не так думав генерал-полковник Андрєй Картаполов, нині депутат російського парламенту і голова комітету з питань оборони.
Ось його реакція на популярному російському телевізійному ток-шоу: «Удар по Краматорську – це просто шик. Знімаю капелюха перед тими, хто його спланував. Це просто пісня. Моє старе солдатське серце радіє».
На що ведучий шоу, демаґоґ Владімір Соловйов, усміхнувся: «Радіє старий солдат», – і вдав, що витирає сльозу.
Найвідомішою жертвою вибуху стала 37-річна письменниця Вікторія Амеліна, яка померла через кілька днів, 1 липня. Серед тих, хто вижив, були її колеги з Колумбії, які перебували в місті з місією солідарності: письменник Ектор Абад Фасіолінсе, Серхіо Харамільйо (колишній колумбійський комісар з питань миру) та журналістка Каталіна Гомес.
За словами Абада, «я озирнувся навколо, і всі були в порядку, крім Вікторії. Вона сиділа прямо, але дуже нерухомо, без крові та із заплющеними очима – у тій самій позі, в якій вона сиділа, коли замовляла пиво. Але вона була дуже бліда. Каталіна та Серхіо говорили до неї, але вона не відповідала».
Провівши Амеліну до лікарні, троє колумбійців «поїхали до свого готелю, засмучені Вікторією та не розуміючи, чому ми були в порядку, а вона – ні». Саме так люди реагують на смерть: вони сумні та розгублені. Вони не радіють і не проливають крокодилячих сліз.
На жаль, обурливі висловлювання Картаполова – не перший і не єдиний випадок публічного прояву нелюдяності з боку впливових росіян. Телеведучий Соловйов робить те, що можна прирівняти до схвалення геноциду. Колишній президент і прем'єр-міністр Дмітрій Мєдвєдєв легковажно говорить про ядерний апокаліпсис. Брянська єпархія Російської православної церкви закликала російських солдатів «стерти український народ з лиця землі». Один із провідних російських сепаратистів на Донбасі Павєл Ґубарєв попередив українців – вони повинні визнати, що дійсно є росіянами, інакше "якщо ви не хочете, щоб ми вас переконали, то ми вас уб'ємо. Ми вб'ємо стільки, скільки буде потрібно: один мільйон, п'ять мільйонів – або винищимо вас усіх. Поки ви не зрозумієте, що ви одержимі й потребуєте лікування». Телеведучий Антон Красовський висловив думку, що українських дітей, які не люблять росіян, треба топити або спалювати.
Починаєш підозрювати, що тут є певна закономірність, що ці геноцидні заяви – не просто нечутливі висловлювання введених в оману людей, а базовий прояв глибоко порушеної і нелюдської політичної культури.
Особливо обурює у висловлюваннях Картаполова те, що (на відміну від інших процитованих осіб, які, здається, вважають, що геноцид – це просто те, що необхідно зробити для більшої слави матушки-Росії) генерал-полковник насправді в захваті від смертей і руйнувань у краматорському ресторані. Він виглядає абсолютно щасливим – можливо, навіть збудженим убивством чоловіків, жінок і дітей, які випадково там опинилися. Й удавані сльози Соловйова свідчать про те, що він поділяє захват Картаполова.
Ми більше не в царстві тваринної байдужості до людського життя. Ми в царстві садизму та соціопатології.
Важливим є і місце заяви. Картаполов і Соловйов не просто точили ляси в якомусь місцевому барі, а виступали перед величезною аудиторією на національному телебаченні. Вони, очевидно, припускали, що їхні коментарі матимуть позитивний резонанс серед глядачів. І вчинили так, виходячи з припущення, що садизм і соціопатологія стосовно українців – речі звичайні.
На жаль, відразу спадає на думку єдина історична аналогія: нацисти.
Отже, це те, до чого в Росії призвели понад два десятиліття путінської сваволі. Нормалізація і рутинізація режимом жорстокості, насильства і злочинності створили – або зміцнили – російські культурні норми, які і виправдовують, і схвалюють злочини проти людяності.
Соловйова, Картаполова, Мєдвєдєва, Губарєва, Красовського та їм подібних можна буде досить легко притягнути до відповідальності у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі, де вони обов’язково розділять лаву підсудних із Владіміром Путіним і його найближчим оточенням воєнних злочинців.
Виправлення ж російської культури буде завданням для наступних поколінь. Але якщо орієнтуватися на нацистську Німеччину, то позбавлення російської політичної культури її геноцидного змісту вимагатиме, щоб Росія, як і Німеччина в 1940-х роках, програла війну (в даному випадку – війну проти України) і пережила ідеологічний і культурний «апокаліпсис». Лише тоді під благотворним, хоч і болісним впливом такої травми росіяни зможуть провести цезуру і заново осмислити свою культуру.
Англійський варіант опубліковано в The Hill.
03.08.2023