Науковці з’ясували, де виникає апетит до солі. Відповідно до отриманих результатів, певні нейрони, розташовані в невеликій ділянці стовбура головного мозку, контролюють бажання з’їсти цей важливий для організму мінерал – принаймні у мишей. Коли нейрони спалахують, це стає сигналом для споживання солі. Як тільки після цього на язик потрапляє щось солене, нейрони заспокоюються і потреба у соленій їжі зникає, повідомляє команда вчених у журналі «Nature».
Зображення: Caltech.
Картопля-фрі, чіпси та крекери: люди не можуть встояти перед соленими закусками. Проте звідки береться це бажання? Насправді цей важливий для організму мінерал ми повинні отримувати ззовні щодня. Передусім важливу роль для численних функцій організму відіграє натрій, що міститься в солі: він впливає, зокрема, на серцево-судинну активність та сигнальну трансдукцію між нервовими клітинами.
Водночас, вживаючи надто багато солі, можна нашкодити здоров’ю. Тож науковці хочуть з’ясувати, як можна керувати апетитом до солі. Вони сподіваються, що з цими знаннями можна буде протистояти надмірному бажанню з’їсти смаженої картоплі або чогось подібного і попередити негативні наслідки, до яких призводить зловживання соленими харчами.
Відомо, що на прийом натрію впливають різні структури у передньому та ромбовидному мозку. Цікаво, що чимало цих структур пов’язані з невеликою ділянкою у стовбурі головного мозку, розташованій одразу біля так званого locus caeruleus (блакитної плями).
Чи можливо, що нейрони, там розміщені, мають визначальне значення для нашого бажання з’їсти солі? Відповідь на це запитання шукали вчені на чолі з Санцзюнь Лі (Sangjun Lee) з Каліфорнійського технологічного інституту в Пасадені.
Для свого дослідження вчені так змінили відповідні клітини у мишей, що їх можна було стимулювати за допомогою світла. Що ж відбувалося, коли штучно збуджували ці нейрони? Експерименти засвідчили несподіване: активація нейронів змушувала мишей знову й знову облизувати кусочок солі – незважаючи на те, що вміст натрію в їхньому тілі був у нормі. Натомість штучне пригнічення нейронів призвело до того, що тварини уникали соленого харчу. Ці мозкові клітини, здається, щодня контролювали апетит до солі.
Які сигнали впливають на цей центр керування соляним апетитом за нормальних умов? Вирішальний подразник – на язику, з’ясували науковці: лише через кілька секунд після того, як їжа, збагачена натрієм, торкалася язика мишей, активність досліджуваних нейронів суттєво знижувалася. Натомість безпосереднє введення натрію в шлунок тварини не приглушувало збудження цих мозкових клітин.
У мишей, чиї натрієві рецептори на язику були заблоковані, споживання солі також не заспокоювало відповідної мозкової активності. «Бажанням солі тіло сигналізує, що потребує натрію, – сказав колега Лі Юкі Ока (Yuki Oka). – Зазвичай потрібен якийсь час, щоб організм цілком увібрав натрій з їжі. Однак тільки смак солі змушує соляні нейрони заспокоїтися». Тож смакові рецептори, напевно, мають вирішальне значення для регулювання соляного обміну.
Наступним кроком для науковців має стати детальніше дослідження шляхів, якими ідентифіковані нейрони керують прийомом солі. Вчені повідомили: всі ці мозкові клітини експресують ген продинорфін – ділянку ДНК, що кодує прекурсори з класу динорфіни, які належать до опіодів. «Сигнальний шлях опіодів, принаймні на молекулярному рівні, виявився ключем у процесі засвоєння натрію. Зрозумівши, як динорфін діє, можна відкрити новий погляд на регулювання соляного апетиту», – написала команда.
У майбутньому Лі та його колеги хочуть присвятити дослідження й іншій проблемі: чому споживання солі деколи призводить до того, що ми ще більше відчуваємо потребу в ній? «Відповідь на цю загадку може відкрити нові можливості й допомогти менше споживати солі людям, що мають проблеми зі здоров’ям», – таким є висновок учених.
Daniela Albat
California Institute of Technology, 28/03/2019
Зреферувала С. К.
01.04.2019