Творчий феномен Карла Звіринського

 

Карло Звіринський (1923—1997) – належить до когорти найбільш яскравих творчих особистостей в художньому житті Львова періоду 1940-1980-х років. Він – один із тих, хто у період тоталітарного режиму в Україні серед неймовірно важких обставин ідеологічного диктату і цензурування творив сучасне національне обличчя нашої мистецької культури. Викладаючи впродовж багатьох років в мистецьких закладах Львова (тодішньому училищі ім. І.Труша та Інституті прикладного і декоративного мистецтва), він разом із своїм учителем Романом Сельським крок за кроком формував таке цікаве, автентичне явище в українському мистецтві, яке нині окреслюється терміном "львівська школа малярства". Пропонував молоді струнку систему творчих принципів, яка зуміла дієво протистояти нівелюючим, натуралістичним тенденціям соцреалізму. В 1960-х роках завдяки цій школі львівські мистці (поруч із прибалтійськими) займали на теренах колишнього Союзу найбільш передові, авангардові творчі позиції.

 

 


До світла 

 

Слід зазначити, що хоча діяльність К.Звіринського, – педагогічна і творча, – істотно вплинула на загальний високий рівень тодішньої малярської культури Львова, проте мистець його міри таланту та професійної культури довго не мав належного визнання та оцінки в Україні. Художник, який мислив і творив у руслі актуальних ідей тогочасного світового мистецтва, не мав за свого життя жодної персональної виставки. Щойно із встановленням державної незалежності України з’явилися нові перспективи у творчій долі мистця. Восени 1995 р., на сімдесят третьому році життя, мистець влаштував свою першу персональну виставку малярських творів. П’ятдесят вісім полотен, експонованих у Національному музеї у Львові, давали своєрідну ретроспекцію великого творчого доробку Карла Звіринського. Виставка викликала чималий резонанс у культурних, мистецьких колах Львова. Пролунали пропозиції – на жаль, безрезультатні, – про відзначення творчої праці художника премією Т. Шевченка – найвищою державною нагородою в ділянці культури та мистецтва,

 

Представлене тоді в залах Національного музею малярство Карла Звіринського дихнуло на сучасників світом поважних, піднесених почувань, зрілістю мистецької культури і, водночас, сміливістю формально-творчого експерименту. Був це прекрасний урок для молодих "авангардистів", яким так часто нині бракує ґрунтовності професійної культури і глибини думки.

 



Зима

 

Перш ніж перейти до рефлексій, навіяних творчістю цього художника, приведемо хоча б декілька штрихів його творчої біографії.

 

Народився Карло Звіринський 14 серпня 1923 р. у с. Лаврів на Львівщині. В 1942-1943 рр. навчався у Львівській мистецько-промисловій школі на відділі графіки у Миколи Бутовича та Володимира Баляса. За часів німецької окупації, у вересні 1943-го поступив на перший курс відділу малярства у новостворену у Львові і очолену Василем Кричевським Академію мистецтв, яку, щоб не дратувати окупанта високими аспіраціями, було названо"Вищі Образотворчі Студії" (Hoheren Kunstmalerfachstudien). Навчався там у майстерні професора Михайла Козика, досвідченого педагога, який нещодавно прибув тоді із Харкова, втікаючи від репресій сталінського режиму. Але вже у грудні 1943 р., у зв’язку з наближенням фронту, Академія змушена була переїхати до містечка Криниця на терені теперішньої Польщі, де в скорому часі припинила своє існування. З приходом на Галичину нового, тепер совєтського окупанта, вже у вересні 1945 р. К.Звіринський поступає на 5-й курс відділу малярства Львівського училища прикладного мистецтва (нині – художній коледж ім. І.Труша), де навчається у Романа Сельського. Зустріч переросла у приязнь, що тривала аж до смерті учителя в 1990 р. і мала вирішальний вплив на формування Карла Звіринського як мистця. В 1947-1953 рр. молодий художник продовжує навчатися у Р.Сельського, тепер вже у стінах Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині – Львівська Національна академія мистецтв) на відділі монументального живопису (з однорічною перервою у 1949-1950 рр., коли був виключений за прояви "буржуазного націоналізму та поширювання формалістичних тенденцій у мистецтві").

 


Аплікація

 

В 1953 р. розпочинається велика і плідна педагогічна діяльність К.Звіринського. Спочатку (1953-1959 рр.) він викладає малярство і композицію у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва ім. І.Труша, а згодом (1959-1982 рр.) стає викладачем Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. У 1982 р., за рік до виходу на пенсію, за відмову від співпраці з КДБ він не допущений до конкурсу на чергове переобрання на займану ним посаду. Після розвалу більшовицької імперії, в унісон з новими віяннями в суспільно-політичному житті країни мінялося поступово змінювалося офіційне відношення до Карла Звіринського. Вже від 1990 року він – професор кафедри монументального малярства Львівської академії мистецтв. Слід зазначити, що поряд з офіційною викладацькою роботою К.Звіринський в 1950 – 1980-х роках (себто за часів найбільшого диктату в мистецтві) провадив у себе на помешканні нелегальну мистецьку школу для академічної творчої молоді, в якій, крім мистецьких проблем, особливу увагу приділяв вивченню досягнень світової культури та пробудженню національної самосвідомості. Школа сформувала цілий ряд згодом видатних українських мистців, таких як З.Флінта, А.Бокотей, І.Марчук, О.Мінько, П.Маркович, Р.Петрук, Б.Сойка та багато інших.

 


Аплікація

 

Організовуючи цю "підпільну школу", К.Звіринський ризикував не тільки своїм майбутнім, а й долею сім’ї. Його вплив на молодь як у "школі", так і в стінах інституту був великим. "Без перебільшення його можна вважати батьком сучасної львівської малярської школи", – справедливо зазначував львівський критик Ю.Бойко. Талановитий педагог на запитання, які із своїх творів вважає найбільш вдалими, відповідав: "Своїх учнів".

 

Та Карло Звіринський передусім – талановитий мистець, що створив у своєму малярстві власний, неповторний світ образів, поважних за думкою, перейнятих глибиною мистецького переживання. Це світ, в якому малярство стверджується, як могутній суверен, як вражаючий речник містичної істоти світу та свідоцтво ірраціональних глибин людського пізнання. Оглядаючи полотна Карла Звіринського, маєш враження, немовби входиш в атмосферу поважної класичної музики, де промовляють до тебе величаво-гармонійні акорди кольору і форми у малярських композиціях мистця. Краса малярської форми стає тут джерелом вишуканої естетичної насолоди і водночас – таємничим містичним знаком буття, виразником великих почувань і глибокої рефлексії мистця над духовними, позачасовими вартостями життя.

 


Пейзаж-II 

 

Панує тут властивий Звіринському аскетизм кольору та малярської форми. Композиції у нього завжди монументальні, виважені, очищені від випадкових деталей та суєтної розповідності. Звідси – враження якоїсь особливої духовної значущості його образів. Вони сприймаються як своєрідні малярські псалмоспіви, – молитовне звернення художника до свого Творця.

 

"Все моє малярство – то молитва, – визнав якось у розмові сам художник. – В ньому я намагався виразити свій подив перед величним творінням Бога. Все, що я малював, було інспіроване цим почуттям".

 


Місячна ніч

 

І ще одне: малярство К.Звіринського – глибинно українське явище. Проте його расові, національні прикмети прочитуються не на рівні банального етнографічного сюжету, а в самій психології авторського вислову: в особливій гармонії колірного ладу та у специфічній організації площини, в рівновазі всіх компонентів: лінії і малярської плями, тону і форми, диктованих підсвідомо генетичним кодом мистця.

 

Важко сьогодні до кінця зрозуміти особливості малярського бачення К.Звіринського, не прийнявши до уваги творчого спадкоємства, отриманого ним від свого видатного вчителя Р.Сельського. Від цього педагога засвоїв уроки великої малярської культури Європи постімпресіоністичної доби, зокрема, таких течій раннього модернізму як кубізм, абстракціонізм, дадаїзм, фовізм, сюрреалізм та інші, що їх сам Р.Сельський засвоїв ще в часах юності, навчаючись в 1920-1930-х роках у Парижі. Для К.Звіринського уроки вчителя були міцним фундаментом, на якому він формував власне малярське бачення та розуміння світу, власну ієрархію моральних й естетичних цінностей. Водночас у сфері духовних зацікавлень Вчитель і Учень займали досить різні позиції, що було наслідком впливу різних середовищ, в яких вони розвивалися.

 


Епітафія

 

На початку 1950-х рр. К.Звіринський в пошуках власної дороги відходить від постімпресіоністичного бачення світу та його малярської проблематики. Певним поштовхом для зміни орієнтації послужили для нього скупі відомості, що проникали тоді крізь "залізну завісу" імперії, інформуючи мислячих художників про тогочасні тенденції розвитку світового мистецтва. Слід зазначити, що саме тоді, в 1940 – 1950-х роках, у Європі та Америці переживав свій новий спалах, а точніше – якісно новий етап, – абстракціонізм, заявивши про себе у малярстві таких корифеїв як Дж.Поллок, Г.Арп, Ф.Клайн, В.Вазареллі, Мондріан. Карло Звіринський, не знаючи, фактично, їх творчості, розпочав в Україні самостійні експерименти з "чистою формою". Він пориває з будь-якою залежністю мистецького твору від зображальности та натурних вражень і компонує на своїх полотнах нову, цілком суверенну мистецьку цілість, що має власну структуру і свій організаційний лад. Так, у 1955-1958 роках постають сотні кольорових аплікативних творів, в яких мистець наполегливо шукає суто формальних, колористично-композиційних розв’язань.

 


Бляха

 

В 1957 р. Карло Звіринський робить перші експерименти з використанням різних матеріалів у створенні рельєфних малярських композицій, застосовує дерево, бляху, шнурки, гіпс, тканину, папір, клей. Впродовж трьох років створює кільканадцять таких композицій, об’єднаних спільною назвою "Рельєфи". В них намагається максимально виявити і підсилити малярську фактуру. Твори цієї серії характерні композиційними несподіванками, витримані в аскетичній і, водночас, – коштовній гамі чорно-сірих та вохристих кольорів, належать до кращих у доробку мистця. Мова матеріалу доведена в них до функції потужного естетичного фактора, а абстрактні, позбавлені будь-якої зображальності форми набувають максимальної спорідненості із звучанням музичного твору. Образ стає знаком іншої, позаматеріальної духовної реальності.

 


Без назви
 

Слід відзначити, що в ті, 1950-і роки, такі творчі експерименти К.Звіринського значно випереджали загальний рівень мистецького процесу в Україні. Проте вже саме існування такого творчого феномену як Карло Звіринський, пов’язує українське мистецтво, тоді штучно ізольоване від світу, із руслом актуальних творчих шукань у тогочасному світовому мистецтві.

 


Ліс

 

Згодом мистець відмовляється від експериментів з матеріалом і переходить до безфактурного малярства. Від 1960 р. в його творчості розпочинається новий "аскетичний період" в трактуванні кольору, що триває аж до початку 80-х рр. Палітра митця звужується до чотирьох кольорів: чорний, білий, червоний, вохра (тепла гама) або: чорний, білий, синій, зелений (холодна гама). Стримана, поважна, дещо похмура гама барв набуває тепер особливої вишуканості, а подекуди містичного звучання ("Потойбічне-VІІ", "Вертикаль" – 1972 р., "Сплетіння-ІІ" – 1965 р.).

 


Вертикалі 

 

Водночас, у малярстві К.Звіринського поступово викристалізовується нова пластична і образна концепція, яку можна окреслити як "абстрактний сюрреалізм". В умовному, ірраціональному просторі своїх образів мистець розміщує розмаїті абстрактні форми, нереальні предмети та дивовижні знаки, примушуючи їх співіснувати поруч, без жодних логічних пов’язань між собою ("Забуте" – 1982 р.). Ці чудернацькі, на перший погляд, хаотично розкидані форми, немов живі істоти, рівномірно заповнюють простір в картинах мистця, творячи якийсь свій, нерозгаданий лад і ритм. Твори такого роду далеко не є натюрмортами, як їх наївно окреслюють деякі критики. Маємо тут справу із композиціями концептуального характеру, в яких мистець пропонує принциповий погляд на світ і життя, як на непізнавальну до кінця, незбагненну для людини Тайну, відлуння якоїсь іншої, ніж наша, волі – волі Абсолюту. Цю ідею художник розгортає у великих серіях своїх творів "Епітафії", "Дрібниці", "Сплетіння", "Потойбічне", вирішуючи їх у розмаїтих колірних і пластичних версіях, більш або менш абстрактних за формою.

 

У творах останнього десятиліття Карло Звіринський знову повертається до більш активної колірної гами. Із свободою зрілого майстра оперує він тепер розмаїтими засобами малярського виразу, часом ніби перегукуючись із творчими ідеями свого раннього періоду. Під його пензлем постають такі першорядні твори як "Композиції ХІV і ХV" – (1995 р.), "Дрібниці-ХІ", "Потойбічне".

 


Дрібниці

 

Розмова про творчість К.Звіринського була б неповною, коли б не згадати його великої праці в ділянці церковного малярства. Мистець за своє життя розмалював три церкви і оздобив іконами біля п’ятнадцяти. Для однієї лише Успенської церкви у Львові він виконав більше 30 ікон. І ось цікавий факт: якщо у своєму станковому малярстві К.Звіринський показує себе як сміливий експериментатор, шукає нових засобів виразу, то у ділянці церковного мистецтва він свідомо підпорядковує себе великим традиціям і канонам давньоукраїнського іконопису, вносячи в них лише дорогоцінний куншт своєї колористичної культури та мистецького чуття. Ця принципова позиція мистця, що лучить його із стилем праці давнього іконописця, симптоматична нині, як одна із версій розвитку сучасного церковного малярства в Україні.

 

Беріг

 

На закінчення – декілька штрихів до портрету самого мистця. Карло Звіринський належить до категорії людей, зустріч з якими залишається незабутнім враженням на все життя. У затишній майстерні його із розлогим видом на Львів, як у мікрокосмі малої клітини, віддзеркалювався великий світ творчих зацікавлень мистця. На одній із стін невелика картина Вчителя. Побіч написаний рукою мистця текст з апокрифічного Євангелія: "Розлупаю колоду – бачу Тебе, підніму камінь – і там Тебе знайду". Ця цитата – ключ до зрозуміння малярства Карла Звіринського.

 

 

Л.Волошин – мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України

 

25.03.2019