Суд.

 

(Містерія ночі).

 

Ясна, тиха ніч. В безмежних просторах світа спинив ся відвічний рух. Всі тіла небесні задержали ся і з жахом гляділи на осквернену Землю. Отсе мав сповнити ся присуд Всемогучого, мав сконати послідний братоубийця, лютий звір, що називав себе чоловіком. В послідній аґонії смерти лежить він серед руїн, згарищ, скровавленого попелу. Всі тіла небесні задержали ся, гляділи на закровавлену землю і з жахом ждали кінця.

 

***

 

— Чого плачеш, мій Сину? спитав Бог Отець!

 

— Отче, відпусти їм, не знають бо, що творять. Даруй ще сей послідний раз.

 

— Сину, Я сотворив людям рай і дав їм безсмертність, кого вони послухали?

 

— Злого духа! відповів Син.

 

— І Ти в перве просив Мене. Тоді післав я їм Мойсея і дав їм справедливість, дав закон. Що вони з него зробили?

 

— Ґешефт! промовив Син.

 

— І в друге Ти мене просив і післав я їм пророків — послів проповідати будучність. Що вони з ними зробили?

 

— Пророків помордували, а слова їх висміяли.

 

— І в третє просив Ти мене і післав я до них Тебе, мій Сину, і дав їм любов ближнього і милосердіє моє, що вони з Тобою зробили?

 

— На хресті повісили!

 

— Що зробили з любови і милосердія Мого?

 

— Інквізицію, невільництво, ненависть!

 

— І в четверте просив Ти мене Сину, і пpoсвітив я їх розумом духом моїм, дав їм науку і культуру. На що ужили вони їх?

 

— На скріпленнє неволі, армати, ґази і танки.

 

— До чого довели вони культуру?

 

— До загального звірства!

 

— І в пяте Ти мене просив і скинув я царів, а дав їм волю і свободу. Що вони зробили?

 

— З ножем в руці кинув ся брат на брата!

 

— На що ужили вони свободи?

 

— На злодійства, підкупства, морд і грабіж!

 

— І в шесте, мій Сину, просиш мене. Добре, я спиню мій присуд, оживу їх, сам піду до них і дам їм Мою всемогучість. Знаєш, що вони зі мною, з моїм послідним даром зроблять? Хочеш цего, мій Сину?

 

Від жаху перед тою будучністю задрожав Син і сказав:

 

— Ні, Отче, ліпше нехай буде воля Твоя, не моя.

 

— Так, Сину! ліпше нехай станеть ся воля Моя.

 

І прорік Бог Отець всемогуче своє слово: "Нехай станеть ся!"

 

***

 

І сконав послідний братоубийця, послідний злочинець, що називав себе чоловіком......

 

— Слава Тобі Всемогучий, що увільнив єси світ від гріха. Залунав могучий голос вселенної.

 

А по лиці Сина сплинули дві пекучі слези і впали на осквернену Землю. І задрожала в послідне Земля, заняла ся червоним, кровавим полумям і згоріла в безмежних просторах вселенної.

 

[Український голос, 23.02.1919]

23.02.1919