Безконечне розширення первородного гріха

Хав’єр Маріас

Вимагається не тільки, аби нації «просили пробачення» за жахіття, вчинені в попередні віки; майже всі на світі нині є винними через свою расу, стать чи релігію

З огляду на свій вік і країну, я був вихований в католицизмі, й один із перших страхів ще в дитячому віці пережив через глупе і несправедливе поняття «первородного гріха», від якого все щойно народжене мало очиститися шляхом хрещення. Якщо не помиляюсь, коли його не проходили, наслідки були неабиякі. «Заплямованій» дитині, якщо вона вмирала, було зась на небо, і в кращому разі вона могла опинитись у чистилищі – місці, яке завжди здавалося мені приємним і яке, не знаю чому, вирішив анулювати один сучасний Папа. Звісно, «невірні» і язичники, позаяк були нехрещені, також не могли потрапити до раю. Тож «первородний гріх» був важким і тяжів на тобі попросту тому, що ти народився. Позаяк уже майже ніхто нічого не знає, варто пояснити, в чому він полягав. То був гріх Адама і Єви, наших прабатьків за Біблією, що виявили непослух (змій, яблуко, надкус – сподіваюсь, це поширене знання, хоча невігластво в наш час невпинно зростає). Мені здавалося безумством, гідним поганців, виносити присуд, що заледве народжене створіння, яке не могло зробити нікому зла (навіть подумки), вже мало на собі тавро, бо належало до роду, чиї пращури «згрішили» в очах суворого Бога.

Нині люди і далі хрестять своїх нащадків, однак більшість не має жодного поняття, чому це робить, і не надає цьому ні найменшого значення: у світських новинах і на телебаченні хрещення завжди називають «хрестинами» – іншими словами, святкування замінило таїнство, яке фактично пішло в непам’ять як абсурдне та застаріле. Проте парадоксальним чином увесь світ (більш-менш світський чи агностичний) перейняв цю християнську догму з непоясненним запалом і фатальними наслідками. Невпинно шукають і призначають винних, які нічого не зробили особисто – всупереч більш справедливому і демократичному переконанню, що людина є відповідальною тільки за власні дії. Вже минуло достатньо багато років, впродовж яких нікому не спало на думку звинувачувати, наприклад, Прадеру чи Санчеса Ферлосіо в тому, що один є внуком відомого карліста, а інший – сином видатного фалангіста. Ми всі були згодні з тим, що злочини чи провини прадідів нас не стосуються і не порочать, і ми відповідаємо лише за нашу репутацію.

Понад двадцять років тому я написав схожу статтю («Грядуть образи»), і те, проти чого я тоді виступав, тільки збільшилось і посилилось. Тепер не тільки постійно вимагається, аби держави й інституції «просили пробачення» за жахіття, вчинені співвітчизниками минулих сторіч чи допотопними людьми, з якими нинішні не мають нічого спільного – ми вступили в епоху, коли майже всі є винні через свою расу, стать, суспільний стан, національність чи релігію, тобто якраз через те, за що нікого не можна дискримінувати згідно з найбільш прогресивними конституціями. Поняття «первородного гріха» аж ніяк не здало своїх позицій, воно заволоділо помислами. Якщо ви білий, то вже народилися з добрячим гріхом; а якщо ще й чоловік, то їх у вас уже два; якщо європеєць, а отже з країни, яка колись у своїй історії була колонізаторською, запишіть на свій рахунок три; якщо народилися в заможній родині, будете винні за минулі експлуатації; якщо, до того ж, вас зараховують до монотеїстичної релігії (всі вони є жорстокими і гнобительськими), ви досі в колисці, звикаючи до планети, на яку вас вигнали, і вина ваша вже зростає уп’ятеро. Звісно, якщо ви китаєць, на вас звалять вину за масові вбивства тібетців в околі 1950 р., щоб не заглиблюватись у дальше минуле. Якщо японець, то доведеться просити пробачення якраз у китайців – за варварство ваших військових у Другій світовій війні. Якщо ваші предки креоли, то ваше каяття має бути більшим, ніж у будь-якого конкістадора Америки. А якщо ви мусульманин, то не забуваймо, що воєнний джихад почався в VII ст. – з побоїщами і підкоренням. Одним словом, я не думаю, що хтось може спекатися безчинств своїх предків, особливо якщо відповідальність сягає незапам’ятних часів. Мало які народи не вторгалися, не вбивали, не завойовували і не поневолювали. (З іншого боку, просити пробачення за те, що зробили інші, є так само зарозуміло і претензійно, як і приписувати собі їхні подвиги і чесноти – якщо вони були) .

Тож у нинішньому розбурханому світі люди живуть, дорікаючи найбільш сумирному і благодійному праведнику за те, що він належить до певної раси, статі, країни, релігії чи соціального класу, які мають погану славу. Тріумф «первородного гріха» (всупереч здоровому глузду) настільки величезний, що нині не є чимось дивним почути або прочитати: «З огляду на ту чи іншу ситуацію, ми всі мали би згоріти від сорому». Щоразу, коли я зустрічаю такий вираз, мені хочеться вишпетити віртуозного дурня, який хоче нас запхати до свого мішка: «Дайте мені спокій і не звинувачуйте в тому, чого я не робив і чому не сприяв. Говоріть самі за себе і будьте ласкаві не вплутувати мене в свої дурнуваті успадковані каяття».