Ян Ольшевський помер у віці 88 років пізно ввечері в четвер у варшавському військовому шпиталі. Колишнього прем’єра госпіталізували за кілька днів до цього, коли він вдома знепритомнів. Після інсульту в 2011 році тривалий час мав проблеми зі здоров'ям.
Вже фактично відійшовши від політики, рік тому, в лютому 2018 року, він нагадав про себе резонансним інтерв'ю газеті "SuperExpress", критикуючи згадку про українських націоналістів у поправках до закону про Інститут національної пам'яті Польщі, які, до речі, нещодавно Конституційний суд Польщі таки визнав неконституційними. Казав тоді: "Нема сумніву, що Бандера для поляків є малосимпатичною постаттю – його висловлювання про Польщу були дуже неприхильними. Але я хотів би чітко підкреслити і запропонувати це осмислити – ця людина з волинським злочином не мала нічого спільного. Прецінь вся волинська акція відбулася тоді, коли Бандеру вже ув'язнили німці. Більше того: на мою думку, тут багато хто може впасти — але якби Бандера міг тоді ухвалювати рішення, то до злочину на Волині, найімовірніше, не дійшло би. Просто він був мислячим політиком, мав велике політичне чуття і розумів, що після Сталінграда і поразки німців результат війни, в принципі, вже відомий, й акт геноциду щодо польського населення міг служити тільки одній стороні – радянській. І однозначно дуже шкодив як польській, так і українській справі. Лише ота третя сторона могла з цього тішитися. Бандера би це зрозумів".
Ян Ольшевський народився 2 серпня 1930 року у Варшаві в родині залізничників, політично пов'язаній з традиціями польського робітничого руху за незалежність. Під час німецької окупації, з 1943 року, під псевдо "Орлик" був членом конспіративної харцерської організації "Сірих шеренг". Яко зв'язковий брав участь у Варшавському повстанні. В 1946–1947 роках діяв у молодіжній організації Польської народної партії, був задіяний у її кампанії на виборах до Законодавчого Сейму в 1947 році.
У 1953 році закінчив юридичний факультет Варшавського університету, відтоді його антикомуністична діяльність стала публічною. В 1956 році, вже працюючи в Академії наук, виступив із закликом реабілітувати Армію Крайову. В 1962 році брав участь у реактивації забороненого тоді в Польщі масонства. В 1960-х виступає адвокатом у судових процесах проти дисидентів – захищав, зокрема, Яцека Куроня, Адама Міхніка та Кароля Модзелевського. У 1976-му був співзасновником KOR (Комітет захисту робітників), під час страйкового руху у 1980 році саме на його пропозицію розрізнені незалежні профспілки об'єдналися в одну структуру "Солідарності".
У польській політиці мав реноме доволі консервативного політика, якщо не сказати яструба; коли Валенса висував його на прем'єра наприкінці 1991 року, власне Ольшевський наполіг, щоб в його уряді не було Бальцеровича, натомість підтримував люстраційні процеси, зокрема діяльність Антонія Мацеревича, з яким співпрацював ще з часів KOR-у.
Попри близьку співпрацю з Яцеком Куронем, ідеологічно ближчим йому був Лех Качинський, його радником Ольшевський був до самої загибелі президента в Смоленську. Зрештою, щодо українського питання всі вони були однодумцями: і Лех Качинський, і Яцек Куронь різко протестували проти спроб означити Волинську трагедію як геноцид. Оприлюднена в лютому 2018 року позиція Яна Ольшевського щодо УПА є відомою ще з 1990-х років.
У конфлікті президента Анджея Дуди з Антонієм Мацеревичем підтримував останнього, критикував Ярослава Качинського за зміщення його з поста міністра оборони, попереджаючи, що це рішення може розколоти партію. З консервативних і антипопулістичних позицій дозволяв собі критикувати PiS; зокрема, критикував опартійнення судів PiS-ом. З самого початку критикував і новелізацію закону про ІНП. Власне у зв'язку з цією критикою і з'явилася його заява: "Бандера не відповідає за Волинь"
