Будзиновський і Радикальна партія: кінець любові

 

2 лютого 1892 р. В. Будзиновський, перебуваючи у Львові, виступив на віче організованому русофілами та спрямованому проти політики «нової ери». Власне початок діяльності РУРП співпав із черговою спробою польсько-українського порозуміння в Галичині, що увійшла в історію як «нова ера» (1890–1894). РУРП виступила проти цієї угодової акції народовців і засудила будь-які спроби порозуміння з польською шляхетською більшістю в Галицькому крайовому сеймі¹. Водночас на фоні різкої опозиції «новій ері» В. Будзиновський і інші радикали почали контактувати з «молодими» русофілами. Останні, на відміну від «старших», уже не гравітували до Росії, а просто вважали себе «русскими». Найбільш тісні контакти такого роду мали місце серед українців, які навчалися та проживали у Відні. Так, від початку листопада 1890 р. представники віденської «Січі», провідними діячами якої були власне «молоді» радикали В. Будзиновський та І. Гриневецький, налагодили відносини із членами русофільського студентського товариства «Буковина». 8 грудня (за іншими даними 9 грудня) 1890 р. у Відні відбулися спільні збори «Січі» й русофільського товариства «Буковина». В. Будзиновський та інші учасники зборів засудили «нову еру» та вирішили порозумітися між собою².

 

На віче 2 лютого 1892 р. у Львові крім В. Будзиновського від РУРП був присутній також І. Франко. Організоване русофілами т. зв. «всенародне віче» відбулося в великій залі «Народного дому». Кількість його учасників досягала за даними газети «Діло» 2 тис. осіб. Згідно ж із даними органу РУРП – часопису «Народ» на віче прибуло біля 4 тис. осіб, а за інформацією «Галицької Русі» – 5 тис. осіб. Зрештою учасники віча представляли ледь не всі повіти Галичини. Не важко також здогадатися, що в цьому заході брав участь увесь «цвіт» русофільства. Головна мета віча, по суті, – примирення з народовцями та радикалами. Знову було ухвалено резолюцію про солідарність. Цікаво, що наради віча тривали без перерви з 9 год. ранку до 18 год. вечора³.

 

В. Будзиновський та І. Франко зголосилися до репліки серед інших ще під час виступу другого доповідача – русофіла І. Добрянського. Проте вислухавши його резолюції, а особливо доповнення о. Й. Красіцького, в І. Франка «відійшла охота промовляти». Свій голос письменник віддав на користь В. Будзиновського. Останній зауважив, що уповноважений для виступу на віче від імені групи радикалів із Відня. Більше того, В. Будзиновський навіть мав написані резолюції, що їх мав зачитати на віче, тому І. Франко зрікся голосу на користь В. Будзиновського. Той, розпочавши свою промову, заявив, що вважає дане віче лише зборами прихильників «старо-руської партії»⁴. Із приводу виступу В. Будзиновського в часописі «Народ» зазначалося наступне: «<…> Будзиновский зачав свою промову тим, чим повинен би був скінчити – апострофою: “Світле віче старорускоі партіі!” Сі перші слова викликали величезний крик, обуренє заколот. Коли буря стихла, д.[обродій] Будзиновский, заявив, що має предложити вічу радикальну програму. О. Павликов [о. Т. Павликів, головуючий на зборах. – Ю. Я.] перервав єму, що не позволить розвивати тут ніяких програм». І на віче зчинилася «нова буря криків та гармідеру»⁵.

 

Коли присутні русофіли та їх прихильники трохи заспокоїлися, В. Будзиновський спробув виступити на зборах ще двічі: «Коли і ся (буря. – Ю. Я.) з по якій чверть годині втихла, д. Будз.[иновський] почав читати віденьску резолюцію, уложену в дусі віденьскоі програми дд. Будзиновского й товаришів, надрукованоі торік в “Народі”. Віче було би може й вислухало єі, та комісар поліціі, вчувши слова про скасованє центрального парляменту і ради міністрів, візвав о. Павликова щоби не позволив д. Будз.[иновському] далі говорити, а то він розвяже віче». Проте «Д. Будз.[иновський] не зражений тим, забирав голос ще раз пізнійше, при рефераті економічнім. Сим разом єму дали виговорити до кінця. Він промовляв знов в дусі своєі віденьскоі програми і мову єго принято оплесками, та коли голова віча візвав єго, щоби дав свою резолюцію до голосованя, він заявив, що позаяк єму не позволено виговорити всего при рефераті політичнім, то він тепер не віддасть своіх резолюцій під голосованє і разом зі своіми товаришами-одномишленниками виходить з віча та заявляє, що вони не вважають єго общенародним, а тілько партійним [тобто виключно русофільським. – Ю. Я.]»⁶. Після цього В. Будзиновський покинув зал «Народного дому». І йому ще добряче пощастило: скажімо, народовця вчителя Д. Дмитерка взагалі силоміць стягнули з трибуни та вигнали з залу. Подібна ж доля спіткала ще декількох народовців, що спробували виступити на віче⁷.

 

За свідченням В. Будзиновського наслідками віча 2 лютого 1892 р. у Львові були задоволені не всі русофіли. Знову на цьому віче проявилися протиріччя між «молодими» та «старими» русофілами. Було схоже на те, що «молоді» очікували від віча заяви про «російськість» Галичини. Тому як підсумовував В. Будзиновський: «Віче з 2 фебруарія повинно було вже раз переконати “молодих” [тобто “молодих” русофілів. – Ю. Я.], що дихавична староруска шкапа не далеко завезе йіх “русское дѣло”, хоч би вони і не знати як підганяли єі своіи[м] “безусловно опозиціоннымъ кнутомъ”»⁸. В результаті вже 3 лютого 1892 р. у Львові «молоді» русофіли видали маніфест, що починався словами «Русскіе!»⁹.

 

Скориставшись з незгод у русофільському середовищі, В. Будзиновський і ін. віденські «молоді» радикали зробили ще одну спробу порозумітися із молодшим крилом русофілів. Вони запросили на Шевченківський вечір, що відбувся 7 березня 1892 р. у Відні представників русофільської «Буковини». Натомість В. Будзиновський виголосив на вечорницях промову про необхідність «злучення обох груп» молоді¹⁰.

 

Промова В. Будзиновського була надрукована у радикальному «Народі». Проте відразу ж після опублікування тексту виступу В. Будзиновського, член «Академического кружка» Ю. Яворський від імені «молодих» русофілів надіслав до редакції «Народу» листа. Там він заявив, що вони «руські», а В. Будзиновський і йому подібні – «сепаратисти»: «Мы – русские!, а вы – сепаратисты». Ю. Яворський запевнив, що «молоді» русофіли не мають нічого спільного ні з українським радикалізмом, ні з старорусинством¹¹. У відповідь на цей лист В. Будзиновський зі сторінок «Народу» піддав різкій критиці русофілів, зауважуючи, що конфлікт, який спалахнув 2 лютого 1892 р. між старшими і молодими русофілами, «вивітрився» на другий день разом із алкоголем¹². Отож, зближення радикалів із русофілами тривало недовго. В кінці 1892 р. із приводу вступу єдиного радикального депутата Т. Окуневського до народовського сеймового клубу, незадоволені русофіли почали обливати брудом РУРП. В «Галицкой Руси», зокрема, з’явилися критичні статті: «Радикальне баламутство», «Упадок радикалізму на нашій Русі» та ін.¹³.

 

В. Будзиновський, що студіював медицину в Відні, намагався далі співпрацювати з органом РУРП – часописом «Народ». Проте редакція «Народу» в особі «старших» радикалів М. Павлика та І. Франка не дуже активно друкувала матеріали В. Будзиновського на шпальтах видання. Лише в грудні 1892 р. вийшла його стаття «Народні “заступники”» (стосувалася виступу депутата Ю. Романчука в австрійському парламенті)¹⁴. Водночас на початку січня 1893 р. було надруковано кореспонденцію В. Будзиновського «Похорони “новоі ери"?» (авторське датування: 28 грудня 1892 р.). Стаття була присвячена враженням В. Будзиновського зі зборів народовецького політичного товариства «Народна рада». Збори відбулися 27 грудня 1892 р. у Львові в залі «Народного дому»¹⁵.

 

Таке обмеження з вміщенням кореспонденцій В. Будзиновського співпало з перенесенням наприкінці 1892 р. видавничого та політичного центру РУРП зі Львова до Коломиї і, найголовніше, з тим, що редагування органу РУРП – часопису «Народ» тепер опинилося під повним котролем М. Павлика, який, очевидно, хотів повністю звільнитися від впливу В. Будзиновського та інших «молодих» радикалів¹⁶. Водночас і «молоді» не були однорідною течією. Так, діяч РУРП Є. Вацик у листі до В. Охримовича умовно поділив їх у першій половині 1890-х років, принаймні, на дві групи. А саме: віденську, представлену насамперед В. Будзиновським і Є. Левицьким, яка, за характеристикою автора листа, «будує Русь-Україну на грунті патріотично-соціалістично(??)-капіталістично-радикальнім etc.», та львівську, що злилася з «національною», очолюваною М. Ганкевичем і Ю. Бачинським¹⁷. Це саме підтверджував у своїх спогадах і сам В. Охримович: «Українська радикальна партія в перших роках свого існування обіймала два покоління людей. До старшого покоління належали Михайло Павлик, Іван Франко, Щасний Сельський, Северин Данилович, Іларіон Герасимович, Творовський, Роман Яросевич, до молодшого покоління – Кирило Трильовський, Євген Левицький, Микола Ганкевич, я, В’ячеслав Будзиновський, Василь Стефаник, Іван Кунців, Юліян Бачинський, Євген Вацик, Василь Бережанський, Денис Лукіянович і багато інших». І додавав при цьому, що «серед старшого, і серед молодшого покоління були дуже великі індивідуальні різниці і в поглядах, і в темпераментах. З часом і серед старших, і серед молодших потворилися групи, які пішли розбіжними дорогами і довели до розпаду української радикальної партії та витворення нових партійних угруповань»¹⁸.

 

Вже на початку 1893 р. М. Павлик відмовився надрукувати в «Народі» статтю В. Будзиновського «Церков – народна інституція», мотивуючи свою відмову тим, що «у радикальноі партіі є 99 важніщих справ»¹⁹. Додамо, що якраз в цей час на сторінках часопису «Народ» розгорнулася гостра дискусія щодо ставлення радикалів до греко-католицького духовенства. . Імпульсом до дискусії послужив лист галицького намісника К. Бадені, розісланий 20 листопада 1892 р. до греко-католицьких деканатів пограничних з Російською імперією повітів. У ньому йшла мова про масову еміграцію галицьких селян до Росії, викликану, на думку К. Бадені, недбальством і байдужістю греко-католицьких священиків до морального і релігійного падіння селян. У зв’язку з появою цього листа у Галичині почали обговорювати можливість реформування греко-католицької церкви, зокрема запровадження целібату для священиків. Із радикалів, то М. Павлик визнав справедливість критики К. Бадені та вітав введення целібату. Протилежну позицію натомість зайняв І. Франко. Введення целібату, на його думку, було б «на довгі роки поразкою для нашого краю». З його поглядами перекликалася також і резолюція, ухвалена 25 грудня 1892 р. віденськими зборами українців усіх ідейних напрямків. У резолюції було поставлено вимогу автономії галицьких українців у релігійних справах. Текст резолюції склав однопартієць В. Будзиновського – «молодий» радикал Є. Левицький. Участь у дискусії взяли І. Франко, М. Драгоманов, М. Павлик, а від імені «молодих» радикалів приятель і однопартієць В. Будзиновського – Є. Левицький. При цьому М. Павлик розцінював дану суперечку як факт розколу партії —на поміркованих радикалів, які стоять на національному грунті (І. Франко та «молоді» радикали — В. Будзиновський і інші), та космополітів («старих», так званих «коломийців»), котрі перебувають ближче до народу та не втручаються в церковні справи²⁰.

 

Дана проблема займала центральне місце й на з’їзді делегатів РУРП, що відбувся 22 січня 1893 р. у Станиславові. В. Будзиновський разом із Є. Левицьким представляв групу радикалів із Відня. Натомість інший «молодий» – М. Ганкевич — був делегований львів’янами. На з’їзді, зрозуміло, також були присутні М. Павлик, К. Трильовський, С. Данилович та І. Герасимович, котрі представляли Коломийський осередок партії. А Щ. Творовський виступав від імені радикалів м. Станиславова. Зрештою В. Будзиновський разом із М. Ганкевичем і Є. Левицьким, які одночасно представляли «молодих», висловлювалися за те, щоб піти назустріч священикам та привернути їх до РУРП. Заступаючись за уніатське духовенство, можна було, на їхню думку, «вбити клин» між русофілами та народовцями. Натомість делегати від Коломиї і Станиславова виступали на підтримку листа К. Бадені та, відповідно, схвалювали реформування греко-католицької церкви. Проте в кінцевому підсумку цілковитої згоди стосовно відношення РУРП до реформи греко-католицької церкви так і не було досягнуто. Натомість було прийняте компромісне рішення: партія й надалі мала вести боротьбу проти клерикалізму, залишаючи при цьому членам право вільного вибору в питаннях тактики²¹.

 

Після з’їзду взаємини В. Будзиновського зі «старими» ще більше загострилися. Протистояння між В. Будзиновським та іншими «молодими» з одного боку та М. Павликом із іншого було особливо різким. М. Павлик відмовлявся друкувати в «Народі» матеріали В. Будзиновського, які суперечили політичним поглядам редактора часопису²² — хоча навіть М. Драгоманов рекомендував «помістити статю Бу(д)з[иновського], котру тепер П[авли]к одкинув» (лист до І. Франка від 2/14 лютого 1893 р. із Софії)²³. На думку М. Драгоманова «виходить війна між Коломійцями й Будз[иновським] і братією». Зрештою в згаданому листі до І. Франка він зазначав: «По мойому, обоє боків винні: Кол.[омийці] тим, що поцілувались з намісником, а віденці тим, що за попів дуже стали, – но, конечно, коломійці цілком праві, коли не хвалять танців Будз[иновського] і бр.[атії] з Марковим та віденськими москвофілами і всієї політіки “тактичного вбиваня клинів” (між попами й епіскопами, ріжними народовцями й москалефілами) з забуваням прінціпів»²⁴.

 

В результаті В. Будзиновський взагалі відмовитися від співпраці з часописом «Народ»²⁵. «Коли Павлик із моіх статей друкує тілько те, що відповідає єго цілям і єго поглядам, а не те, що я вважаю найважнійшим, то я ані стрічки більше до Народа не напишу». Так дослівно передавав його слова І. Франко в листі до М. Драгоманова від 19 лютого 1893 р.²⁶. Водночас про В. Будзиновського письменник додавав: «Не знаю про яку війну між Коломийцями і Будз[иновським] Вам пишуть. О скільки знаю, Будз[иновський] сидить у Відні і ні про яку війну не думає. Хотів писати якісь спростування на статю Павлика про з’їзд мужів довір’я, та я єму відрадив. Про більше нічого я не чув. До Коломийців він відноситься з повагою, і я не розумію, чогоб єму з ними воюватися. Впрочім, побачусь з ним і розпитаю»²⁷. Вочевидь наприкінці лютого 1893 р. у Відні письменник і В. Будзиновський мали зустріч із депутатом парламенту соціал-демократом Е. Пернерсторфером²⁸.

 

Отож, співвідношення сил у РУРП починає поступово змінюватися на користь В. Будзиновського та інших «молодих». Останні намагалися вміло скористатися з розколу в РУРП для посилення своїх внутрішньопартійних позицій. До того ж влітку 1893 р. така допомога прийшла від групи київських драгоманівців на чолі з М. Ковалевським, які фінансово підтримували «Народ». Кияни буди дуже невдоволені тим, як М. Павлик редагує часопис, і М. Ковалевський був змушений устряти в інцидент у РУРП, оскільки дуже співчував «молодим» радикалам. У липні 1893 р. М. Ковалевський запропонував В. Будзиновському та іншим «молодим» виставити умови, за яких вони могли б працювати у редакції «Народу». Тоді «молоді» надіслали до М. Павлика в Коломию датований 17 липня 1893 р. «ультиматум» (т. зв. «Ultimatum В. Будзиновського й тов[аришів] редакції “Народа”»), що складався з шести пунктів. У ньому В. Будзиновський, Ю. Бачинський, М. Ганкевич, В. Охримович і Є. Левицький застерігали М. Павлика від будь-яких втручань у текст (за винятком правописних і граматичних), правок, коментувань і т. д. У листі від імені редакції І. Франко всі пункти вимог відхилив і відмовив В. Будзиновському та решті «молодих» (за винятком В. Охримовича) в співпраці з редакцією «Народу». У відповідь В. Будзиновський та всі інші «молоді» у повному складі цілком відійшли від співробітництва з «Народом»²⁹.

 

15 вересня 1893 р. І. Франко в листі до М. Павлика писав зі Львова, що «Будзиновського бачив раз на вулиці, та ані він до мене, ані я до нього»³⁰. Отож, члени РУРП відкрито поділилися на два крила – «молодших», «протидрагоманівців» (В. Будзиновський і інші) та «старших». Перші нарікали на утиски з боку других, на неможливість друкуватися в «Народі», виношували ідею створення власного часопису. Внутрішньопартійні непорозуміння призвели й до погіршення особистих взаємин В. Будзиновського з «старшими», передусім І. Франком і М. Павликом. Про це власне й свідчать рядки з цитованого вище листа письменника до М. Павлика від 15 вересня 1893 р.³¹. 20 вересня того ж 1893 р. І. Франко писав зі Львова до А. Кримського: «У нас в партії рад[икалів] зайшли непорозуміння: групка молодших (Охримович, Ганкевич, Бачинський, Левицький і Будзиновський) хочуть зовсім відірватися і засновувати якийсь новий орган. Ми не могли тому запобігти, бо вони не дали нам матеріалу до дискусії, а в своїх ультиматумах поставили точки формальні, редакційні (щодо видавання “Народу”), з котрих деякі полягали прямо на нерозумінні редакційної техніки. Ну, побачимо, як то воно буде»³².

 

Однак втрачати В. Будзиновського та інших «молодих» ні М. Павлик, ні І. Франко вочевидь не дуже хотіли. Вже 2 лютого 1894 р. М. Павлик, будучи в Львові, серед іншого уповноважив М. Ганкевича, одного з «молодих», вмовити В. Будзиновського, В. Охримовича, Є. Левицького та Ю. Бачинського співпрацювати з «Народом»³³. Додамо, що того ж дня 2 лютого 1894 р. у Львові в ресторані Штадмілера відбулася спільна нарада представників радикалів (від імені РУРП там брали участь лише «старі»), частини народовців і русофілів. Цей т. зв. «з’їзд всіх партій» був зумовлений несприйняттям ними політики «нової ери». Остання викликала спротив як серед радикалів і русофілів, так і серед частини народовців (група Ю. Романчука). Водночас критика «нової ери» створила можливість об’єднання цих політичних сил для захисту національно-політичних прав місцевого населення проти польської адміністрації краю. Переговори щодо об’єднання дій трьох сил тривали протягом першої половини 1890-х рр. Як згадувалось, від імені РУРП у них мали брати участь лише «старші» радикали, що викликало обурення їхніх молодших колег по партії (серед них і В. Будзиновського)³⁴. Тому 1 лютого 1894 р., напередодні зустрічі, В. Будзиновський, М. Ганкевич, Є. Левицький, В. Охримович та Ю. Бачинський «за групу украін[сько]-руских національних радикалів» надіслали до управи РУРП листа. Там містилася вимога допустити делегатів згаданої групи радикалів до наради, щоб висловити свою позицію в даній ситуації³⁵.

 

В цх умовах 1 березня 1894 р. група краківської молоді (Й. Шмігер, В. Стефаник, А. Юзичинський) поставила перед керівництвом РУРП вимогу скликати з’їзд партії для полагодження конфлікту, запросивши на з’їзд В. Будзиновського та інших делегатів від «молодих» радикалів³⁶. 15 липня 1894 р. у Львові відбувся позачерговий з’їзд РУРП для обговорення всіх суперечливих положень. Передбачалося, що на з’їзді будуть вестися переговори про примирення між «молодими» і «старшими». Однак, через погану організацію з’їзду, В. Будзиновьский та інші «молоді», які в той час знаходилися за межами Львова, взагалі не були повідомлені про нього. На зібранні «молодих» представляли тільки приятелі В. Будзиновського – Ю. Бачинський, що потрапив на з’їзд завдяки збігу обставин та В. Охримович, який пробув на ньому менше години³⁷. Порозуміння, звісно, досягнуто не було.

 

Стосовно ж відновлення співпраці В. Будзиновського з «Народом», то консенсус таки було знайдено. Вже в вересні 1894 р. на шпальтах «Народу» бачимо початок об’ємної розвідки В. Будзиновського «Хлопська посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторські змагання»³⁸. В своїй праці В. Будзиновський у доступній формі розповів про становище галицького селянства, що склалося після аграрної реформи 1848 р. Автор-економіст вважав, що її наслідки були негативними. В. Будзиновський досить аргументовано проаналізував аграрні відносини, зауважуючи, що найбідніше селянство не дістало землі. Він доводив (будучи, вочевидь, під впливом марксизму), що галицьке селянство в основній масі за своїм господарським становищем не відрізняється від пролетаріату. Не обминув В. Будзиновський і можливості «вкрапити» в аналітичний текст словесну браваду метафоричного патріотизму на зразок: «Така-то була твоя весна, руський народе ! Ти купив собі власні кайдани»³⁹.

 

Стосовно повернення В. Будзиновського до «Народу», М. Драгоманов у листі до І. Франка від 13/25 жовтня 1894 р. із Софії писав: «Мені вже відомий возврат Павлика в землю Халдейську і радий я, що Ви пишете хронічки в кожнім N “Народа” і що “старший молодий” Будз[иновський] проявився уп’ять в “Народі”. А Будз[иновський] на віщо таким високим штилем і з такими вигуками пише? Се доволі нудна мішанина манери галицької з соціал-демократичною!»⁴⁰. Об’ємна стаття В. Будзиновського «Хлопська посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторські змагання» була надрукована в «Народі» на протязі вересня – грудня 1894 р.⁴¹. Але перший наклад подвійного № 23–24 «Народу» (грудень 1894 р.), де було надруковано закінчення статті В. Будзиновського, львівська прокуратура сконфісковала⁴². На початку 1895 р. у Львові його розвідка вийшла окремою «відбиткою» (117 с.) в першому випуску «Універсальної бібліотеки» діяча РУРП – Д. Лукіяновича. Відомо, що працю В. Будзиновського також прихильно оцінив І. Сінгер (Зінгер) у віденському часописі «Die Zeit»⁴³. Крім того, в 1895 р. стаття В. Будзиновського також була надрукована польською мовою на сторінках львівського соціалістичного часопису «Światło»⁴⁴. А в 1896 р. вона вийшла польською мовою окремою брошурою під назвою «Chłopska posiadłość w Galicji»⁴⁵.

 

Щоправда, співпрацею В. Будзиновського з «Народом» були задоволені не всі «старші». Так, стосовно розвідки В. Будзиновського «Хлопська посілість» І. Франко в одному з листів до М. Драгоманова зауважував: «Будз[иновського] писаню в Народі я не дуже радий. Він упражняє ся в кріпких словах, а фактична основа у него дуже слаба, факти хапані без системи і без критики. По поводу першого розділу я послав навіть у Народ невеличку заміточку. Та про те, нехай іде й єго писанє, коли нема кому писати про се, а давно треба було»⁴⁶. Згадана «невеличка заміточка» – це рецензія І. Франка під назвою «Не в пору патос», опублікована в 19-му числі часопису «Народ». І. Франко полемізував із пасажем В. Будзиновського, зверненим до звільнених від панщини галицьких селян у 1848 р. («Народ», 1894, № 17). Осуд В. Будзиновського, на думку І. Франка, суворий і несправедливий, адже скасування панщини призвело до глибоких змін у житті селянства. В своїй рецензії І. Франко звинувачував В. Будзиновського в нерозумінні глибинних наслідків скасування кріпацтва та економічної свободи. Зрештою І. Франко в своєму роздумі «Не в пору патос» звинуватив автора у незнанні історії, в шаблонному способі мислення та в незнанні й невідповідному оцінюванні дійсних фактів. Натомість М. Павлик, друкуючи статтю письменника «Не в пору патос» у «Народі», додав до неї свою невелику примітку. Там М. Павлик між іншим зазначив, що «справа революціі 1848–1849 рр. в Австро-Угорскій Руси дуже сложна і доси мало висліджена, а через те в суді про неі треба бути осторожному»⁴⁷.

 

В. Будзиновський у листі до І. Франка від 9 грудня 1894 р. із Відня відреагував на критику письменника, але залишився на своїх позиціях⁴⁸. У відповідь з’явився полемічний монолог В. Будзиновського «Не в пору Рутенство», надрукований у лютому 1895 р. в «Народі»⁴⁹. Поза тим, В. Будзиновський продовжував досліджувати галицьку дійсність. Зрештою привертає увагу його розвідка «Аграрні відносини Галичини», присвячене визначному українському економістові В. Навроцькому. Студія В. Будзиновського з обширним, уперше зібраним статистичним матеріалом побачила світ у 1894 р. в IV томі «Записок НТШ». А невдовзі по тому вийшла й окремою «відбиткою». В. Будзиновський простежив в роботі розвиток аграрних відносин у Галичині після скасування панщини 1848 р. Цей аналіз було проведено на основі якнайповнішого врахування селянських і національних інтересів. Загальний висновок В. Будзиновського з проведеного аналізу полягав у тому, що великомагнатські та дрібноселянські господарства можуть вижити в нових умовах, тільки позбувшись феодальних ознак і пристосувавшись до ринково-капіталістичних відносин⁵⁰.

 

Того ж 1894 р. у віденському часописі «Deutshe Worte» (редактор Е. Пернерсторфер) було опублікувано розвідку В. Будзиновського «Der Bauernbesitz und der Bauernsozialismus in Galizien» («Селянська посілість та селянський соціалізм у Галичині»). Там автор висвітлив поширення соціалістичних ідей серед галицького селянства. Відомо, що цією статтею навіть зацікавився Георг фон Фольмар – очільник баварських соціал-демократів. Останній навіть почав листуватися з автором⁵¹.

 

Паралельно з цим всім В. Будзиновський не поривав своїх зв’язків із радикальною партією. Так, прізвище В. Будзиновського (м. Відень) згадується в списку гостей, запрошених на з’їзд РУРП 15 грудня 1894 р. у Львові в «справі реорганізації партії»⁵². Однак, відомий конфлікт між «молодими» та «старими», що розпочався ще від заснування РУРП, на цьому з’їзді радикальної партїі тільки поглибився⁵³. Напередодні цього з’їзду В. Будзиновським разом із діячами «молодшого» крила РУРП В. Охримовичем і Д. Лукіяновичем не підтримав пропозицію «старих» радикалів поставити на порядок денний з’їзду питання зміни програми партії. Тому спроба — при недостатньому представництві «молодих» на з’їзді — делегатами «старших» коригувати програмні положення у диктованому ними напрямі тільки поглибило згаданий вище конфлікт поколінь у РУРП⁵⁴.

 

На початку 1895 р. В. Будзиновський «на домагання протидрагоманівського молодшого покоління» РУРП покинув свої медичні студії у Відні та знову повернувся до Львова. Тепер В. Будзиновський намагався повністю зосередитися на політичній і публіцистичній діяльності⁵⁵. Проте стати платним співробітником часопису «Народ» В. Будзиновському не вдалося. Так, 20 березня 1895 р. М. Павлик зі Львова у листі до Лесі України писав: «<…> я не взяв за платного сотрудника до “Народа” Будзиновського, яко неможливого чоловіка <…>»⁵⁶. Натомість платним співробітником журналу «Народ» у березні 1895 р. став приятель В. Будзиновського – В. Охримович, що мало би сприяти посиленню позицій В. Будзиновського та інших «молодих» у РУРП⁵⁷. Разом із тим «молоді» виношували план видання власного часопису коштом студентського товариства «Академічне братство» (Львів), сподіваючись на гроші, надіслані з Наддніпрянської України. Фінансову підтримку обіцяв і Т. Окуневський, за умови, що редактором часопису буде В. Будзиновський, Є. Левицький або О. Терлецький⁵⁸. Хоча як писав М. Павлик до Лесі Українки 3 квітня 1895 р. «Охрімович казав мені, що особисто готов зректися сотрудництва для Будзиновського але я того не прийняв і не маю права, а молоді на те кажуть: то ви платіть Охрімовичеві, а він нехай дає гроші Будзиновському. От така штука»⁵⁹. Натомість, у березні 1895 р. В. Будзиновський вступив до редакції газети «Діло»⁶⁰.

 

Водночас позиції В. Будзиновського та інших «молодих» у РУРП поступово посилювалися. 20 березня 1895 р. М. Павлик відмовився від редагування новозаснованої газети «Громадський голос» на користь В. Будзиновського⁶¹. Того ж дня М. Павлик у листі до Лесі Українки з цього приводу писав: «Зробив усе і вже сьогодні мав вийти І нр. (“Громадського голосу”. – Ю. Я.), коли вчора прийшли до мене молоді з тим, щоби їм віддати «Громадський голос», бо вони мені не вірять, бо я-ді вбив радикальний рух, яко плохе начальство, і вони мусять собі вибрати іншого начальника і підо мною працювати не стануть, а підуть собі до соціал-демократів, заложать там свою популярну газету і – це само собою розуміється – будуть агітувати против мене. І, знаєте, так вони мене допекли, що рішив – беріть і робіть. Сьогодні вечір формально передам їм. І, знаєте, нічогісінько між нами не було <…>. Отже, против мене і виступили найбільше якраз Будзиновський і Турбацький, що перший пішов у ту службу, та ще Лукіянович. А Будзиновський пішов за сотрудника у “Діло” і його роблять шефом молодих радикалів і редактором “Громадського голосу”»⁶².

 

Правда, після того, як В. Будзиновський став редактором радикальної газети «Громадський голос», його відразу ж було звільнено з «Діла»⁶³. М. Павлик із цього приводу на сторінках «Народу» в дописі «Що воно таке?» між іншим зазначав: «Редакція “Дѣла”, бажаючи оживити газету, взяла була на сотрудника звісного радикала д. Вячеслава Будзиновского (се, зрештою, не вперше так дієся: майже всі бувші й теперішні сотрудники “Дѣла” були, або є коли не з радикалів, то хоть из пів-радикалів), та зараз вимовила єму місце за те, що тим часом д. Будзиновский став редактором “Громадского Голосу” <…>»⁶⁴. Тому «молоді» почали тиснути на В. Охримовича, щоб той «зрікся сотрудництва» в часописі «Народ» на користь В. Будзиновського. На думку «молодих» М. Павлик мав прийняти до редакції «Народу» В. Будзиновського «для того, щоби він міг жити у Львові і видавати “Громадський голос” і вести агітацію»⁶⁵. Звісно, що М. Павлик не погоджувався: «<…> я на те не можу згодитись ані для качества праці Будзиновського, ані для його “Громадського голосу”; опроче Будзиновський просто дитина, або й свиня <…>»⁶⁶. У листі до Лесі України від 4 червня 1895 р. М. Павлик знову повідомляв: «Лукіяновичі хотять конче, щоби я приймав Будзиновського за платного робітника (в “Народ”. – Ю. Я.) на місце Охрімовича, але Будзиновський хитрий інтригант <…>»⁶⁷. Правда, про В. Будзновського як видавця «Громадського голосу», М. Павлик відгукувався дуже прихильно: «Мушу сказати, що “Гром[адський] голос” подобається скрізь незвичайно і що Б[удзиновський] як редактор і адм[іністратор] дуже точний і совісний (у своїм)»⁶⁸.

 

Хоча Леся Українка в листі до М. Павлика від 26 березня 1895 р. із Софії писала: «Ваші новини про “Гр[омадський] голос” вразили мене. Що за безчельність у сього Будз[иновського] і К^о ! Можуть бути певні, що від A[rbeit] G[eber-a] (М. Ковалевського. – Ю. Я.) вони нічого не дістануть – дурень би він був. Я не маю жадного довір’я до сього співробітника “Діла”, ci-devant (колишнього [франц.]. – Ред.) співробітника “москвофільського” журналу. Наскільки знаю його особисто, то се чоловік безпринципний, хоч і педант (бувають же й такі!), у мене зосталось по ньому досить прикре враження»⁶⁹. Зрештою в іншому листі додавала: «що не маю довір’я до Будзиновського з його товаришами, я їх знаю тільки по тих звістках, які маю від Вас в остатній час, і звістки сі не збільшують моєї віри в серйозність сих людей. Може, я в них помиляюсь – хотіла б так думати – але діло стоїть так»⁷⁰. Тому 27 березня (8–9 квітня) 1895 р. із Софії писала до М. Павлика: «Комбінації, щоб Охр[имович] брав плату і передавав її Б[удзиновському] (а хто ж має писати ?!), я абсолютно не розумію, для сього треба іншої голови, ніж моя. Все у сих “молодих” таке нещире і louche (підозріле, темне [франц.]. – Ред.) для мене»⁷¹.

 

А «молодий» радикал В. Будзиновський тим часом підтримував тісні взаємини також із найближчими союзниками РУРП – галицькими соціал-демократами. Так, у березні 1895 р. В. Будзиновський увійшов до складу заснованого Соціал-демократичною партією Галичини (далі – СДПГ) окремого т. зв. селянського комітету – для вироблення програми агітації на селі. Комітет був утворений 24–25 березня 1895 р. у Львові на черговому з’їзді т. зв. східногалицького агітаційного округу СДПГ. До складу комітету крім В. Будзиновського також увійшли соціал-демократ Я. Козакевич та діячі РУРП – К. Трильовський і Л. Турбацький. Отож, учасники з’їзду СДПГ беручи до уваги етнічний склад сільського населення Галичини вибрали до складу комітету трьох українців і тільки одного поляка⁷².

 

1 травня 1895 р. В. Будзиновський взяв участь у робітничому віче в Станиславові. Збори, що відбулися в залі місцевого готелю Центрального, організували спільно СДПГ і РУРП. На збори прибуло чимало селян, прихильників радикальної партії. Зрештою «Народ» інформував читачів, що «на закінченє (зборів. – Ю. Я.) забрав слово Будзиновский і виказував, які економічні шкоди понесли і поносять хлопи господарі через нинішний закон виборчий і які зміни зайшлиб на іх користь, якби заведено загальне голосованє»⁷³.

 

Співпрацею В. Будзиновського з СДПГ був дуже занепокоєний М. Павлик. Останній у листі до Лесі Українки від 26 березня 1895 р. зі Львова писав: «Молоді, котрим не дано на початок і тої мінімальної помочі 50 г.[ульденів] на “Громадський голос”, теж готові перейти до галицьких соціал-демократів, іменно Будзиновський, а в усякім разі будуть мати право нарікати на радикалів, що не дали ім 50 г.[ульденів] на розробок їх праці»⁷⁴. Проте слова М. Павлика про перехід В. Будзиновського до СДПГ, на щастя для РУРП, не справдилися. Це підтверджував і М. Павлик у одному з листів до Лесі Українки: «Він (В. Будзиновський. – Ю. Я. ) усе-таки каже, що, ведучи газету, не пішов би в соціал-демократичну партію польську; але недавно перед тим казав, що взяв би редакцію газети під тією партією. Й взагалі у того чоловіка нема партійних принципів» (лист М. Павлика до Лесі Українки від 3 квітня 1895 р.)⁷⁵. Але пропозиції В. Будзиновському від галицьких соціал-демократів, щоб видавати ще одну газету для селян закінчилися невдачею. В. Будзиновський заявив, що згодиться стати редактором лише за тієї умови, коли СДПГ внесе у свою програму вимогу політичної самостійності України (!). Дану позицію В. Будзиновського чи не вперше схвалив М. Павлик⁷⁶.

 

Правда, 28–29 вересня 1895 р. у м. Новий Сонч В. Будзиновський виступив на IV з’їзді СДПГ Новому Сончі з доповіддю про селянське питання⁷⁷. Незадовго до цього з’їзду в партійній пресі СДПГ був опублікований⁷⁸ проект нової програми РУРП В. Будзиновського, який пропонував здійснити удержавлення великого землеволодіння шляхом викупу та поступовий перехід у власність держави селянських земель. В. Будзиновському опонував член редакції соціал-демократичного «Naprzόd-у» Е. Гекер, який вважав, що індивідуальна господарка на удержавлених землях не торує дороги до справді суспільного землеробства. Враховуючи, що більшість селян змушена заробляти найманою працею, для них може бути актуальною робітнича програма охорони праці, а також політичні постулати партії, і немає потреби виробляти для них спеціальну платформу⁷⁹.

 

Зрештою на IV з’їзді СДПГ В. Будзиновський, присутній як гість, запропонував прийняти проект радикалів, що зміцнило б союз двох партій. Натомість діяч СДПГ І. Дашинський наполягав не поспішати з програмою для селян і почекати рішення Інтернаціоналу. На що й погодилися присутні делегати. Проте міжнародний соціалістичний рух виявився неготовим сформулювати єдиний підхід у ставленні до селян, що давало певну свободу дій кожній окремій партії. Але помилковість переконання соціал-демократів в непотрібності аграрної програми виявилася вже на зламі 1896–1897 років під час виборчої кампанії до австрійського парламенту. Змагання за селянські симпатії змусило СДПГ у ході виборчої кампанії виступити проти інших лівих та демократичних партій – РУРП і польських людовців⁸⁰.

 

Восени 1895 р. В. Будзиновський почав редагувати ще одне видання РУРП – часопис «Радикал»⁸¹. У той же час – ще з 20 березня 1895 р. – В. Будзиновський видавав і радикальну газету «Громадський голос»⁸². В. Будзиновський згодом із цього приводу зазначав: «Після смерти Драгоманова (помер улітку 1895 р. у Софії. – Ю. Я.), коли я видавав і редагував радикальний “Громадський Голос”, Ковалевський приїхав до Львова і, хоч особисто не знав мене, зажадав від мене, щоб замість припиненого “Народа” я видавав і редагував нову газету “Радикал”. На моє питання, чому не Франко або Павлик, він відповів, що про Франка не хоче чути. За причини подав справи політичні і його ролю як кореспондента “Народу”. Про Павлика сказав, що то наївна дитина. Ковалевський передав гроші на кошти “Радикала” й на інші цілі»⁸³. Водночас у останньому числі «Народу» з’явилася стаття М. Павлика «Від редактора», датована 15 вересня 1895 р. У публікації між іншим зазначалося наступне: «Через смерть небіжчика М. П. Драгоманова, головноі підпори моєі і “Народа”, а також через мою недугу, – я отсе мушу перестати видавати “Народ”, намісць котрого основуєся нова часопись, під редакцією д. В. Будзиновского, – “Радикал”, котру я й рекомендую Ш.[ановним] Землякам на стілько, на скілько вона буде йти в тім самім напрямку і держатися тих самих основних прінціпів, що “Народ”». І додавав: «Вкупі з основанєм “Радикала”, призначеного для інтелігенціі рускоі в Австро-Угорщині і в російскій Украіні, розширюєся популярна часопись “Громадський Голос”»⁸⁴.

 

Перше число видаваного В. Будзиновським «Радикала» вийшло у Львові 5 жовтня 1895 р. Проміжок між появою останнього випуску «Народу» та виходом першого номера «Радикала» становив лишень неповний місяць⁸⁵. Звідси деякі матеріали, призначені для «Народа», були, очевидно, вже надруковані в «Радикалі»⁸⁶. Головним редактором і видавцем часопису був В. Будзиновський⁸⁷. Необхідність заснування «Радикала» в вступній статті часопису аргументувалася тим, що для селян лише одного «Громадського голосу» було недостаньо. Тому на думку редакції «Радикала», очолюваної В. Будзиновським, «треба було сотворити часопись о висшім стилю, котра би глубше трактувала справи, порушувані в аґітациї, орґан, котрий би орґанізував і вироблював практичних діячів і зискував між інтеліґентною частею суспільности, нових приклонників, нових ширителів радикалізму. Тій ціли має служити “Радикал”». І зрозуміло, що «“Радикал” буде редаґований відповідно цілям, які поставила собі радикальна партия»⁸⁸.

 

Викладена у вступній статті програма та напрям нового видання, з визначенням його мети й завдань⁸⁹, засвідчувала відстоювання В. Будзиновським і редакцією «Радикала» національних пріоритетів. У середині 1890-х рр. в РУРП сформувалася група діячів (В. Будзиновський, В. Охримович та ін.), яка пропонувала переглянути блок національних вимог. Вони намагалися реформувати існуючу партійну програму в національному напрямку⁹⁰. Це в свою чергу визначало насамперед тематику статей «Радикала», його ідейну спрямованість, а також пріоритети та засади редакційної політики часопису.

 

Перший номер «Радикала» з’явився після завершення виборів до Галицького сейму у Львові. Сеймові вибори від IV (сільської) курії відбулися 25 вересня 1895 р. З цього приводу в вступній статті часопису підкреслювалося: «Найліпшим доказом, що лиш проґрама радикальної партиї зможе збудити мужика з політичної дрімоти – єсть сегорічний рух виборчий. Кажемо виразно – рух виборчий, а не результат виборів. Сам результат не много ще доказує»⁹¹. Перемогу на виборах здобули підтримувані РУРП кандидат т. зв. Незалежного народовського комітету радикал Т. Окуневський (Коломийський повіт), а також і кандидати від повітових виборчих комітетів – радикал-селянин С. Новаковський (Перемишльщина) та селянин Д. Остапчук (Збаражчина)⁹². Найголовнішою формою передвиборчої агітації РУРП стали масові народні віча. Так, чисельне віче відбулося 6 липня 1895 р. у театральній залі на Замковій горі в Перемишлі. Участь у ньому взяло майже 1200 селян, 300 робітників, декілька жінок, студентів і т. д.⁹³. Відкрив захід своєю промовою С. Новаковський. Головою віча було обрано члена РУРП В. Будзиновського, його заступником – С. Новаковського, а секретарями – В. Регера (СДПГ) і радикала М. Новаковського. Учасники віча вимагали запровадження загального виборчого права, скасування податків, йшла мова про невпорядковані земельні кадастри, виснажливу роботу при дорогах і т. ін.⁹⁴. Наприкінці віча В. Будзиновський звернувся із закликом, щоб на виборах до Галицького крайового сейму та Державної ради (австрійського парламенту), виборці Перемишльського повіту голосували лише за кандидата, якого затвердить місцевий виборчий комітет⁹⁵.

 

Восени того ж 1895 р. В. Будзиновський брав участь у передвиборчій кампанії до Державної ради. На 31 жовтня 1895 р. в зв’язку зі смертю депутата А. Тишковського були призначені додаткові парламентські вибори від IV (сільської) курії у виборчому окрузі Перемишль – Мостиська – Добромиль. Від РУРП свою кандидатуру погодився висунути І. Франко. В. Будзиновський їздив по селах, організовував віча, виступав з промовами⁹⁶. 13 жовтня 1895 р. В. Будзиновський головував на передвиборчих зборах у Мостиськах. Спочатку присутнім було запропоновано кандидатуру русофіла М. Антоневича. Натомість радикал М. Новаковський висунув кандидатуру І. Франка, на що останній погодився. Проте подальшим нарадам перешкодила поліція. Саме про віче в Мостиськах, на якому головував В. Будзиновський і виступав І. Франко, останній пізніше згадував у статті «Найновіший галицький вибір», зокрема про епізод, коли жандарми хотіли розігнати збори: «Для пам’яті додам до сього оповідання, що д. Будзиновський зараз на першім вступі, коли жандарм заговорив до нього по-польськи, відповів мадярськими словами: Nemtudom (не розумію !). Сі слова він повторяв кілька разів, за кожним разом сердитіше, поки жандарм перестав говорити до нього по-польськи». Зрештою серед голосних вигуків протесту стражі порядку закрили зібрання та заарештували В. Будзиновського. Правда через годину його відпустили на волю⁹⁷. Невдовзі мостиський суд надіслав В. Будзиновському т. зв. «форлядунок» (повістку до суду). Проте В. Будзиновський відмовився взяти повістку. Та була написана польською мовою, котрої В. Будзиновський не хотів розуміти з принципу. За це суд виніс вирок засудити В. Будзиновського заочно на 10 днів арешту або 50 злр. штрафу⁹⁸.

 

Подальший розвиток радикального руху, зокрема невдача РУРП у приверненні на свій бік загалу галицьких селян соціалістичними лозунгами під час виборів 1895 р., змусила В. Будзиновського та декого іншого із «молодих» радикалів (напр. В. Охримовича) переглянути свої погляди. «До того мусіло прийти, бо темних хлопів приєднано для національної справи надією на матеріяльні користи. Се була демаґогія на великі розміри. Щиро подумана і з великою та чистою цілию <…>», – писав В. Будзиновський. І додавав: «Закликаючи хлопів під національний прапор, бо він дасть матеріяльні користи, пропаґандисти національної думки тимсамим дали хлопови право покидати сей прапор в тій хвили, коли він став приносити матеріяльні втрати, і коли користи могло дати тільки хрунівство». Звідси при популяразиції ідеї політичної самостійності В. Будзиновський перестав вживати виключно аргументи економічної доцільності, покликуючись натомість на історичні традиції, волю і т. п. Між іншим таке вирішення підказав В. Будзиновському в 1894 р. відомий русофільський діяч О. Марков: «Аґітуючи вашою економічною проґрамою, одночасно популяризуйте історію. Тоді розпалений вами огонь не буде соломяний <…>»⁹⁹.

 

29 грудня 1895 р. у Львові, в залі «Робітничого Дому», В. Будзиновський мав честь відкривати наради IV з’їзду РУРП (тривав два дні). А на тому з’їзді було докорінно змінено стару програму партії згідно з вимогами В. Будзиновського та інших «молодих» і взагалі з потребами часу. В. Будзиновський, відкриваючи з’їзд (головою його потім обрали І. Франка), зазначив, що «нинішний зїзд, в многим ріжнить ся від попередних <…>». І додавав: «Щоби однак не лиш не змарнувала ся дотеперішна наша робота але дотеперішні наші здобутки, <…> повиннісьмо <…> уложити докладний плян нашої роботи і консеквентно єго переводити. Та ще одно маємо туть полагодити, а іменно, мусимо зробити порядок з нашою програмою. Програма повинна бути така, щоби она сама, де лиш попаде, витворювала і без нашого живого слова радикалів, котрі потому напевно до нас зголосять ся, і злучать ся з нашою орґанізациєю»¹⁰⁰. На запрошеннях від 28 грудня 1895 р., які були надіслані учасникам IV з’їзду РУРП, стояли підписи В. Будзиновського, С. Новаковського та І. Франка¹⁰¹.

 

На початку роботи IV з’їзду радикалів було обрано дві комісії – для перегляду програми РУРП і власне для реорганізації партії партії (незначне удосконалення її структури).  В. Будзиновський брав участь у роботі першої. Обидві комісії розпочали роботу в 15 год. того ж 29 грудня 1895 р. У «програмній» комісії В. Будзиновський виступив із доповіддю на тему «ревізиї» програми РУРП. Засідання комісії тривало до 19 год. У ході нарад комісія внесла такі головні зміни до програми РУРП: усунули її поділ на мінімальну та максимальну частини; забрали вимоги «автономії країв» і «раціоналізму в вірі і реалізму в штуці»¹⁰². 30 грудня 1895 р. знову відбулися засідання двох згаданих вище комісій. Лише в 17 год. розпочалося пленарне засідання з’їзду та відповідно дискусія над проектом програми РУРП. У ході дискусії В. Будзиновський переконував: «<…> наша програма, повинна бути социялістична социялістичним змістом, а не социялістичними фразами». Звідси «зміст програми, социялістичний, чого не було в старій програмі, і для того зовсім не на місци обтяжувати єї балястом социялістичної орнаментикі фразеольоґії». Крім того, В. Будзиновський заявив: «єслиж збори, для утихомиреня і вдоволеня фразофільства Др. Трильовского хочуть коньче прикрасити програму нашу словом социялізм, най назвуть партию: “Социялістична партия хлопска”. Сего однак, не схоче здаєсь і др. Триль.[овський] бо назва “Радикал” спопуляризована вже, і означає змаганє до социялістичної ґосподаркі в рільництві». Зрештою програму ухвалили в тому варіанті, який подала комісія¹⁰³.

 

Тодi ж, у 30 грудня 1895 р., на IV з’їзді радикалів з iнiцiативи В. Будзиновського та інших «молодих» до програми РУРП був включений і постулат полiтичної незалежностi України. Природно, що заслуга в цьому має приписуватися не лише Ю. Бачинському (як це роблять окремі дослідники), але й В. Будзиновському, котрий відстоював цю ідею ще за п’ять років до IV з’їзду РУРП. Здобутком В. Будзиновського та інших «молодих» було й усунення з програми партії положення про автономію Галичини та заміна його вимогою поділу краю й утворення окремої, самоврядної української області зі Східної Галичини й Північної Буковини, а також введення тези про необхідність «<…> піднесеня почутя національноі самосьвідомости і солідарности в масах всего руско-украіньского народа Австро-Угорщини і Россиі через літературу, збори, зйїзди, товариства, маніфестаціи, демонстраціи, печать відчити і т. і.», чим було задекларовано ідею соборності українських земель¹⁰⁴.

 

В. Будзиновського на IV з’їзді РУРП обрали до складу головної управи («заряду») радикальної партії¹⁰⁵. А видавана В. Будзиновським газета «Громадський голос» стала згідно з рішенням з’їду РУРП – органом партії¹⁰⁶.

 

Судячи з нарад IV з’їзду РУРП (29–30 грудня 1895 р.) В. Будзиновський позиціонував себе вже як націонал-радикал. І, фактично, кінець 1895 р. показав, що в партії діяли три течії, а радше групи: радикальна (драгоманівці, соціалісти-народники: М. Павлик, К. Трильовський і ін.), соціал-демократична (соціалісти-марксисти: М. Ганкевич, Р. Яросевич та ін.) та націонал-демократична. Останню, крім В. Будзиновського, складали також В. Охримович і Т. Окуневський. Крім того, згадану групу по суті почав підтримувати І. Франко. Націонал-демократична група не погоджувалась з соціал-демократичною течією та виступала за згуртування всіх українців Галичини передусім навколо ідеї державної самостійності¹⁰⁷. Додамо, що В. Будзиновський у березні 1895 р. вже мав незначний контакт із пресовим органом народовців – газетою «Діло»¹⁰⁸. Того ж 1895 р. він навіть спробував вступити до товариства «Просвіта». Однак В. Будзиновського на разі не прийняли¹⁰⁹.

 

В той же час, В. Будзиновський залишався активним членом РУРП, фактично одним із її провідників. Так, 1 березня 1896 р. В. Будзиновський брав участь у засіданні «заряду» РУРП¹¹⁰. Також його серед інших запрошували організатори радикального віча в Дрогобичі (15 лютого 1896 р.), щоб В. Будзиновський виступив на зборах із доповіддю. Так, С. Вітик у листі до І. Франка від 13 лютого 1896 р. писав: «В суботу дня 15. лютого відбуде ся віче хлопске в Дрогобичи <…>. Можеби і Будзиновский міг ся вибрати, – бо там не мають майже зовсім никого до бесід»¹¹¹. Правда участі в тому віче В. Будзиновський із невідомих нам причин не брав.

 

Натомість, 1 квітня 1896 р. В. Будзиновський був присутній від головної управи РУРП на приватних («довірочних») селянських зборах у Тернополі. Спочатку (31 березня) в Тернополі мало відбутися чисельне віче. Проте староство, як і можна було сподіватися, знайшло в повіті якусь «хворобу» та заборонило проведення віча. Тому оргкомітет віча скликав уже на другий день довірочні збори (за поіменними запрошеннями). Крім радикалів В. Будзиновського та Д. Остапчука (депутат Галицького сейму), на ті збори прибуло до 300 осіб (переважно селян) із Тернопільського і Збаразького повітів. Зі Львова приїхав також і опозиційний народовець, депутат парламенту – Ю. Романчук. Збори відбувалися в будинку місцевого священика – о. Меруновича. Головою зборів було обрано В. Будзиновського. Проте тернопільське староство «розбило» й ті збори, до того ж із цілим рядом порушень. На збори прибув комісар Буковчик у супроводі урядника староства Дністрянського та двох жандармів. Згідно з законом про збори комісар повинен був спершу показати В. Будзиновському письмове розпорядження староства. На вимогу В. Будзиновського цього він не зробив, оскільки такого листа просто не існувало¹¹².

 

В. Будзиновський тим часом продовжив наради. Правда, переніс засідання до сусідньої кімнати. Тоді жандарм і комісар схопили В. Будзиновського за руки та спробували його силоміць вивести з будинку¹¹³. В. Будзиновський звернувся до всіх присутніх, і до стражів порядку в тому числі, щоб ті хто не мав запрошення на збори вийшли з кімнати. Звісно, що комісар покидати місця зборів не збирався. Тоді В. Будзиновський запитав чи в нього є запрошення. А як такого не було, то В. Будзиновський зауважив, що «єго (комісара. – Ю. Я.) не може уважати за комісара зборів, а понеже він не має запрошеня, взиває єго, щоби сей час вийшов з хати». Комісар пригрозив, що закриє збори, а В. Будзиновського заарештує. Натомість останній сказав, що «я вас не знаю, не знаю що ви комісар, і єсли сей час не вийдете кажу вас арештувати жандармом і відставити до староства». Правда жандарм, який надійшов, заарештував не комісара Буковчика, але голову зборів – В. Будзиновського за опір представникам влади. Зрештою, як зазначалося з цього приводу в органі РУРП, газеті «Громадський голос», що «не так скоро нарід забуде, як то власти шанують “цісарські” права!»¹¹⁴.

 

Відразу ж у слідчій в’язниці В. Будзиновський на знак протесту оголосив голодування¹¹⁵. Вже 4 квітня 1896 р. він постав перед Тернопільським судом. В. Будзиновський був звинувачений за образу «честі чиновника»¹¹⁶. Суд заслухав головного свідка — повітового комісара Буковчика (!). Той зазначив, що на основі усного доручення старости прибув 1 квітня 1896 р. на приватні селянські збори. Звідси визнав, що ніякого письмового розпорядження від старости не мав. На зборах комісар вибірково запитав в деяких учасників зборів про наявність у них запрошень. Але коли він це робив, то В. Будзиновський начебто закликав селян, щоб ті взагалі нічого не відповідали. Більше того, за словами Буковчика, В. Будзиновський звернувся до нього зі словами: «Хто ви, я вас не знаю, вилегітимуйтесь». Крім того, комісар зауважив, що В. Будзиновський штовхнув між іншим на зборах і одного з жандармів¹¹⁷.

 

Обвинувачений В. Будзиновський практично нічого не заперечував, оскільки був виснажений трьохденним голодуванням. Кілька разів він навіть втрачав свідомість під час судових слухань. 5 квітня 1896 р. суд визнав В. Будзиновського винним у злочині згідно з § 312 кримінального кодексу. В. Будзиновського було засуджено на один місяць ув’язнення¹¹⁸. Зрештою 5 квітня 1896 р. М. Павлик у листі до Л. Драгоманової писав зі Львова: «Будзиновського арештовано у Тернополі за стичку з комісарем на вічу. Таки він школьник: замісць стояти за головне і серйозно, він викидає дрібні штуки, на котрі єго й зловлено і котрі не підносять поваги партії. Найгірше, що він рішив заморити себе голодом, аби швидче пустили, – і до вчера уже днів 3 не їв нічого, так що зомлів перед судією. Штука глупа, котра тілько єго і зруйнує, – він і так чоловік хорий. Тільки що дізнався, що Будз[иновськ]ого засудили на місяць арешту за образу урядника. Мусить уже бути у Львові»¹¹⁹. Про арешт В. Будзиновського розповів 7 квітня 1896 р. І. Франко присутнім на віче в Перемишлі. Зрештою на внесок П. Новаковського до В. Будзиновського було надіслано телеграму такого змісту: «За геройску оборону конституцийних прав, висказує Вам найбільшу пошану – Віче в Перемишли»¹²⁰. Разом із тим В. Будзиновський на рішення суду подав апеляцію. І як наслідок присидів у в’язниці лише 7 днів. Правда, ще вніс грошову заставу в розмірі 100 злр.¹²¹.

 

Наприкінці березня того ж 1896 р. В. Будзиновський припинив видавати часопис «Радикал», який не мав великого успіху серед читачів. Останнє число часопису вийшло у Львові 25 березня 1896 р. Часопис «Радикал» з’єднався з «Життям і словом» І. Франка. Вірніше, влився в нього, істотно вплинувши на характер видання. Тобто, після припинення виходу часопису «Радикал» його політичну лінію продовжив двомісячник «Житє і слово». В зв’язку з такою перебудовою «Життя і Слово», яке до цього часу іменувалось як «Вісник літератури, історії і фольклору», став надалі іменуватись як «Вісник літератури, політики і науки»¹²².

 

Через скрутне матеріальне становище В. Будзиновський передав редагування «Громадського голосу» І. Франкові й вирішив переїхати до Чернівців, щоб підшукати більш «поплатне» місце праці й вигідніші умови для друкування своїх праць¹²³. Цілком імовірно, що В. Будзиновський відмовився від редагувавання «Громадського голосу» на знак незгоди з партійним керівництвом¹²⁴. З цього приводу 18 травня 1896 р. М. Павлик у листі до Л. Драгоманової писав: «Б[удзиновський] усе покидає і через 11 днів їде в Чернівці на Буковину; там єму прихильники Б[удзиновськ]ого – дали посаду в касі роз[уміється] для того, щоби єго конфіскувати собі. Він обовязався не виступати протів них на Буковині, а сам рішив не виступати й на полі політики, бо инакше єго прогнали би. Він, правда, обіцяє, що буде писати в Галичину, але народовці, певне, затягнуть єго в свої органи “Буковину”, де стануть єму добре платити. Так шо, власне, чоловік пропав для партії, а позаяк то шеф, – то можете собі представити скандал для нас. Я по Б[удзиновськ]ім усего надіявся і через те був противний тому, аби єго робити шефом партії, – я пропонував Франка з тим, що сам би старався мати вплив на нєго, аби в рішучі хвилі не скакав; та Окуневський і сам Франко поклали Будз[иновськ]ого, перший – тому, що з Б[удзиновськ]им, мовляв, єму легко бути (звісно, легкопрінціпному легко тілько з легкопрінціпним). Нарешті і “молоді” воліли Б[удзиновськ]ого, і сам Франко з ним був дуже зійшовся, так що се робили сами, і не питаючи мене. Біда була не велика, бо робили по б[ільшій] ч[асти] добре, – а Б[удзиновський] таки дуже богато робив, так що знищився і фізично, і матеріально і, побачивши, що єму грозить голодна смерть, – узяв тай скочив на Буковину»¹²⁵. Наприкінці травня 1896 р. В. Будзиновський переїхав до м. Чернівці, де працював діловодом товариства «Руська каса»¹²⁶.

 

На V з’їзді РУРП 26–27 вересня 1896 р. І. Франко у промові відзначив певні здобутки радикалів, зокрема той, що «вся робота в центрі стягала ся до редакціі часописи партійноі “Громадський Голос”. тов.[ариш] Будзиновський. Редакцію провадив він знаменито, писав живо і остро і здобув для часописи широку популярність та повагу між народом. Та партія лишила його самого; надмірна праця і потреби житя змусили його покинути редакцію <…>»¹²⁷. На V з’їзді РУРП В. Будзиновський вже не обирався до головного «заряду» партії¹²⁸. З приводу своєї відсутності на черговому з’їзді РУРП і співпраці в газеті «Буковина», В. Будзиновський у недатованому листі до І. Франка писав: «Мого сотрудництва в “Буковинї” не треба брати траґічно. Я хочу лиш дати там кілька моїх новель ! і одну статистичну роботу, котрі з полїтикою не мають нїчо спільного». І додавав: «Але для Галичини я небіщик, і моя публична, а головно полїтична дїяльність скінчила ся тож думаю, що се не буде мало дезорґанїзаційних насьлїдків для нашої партиї в Галичинї <…>»¹²⁹.

 

Використовуючи лібералізм буковинської цензури, В. Будзиновський з 11 (23) квітня 1897 р. видавав в Чернівцях популярний двотижневик «Праця: Народна ґазета» для пропаганди аграрного страйку¹³⁰. «Праця» розповсюджувалася не тільки в Північній Буковині, але й у Галичині, особливо в Гусятинському, Перемишлянському, Скалатському, Тернопільському та Збаразькому повітах¹³¹. Між іншим у Чернівцях в 1897 р. також вийшла брошура В. Будзиновського «Хлопський страйк» (58 с.)¹³². Треба сказати, що В. Будзиновський продовжувави досліджувати розвиток аграрної економіки, щоправда, поступово позбуваючись матеріалістичного доктринерства. Неабияку еридуцію та популяризаторський хист продемонстрував В. Будзиновський у таких працях, як «Рільнича продукція у Всхідній Галичині і на Буковині» (Чернівці, 1896), брошурі «Ґрунтовий податок» (Чернівці, 1897) та ін.¹³³. Проте діяльність В. Будзиновського на Буковині, не підтримана агітаційною діяльністю РУРП, тривала не довго. Видавана ним газета «Праця» проіснувала до 19 (31) грудня 1897 р., всього вийшло сімнадцять чисел газети. Не знайшовши підтримки серед населення буковинського краю, двотижневик об’єднався з органом РУРП – газетою «Громадський голос» у Львові¹³⁴.

 

На VI з’їзді РУРП (19–21 вересня 1897 р.) В. Будзиновський виступив із доповіддю «Страйки по громадах»¹³⁵. На цьому з’їзді яскраво виявилися розбіжності між українськими радикалами щодо співпраці з СДПГ. В. Будзиновський, а також І. Франко, М. Павлик та Окуневський висловилися проти співпраці з соціал-демократами; В. Будзиновський, зокрема, звинувачував СДПГ у тому, що вони на виборах «хапають селянські голоси» (мова йде про криваві «баденівські» вибори 1897 р.). Але секретар «заряду» М. Новаковський назвав його критику соціал-демократів «штубацькою». заявивши, що через це В. Будзиновский не може взагалі належати до РУРП. Хоча І. Франко, головуючий на з’їзді, попередив делегата від СДПГ М. Ганкевича (М. Ганкевич покинув РУРП і перейшов у ряди СДПГ ще навесні 1897 р.), що не надасть йому слова, якщо той захоче виступити на захист соціал-демократів¹³⁶. Водночас депутат парламенту Т. Окуневський заявив, що ніколи не вступить до соціалістичного клубу, бо не вбачає в соціалізмі порятунку для українського народу. Його позицію серед інших підтримав також і В. Будзиновський¹³⁷. Натомість член «заряду» С. Вітик вимагав виключення Т. Окуневського з партії, бо той висловився на з’їзді проти соціалізму. В обороні Т. Окуневського знову виступив В. Будзиновський. У своїй промові, адресованій присутнім на з’їзді РУРП селянським делегатам, В. Будзиновський стверджував, що СДПГ хоче спролетаризувати селянство. Звідси дієвою зброєю В. Будзиновський вважав саме аграрний страйк. Хоча скажімо Я. Остапчук пропонував організувати аграрні страйки спільно з СДПГ¹³⁸. Але до складу головного «заряду» РУРП В. Будзиновського знову не обрали¹³⁹.

 

Навесні 1898 р. В. Будзиновський знову повернувся до Львова, знову вступив до редакції щоденної газети «Діло»¹⁴⁰. Хоч 11 квітня 1898 р. він брав участь (вочевидь як гість) у черговому засіданні «заряду» РУРП¹⁴¹, тепер В. Будзиновський поступово відходить від РУРП, а натомість ще більше зближується з народовцями¹⁴². Того ж 1898 р. В. Будзиновський взяв активну участь у виборах до австрійського парламенту¹⁴³. Спершу як кандидат від РУРП на додаткових парламентських виборах у виборчому окрузі № 25 Бучач – Чортків – частина Теребовлянського повіту до IV (сільської) курії. Відомо, що за кандидатурою В. Будзиновського в окрузі мав агітувати П. Новаковський. Проте з початком передвиборчої кампанії той був заарештований і ув’язнений у слідчому ізоляторі. Водночас проти В. Будзиновського агітувало місцеве греко-католицьке духовенство. Їхнім кандидатом був о. Громніцький. У виборах брав участь також і народовець Ю. Романчук. Зрештою 23 травня 1898 р. за підтримки староства та поліції мандат здобув офіційний «урядовий» кандидат барон М. Блажовський¹⁴⁴.

 

У травні 1898 р. на чергових додаткових виборах до парламенту в окрузі Тернопіль – Збараж – Скалат від IV курії В. Будзиновський балотувався від об’єднаного народовсько-русофільського «Всенародного руського комітету» (очолювали відповідно Ю. Романчук і Б. Дідицький). — при тому, що РУРП в цьому ж окрузі підтримувала кандидатуру І. Франка. В окрузі також кандидували П. Дзівінський і Е. Гладишовський, який спирався на підтримку намісництва¹⁴⁵. 17 травня 1898 р. Б. Будзиновський виступив у Тернополі на чисельних передвиборчих зборах (прибуло понад 800 осіб). Захід було влаштовано місцевою «Подільською радою». Правда, виголошувати промови та дискутувати на даних зборах було категорично заборонено, староство дозволило лише прелєгентам зачитувати свої реферати (згідно з програмою віча). Головував на зборах очільник «Подільської ради» – о. Миронович, але на вимогу селян, прихильників РУРП, його заступником був обраний радикал – Я. Остапчук¹⁴⁶. На зборах В. Будзиновський виступив із доповіддю щодо «справи індемнізаційної і сервітутової»¹⁴⁷. З цього приводу в газеті «Громадський голос» зазначалося: «Про сю точку а властиво ще раз про панщину і єі наслідки говорив річево і розумно Будзиновский і всі присутні слухали єго промови з зацікавленєм, а кілька разів переривали єі рясними оплесками»¹⁴⁸.

 

Після В. Будзиновського попри заборону староства хотів виступити з промовою І. Франко. Зрозуміло, що урядовий комісар цього не дозволив, оскільки згідно з програмою зборів там «не стоіть ніяка промова крім рефератів». Все це викликало обурення селян. Зрештою Я. Остапчук поставив внесок, щоб «замкнути» наради віча. Як не дивно селяни радо прийняли цей внесок¹⁴⁹. Зберігся дуже сумнівний спогад (?) Я. Остапчука про зустріч В. Будзиновського та І. Франка напередодні зборів 17 травня 1898 р. у Тернополі. Я. Остапчук очевидно не був свідком цієї зустрічі, а переказав її із третіх уст. Зрештою про цю зустріч Я. Остапчук зауважив: «Будзиновський був ще зночі в Тернополі. Франко приїхав рано, і назустріч йому вийшли Шмигельський, Думка, Гарматій і інші. І сталося так, що як Франко з іншими йшов головною вулицею, то десь як із-під землі виріс перед ним Будзиновський і, лихо скривившись, засичав: “А ти тут що хочеш, сукин сину?” – плюнув і ту ж мить утік із страху <…>»¹⁵⁰. Відомо, що відразу після завершення згаданих зборів місцеві радикали Я. Шмігельський, А. Грицуняк та ін. організували на околицях Тернополя свої збори. Там вони одноголосно підтримали кандидатуру І. Франка¹⁵¹.

 

Натомість В. Будзиновський був змушений подати в газету «Діло» статтю, як писав «Громадський голос», «повну такоі поганоі лайки на радикалів і на дра Франка і таких підлих і безвстидних брехень, що робить враженє, немов би се писав якийсь божевільний, а не кандидат “всенародного руського комітету”. Ми не будемо збивати за порядком ті брехні п. Будзиновского – вони певно не остатні <…>»¹⁵². Діяч РУРП В. Стефаник у червні 1898 р. із с. Русів писав до свого приятеля В. Морачевського таке: «Ви мені писали за Будзиновського. Я єго не перестаю любити від усіх найліпше. Але мені дуже банно, що він мусів кричати на радикалів не від себе, але від Романчука, від попів, від редакції “Діла”. То так недобре і дуже нефайно з такими патріотами в одну дудку грати. То смерть для кождого чоловіка доброго. Най він кричить на всіх, най єму кажуть, що продався і “сподлився”, лиш аби він стояв собі сам, бо так єму належиться. Мені сумно, що він не найшов собі людий таких, як він, таких, що самотні походжають. Додайте єму сили, аби він відірвався від людий»¹⁵³.

 

Вчинок В. Будзиновського дуже розлютив загал РУРП. Так, уже згаданий В. Стефаник у липні того ж 1898 р. із с. Русів писав також і до О. Кобилянської: «Тепер сваримося з Будзиновським за те, що він не хоче покинути тої зграї з “Діла”»¹⁵⁴. Відповідаючи на закид Стефаника, що він «запродався трупам-народовцям», В. Будзиновський спробував все пояснити своїм товаришам по партії і у липні 1898 р.  в листі зі Львова до В. Стефаника розкрив причину свого «спору» з радикалами: «Бучу викликав Михайло Новаковський», який найбільше спричинився до того, що В. Будзиновський відійшов від редакції «Громадського голосу». За свої статті в газеті «Діло», мовляв, не відповідає, бо жодна з них не друкувалася так, як вийшла з-під його пера.¹⁵⁵

 

В результаті, у нарадах VII з’їзду (30–31 жовтня 1898 р.) РУРП В. Будзиновський участі не брав. М. Новаковський – секретар управи РУРП — зазначив на з’їзді: «Далеко гірше вийшли ми на виборах в Чорткові – Бучачи. Наша партія стягла там своіх найліпших агітаторів, котрі заворушили людність, видала купу грошей, але наш кандидат В. Будзиновський не доріс до радикальноі кандидатури: він не являв ся на збори і пер до згоди з народовцями, нарешті зрік ся кандидатури і ми мусіли вицофати ся з тих виборів. Своєю дорогою, тоді рух виборчий там упав і кандидат т. зв. краєвого руського комітету Романчук дістав смішне число голосів»¹⁵⁶. Щоправда В Будзиновського на VII з’їзді не виключали з РУРП¹⁵⁷. 30 жовтня 1898 р. у Львові, після закінчення нарад VII з’їзду РУРП також відбулися урочистості в зв’язку з святкуванням 25-річного ювілею літературної діяльності І. Франка¹⁵⁸. Вже того ж дня листовно привітав письменника з нагоди ювілею творчої праці також і В. Будзиновський: «Хоч ділить нас пропасть личних ураз, я в тім дни, коли весь цьвіт молодої Руси приносить поклін чоловікови, імя котрого зрослося з цїлим поступовим рухом нашої суспільности; чоловікові, котрий своєю невтомимою працею в найтяжших услівях житя найбільше причинив ся до того, що поступові та демократичні гадки не то що вибороли собі у нас толеранцію і право горожаньства, але просто стались вже провідними думками майже цїлої нашої суспільности; в тім дни, я не можу дивити ся на Вас оком приватного чоловіка але оком громадянина». І додавав: «Тим громадским обовязком, котрий я мушу сегодня сповнити є прилучитися до цїлої поступової громади приносячої нинї поклін першому і найвизначнійшому, Каменяреви поступу на галицкій Русі <…>. Користаючи з нагоди, прошу Вас дарувати менї всї личні прикрости і зневаги, які Ви коли небудь від мене зазнали»¹⁵⁹.

 

 

26 грудня 1898 р. у Львові В. Будзиновський взяв участь у зборах членів «Українсько-Руської Видавничої Спілки» (УРВС). Було прийнято статут товариства та обрано наглядову раду (голова М. Грушевський) і дирекцію спілки. До наглядової ради, крім керівництва, ввійшло ще її шість членів, а серед них й І. Франко. З діячів РУРП до дирекциї товариства (всього п’ять осіб) увійшли: В. Будзиновський, М. Шухевич і В. Охримович¹⁶⁰. На початку 1899 р. УРВС розпочала свою видавничу діяльність¹⁶¹. Вже у січні 1899 р. В. Стефаник писав зі Львова до О. Кобилянської: «Будзиновський всі свої сили віддає Видавничій Спілці. Прибитий є. Не диво, що такий горячий чоловік чує себе в редакції «Діла» не на місци, що всі несумлінні філістери єму надоїли»¹⁶².

 

Виникнення лівої течії у РУРП і зусилля цього крила щодо переведення її на соціал-демократичні позиції, спонукали В. Будзиновського та інших націонал-радикалів до пошуків шляхів створення власної партії¹⁶³. Одним із кроків на шляху до цієї мети стало видання з 15 червня 1899 р. у Львові часопису «Будучність» (видавці приятелі В. Будзиновського – радикали Є. Левицький і В. Охримович та художник І. Труш). Редакція названого часопису стала своєрідною ідейною лабараторією майбутньої партії¹⁶⁴.

 

Ідейно-політична криза у радикальній партії і пошуки оптимального варіанту національної програми підштовхували націонал-радикалів до ідеї консолідації сил. Тому коли стало зрозумілим, що реформувати існуючу програму РУРП не вдасться, а на об’єднання з народовцями вся партія не погодиться, націонал-радикальна група вирішила розпочати погоджувальні наради з опозиційними народовцями¹⁶⁵. Ідейна еволюція В. Будзиновського, В. Охримовича, Є. Левицького та інших націонал-радикалів співпала з організаційними заходами народовського політичного товариства «Народна рада» та діячів, які перебували поза ним щодо заснування нової масової партії¹⁶⁶. Двосторонні переговори велися очевидно між представниками двох груп: членами президії товариства «Народна рада» та групою осіб, до якої входили і націонал-радикали Є. Левицький, В. Охримович, І. Франко та найімовірніше В. Будзиновський¹⁶⁷.

 

До кінця осені 1899 р. у Львові продовжували тривати переговори між членами президії «Народної ради», більшістю народовців та групою націонал-радикалів¹⁶⁸. Як результат тривалих двосторонніх переговорів уже 18 грудня 1899 р. з’явилося запрошення на приватні збори. По суті це було запрошення на установчий з’їзд нової партії, який мав відбутися 26 грудня 1899 р. у Львові¹⁶⁹. Крім членів президії товариства «Народної рада», «іменем львівскої україньско-рускої громади» запрошення підписали В. Будзиновський, М. Грушевський, Є. Левицький, К. Левицький, В. Охримович, Савчак та І. Франко¹⁷⁰. По суті, це був організаційний комітет нової партії, що невдовзі була заснована¹⁷¹. 26 грудня 1899 р. відбувся установчий з’їзд Української націонал-демократичної партії (УНДП). Присутніх на ньому В. Будзиновського разом з І. Франком, В. Охримовичем і Є. Левицьким було обрано до керівних органів партії¹⁷².

 

 

__________________________

¹ Редакція. В справі угоди // Народ. – 1890. – Ч. 24. – 15. л.[атинського] грудня. – С. 388–392; Протести рускоі академічноі молодіжі протів угодовоі політики // Народ. – 1891. – Ч. 2. – 15. л.[атинського] січня. – С. 20–22; О. Г. Подвиги “новоеристів” в Станіславові // Хлібороб. – 1892. – Ч. 8. – 15. квітня. – С. 57–59 та ін.; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. / Ігор Чорновол. – Львів: Львівська академія мистецтв, 2000. – С. 181–203.

² Барвінський О. Спомини з мого життя / Упор. А. Шацька; коментар Б. Янишина; ред. Л. Винар, М. Жулинський. – К.: ВД «Стилос», 2010. – С. 689; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. / Ігор Чорновол. – Львів: Львівська академія мистецтв, 2000. – С. 186; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.) / Ігор Федорович Гурак. – Івано-Франківськ: видавництво ПП Третяк І. Я., 2007. – С. 164.

³ Москвофільске віче у Львові // Народ. – 1892. – Ч. 4. – 15 л.[атинського] фебруарія. – С. 49–54; Всенародное вѣче во Львовѣ. 21 января (2 февраля) 1892 г. (Продолженіе.) // Галицкая Русь. – 1892. – № 18. – 23 января (4 февр.). – С. 1; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. / Ігор Чорновол. – Львів: Львівська академія мистецтв, 2000. – С. 191; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.) / Ігор Федорович Гурак. – Івано-Франківськ: видавництво ПП Третяк І. Я., 2007. – С. 165; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914 / Ryszard Tomczyk. – Szczecin, 2007. – S. 76.

⁴ Москвофільске віче у Львові // Народ. – 1892. – Ч. 4. – 15 л.[атинського] фебруарія. – С. 51; Всенародное вѣче во Львовѣ. 21 января (2 февраля) 1892 г. (Продолженіе.) // Галицкая Русь. – 1892. – № 18. – 23 января (4 февр.). – С. 1; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. – С. 191; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914 / Ryszard Tomczyk. – Szczecin, 2007. – S. 76.

⁵ Москвофільске віче у Львові // Народ. – 1892. – Ч. 4. – 15 л.[атинського] фебруарія. – С. 51.

⁶ Москвофільске віче у Львові // Народ. – 1892. – Ч. 4. – 15 л.[атинського] фебруарія. – С. 51 – 52.

⁷ Барвінський О. Спомини з мого життя / Упор. А. Шацька; коментар Б. Янишина; ред. Л. Винар, М. Жулинський. – К.: ВД «Стилос», 2010. – С. 435; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. – С. 191.

⁸ Будзиновский В. Плосколобє «молодих» старорутенців / В. Будзиновский // Народ. – 1892. – Ч. 11 і 12. – 10 л.[атинського] червня. – С. 148; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. – С. 191; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 165.

⁹ Будзиновский В. Плосколобє «молодих» старорутенців / В. Будзиновский // Народ. – 1892. – Ч. 11 і 12. – 10 л.[атинського] червня. – С. 148; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. – С. 191.

¹⁰ Полеміка й дописи. В справі відносин «Січи» й москвофільскоі «Буковини». (Допись із Відня) // Народ. – 1892. – Ч. 7 і 8. – 1 л.[атинського] апріля. – С. 96–98; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. – С. 191; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 165.

¹¹ Полеміка й дописи. Редакція. В справі наших відносин до москвофілів // Народ. – 1892. – Ч. 9. – 1 л.[атинського] мая. – С. 121–123; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 165; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. – С. 191–192.

¹² Будзиновский В. Плосколобє «молодих» старорутенців / В. Будзиновский // Народ. – 1892. – Ч. 11 і 12. – 10 л.[атинського] червня. – С. 148; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. – С. 192; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 165.

¹³ Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. – С. 193; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914 / Ryszard Tomczyk. – Szczecin, 2007. – S. 58.

¹⁴ Будзиновский В. Народні заступники ?! / В. Будзиновский // Народ. 1892. – Ч. 22 і 23. – 8 л.[атинського] декабря. – С. 237–238.

¹⁵ Будзиновский В. Похорони «новоі ери ?» / В. Будзиновский // Народ. – 1893. – Нр. 1. – 8 л.[атинського] януарія. – С. 8–9.

¹⁶ Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини / Я. Грицак // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1991. – Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. – С. 89.

¹⁷ Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі – ЦДІАЛ України), ф. 372, оп. 1, спр. 34, арк. 6; Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.) / Олег Станіславович Жерноклеєв. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. – С. 173.

¹⁸ Спогади про Івана Франка / упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 90.

¹⁹ Відповіди редакціі // Народ. – 1893. – Нр. 3. – 8 л.[атинського] фебруарія. – С. 31; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини / Я. Грицак // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1991. – Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. – С. 88; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 137.

²⁰ В справі церковній у Галичині // Народ. – 1893. – Нр. 1. – 8 л.[атинського] януарія. – С. 3–8; Павлик М. Наше попівство і цівілізація / М. Павлик // Народ. – 1893. – Нр. 2. – 22 л.[атинського] януарія. – С. 15–17; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини / Я. Грицак // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1991. – Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. – С. 87–88; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 171.

²¹ Зйізд делегатів нашоі партіі // Народ. – 1893. – Нр. 2. – 22 л.[атинського] януарія. – С. 13–14; Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. – Т. VII (1892–1893). – Чернівці, 1911. – С. 134; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 88; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 171.

²² Франко І. Зібр. творів у 50-ти т. / Іван Франко. – Т. 49. Листи (1886–1894). – К.: Наукова думка, 1986. – С. 385; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 171.

²³ Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова / Редкол.: І. Вакарчук, Я. Ісаєвич (співголови) та ін. – Львів: Видававничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 441.

²⁴ Там само. – С. 441–442.

²⁵ Франко І. Зібр. творів у 50-ти т. / Іван Франко. – Т. 49. Листи (1886–1894). – К.: Наукова думка, 1986. – С. 385; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 171.

²⁶ Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова / Редкол.: І. Вакарчук, Я. Ісаєвич (співголови) та ін. – Львів: Видававничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 442.

²⁷ Там само. – С. 442–443.

²⁸ Франко І. Зібр. творів у 50-ти т. / Іван Франко. – Т. 49. Листи (1886–1894). – К.: Наукова думка, 1986. – С. 387.

²⁹ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. – Т. VII (1892–1893). – Чернівці, 1911. – С. 244–247; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 89; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 171–172; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 137.

³⁰ Франко І. Зібр. творів у 50-ти т. / Іван Франко. – Т. 49. Листи (1886–1894). – К.: Наукова думка, 1986. – С. 414.

³¹ Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби / М. Легкий // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 2009. – Т. CCLVII: Праці Філологічної секції. – С. 139.

³² Франко І. Зібр. творів у 50-ти т. / Іван Франко. – Т. 49. Листи (1886–1894). – К.: Наукова думка, 1986. – С. 416.

³³ ЦДІАЛ України, ф. 372, оп. 1, спр. 38, арк. 34; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 137–138.

³⁴ Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 88.

³⁵ ЦДІАЛ України, ф. 663, оп. 1, спр. 179, арк. 307; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 89–90.

³⁶ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. – Т. VIII (1894–1895). – Чернівці, 1911. – С. 45–46; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 89–90.

³⁷ Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 173.

³⁸ Будзиновский В. Хлопска посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторскі змаганя / В. Будзиновский // Народ. – 1894. – Нр. 17. – 1 сентября. – С. 258–261; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби / М. Легкий // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 2009. – Т. CCLVII: Праці Філологічної секції. – С. 139.

³⁹ Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 86; Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Студії з історії української літератури ХІХ–ХХ ст. Книга друга / Володимир Качкан. – Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство “Вік”, 1996. – С. 87; Злупко С. Українська економічна думка. Постаті і теорії / Степан Злупко. – Львів: Євросвіт, 2004. – С. 188.

⁴⁰ Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова / Редкол.: І. Вакарчук, Я. Ісаєвич (співголови) та ін. – Львів: Видававничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 515.

⁴¹ Будзиновский В. Хлопска посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторскі змаганя. (Далі) / В. Будзиновский // Народ. – 1894. – Нр. 18. – 15 сентября. – С. 274–279; Будзиновский В. Хлопска посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторскі змаганя / В. Будзиновский // Народ. – 1894. – Нр. 19. – 1 октября. – С. 289–294; Будзиновский В. Хлопска посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторскі змаганя / В. Будзиновский // Народ. – 1894. – Нр. 20. – 15 октября. – С. 307–312; Будзиновский В. Хлопска посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторскі змаганя. (Далі). / В. Будзиновский // Народ. – 1894. – Нр. 21. – 1 ноября. – С. 322–327; Будзиновский В. Хлопска посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторскі змаганя. VIII. / В. Будзиновский // Народ. – 1894. – Нр. 22. – 15 ноября. – С. 350–353; Будзиновский В. Хлопска посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторскі змаганя. (Конець). / В. Будзиновский // Народ. – 1894. – Нр. 23 і 24. – 1 і 15 декабря. – С. 373–382.

⁴² Бутрин М. Л. Журнал «Народ» під обухом реакції / М. Л. Бутрин // Українське літературознавство. – Львів, 1971. – Вип. 13. – С. 40.

⁴³ Будзиновский В. Хлопска посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторські змаганя / Вячеслав Будзиновский. – Львів: З друкарні В. Манєцкого, 1895. – 117 с. («Універзальна Бібліотека». Ч. 1–4. Вип. 1); Універзальна Бібліотека … // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 146; Литература и искуство. Хлопска посілість в Галичині ї новочасні о спільно реформаторскі змаганя // Галичанинъ. – 1895. - Ч. 38. – 17 февраля (1 марта). – С. 4; Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. Автобіоґрафія автора / В’ячеслав Будзиновський. – Львів, 1937. – С. 14.

⁴⁴ Najdus W. Polska partia Socjalno-Demokratyczna Galicji i Śląska 1890–1919 / Walentyna Najdus. – Warszawa, 1983. – S. 188; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914 / Ryszard Tomczyk. – Szczecin, 2007. – S. 111.

⁴⁵ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. Автобіоґрафія автора / В’ячеслав Будзиновський. – Львів, 1937. – С. 14.

⁴⁶ Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова / Редкол.: І. Вакарчук, Я. Ісаєвич (співголови) та ін. – Львів: Видававничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 516.

⁴⁷ Франко Ів. Не в пору патос / Ів. Франко // Народ. – 1894. – Нр. 19. – 1 октября. – С. 294–296; Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Студії з історії української літератури ХІХ–ХХ ст. Книга друга / Володимир Качкан. – Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство “Вік”, 1996. – С. 87–88; Злупко С. Українська економічна думка. Постаті і теорії / Степан Злупко. – Львів: Євросвіт, 2004. – С. 188; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби / М. Легкий // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 2009. – Т. CCLVII: Праці Філологічної секції. – С. 140–141.

⁴⁸ Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України (далі – ВР ІЛ), ф. 3, од. зб. 1612, арк. 981–983; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 141.

⁴⁹ Будзиновский В. Не в пору Рутенство / В. Будзиновский // Народ. – 1895. – Нри 3 і 4. – 1 і 15 февраля. – С. 47–55; Злупко С. Українська економічна думка. Постаті і теорії / Степан Злупко. – Львів: Євросвіт, 2004. – С. 188.

⁵⁰ Аґрарні відносини Галичини. Студія Вячеслава Будзиновского // Записки НТШ. – Львів, 1895. – Т. IV. – С. 29–123; Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. Автобіоґрафія автора / В’ячеслав Будзиновський. – Львів, 1937. – С. 13; Злупко С. Українська економічна думка. Постаті і теорії / Степан Злупко. – Львів: Євросвіт, 2004. – С. 187–188.

⁵¹ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. Автобіографія автора / В’ячеслав Будзиновський. – Львів, 1937. – С. 13; Аркуша О. Будзиновський В’ячеслав / О. Аркуша // Наукове товариство імені Шевченка. Енциклопедія / Том 2, Бібл – Вес. – Львів, 2014. – С. 376.

⁵² ЦДІАЛ України, ф. 663, оп. 1, спр. 179, арк. 262.

⁵³ Лукіянович Д. В обороні «молодих» / Д. Лукіянович // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 140; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 174.

⁵⁴ ЦДІАЛ України, ф. 372, оп. 1, спр. 67, арк. 2–4 зв.; Лукіянович Д. В обороні «молодих» / Д. Лукіянович // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 140; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 174; Косар І. Володимир Охримович – співорганізатор та ідеолог руху «молодих» радикалів (1890–1895 рр.) / І. Косар // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франкіськ, 2010. – Ч. 17. – С. 307.

⁵⁵ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. Автобіоґрафія автора. – Львів, 1937. – С. 14; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 141; Аркуша О. Будзиновський В’ячеслав / О. Аркуша // Наукове товариство імені Шевченка. Енциклопедія / Том 2, Бібл – Вес. – Львів, 2014. – С. 376.

⁵⁶ Листи Михайла Павлика до Лесі Українки // Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 86.

⁵⁷ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895). – Т. VIII (1894–1895). – Чернівці, 1911. – C. 223; Косар І. Володимир Охримович – співорганізатор та ідеолог руху «молодих» радикалів (1890–1895 рр.). – С. 308.

⁵⁸ Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 91.

⁵⁹ Листи Михайла Павлика до Лесі Українки // Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 90.

⁶⁰ Там само. – С. 86.

⁶¹ На виразне жаданье д. М. Павлика … // Громадський голос. – 1895. – Нр. 1. – 20 марта. – С. 1; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 91.

⁶² Листи Михайла Павлика до Лесі Українки. – С. 86.

⁶³ М. П. Що воно таке ? // Народ. – 1895. – Нр. 5. – 1 марта. – С. 76; Листи Михайла Павлика до Лесі Українки. – С. 89; Романюк М. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження: У 3 т. / Мирослав Миколайович Романюк, Марія Василівна Галушко. – Львів: Світ, 2001. – Т. 1. 1848–1900 рр. – С. 589–590.

⁶⁴ М. П. Що воно таке ? // Народ. – 1895. – Нр. 5. – 1 марта. – С. 76.

⁶⁵ Листи Михайла Павлика до Лесі Українки. – С. 89.

⁶⁶ Там само. – С. 89–90.

⁶⁷ Там само. – С. 95.

⁶⁸ Там само.

⁶⁹ Українка Леся. Зібр. творів: У 12-ти т. / Леся Українка. – Т. 10: Листи (1876–1897) / Редактор тому М. Д. Бернштейн. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 292.

⁷⁰ Там само. – С. 294.

⁷¹ Там само. – С. 296.

⁷² Sprawy partyjne // Nowy Robotnik. – 1895. – Nr. 10. – 1 kwietnia. – S. 3; Народ. – 1895. – Ч. 8. – С. 130; Hornowa E. Ukraiński obόz postępowy i jego wspόłpraca z polską lewicą społeczna w Galicji 1876–1895 / Elżbieta Hornowa. – Wrocław – Warszawa – Krakόw: Wydawnictwo Zakladu narodowego im.Ossolińskich, 1968. – S. 150; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 95; Макарчук С. Відносини між Русько-українською радикальною партією і Соціал-демократичною партією Галичини і Сілезії у 90-х роках ХІХ століття / С. Макарчук // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С. 443; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. – S. 91.

⁷³ М. П. Радикальна партія і свято першого мая // Народ. – 1895. – Нр. 7. – 1 апріля. – С. 110.

⁷⁴ Листи Михайла Павлика до Лесі Українки. – С. 88.

⁷⁵ Там само. – С. 90.

⁷⁶ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. – Т. VIII (1894–1895). – Чернівці, 1911. – С. 218–219; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 95.

⁷⁷ IV. zjazd galicyjskiej socyalnej demokracyi. (Dokończenie) // Nowy Robitnik. – 1895. – Nr. 29. – 10 października. – S. 1; Макарчук С. Відносини між Русько-українською радикальною партією і Соціал-демократичною партією Галичини і Сілезії у 90-х роках ХІХ століття / С. Макарчук // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С. 442.

⁷⁸ Projekt programu agrarnego // Naprzόd. – 1895. – Nr. 37. – 12 września. – S. 2.

⁷⁹ Najdus W. Polska partia Socjalno-Demokratyczna Galicji i Śląska 1890–1919 / Walentyna Najdus. – Warszawa, 1983. – S. 188–189; Жерноклеєв О. С. Соціал-демократична партія Галичини і Сілезії у складі австрійського “Малого Інтернаціоналу” (1892–1899 рр.) / О. С. Жерноклеєв // Вісник Прикарпатського університету. Історія. – Івано-Франківськ, 2005. – Вип. ІХ. – С. 58; Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.) / Олег Станіславович Жерноклеєв. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. – С. 154–155; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. – S. 106–108.

⁸⁰ IV. Zjazd socyalno-demokratycznej partyi galicyjskiej w Nowym Sączu. (Dokończenie) // Naprzόd. – 1895. – Nr. 41. – 10 Października. – S. 3; Кравець М. М. Робітничий рух у Східній Галичині наприкінці ХІХ ст. (1892–1900 роки) // З історії західноукраїнських земель. – К., 1960. – Зб. 4. – С. 56; Жерноклеєв О. С. Соціал-демократична партія Галичини і Сілезії у складі австрійського “Малого Інтернаціоналу” (1892–1899 рр.) / О. С. Жерноклеєв // Вісник Прикарпатського університету. Історія. – Івано-Франківськ, 2005. – Вип. ІХ. – С. 58–59; Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). – С. 155.

⁸¹ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. Автобіоґрафія автора. – С. 14; Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.) / Ж.-П. Химка // Journal of Ukrainian Graduate Studies. – 1979. – Volume 4, Number 2. – P. 45; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 91.

⁸² Романюк М. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження: У 3 т. / Мирослав Миколайович Романюк, Марія Василівна Галушко. – Львів: Світ, 2001. – Т. 1. 1848–1900 рр. – С. 589–590; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 87.

⁸³ Будзиновський В. Смішне в поважнім / В. Будзиновський // Нові шляхи. – Львів, 1930. – Т. 8. – С. 180.

⁸⁴ Павлик М. Від редактора / М. Павлик // Народ. – 1895. – Нр. 17. – 20 августа. – С. 277.

⁸⁵ Ящук П. Й. Газета «Радикал» / П. Й. Ящук // Вісник Львівського університету. Серія журналістики. – Львів, 1980. – Вип. 11. Журналістика і життя. – С. 34; Історія української дожовтневої журналістики. – Львів, 1983. – С. 390–391.

⁸⁶ Володимир Гнатюк. Документи і матеріали (1871–1989) / упорядн. Я. Дашкевич, О. Купчинський, М. Кравець [та ін.]. – Львів, 1998. – С. 16–17.

⁸⁷ Ігнатієнко В. Бібліографія української преси 1816–1916 / Варфоломій Ігнатієнко. – Харків; К.: Державне вид-во України, 1930. – С. 106.

⁸⁸ Міщаньска революция 48 року … // Радикал. – 1895. – Нр. 1. – 5 жовтня. – С. 4; Історія української дожовтневої журналістики. – Львів, 1983. – С. 392; Романюк М. М. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження: У 3 т. – Львів: Світ, 2001. – Т. 1. 1848–1900 рр. – С. 610; Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: Історико-бібліографічне дослідження. – Т. 2: 1891–1905 рр. / Уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк (керівник проекту), Л. В. Сніцарчук. – Львів, 2009. – С. 123.

⁸⁹ Ящук П. Й. Газета «Радикал» / П. Й. Ящук // Вісник Львівського університету. Серія журналістики. – Львів, 1980. – Вип. 11. Журналістика і життя. – С. 36.

⁹⁰ Расевич В. В. Українська національно-демократична партія (1899–1918 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «історія України» / Василь Васильович Расевич. – Львів, 1996. – С. 13; Расевич В. Засади політичної незалежності України у програмі Української національно-демократичної партії / В. Расевич // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С. 230.

⁹¹ Міщаньска революция 48 року … // Радикал. – 1895. – Нр. 1. – 5 жовтня. – С. 2.

⁹² Відозва до всіх Товаришів радикалів і всіх руских селян Галичини і Буковини // Хлібороб. – 1895. – Нр. 13–17. – 1 вересня. – С. 3; Міщаньска революция 48 року … // Радикал. – 1895. – Нр. 1. – 5 жовтня. – С. 3; Вибори до сойму // Радикал. – 1895. – Нр. 1. – 5 жовтня. – С. 6–7; Аркуша О. Галицький сейм: виборчі кампані 1889 і 1895 рр. / Олена Аркуша. – Львів, 1996. – С. 118–119.

⁹³ Радикальне віче в Перемисли // Громадський голос. – 1895. – Нр. 5. – 20 липня. – С. 32; Політично-суспільні вісти. Новаковский М. Перше радикальне віче в Перемишлі // Народ. – 1895. – Нри 15 і 16. – 1. і 15 августа. – С. 259; Sprawy bieżące. W wiecu chłopskim… // Nowy robotnik. – 1895. – Nr. 21. – 20. Lipca. – S. 3; Wiec radykałόw ruskich w Przemyślu // Dodatek do nr. 188. Kurjera lwowskiego. – 1895. – 8. Lipca. – S. 1–2; Кравець М. М. Масові селянські виступи у Східній Галичині в 90-х роках ХІХ ст. / М. М. Кравець // З історії Української РСР. – К., 1963. – Вип. 8. – С. 8.

⁹⁴ Радикальне віче в Перемисли // Громадський голос. – 1895. – Нр. 5. – 20 липня. – С. 32–34; Політично-суспільні вісти. Новаковский М. Перше радикальне віче в Перемишлі // Народ. – 1895. – Нри 15 і 16. – 1 і 15 августа. – С. 260.

⁹⁵ Радикальне віче в Перемисли // Громадський голос. – 1895. – Нр. 5. – 20 липня. – С. 34.

⁹⁶ Возняк М. Виборче беззаконня проти Івана Франка / М. Возняк // Іван Франко: Статті і матеріали. – Львів, 1948. – Зб. 1. – С. 66; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914 / Ryszard Tomczyk. – Szczecin, 2007. – S. 119; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 142.

⁹⁷ Вибори в Перемишли // Радикал. – 1895. – Нр. 2. – 20. жовтня. – С. 24; Послїдними часами… // Громадський голос. – 1895. – Нр. 8. – 26. октабря. – С. 61; Радикальна кандидатура // Радикал. – 1895. – Нр. 3. – 5. падолиста. – С. 30; Новинки. Предвыборовое собраніе въ Мостискахъ // Галичанинъ. – 1895. – Ч. 221 и 222. – 4 (16) октября. – С. 4–5; Перемиский. З «Івановоі Хати» // Громадський голос. – 1896. – Нр. 6. – 30. марта. – С. 45; Возняк М. Виборче беззаконня проти Івана Франка / М. Возняк // Іван Франко: Статті і матеріали. – Львів, 1948. – Зб. 1. – С. 70–71.Франко І. Зібр. творів у 50-ти т. / Іван Франко. – Т. 46. – Кн. 2. Історичні праці (1891–1897). – К.: Наукова думка, 1986. – С. 281; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 142.

⁹⁸ Перемиский. З «Івановоі Хати» // Громадський голос. – 1896. – Нр. 6. – 30. марта. – С. 45.

⁹⁹ Будзиновський В. Ішли діди на муки. (Введенє в історію України) / В’ячеслав Будзиновський. – Львів: З друкарні Ставропіг. Інститута у Львові, 1925. – С. 38, 80; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 103; Грицак Я. Від федеративності до самостійництва: до еволюції української політичної думки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Я. Грицак // Другий міжнародний конгрес україністів. Львів, 22 – 28 серпня 1993 р. Доповіді і повідомлення. Історія. Частина І. – Львів, 1994. – С. 254.

¹⁰⁰ Четвертий зїзд радикальної партиї … // Радикал. – 1895. – Нр. 5 и 6. – 20 грудня. – С. 61–62; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 138.

¹⁰¹ ВР ІЛ, ф. 3, од. зб. 1613, арк. 735.

¹⁰² Четвертий зїзд радикальної партиї … // Радикал. – 1895. – Нр. 5 и 6. – 20 грудня. – С. 65.

¹⁰³ Четвертий зїзд радикальної партиї … // Радикал. – 1895. – Нр. 5 и 6. – 20 грудня. – С. 67; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 140.

¹⁰⁴ Програма руско-украіньскої радикальної партиі, принята на IV. зйізді у Львові дня 29 грудня 1895 р. // Радикал. – 1895. – Нр. 5 и 6. – 20 грудня. – С. 71; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 92–93; Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). – С. 175; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). – С. 142–143.

¹⁰⁵ Zjazd radykałόw ruskich // Kurjer Lwowski. – 1896. – Nr. 1. – 1 stycznia. – S. 6.

¹⁰⁶ Орґанізация радикальноі партиі // Радикал. – 1895. – Нр. 5 и 6. – 20 грудня. – С. 69.

¹⁰⁷ Кравець М. М. До питання про Русько-українську радикальну партію у Східній Галичині в 90-х роках ХІХ ст. / М. М. Кравець // З історії західноукраїнських земель. – К.: Видавництво АН УРСР, 1957. – Вип. ІІ. – С. 138; Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.) / Ж.-П. Химка // Journal of Ukrainian Graduate Studies. – 1979. – Volume 4, Number 2. – P. 45; Кугутяк М. В. Радикальна партія в Східній Галичині / М. В. Кугутяк // Український історичний журнал. – К., 1990. – № 10. – С. 62; Сухий О. Національна ідея в програмах та діяльності українських політичних партій Галичини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / Олексій Сухий. – Львів: Каменяр, 1998. – С. 21.

¹⁰⁸ Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С. 172.

¹⁰⁹ Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 80.

¹¹⁰ Справа Народноі Ради і др. Франко // Громадський голос. – 1896. – Нр. 5. – 15 марта. – С. 40.

¹¹¹ ВР ІЛ, ф. 3, од. зб. 1613, арк. 385–386.

¹¹² Народне віче в Тернополи // Громадський голос. – 1896. – Нр. 7. – 20 цьвітня. – С. 49–51; Новинки. Эпилогъ селянского собранія въ Тернополѣ // Галичанинъ. – 1896. – Ч. 68. – 28 марта (9 апрѣля). – С. 2–3.

¹¹³ Народне віче в Тернополи // Громадський голос. – 1896. – Нр. 7. – 20 цьвітня. – С. 50–51.

¹¹⁴ Народне віче в Тернополи // Громадський голос. – 1896. – Нр. 7. – 20 цьвітня. – С. 51; Новинки. Эпилогъ селянского собранія въ Тернополѣ // Галичанинъ. – 1896. – Ч. 68. – 28 марта (9 апрѣля). – С. 3.

¹¹⁵ Historje tarnopolskie // Kurjer Lwowski. – 1896. – Nr. 95. – 4 kwietnia. – S. 1; Новинки. Эпилогъ селянского собранія въ Тернополѣ // Галичанинъ. – 1896. – Ч. 68. – 28 марта (9 апрѣля). – С. 3.

¹¹⁶ Новинки. Эпилогъ селянского собранія въ Тернополѣ // Галичанинъ. – 1896. – Ч. 68. – 28 марта (9 апрѣля). – С. 2.

¹¹⁷ Народне віче в Тернополи // Громадський голос. – 1896. – Нр. 7. – 20 цьвітня. – С. 49–51; Новинки. Эпилогъ селянского собранія въ Тернополѣ // Галичанинъ. – 1896. – Ч. 68. – 28 марта (9 апрѣля). – С. 2–3.

¹¹⁸ Przegląd. Znόw rozwiązane zgromadzenie // Naprzόd. – 1896. – Nr. 15. – 9 kwietnia. – S. 1; Новинки. Эпилогъ селянского собранія въ Тернополѣ // Галичанинъ. – 1896. – Ч. 68. – 28 марта (9 апрѣля). – С. 3; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. – S. 125.

¹¹⁹ Денисюк І. Листи Михайла Павлика до родини Драгоманових / І. Денисюк // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1997. – Т. CCXXXIV: Праці Філологічної секції. – С. 474.

¹²⁰ Віче в Перемишли // Громадський голос. – 1896. – Нр. 7. – 20 цьвітня. – С. 52.

¹²¹ Новинки. Вячеслав Будзиновський … // Громадський голос. – 1896. – Нр. 20. – 1 листопада. – С. 142; Новинки. Эпилогъ селянского собранія въ Тернополѣ // Галичанинъ. – 1896. – Ч. 68. – 28 марта (9 апрѣля). – С. 3.

¹²² Ігнатієнко В. Бібліографія української преси 1816–1916 / Варфоломій Ігнатієнко. – Харків, К.: Державне Видавництво України, 1930. – С. 106; Ящук П. Й. Газета «Радикал». – С. 42–43; 15. Історія української дожовтневої журналістики. – Львів: Видавництво при Львівському Державному Університеті Видавничого Об’єднання “Вища Школа”, 1983. – С. 399; Романюк М. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження: У 3 т. / Мирослав Миколайович Романюк, Марія Василівна Галушко. – Львів: Світ, 2001. – Т. 1. 1848–1900 рр. – С. 114 – 116, 613.

¹²³ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. Автобіоґрафія автора. – С. 14; Денисюк І. Листи Михайла Павлика до родини Драгоманових / І. Денисюк // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Львів, 1997. – Т. CCXXXIV: Праці Філологічної секції. – С. 475; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 143; Аркуша О. Будзиновський В’ячеслав / О. Аркуша // Наукове товариство імені Шевченка. Енциклопедія / Том 2, Бібл – Вес. – Львів, 2014. – С. 376.

¹²⁴ Будзиновський В. Ішли діди на муки. (Введенє в історію України) / В’ячеслав Будзиновський. – Львів: З друкарні Ставропіг. Інститута у Львові, 1925. – С. 35; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 93; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). – С 177.

¹²⁵ Денисюк І. Листи Михайла Павлика до родини Драгоманових. – С. 475.

¹²⁶ Новинки. Товарищество «Руска каса» въ Черновцахъ … // Галичанинъ. – 1896. – Ч. 116. – 26 мая (7 іюня). – С. 3; Будзиновський В. Смішне в поважнім / В. Будзиновський // Нові шляхи. – Львів, 1930. – Т. 8. – С. 180; Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. Автобіоґрафія автора / В’ячеслав Будзиновський. – Львів, 1937. – С. 14.

¹²⁷ Пятий зйізд русько-украінськоі радікальноі партіі // Громаський голос. – 1896. – Нр. 18. – 1 жовтня. – С. 119; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 143.

¹²⁸ Пятий зйізд русько-украінськоі радікальноі партіі // Громаський голос. – 1896. – Нр. 18. – 1 жовтня. – С. 123.

¹²⁹ Пятий зйізд русько-украінськоі радікальноі партіі // Громаський голос. – 1896. – Нр. 18. – 1 жовтня. – С. 119; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 143.

¹³⁰ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. Автобіоґрафія автора. – С. 14; Погребенник Ф. В’ячеслав Будзиновський – письменник і депутат / Ф. Погребенник // Слово і час. – К., 1998. – № 1 (445). – С. 25.

¹³¹ Кравець М. М. Масові селянські виступи у Східній Галичині в 90-х роках ХІХ ст. / М. М. Кравець // З історії Української РСР. – К., 1963. – Вип. 8. – С. 18; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. – S. 151.

¹³² Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. – S. 151.

¹³³ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. Автобіоґрафія автора. – С. 14; Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Студії з історії української літератури ХІХ–ХХ ст. Книга друга / Володимир Качкан. – Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство “Вік”, 1996. – С. 88; Злупко С. Українська економічна думка. Постаті і теорії / Степан Злупко. – Львів: Євросвіт, 2004. – С. 188–189.

¹³⁴ Животко А. Нарис історії української преси (Курс лекцій) / Аркадій Животко. – Подєбради: Український Технічно-Господарський Інститут позаочного навчання в Подєбрадах (ЧСР) УТГІ, 1937. – С. 54; Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини доби національно-культурного поступу (1885–1900 рр.) / М. М. Романюк // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / За ред. М. М. Романюка. – Львів, 1998. – Вип. V. – С. 139–140; Романюк М. М. Українські часописи Північної Буковини (1870–1940 рр.): Історико-бібліографічне дослідження / Мирослав Миколайович Романюк, Марія Василівна Галушко. – Львів: Фенікс, 1999. – С. 177; Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини доби національно-культурного поступу (1885–1900 рр.) / М. М. Романюк // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. – Львів, 2000. – Вип. 7/8. – С. 290; Романюк М. Українська преса Північної Буковини як джерело вивчення суспільно-політичного життя краю (1870–1940 рр.) / Мирослав Романюк. – Львів: Фенікс, 2000. – С. 162; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. – S. 151.

¹³⁵ ЦДІАЛ України, ф. 663, оп. 1, спр. 179, арк. 1-2; Шестий зйізд делєгатів русько-украінськоі радікальноі партіі. Другий день // Громадський голос. – 1897. – Нр. 20. – 15 жовтня. – С. 158; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. – S. 151.

¹³⁶ Макарчук С. Відносини між Русько-українською радикальною партією і Соціал-демократичною партією Галичини і Сілезії у 90-х роках ХІХ століття / С. Макарчук // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2001. – Вип. 9. – С. 443; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. – S. 152.

¹³⁷ Макарчук С. Відносини між Русько-українською радикальною партією і Соціал-демократичною партією Галичини і Сілезії у 90-х роках ХІХ століття. – С. 443; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. – S. 153.

¹³⁸ Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.) / Ж.-П. Химка // Journal of Ukrainian Graduate Studies. – 1979. – Volume 4, Number 2. – Р. 47.

¹³⁹ ЦДІАЛ України, ф. 663, оп. 1, спр. 179, арк. 1; Зъѣздъ рускои партіи радикальнои. (Конець.) // Дѣло. – 1897. – Ч. 211. – 18 (30) вересня. – С. 1.

¹⁴⁰ Будзиновський В. Як чоловік зійшов на пана. Автобіоґрафія автора. – С. 14; Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Студії з історії української літератури ХІХ–ХХ ст. Книга друга. – С. 89; Аркуша О. Будзиновський В’ячеслав / О. Аркуша // Наукове товариство імені Шевченка. Енциклопедія / Том 2, Бібл – Вес. – Львів, 2014. – С. 376.

¹⁴¹ ЦДІАЛ України, ф. 663, оп. 1, спр. 179, арк. 9 зв.

¹⁴² Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). – С. 187.

¹⁴³ Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Студії з історії української літератури ХІХ–ХХ ст. Книга друга. – С. 89.

¹⁴⁴ Przegląd. «Wybory galicyjskie» // Naprzόd. – 1898. – Nr. 13. – 31 marca. – S. 1–2; Przegląd. Wybory galicyjskie // Naprzόd. – 1898. – Nr. 21. – 26 maja. – S. 1;Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. – S. 145–146.

¹⁴⁵ Вибори // Громадський голос. – 1898. – Нр. 15. – 20 мая. – С. 113; Макарчук С. Відносини між Русько-українською радикальною партією і Соціал-демократичною партією Галичини і Сілезії. – С. 444; Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). – С. 187.

¹⁴⁶ Віча і збори. Віче в Тернополи … // Громадський голос. – 1898. – Нр. 15. – 20 мая. – С. 114.

¹⁴⁷ Там само. – С. 114–115.

¹⁴⁸ Там само. – С. 115.

¹⁴⁹ Там само.

¹⁵⁰ Спогади про Івана Франка / упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 264.

¹⁵¹ Віча і збори. Віче в Тернополи … // Громадський голос. – 1898. – Нр. 15. – 20 мая. – С. 115.

¹⁵² Вибори // Громадський голос. – 1898. – Нр. 17. – 10 червня. – С. 130; Макарчук С. Відносини між Русько-українською радикальною партією і Соціал-демократичною партією Галичини і Сілезії у 90-х роках ХІХ століття. – С. 444.

¹⁵³ Стефаник В. Повне зібрання творів в трьох томах / Академія Наук Української РСР Інститут Літератури ім. Т. Г. Шевченка. – К.: Видавництво Академії Наук Української РСР, 1954. – Том третій: Листи. – С. 144.

¹⁵⁴ Там само. – С. 147.

¹⁵⁵ Погребенник Ф. П. Сторінки життя і творчості В. Стефаника / Федір Петрович Погребенник. – К.: Дніпро, 1980. – С. 87.

¹⁵⁶ Семий зйізд русько-украінськоі радикальноі партіі // Громадський голос. – 1898. – Нр. 24. – 1. грудня. – С. 185.

¹⁵⁷ VII. Зъѣздъ украиньско-радикальнои партіи у Львовѣ. (Дальше.) // Дѣло. – 1898. – Ч. 240. – 28 жовтня (9 падолиста). – С. 2.

¹⁵⁸ Юбилей 25-літньоі літературноі діяльности Івана Франка // Громадський голос. – 1898. – Нр. 23. – 15 ноября. – С. 173–175.

¹⁵⁹ ВР ІЛ, ф. 3, од. зб. 1611, арк. 25–27; Легкий М. Іван Франко та В’ячеслав Будзиновський: штрихи до взаємин на тлі доби. – С. 144.

¹⁶⁰ Хронїка і біблїоґрафія // Лїтературно-Науковий Вістник. – Львів, 1899. – Т. І. – Кн. І. – С. 62.

¹⁶¹ Благовірна Н. Б. Роль «Українсько-Руської видавничої спілки» (1899–1932) у формуванні національних засад редакційно-видавничої діяльності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філолог. наук: спец. 10.01.08 «журналістика» / Наталія Богданівна Благовірна. – Львів, 2005. – С. 6.

¹⁶² Стефаник В. Повне зібрання творів в трьох томах / Академія Наук Української РСР Інститут Літератури ім. Т. Г. Шевченка. – К.: Видавництво Академії Наук Української РСР, 1954. – Том третій: Листи. – С. 163.

¹⁶³ Расевич В. В. Українська національно-демократична партія (1899–1918 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «історія України» / Василь Васильович Расевич. – Львів, 1996. – С. 13–14.

¹⁶⁴ Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 103; Расевич В. В. Українська національно-демократична партія (1899–1918 рр.). – С. 14.

¹⁶⁵ Расевич В. Засади політичної незалежності України у програмі Української національно-демократичної партії / В. Расевич // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2000. – Вип. 7. – С. 231.

¹⁶⁶ Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 103.

¹⁶⁷ Левицький К. З світлих починів / д-р К. Левицький // Діло. – 1926. – Ч. 135 (10.812). – 20 червня. – С. 2; Расевич В. В. Українська національно-демократична партія (1899–1918 рр.). – С. 14.

¹⁶⁸ Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. – S. 170.

¹⁶⁹ ВР ІЛ, ф. 3, од. зб. 1621, арк. 91–93.

¹⁷⁰ Там само. – Арк. 93.

¹⁷¹ Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму / М. Возняк // Україна. Науковий двохмісячник українознавства. – К., 1926. – Кн. 6. – С. 160.

¹⁷² Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини. – С. 104; Расевич В. Виникнення та організаційні основи Української національно-демократичної партії / В. Расевич // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 1997. – Вип. 32. – С. 121; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. – S. 173–174.

01.03.2019