Минулого тижня закарпатський сеґмент фейсбука не на жарт лихоманило. Виною цьому став сюжет однієї з місцевих телестудій, в якому журналістка зняла на відео свою поїздку в таксі без «шашки» й ліцензії.
За телефонним викликом до неї приїхав старий жигуль, недовга поїздка завершилася вимогою зупинитися від працівників поліції й Укртрансбезпеки. Водій затято заперечував, що працює в таксі, гроші брати відмовлявся, а пасажирку попрохав вийти. Вона продемонструвала запис поїздки, після чого підпільного таксиста оштрафували.
Не оцінюватиму етичний бік справи: чи мала право журналістка знімати такий сюжет, чи не було це провокацією і чи жаль бідолашного таксиста, який тепер буде змушений розпрощатися з немалою сумою.
Значно цікавішим видається сприйняття цього інциденту звичайними людьми, що масово стали на захист пошкодованого водія. Крім погроз і образ на адресу журналістки, вони навіть пропонували всім «скинутися» таксистові на штраф.
Не втримаюся, щоб не зацитувати кілька промовистих коментів: «В наступних сюжетах побачимо продавців з ОЛХ та бабусь, які приторговують біля ринків? Вибачте, та це дно».
«Да какая лицензия?! За что? За что я должен платить ворюгам? За то, что создал себе рабочее место? Убивая машину, зарабатывая копейки, покупая паленое топливо на заправках олигархов, которые не платят налоги с миллиардов».
«Зробити ліцензію приватного підприємця, обслуговувати належно машину, заправити її і самому заробляти в таксі. Платити державі податок за убиті в хлам дороги? Заправляти напівбензин в бак по 30 грн? Чим держава допоможе Вам, якщо виконаєте її умови? Може, розтаможка 5% чи кредити на нові авто під 10%. Забудьте. Тому і ніхто і далі не буде робити чесно, поки держава не буде допомагати хоч чимось»
Мало кого серед коментаторів цікавить захист власних прав, адже вони також принаймні час від часу користуються послугами таких перевізників. Старі брудні машини, хамуваті водії, куріння й шансон у салоні, несправність пасків безпеки – це майже нікого не хвилює, хоча люди платять за це свої гроші.
Прикметно, що більшість коментаторів висловлюються на підтримку саме таксиста. Люди вважають, що він не винен, а якщо й порушив закон, то спочатку треба братися за більшу рибу, садити олігархів і корупціонерів з найвищої влади. З цим складно не погодитися, але коли йдеться про випадок таксистів, то маю кілька зауваг.
Адже таксисти – це дуже специфічна каста. Рідко де можна зустріти таких затятих критиків влади, як серед представників цієї професії. Вони абсолютно точно знають, що і як треба робити в державі, з кожним пасажиром діляться власним планом дій для порятунку України. Зводиться їхня програма до трьох пунктів: треба відрубувати руки, вішати й розстрілювати корупціонерів та депутатів.
Свої пристрасні й насичені лайкою промови вони часто закінчують так: «Сталіна на них нема!». Вимагають диктатури й твердої руки. Прагнуть крові й смертей, лише тоді, мовляв, буде порядок.
А в той же час – за моїми особистими водійськими спостереженнями – саме таксисти найчастіше й грубо порушують правила дорожнього руху. Це вони не дбають про технічну справність своїх авто й безпеку пасажирів. Це вони після посадки клієнтів натренованим рухом знімають «шашку» з машини, не мають ліцензії й не сплачують податків. Натомість не втомлюються вимагати високих пенсій та добрих доріг.
І ніхто ж із цих лицарів керма й політичного прогнозу не може допетрати, що, можливо, це якраз на них «Сталіна нема». Бо коли такому притиснуть яйця – він уже одразу проти реформ, чесної поліції й наведення порядку.
Вимагаємо реформ, але за умови, що вони торкнуться інших, а нас обійдуть стороною. Хочемо змін, але за політиків, які реально взялися за цю справу, голосувати не будемо.
Так і живемо – як нація таксистів.
30.01.2019