Про український «націоналізм» постійно говорять у медіа протягом останніх кількох років. Як це, зазвичай, відбувається зі словами, які проникають у нашу повсякденну лексику, націоналізм загалом та український націоналізм, зокрема, стали означати що завгодно. Його недоброзичливці, багато з яких вважають, що націонал-соціалізм Адольфа Гітлера показує, що націоналізм і фашизм нерозривно пов'язані, наполягають на тому, що український націоналізм є однією з форм фашизму. Його прихильники, які часто посилаються на Джузеппе Мадзіні, кажуть, що він є шляхетним та дає внутрішню силу.
Проблема ускладнюється тим, що багато істориків, що вивчають Україну, не виявляють великого інтересу до концептуальної чіткості. Те, як ми визначаємо речі, має величезне значення, оскільки визначення дають нам змогу згруповувати схожі речі і пояснювати їх систематично. Альтернатива, звичка неретельних вчених – це інстинктивний підхід, який дозволяє робити недоречні порівняння. Тому, будь ласка, хвильку зачекайте, поки ми закінчимо певні концептуальні вправи.
Давайте почнемо наше розслідування, запитуючи, чим не є фашизм. Ну, для початку, він не є жодною з тих речей, які мають на увазі пересічні користувачі цього терміну, коли вони застосовують його щодо людей, які їм не подобаються. Нетолерантність може бути поганою річчю, але це не фашизм. Насильство може бути огидним, але це теж не фашизм. Ним не є також консерватизм, ксенофобія чи расизм. Річард Ніксон, можливо, мав усі ці слабкості, але було б абсурдом припускати, як це роблять багато лівих, що він був фашистом. Термін "фашист" не є, не може і не повинен бути коротким еквівалентом того, що нам нецікаве, хоча б тому, що всі скоро стануть фашистами.
Тож як нам визначити фашизм? Фашизм, як я вважаю, найкраще уявити як тип режиму, політичної системи або держави того саму порядку, що й демократія, авторитаризм, диктатура, олігархія, тоталітаризм тощо. Тобто, фашизм, як і інші види режимів, політичних систем або держав, засадничо визначається тим, як структуровані та організовані режими, політичні системи або держави. Термін "фашизм", таким чином, стосується політичних інституцій режимів, систем та держав.
Фашизм також можна уявляти як ідеологію чи як рух, групу або організацію. Фашизм як ідеологія є набором ключових переконань, які виправдовують і популяризують фашизм як тип режиму, політичної системи або держави, натомість, фашизм як рух, група або організація – це людський колектив, що поділяє фашистську ідеологію. Особою-фашистом, очевидно, буде людина, що вірить у таку ідеологію.
Фашизм, як тип режиму, політичної системи чи держави; фашизм як набір переконань про правильну організацію режиму, політичної системи чи держави; а також фашизм як людський колектив з фашистською ідеологією, усі вони передбачають існування держави, яку слід перетворити на таку, що відповідає фашистським ідеалам. Фашизм і фашисти прагнуть змінити нефашистські режими, політичні системи або держави на фашистські режими, політичні системи або держави. Фашизм і фашисти можуть прагнути зробити це законним, демократичним і конституційним шляхом, або незаконним, недемократичним і неконституційним, але їхня кінцева мета є завжди антидемократичною.
Тип режиму, політичної системи або держави, який прагнуть створити фашизм і фашисти, за загальним визнанням, є різновидом авторитаризму або тоталітаризму. Фашистські режими, політичні системи або держави, таким чином, є незмінно антидемократичними, але, на відміну від пересічних авторитарних або тоталітарних режимів, політичних систем або держав, фашистські режими, політичні системи або держави звеличують "лідера". У свою чергу, фашистські лідери у фашистських режимах, політичних системах або державах або є, або намагаються бути харизматичними, і вони, зазвичай, вважають себе речниками "нації", сутності, яку фашизм вважає монолітом.
Як типовий фашист, Беніто Муссоліні був харизматичним лідером руху з фашистською ідеологією, що взявся за створення фашистського режиму в межах вже існуючої італійської держави. Адольф Гітлер, якщо ви вважаєте, що нацизм є крайнім різновидом фашизму, діяв у такий самий спосіб, що й Муссоліні, лише перший здобув владу на виборах, а другий захопив її. Франсиско Франко прийшов до влади, вигравши громадянську війну. Владімір Путін, режим якого я назвав квазі-фашистським, прийшов до влади як законно, так і незаконно. Тож спосіб, у який фашисти отримують владу, може змінюватись, але те, де вони її захоплюють (в межах існуючої держави), і те, що вони потім роблять (перетворюють на авторитарну державу з харизматичним лідером) є переважно однаковим.
Підсумуємо: двома передумовами фашизму є держава, що вже існує, і нефашистський тип режиму, політичної системи чи держави. Фашисти не створюють нові держави; і не створюють нові типи режимів, політичних систем або держав. Не дивно, що насправді фашизм і фашисти завжди можна знайти у державах, що вже існують, з вже існуючими нефашистськими типами режимів, політичних систем або держав.
англомовний варіант тексту: On Nationalism and Fascism
знимка Андрія Дубчака
11.06.2013