Якось мені пощастило слухати вступну промову шведської міністерки культури Аманди Ліндт до літературного заходу високого рівня. Повільно і зосереджно перекладаючи в руках картки із нотатками до добре продуманого виступу, вона зграбно витлумачила присутнім, чому книжка, як символ свободи слова й уяви, є також інструментом і ключем до свобод і прав людини.
“Демократію ніколи не можна приймати як належне. Здобувши, її необхідно захищати, плекати й розвивати”, – підсумовує Аманда Ліндт, і, повертаючись до літератури й читання, ділиться із присутніми своїми міркуваннями про їхню роль у цих процесах. Міністерство культури Швеції офіційно відповідає, поміж іншим, також і за питання демократії. Захищати, плекати, розвивати.
Сімона де Бовуар попереджала про ще один важливий і надто вразливий суспільний здобуток, що першим сигналізує про загрозу демократії, – права жінок: “Не забувайте, що достатньо політичної, економічної чи релігійної кризи, аби права жінок знову опинились під питанням. Ви повинні залишатися пильними протягом усього життя.”
Не буду писати про те, що відбувається в українському парламенті, – читачам “Збруча” це добре відомо. Натомість наведу приклад того, які питання розглядають сьогодні, 15 квітня, у парламенті польському. Так само, як і в Україні, користуючись неможливістю проведення масових протестів, тут намагаються протягнути ті закони, які дозволять правлячій партії закріпитися у владі та узаконити власну ідеологію, повернувши польське суспільство назад у Середньовіччя. Або вперед – у фікційний світ близького майбутнього Марґарет Атвуд з роману-антиутопії “Оповіді служниці”.
У той час, коли в країні, як і всюди, панує епідемія, не вистачає тестів, лікарі працюють цілодобово, у Сеймі сьогодні розглядають закони про допуск дітей до полювання, повну заборону сексуальної освіти, а також – повну заборону абортів та пренатальної діагностики (те, проти чого польські жінки й чоловіки вже протестували, і не раз).
У цивілізованих країнах полювання у товаристві неповнолітніх вважають злочином. Такий досвід для несформованої дитячої психіки може стати травматичним, а дослідження однозначно вказують на те, що діти, котрі мають досвід чинення насильства та жорстокості стосовно тварин, схильні до подібних дій в майбутньому, – як щодо тварин, так і щодо людей. Здавалось би, ми вже нарешті дійшли до розмов про права тварин, про повагу до всього живого, про емпатію, яка врятує світ, – аж ось. Сексуальна освіта, тим часом, належить до невід’ємного права кожної людини на освіту, а закон, який таку освіту криміналізує, матиме катастрофічні наслідки для цілого покоління, якщо не більше: в тіні буде знання про тіло, контрацепцію, згоду на секс, про хвороби, що передаються статевим шляхом. В сумі, не надто оптимістична картина майбутнього намальовується.
А тим часом польки відстоюють у держави право на власні тіла навіть у часи пандемії. Виїжджають на протести автомобілями – колони сигналять вулицями міст, на вікнах автівок та помешкань вивішують плакати, стоять у довгій черзі до магазинів на відстані два метри одна від одної із транспарантами в руках, теґають президента Дуду в постах із протестною символікою.
У найсвіжішому інтерв’ю для польської газети “Виборча” нобелівська лауреатка Ольга Токарчук говорить про те, що пандемія нас тестує на кількох рівнях: індивідуальному, колективному та на рівні держав. Як Україна, так і Польща – це країни із історією під окупаційними режимами, без політичної культури та сформованих кількома поколіннями поваги й довіри до державних інституцій та органів влади. Ті, при владі, ведуть себе відповідно. “Переконаємось, – пише Ольга, – яке суспільство нам вдалося збудувати по 1989 році. Солідарне чи, може, навпаки – глибоко нерівне... Цей час буде тестом на те, що для нас насправді важливе і цінне”.
Зараз ми усі – від простого обивателя до відомих філософів – роздумуємо та розмовляємо про те, яким стане світ після пандемії. Звісно, що іншим, але кращим чи гіршим – це залежить від того, які рішення приймають зараз.
Не можна втрачати пильність, навіть в часи кризи. Особливо в часи кризи.
20.04.2020
