В ночі з 31 жовтня на 1 падолиста від У.Н.Ради у Львові прийшов приказ заняти Тернопіль. В мить заряджено мобілізацію сил повіту, щоби приказ виконати, а рівночасно окремі курєри мали порученнє візвати помочі з ґарнізонів Золочева й Чорткова. Поміч не могла прийти, бо вона була потрібна для Львова. Треба було здатись на власні сили. Тимчасом в місті зробив ся незвичайний рух, бо всі відчули, що має статись щось незвичайне. Старі власти в почуттю свого безсилля стали безрадні, а на провінції йшла вже буря: падали жандармські ґарнізони і віддавали ся в руки уоружених сільських формацій, що самі з себе, мов на дотик чародійної палочки, виринали в кождій громаді. Безрадність властий в місті викликала безладдє; все відчуло, що валять ся старі основи, що зачинаєть ся перший великий день. І з сього скористало суспільне шумовиннє і юрба вертаючих домів полонених, яких під сю пору було в Тернополі кілька тисяч, і на зелізничій стації почались грабежі. Гаятись не було можна. Зоружено часть сил, які стояли до диспозиції, занято дворець і в части заведено лад та припинено грабежі.
В суботу вечером роздалась від сторони двірця гучна пальба і на місто впав переполох. В мент юрба розбігла ся по домах і за хвилину вулиці зовсім опустіли. До города увійшла збаражська дружина і займила його протягом кільканацяти хвиль.
Стало ся... На город налягла гробова тишина — усі дожидали чогось незвичайного. Але тишину швидко заворушила стрілянина, яка не переводила ся майже до світу. Це розохочені хлопці, не уняті ще в карби військової дісціпліни, документували свою побіду.
Рівночасно напливали з околиці цілі маси сільських дружин, що стояли на поготівлі по сусідніх селах. Треба було одних уоружувати, других приміщувати по касарнях, третіх, зайвих, відсилати домів.
В неділю рано город проснув ся з сим почуттєм, що він вже не той, яким був ще вчера вечером. Перед усіми урядами стояли вже міліціонери і берігли народньої власности.
І зачало ся перебираннє урядів, що тягнуло ся цілі три дні. Дотеперішніх начальників звільнено з їх постів, а другим урядникам оставлено вибір: або остати на службі нової української держави, або службу оставити. Поданнєм руки представникови Повітового Комітету У.Н.Р. урядники заявляли свою згоду на нову службу. Більшість урядників польської народности і майже усі урядники жидівської національности остали на місці. А місце давніх начальників займили комісарі У.Н.Р., Українці.
З будинків Мійського Комісаріяту (маґістрату), Повітового Комісаріяту (староства) і з деяких українських інституцій замаяли українські прапори, на знак, що Тернопіль став справді українським городом.
По полудні сього дня зайшов сумний випадок. На Смиковецькій вулиці досі невисліджений злочинець, при співучасти певного гуртка Поляків застрілив українського міліціонера, що виконував свої службові обовязки, і з сього вивязалась стрілянина, яка знов викликала в городі паніку. Холоднокровність команданта міста запобігла наслідкам сього злочину і їй треба завдячити це, що не дійшло до дальшогo проливу крови. З сього приводу іменем Поляків п. радник Чарнецький заявив на руки місцевого пароха о. канон. Громницького співчуттє і жаль і просив, щоби з сього інціденту не витягано консеквенцій з наслідками для польського населення города.
В понеділок поплило життє трохи не нормально. Видано і розліплено на стінах міста одну заяву, що владу в місті і в повіті обняла українська держава, а другою оповіщено воєнний стан в місті.
Того дня розвязано дотеперішній орґанізаційний комітет пятьох і зорґанізовано Повітовий Комітет У. Н. Ради, в складі усіх комісарів, себто начальників урядів, команданта міста і шести вибраних членів, між ними одного делєґата молодіжи, а на чолі цеї нової орґанізації станув проф. Я. Карманський. Комітет має свої наради кожного дня і по черзі впорядковує усі справи повіту.
Зорґанізовало далі Харчову Управу і Комісію ліквідацийну, першу в ціли ведення аґенд давнього апровізацийного уряду, а другу в ціли зліквідовання великих богацтв, що дістались і дістають ся в руки нової власти.
Переведено також орґанізацію повітової жандармерії, а так само поведено акцію в напрямі створення постійної міліції, щоби звільнити зі служби людий з околиці, а зглядно створити з них армію для других городів. В сій ціли команда міста зарядила на разі мобілізацію інтеліґентних сил у віці 18-35 р.р.
Жиди створили власну міліцію і одержавши від Команди кріси, бережуть ладу у своїй дільниці міста.
Вкінці зорґанізовано Санітарну Комісію, що має обовязок перебрати на себе санітарну акцію в місті і в повіті.
Життє з кожним днем щораз більше входить на нормальний шлях, усі уряди й комісії працюють з надмірними зусиллями, щоби суспільне життя не потерпіло перерви і є надія, що нормальний хід справ буде привернений в найблищім часі.
Від часу до часу трівожать город алярмуючі вісти про приїзд, або прихід війскових формацій колишньої австрійської армії (чужинців), що тягнуть зі сходу з цілими тренами і з оружєм, та досі не було причини до поважної трівоги, бо вертаючі віддають збрую на границі Галичини, або в Тернополі, а команда стації помагає їм в повороті, відсилаючи їх на захід окремими поїздами.
Поляки зберігають повну пасивність і мабуть зовсім погодили ся зі станом річи. На виразне бажання відпоручників польської інтеліґенції навязано з рамени повіт. Комітету У.Н.Р. (7. XI.) переговори з делєґатами польського загалу, які ведуть ся вже четвертий день.
Отсе покищо картина з великих днів столиці Поділя.
[Голос Поділя, 09.11.1918]
09.11.1918