Світла, більше світла!

Кармен Посадас

Я є завзятою вуаєристкою. А також професійною слухачкою; усе життя я нашорошую вуха, аби знати, що кажуть, про що говорять, що коментують. Тож на днях я підслухала таку розмову. «Слухай, а що це за фігня, ота філософія?» – запитав один підліток з накачаними тріцепсами, парою тату і чубом а ля Джеймс Дін в свого приятеля такого ж типу. «А тобі воно нащо?» – поцікавився той, не відводячи погляду від свого WhatsApp. «Я бачив по телику, що нам хочуть упхати філософію в нову навчальну програму. Наче ми і без того не маємо достатньо непотрібних дисциплін, тепер нам хочуть нав’язати цю фігню, яка, як казав мій старий (бо я запитав у свого старого, аби знати, що й до чого), вчить думати, прикинь?» «Вони мають нас за дебілів чи що?» – промовив приятель, і обидва знову втупилися в екрани своїх смартфонів, щоби обговорити зі своїми колегами останню дурість старих. Мабуть, вони прийняли мене за стару зануду, бо я дивилася на них якийсь час. Достатній для того, аби запитати саму себе, чи добре я почула, чи справді з’являються нові покоління, які не тільки не знають, хто такі Кант чи Ніцше, а й вважають, що думати – це така сама автоматична людська здатність, як відчувати холод, спеку, голод чи спрагу. Іншими словами, щось, чому не треба вчитися, а тим більше, відводити на це цілу дисципліну, якщо цей час цілком можна було б використати на підсилення корисніших дисциплін, наприклад, будь-якої, пов’язаної з точними науками. Корисніших і значно перспективніших в професійному плані, бо зараз, як ніколи, можна заробити купу грошей, обравши, наприклад, якусь з багатьох ІТ-професій (пов’язаних з інформаційними і комунікаційними технологіями), це сектор, в якому 70% пропозицій роботи є трудовими угодами на необмежений термін. А ще це сектор, який в Іспанії вже перевершує 90 млрд євро і щороку зростає на 10%. З такими перспективами кому захочеться вивчати філософію? Кого обходить критика чистого розуму, вічне повернення чи очевидний, а тому дурнуватий факт, що ніхто не може двічі увійти в одну і ту саму річку? Як то мовиться: ясно, що мають рацію мої два парубки. Та було б добре, якби хтось їм пояснив, наприклад, що за означенням ЮНЕСКО філософія «є школою свободи, яка сприяє інтелектуальному дозріванню, бо вчить розрізняти і дає інструменти для відповіді на великі виклики, що їх ставить перед нами життя. По суті, вона є щитом супроти спроб колективної маніпуляції, а також вакциною проти усякого типу догматизму».

У мене виникає враження, що цей дзвін десь мали почути наші відповідальні політики, бо кілька тижнів тому (і супроти всіх прогнозів, з огляду на їхні вічні чвари) вони дійшли згоди в конгресі, аби філософії було повернено її давню провідну роль в освіті. Одностайним голосуванням в парламенті було підтримано пропозицію, аби віднині філософію знову вивчали в останніх трьох класах загальноосвітньої школи. Це справді дивовижно, якщо врахувати, що кожен уряд, який був від початку демократії, перше, що робив, це скасовував закон про освіту свого попередника і пропонував свій. Іншою спільною рисою є те, що згадувані закони ніколи не намагалися знайти консенсус з рештою політичних сил, ще менше дозволялося, аби їх створювали експерти в цій галузі, їх робили за образом і подобою партії при владі, тягнучи ковдру на себе. Тому не перестає дивувати те, що посеред політичного галасу – чи, радше, чаду, – який нас оточує, їхні світлості зволили дійти згоди про те, щоби у школи вернулася філософія. Хіба ж не диво, що Діоген з його світильником і Ґете зі своїм «світла, більше світла!» їх просвітили? Мені здається, що так. Врешті-решт, філософія завжди цим була: світочем, лампадою, коли треба було розчистити шляхи, навіть найзаросліші.