Кирило Студинський перебуваючи у таборі для інтернованих в Баранові також відвідував і т. зв. «виклади». Останні були організовані місцевими українськими полоненими, здебільшого науково-громадськими діячами. На таких «викладах» присутніми обговорювалися актуальні для того часу політичні та громадсько-культурні проблеми. К. Студинський, зокрема, підготував і виголосив на «викладах» наступні доповіді: «Події від 1.11 – 23.12. 1918 у Львові», «Целібат духовенства» та «Епізоди боротьби за український університет». В Баранові К. Студинський також читав лекції і про необхідність створення українського університету, про побут в Україні, діяльність Крайової шкільної ради та інші важливі аспекти тогочасного життя українського народу¹.
Перебуваючи в Баранові К. Студинський також написав і поетичні рядки, присвячені своєму синові Юрію, в яких виразно описав свої переживання та прагнення того часу:
Хто з малку не рвав ся до лету,
До ясних блискучих зірок,
Хто з ранку не йшов проти гнету,
Про волю не мріяв думок,
Хто з орлом не линув в блакити,
Про світло, про сонце не снив,
Не вмів сей по світі ходити,
Йому й но здавалось, що жив².
Після звільнення з табору в Баранові уряд ЗУНР уповноважив К. Студинського разом із В. Охримовичем представляти інтереси української сторони в гуманітарних питаннях у Галичині, що була окупована польськими військами. Передусім результатом зусиль К. Студинського та В. Охримовича став вихід на волю кількох українських полонених. 12 квітня 1919 р. уповноважені західноукраїнського уряду К. Студинський, О. Шепарович і В. Охримович звернулися до польської влади з листом, де були конкретизовані прохання та умови української сторони. Звісно українська та польська сторони конфлікту розуміли, що виконання угоди буде проблематичним через відсутність конкретних механізмів для її здійснення. Такі механізми пробували відпрацювати на спільній нараді, що відбулась за участі К. Студинського десь 16–17 квітня 1919 р. у Львові. З протоколу наради довідуємося, що крім К. Студинського від української сторони в ній також брали участь В. Охримович, О. Ленартович і С. Федак. Правда одне з питань внаслідок українсько-польських переговорів частково вдалося реалізувати. Мова йде про передання грошових коштів і виплата допомоги. К. Студинський та Е. Юристовський спільно гарантували 7 млн. 800 тис. крон для виплати пенсій польським урядникам. Крім того, частина з коштів призначалася на потреби польських гуманітарних товариств на території ЗУНР. Проте, не зважаючи на вирішення обома сторонами деяких питань, механізму обміну інтернованих і полонених остаточно врегулювати не вдалося³.
Водночас 7 червня 1919 р. К. Студинський був знову затриманий місцевою польською владою та відправлений цього разу до табору в Домб’є поблизу м. Краків⁴. Там К. Студинський був посередником між усіма місіями, які приїздили до табору, передавав їм інформацію про життя інтернованих тощо. Зрештою головною причиною нового інтернування К. Студинського було те, що він разом із В. Охримовичем і Л. Ганкевичем хотіли поскаржитися перед місією Антанти на знущання, що їх зазнавали галицькі українці з боку місцевої польської влади. К. Студинський дуже допомогав полоненим та інтернованим у таборі в Домб’є, підтримував їх у важкі хвилини ув’язнення. Варто відзначити, що табір у Домб’є вважався своєрідним штрафним підрозділом, оскільки в ньому були найважчі умови перебування. Туди, як правило, переводили військовополонених та інтернованих із інших таборів, котрі чимось «завинили» перед польською адміністрацією⁵. Загалом у таборах в Баранові та Домб’є К. Студинський «як “небезпечна” і несприятлива для Польщі людина» перебував близько шести місяців⁶. І додамо, що на початку 1919 р. К. Студинський також відмовився скласти присягу на вірність Польщі та її народу⁷.
1 листопада 1919 р. письменник та діяч УРП Д. Лукіянович у листі до К. Студинського писав із м. Рогатин таке: «Досі мав я нагоду і приємність стрічати Вас на кількох полях діяльности і завважав у Вас се, що дуже треба цінити: Ви все і всюди чоловік. Ся прикмета Вашого характеру надає блеску і незрушену дає підставу всім цінним прикметам Вашим і кождому наказує для Вас пошану, хоч можуть і мусять при тім бути певні ріжниці в ріжних поглядах⁸.
6, 8 та 10 листопада 1919 р. у Львові Президія УНРади (до її розширеного складу входив також і К. Студинський) обговорила ситуацію на українсько-польських переговорах у Варшаві. Передусім у зв’язку з тим, що голова місії УНР А. Лівицький проігнорував вимоги уряду ЗУНР стосовно того, що «Східна Галичини має бути цілковито вилучена з українсько-польських переговорів». К. Студинський разом із іншими членами розширеного складу Президії УНРади від Української народної трудової партії (УНТП, з березня 1919 р. так стала називатися Українська націонал-демократична партія, УНДП) і ХСП, а саме з В. Охримовичем, В. Щуратом, В. Бачинським, С. Федаком, В. Барвінським, Б. Барвінським, І. Куровцем, Я. Левицьким і М. Гординським ствердили «своє опірне становище проти втягнення Східної Галичини у Варшавські переговори і проти лінії Бартелемі» та водночас не підтримали позицію соціал-демократа Л. Ганкевича, який заявив, що «в змаганні до удержання української державности готов навіть посвятити Східну Галичину за ціну узнання Української Держави⁹.
Із початку грудня 1919 р. К. Студинський в силу певних обставин перебував у Перемишлі. З цього приводу Є. Чикаленко в своєму відомому «Щоденнику» 18 грудня 1919 р. зазначив наступне: «18. ХІІ. 1919. [Перемишль]. Вчора зайшов до мене львівський проф.[есор] Студинський, з яким ми знайомі майже зо два десятки років; з розмови виявилось, що він переховується тут, в Перемишлі, вже зо два тижні і боявся ходити по знайомих, аби поляки знов його не інтернували десь в якомусь Домб’ї, бо весь горожанський Комітет, до якого і він належить, поляки арештували». Також Є. Чикаленкові «оповідав Студинський про свою подорож до Варшави і про свої стосунки з українською мировою місією, яка 2-го грудня підписала договір з поляками. У Варшаві він поспішив побачитись з А. Лівицьким, але коли не приходив до нього, то все той спав (очевидно з похмілля), тоді він пішов до Л. Михайлова, заступника місії, і на його запитання, чого він приїхав, – одповів: “Щоб ви нас не продали!”¹⁰.
К. Студинський був категорично проти приєднання західноукраїнських земель до складу Польщі¹¹. Зрештою уряд С. Петлюри за його угоду з Ю. Пілсудським, К. Студинський назвав «Варшавським сміттям¹². Водночас на початку 1919 р. К. Студинському та іншим тодішнім викладачам Львівського університету було запропоновано написати заяви до міністерства освіти Польщі про зарахування їх на роботу. Такі заяви мали встановлену форму та починалися наступною фразою: «Вважаючи приєднання Галичини до Річи Посполитої за велику честь, прошу …». Проте К. Студинський натомість заявив, що «з польської муки хліба не буде» і тієї заяви не підписав¹³.
Вочевидь, що з 1919 р. К. Студинський міг брати участь у нарадах представників УНТП, УРП, УСДП та ХСП щодо створення координаційного органу українських політичних партій. Зрештою після І міжпартійного з’їзду, що відбувся 3–4 червня 1921 р. у Львові цими партіями (за винятком УСДП) була створена т. зв. Міжпартійна рада, яку очолював голова Народного комітету УНТП В. Бачинський¹⁴. За іншими даними головою Міжпартійної ради було обрано К. Студинського, а його секретарем – В. Бачинського¹⁵.
Міжпартійна рада діяла у Львові на протязі 1921–1923. Згаданий координаційний орган був заснований українськими політичними партіями з метою узгодження та активізації методів легальної боротьби проти польського окупаційного режиму в Західній Україні. Нагадаємо, що до складу Міжпартійної ради входили представники він УНТП, УРП і ХСП. У березні 1923 р. раду очолив А. Куровець. Міжпартійна рада була в Галичині своєрідним суспільно-політичним фундаментом екзильного уряду ЗУНР. Разом із краєвою УНРадою вона займалася різними сферами суспільного життя галицьких українців й очолювала його¹⁶. Проте незабаром Міжпартійна рада припинила свою діяльність. Причина – рішення Ради послів Антанти про визнання Галичини частиною Польщі (березень 1923 р.)¹⁷.
У складних умовах перших тижнів польської окупації Львова ще наприкінці 1918 р. К. Студинський та інші вирішили створити таку організацію, що змогла б відстоювати інтереси українського населення перед новою владою, надавати допомогу потерпілим від бойових дій полоненим і в’язням. Зрештою 4 грудня 1918 р. під час польсько-української війни у Львові почав діяти Український громадянський комітет (УГК). До керівництва УГК був залучений також і К. Студинський. Головою жновоствореної організації став С. Федак, тоді директор страхового товариства «Дністер». Загалом основною метою УГК мало стати надання матеріальної, моральної, медичної та правової допомоги українцям Галичини та за її межами. При цьому комітет створювався як позапартійна, гуманітарна інституція¹⁸.
Організаційно УГК у своїй структурі мав наступні секції: матеріальної і моральної підтримки, працевлаштування, юридичної підтримки, управлінської, надання допомоги гірським повітам. К. Студинський входив до т. зв. «самаритянської» секції, що організовувала та надавала медичну допомогу. Її волонтери насамперед відвідували табори, піклувалися про полонених та інтернованих, забезпечуючи їх одягом і харчами. УГК разом із проханнями щодо поліпшення харчування та медичного обслуговування, забезпечення одягом і взуттям, ставила вимоги щодо нормального поводження з полоненими. Передусім дозвіл на вихід до міста, скерування відповідних комісій для перевірки стану справ у таборах тощо¹⁹. Зрештою благодійна діяльність К. Студинського не обмежувалася теренами Галичини. А натомість носила всеукраїнський характер. Організація допомоги голодуючим вимагала координації дій, об’єднання зусиль. Значну роль у цьому відіграла багаторічна дружба К. Студинського з М. Грушевським. Відомо, що т. зв. Закордонний комітет допомоги голодній Україні (ЗКДГУ) чи більш відомий як «Комітет допомоги голодній Україні» мав також свій крайовий комітет у Галичині. К. Студинський взяв на себе керівництво його діяльністю²⁰.
К. Студинський також залишався, хоч і формально, на посаді професора Львівського університету (до 1 листопада 1929 р.)²¹. Тому іншим важливим напрямком діяльності К. Студинського стало продовження роботи в освітній сфері. Тим більше, що політика польської влади в цьому питанні була несприятливою. Невдовзі після захоплення поляками Львова, розпочалася реорганізація місцевого університету. Вже у 1919 р. утраквізм було скасовано та ліквідовано українські кафедри. Викладання всіх дисциплін переводилося на польську мову, викладачі-українці усувалися від роботи. Для того, щоб займатися педагогічною діяльністю, необхідно було мати польське громадянство. Звідси важливою проблемою суспільно-політичного життя Галичини на початку 1920-х рр. було питання українського університету у Львові²².
Виходом із ситуації стало створення Українського таємного університету, що став унікальним явищем в історії вищої школи. К. Студинський був одним із перших, хто підтримав ідею створення університету. Він вважав, що цей навчальний заклад повинен існувати до утворення державного університету. Згаданий «підпільний університет» виник за ініціативи членів НТШ на початку липня 1921 р. За основу було взято філософські та правничі курси при «Академічній громаді», що діяли там із осені 1920 р. Український таємний університет функціонував у Львові на протязі чотирьох років (1921–1925 рр.)²³.
К. Студинський став одним із його провідних викладачів. Там він проводив заняття з курсів «Погляд на старослов’янську мову», «Погляд на східнослов’янські мови», «Огляд української літератури ХVІ–ХVІІ в.» (2 акад. год. щотижня). Зрештою в умовах тогочасної ситуації це була свідома громадянська позиція К. Студинського. Невипадково у зв’язку з його участю в діяльності Українського таємного університету, на нього посилився тиск з боку місцевої влади. Вже 11 грудня 1921 р. у його помешканні, що містилося в трьохповерховій кам’яниці на тодішній вул. Хмєльовського, 15 (тепер вул. Л. Глібова) польська поліція провела обшук²⁴.
К. Студинський мав стосунок також і до спроби заснування легального українського університету, що тоді здійснювалася. Загалом успіхи таємного університету переконали багатьох захищати цю ідею, незважаючи на протидію поляків. Проте всі, особливо викладачі, розуміли, що університет зможе нормально функціонувати лише за постійної фінансової підтримки уряду. Очоливши в 1923 р. НТШ, К. Студинський не відмовився від ідеї відкриття українського університету в Львові. За інформацією поліції від 10 грудня 1925 р., НТШ звернулося за дозволом на проведення циклу викладів як популярних лекцій, доступних для широкого загалу. Серед інших викладачів, їх погодився провести також і К. Студинський²⁵.
Натомість політична діяльність К. Студинського в цей час визначальною не була. Як зауважив О. Барвінський у листі до О. Кулачковської від 21 квітня 1925 р., що К. Студинський «схилився до Трудовиків (УНТП. – Ю. Я.) і організовує у Кракові псевдоуніверситет». Перехід К. Студинського з ХСП до лав іншої партії підтверджував і допис у львівській газеті «Діло». Там серед інших представників т. зв. тіснішого народного комітету УНТП під № 29 згадувалося прізвище К. Студинського: «проф. д-р Студинський Кирило (Львів)²⁶. Очевидно перехід вченого до лав іншої партії пояснюється тим, що християнсько-суспільна течія залишалася організаційно слабкою, малопомітною політичною структурою в Галичині. Натомість УНТП займала провідне місце у західноукраїнському політичному спектрі, відображала інтереси широких верств суспільства, зокрема духовної та світської інтелігенції, селянства, міщан. Ліберально-центристська платформа партії ґрунтувалася на позакласовій національно-державницькій ідеології, опиралася на засади політичного та економічного плюралізму, приватної власності, демократії, дотримання прав особи і нації²⁷.
11 липня 1925 р. на конгресі Українського націонал-демократичного об’єднання (УНДО, голова Д. Левицький), що стало наступником УНТП, К. Студинського було обрано членом Народного комітету (ширшої управи УНДО). Завдання нової партії полягало в поширенні політичного та ідеологічного впливу на якомога ширші верстви українського суспільства²⁸. В т. зв. Платформі УНДО від 11 липня 1925 р. зазначалося, що партія «стоїть на становищі національної єдности всього українського народу та змагає до здобуття Соборної Незалежної української Держави на всіх українських землях²⁹. Водночас ставлення УНДО до радянської України, а це мало велике значення для К. Студинського, було компромісом між радянофілами та самостійниками³⁰. В цитованій вище «Платформі» УНДО з цього приводу зазначалося: «Хоча сучасний устрій Радянської України не покривається з ідеологією УНДО, все ж уважаємо Радянську Україну етапом до Соборної Незалежної Української Держави, яка зреалізується під напором мас усього українського народу³¹.
У 1927 р. в Галичині розпочалася передвиборча кампанія до місцевих органів самоуправління, для організації якої УНДО були необхідні кошти. Тому на усіх членів партії, і К. Студинського в тому числі, накладався одноразовий податок в розмірі 10–50 доларів США³². Водночас в 1928 р. УНДО взяло участь у виборах до польського сейму та сенату, здобувши 23 депутатські мандати в нижню палату сейму і 8 – в сенат. Разом із тим 2 квітня 1930 р. ЦК УНДО виключив К. Студинського з членів своєї партії. Це вочевидь було пов’язано зі звинуваченням К. Студинського в зв’язках із радянською владою³³.
Натомість К. Студинський продовжував активну наукову роботу³⁴. Ще в 1919 р. його обрали дійсним членом НТШ, де він очолював Філологічну секцію. Крім того, за А. Кримського у 1924 р. К. Студинського обрали дійсним членом ВУАН. Зазначимо, що там він перебував до 1933 р. (потім К. Студинський був поновлений в членстві у 1939 р.³⁵). Від 1920 р., під польською владою, НТШ переживало складний період адаптації до нової ситуації. Але навіть у тих умовах К. Студинський як голова («директор») філологічної секції не занедбав організаційної діяльності. Так, 9 червня 1921 p. відбулися урочистості, присвячені 5-тим роковинам смерті І. Франка. На них К. Студинський виголосив реферат про відомий львівський соціалістичний процес, що відбувся в січні 1878 р.³⁶.
На початку 1920-х рр. у складній ситуації опинилася видавнича діяльність НТШ. 1 грудня 1923 р. К. Студинський писав, що перед війною щорічно видавалося 20–25 томів і випусків наукових публікацій, упродовж 1921–1922 рр. ледве 6 томів, тому що вартість видання однієї книжки на 12 аркушів складала 250 дол., гонорари авторам практично не виплачувалися. На засіданні загальних зборів НТШ 2 листопада 1923 р. К. Студинського обрали головою товариства та референтом друкарні НТШ. У своїй промові він окреслив основні завдання НТШ: впорядкування фінансового стану, інтенсивна праця в секціях і комісіях, налагодження зв’язків із ВУАН³⁷.
Надзвичайно велику роль К. Студинський відводив редакційно-видавничій діяльності товариства, зокрема виданню «Записок НТШ». Саме він був одним із ініціаторів чіткого поділу публікованого матеріалу за певними галузями наук або групами наук. На титульних сторінках відповідних томів з’явилися підзаголовки: «Праці Історично-філософічної секції», «Праці Філологічної секції». Завдяки цьому від 1924 р. маємо чітко впорядковані за тематикою томи, а отже, й змогу конкретно визначити, скільки томів підготувала та чи інша секція. Під редакцією К. Студинського вийшли 136–137 (1925), 141–145 (1925), 146 (1927), 148 (1928) та спільно з І. Крип’якевичем – 150 (1929) томи «Записок». К. Студинський був також історіографом Товариства – до 55-річчя НТШ він підготував статтю «Наукове товариство ім. Шевченка у Львові (1873–1928 рр.)» із бібліографією видань НТШ³⁸.
У 1923 р. К. Студинського було обрано також і членом-кореспондентом Інституту слов’янознавства у Празі³⁹. Крім того, К. Студинський сприяв роботі Українського товариства письменників і журналістів. У зв’язку з плануванням видання літературного збірника, присвяченого І. Франку, перший голова товариства А. Чайковський навесні 1926 р. звернувся до К. Студинського з проханням «своїм голосом спонукати Книгарню Т-ва ім. Шевченка до видання згаданого збірника величиною 15 аркушів друку». Збірник планували укласти з літературного матеріалу: коротких спогадів про І. Франка, кількох нарисів про письменника і оригінальних творів тогочасних літераторів. Підкреслювалася повна аполітичність збірника⁴⁰.
У 1926 р. К. Студинський публічно закликав громадськість надсилати до архіву НТШ листи І. Франка, спогади про нього, його фотографії, рукописи творів, загалом усі пам’ятки, пов’язані з особою письменника. Без видання систематичної збірки пам’яток, на думку К. Студинського, було б не можливо зробити огляд життєпису І. Франка чи дати оцінку його творчості⁴¹. К. Студинський завжди високо цінував громадську позицію Каменяря. Зокрема, у своїй публікації «І. Франко і товариші в соціялістичнім процесі 1878 р.» (1926), він зазначав: «Вирок суду і засуд з боку суспільности ломив життя та не зломив. Найбільшу силу відпорности виявив геніяльний Франко, що австрійсько-польському судові відповів зараз по розправі брошурою “Co to jest socyalizm”, а своїй суспільності працею велета⁴².
До ювілейних дат І. Франка та М. Драгоманова, що відзначалися в 1926 р., К. Студинський брав участь у скоординованій для цього праці львівських і київських дослідників. Виняткове значення мала діяльність комісії Західної України (також відома як комісія дослідження історії Західної України). Додамо, що утворення Комісії з великою прихильністю зустріли як академічні кола, так і широка громадськість. К. Студинський разом із С. Глушком і М. Возняком був членом Комісії. Натомість очолив комісію Західної України Ф. Савченко. Зрештою на думку М. Грушевського, Комісія мала стати фундаментом Дослідного інституту Західної України в системі ВУАН⁴³.
К. Студинський активно працював у комісії дослідження історії Західної України. Так, у тогочасній документації ВУАН згадуються його доповіді за період 1926–1931 років. Серед них: «Критика Драгоманова на перше число львівської “Правди” за р. 1874», «Перша зустріч Драгоманова з галицьким студентством», «Перші соціялістичні процеси в Галичині», «Зв’язки Галичини з Україною (1860–1873 рр.)», «До зв’язків Галичини з Наддніпрянською Україною в 30–60-х роках минулого століття», «Зв’язки Галичини з Україною в 60-х роках ХІХ ст.» та ін. Водночас оцінюючи здобутки дворічної праці Комісії історії Західної України, М. Грушевський у листопаді 1927 р. акцентував увагу не лише на важливості її науково-дослідної праці. Також він наголошував і на суспільній корисності цієї сполучної ланки між «культурними робітниками» Наддніпрянщини та Галичини. При цьому М. Грушевський вказував на визначальну роль у роботі Комісії К. Студинського⁴⁴. А згадана Комісія дослідження історії Західної України в Києві проводила чималу роботу⁴⁵.
У 1928 р. К. Студинський, як заступник голови Комісії Західної України, був причетним до видання епістолярної спадщини І. Франка та М. Драгоманова⁴⁶.
В 2006 р. з нагоди 150-річчя від дня народження І. Франка було вирішено з незначними змінами та доповненнями (заміна «драгоманівки», подано особовий покажчик тощо) перевидати згаданий корпус листування письменника з М. Драгомановим. І як слушно зазначено в передмові до другого видання: «Листування між Іваном Франком і Михайлом Драгомановим виходить далеко за рамки особистих стосунків двох великих особистостей. Без аналізу цих документів епохи неможливо досліджувати ні розвиток літературного процесу в Україні останньої чверті ХІХ ст., ні національний рух того періоду в цілому⁴⁷.
Отже, перші плоди співпраці К. Студинського та інших галицьких дослідників із київськими колегами по Комісії дослідження історії Західної України були презентовані у вигляді першого тому збірника «Матеріали до культурної й громадської історії Західної України», що власне й містив листування І. Франка та М. Драгоманова за період 1877–1895 pоків. До впорядкованого М. Возняком видання ввійшло 347 листів із колекції автографів НТШ та Українського національного музею у Львові. Також у межах діяльності цієї Комісії М. Грушевському навіть пропонувалося створити постійну групу галицьких вчених у складі ВУАН. Згадував про цю справу М. Грушевський і в своєму листуванні з К. Студинським. Так, 14 жовтня 1928 p. М. Грушевський писав: «Крип’якевич виявляє охоту розширити роботу на провінції і у Львові в зв’язку з комісією [Західної] України й Історичною секцією взагалі⁴⁸.
Комісія від самого початку своєї діяльності мала особливий статус, оскільки вона повинна була встановити контакти з науковими установами й окремими вченими не тільки тих частин Західної України, які перебували в межах УСРР, а й тих, що ввійшли до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини, щоби спільно досліджувати історію соціального, економічного та політичного розвитку всіх українських земель «по той бік кордону» та пов’язати наукову працю на цих «порізаних» політичним кордоном територіях в одну цілість. Плідна діяльність Комісії дослідження історії Західної України справила позитивне враження на К. Студинського та інших галичан, які високо оцінили стан розвитку гуманітарних наук у радянській Україні⁴⁹. У 1929 р. комісія Західної України розпочала підготовку збірника, присвяченого Галичині, Холмщині, Буковині та Закарпаттю. Паралельно продовжувалося друкування матеріалів і студій Комісії у різних виданнях Історичної секції⁵⁰.
У Львові К. Студинський разом із І. Крип’якевичем, Ф. Колессою, М. Возняком, С. Людкевичем, К. Коберським, М. Рудницьким, І. Раковським та В. Щуратом брав участь у виданні відомої «Української загальної енциклопедії» (УЗЕ). Остання вийшла у світ трьома томами упродовж 1930–1935 рр. за редакцією І. Раковського й одразу отримала схвалення в наукових і громадських колах⁵¹.
В Харкові ж у 1931 р. вийшла відома праця К. Студинського «Галичина й Україна в листуванні 1862–1884 рр.». З передмови довідуємося про те, що автор-упорядник зібрав значну кількісно колекцію кореспонденції (301 лист)⁵². К. Студинський доклав чимало зусиль до розробки наукової проблематики взаємин Галичини та Наддніпрянської України⁵³. У своїх публікаціях другої половини 1920-х років він розглянув також діяльність народовської течії Галичини в 1860–1870 роках. Правда головну увагу він звертав на їх відносини з наддніпрянцями, а саме з П. Кулішем і М. Драгомановим. Так, багатою на фактаж є публікація К. Студинського про П. Куліша: «До історії зв’язків Куліша з Галичанами в 1869–1870 рр.⁵⁴. Декілька розвідок К. Студинського присвячені М. Драгоманову⁵⁵. Серед них: «Перша зустріч М. Драгоманова з галицькими студентами⁵⁶, «Переписка Драгоманова з Вол. Навроцьким (з початків соціялістичного руху в Галичині)⁵⁷, «“Оставить без ответа !”: (Доля одного листа Мих. Драгоманова)⁵⁸, «Критика М. Драгоманова на перше число Львівської “Правди” за рік 1874⁵⁹. Отож, К. Студинський попри деякі розбіжності у політичних поглядах із М. Драгомановим, високо цінував діяльність цього суспільно-політичного діяча, досліджував його зв’язки з галичанами, зокрема В. Навроцьким, І. Франком, його прагнення досягнути єдності українців, котрі опинилися у двох імперіях⁶⁰.
Розпочату тему про соціалістичний рух в Галичині, К. Студинський продовжив у своїй публікації «Іван Франко і товариші в соціялістичнім процесі 1878 р.» (1926)⁶¹. У ній автор коротко подав відомості про два попередні судові процеси над соціалістами в 1876 та 1877 роках. Причиною ж третього соціалістичного процесу (1878) була звичайна необережність, проте це привело до частих ревізій («трусів») і арештів. Вчений детально подав їх історію. Зрештою на лаві підсудних опинилися: Е. Кобилянський (діяв під чужими прізвищами М. Котурницький/С. Барабаш), М. Павлик, І. Франко, О. Терлецький, І. Мандичевський, Щ. Сельський, А. Павлик і А. Пребендовський. Водночас К. Студинський з’ясував роль кожного з підсудних в соціалістичному русі Галичини. На прикладі І. Франка показав як негативно даний процес відбився на долі молодого українського письменника та громадсько-політичного діяча⁶².
Водночас К. Студинський продовжував досліджувати галицько-наддніпрянські взаємини та опублікував ряд статей⁶³. Серед них варто згадати такі: «Остап Терлецький про археологічний з’їзд у Києві 1874 р.⁶⁴, «До історії взаємин Галичини з Україною в рр. 1860–1873⁶⁵, «Зв’язки О. Кониського з Галичиною в рр. 1862–1866⁶⁶ та ін. Хоча матеріальне становище К. Студинського в цей час було вкрай важким. У своєму «Життєписі» від 25 грудня 1939 р., написаному вже після приходу «визволителів» у Галичину, К. Студинський зазначав, що «до виконування обов’язків польська влада мене не допустила, в рр. 1919 до квітня 1920 не побирав я ніякої платні, опісля признано мені неповну платню і виплачувано її до першого серпня 1929 року. Дальшу виплату припинено, а всі мої заходи, щоб дістати належну мені платню, були даремні. Безробітнім був я 21 років, а платні не побирав я десять років і три місяці». І додавав при цьому: «Хоть у мене в хаті було холодно і голодно, я ввесь час щиро працював науково і видав чимало праць […]⁶⁷.
_________________________________
¹ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія / Андрій Богданович Кліш. – Тернопіль: В-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011. – С. 75.
² Цит. за: Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія / Андрій Богданович Кліш. – Тернопіль: В-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011. – С. 75–76.
³ Там само. – С. 76.
⁴ Особова справа професора Студинського Кирила Йосифовича. 25 грудня 1939 р., 20 арк. // Архів Львівського університету. – Оп. 1. – Од. зб. 176. – Арк. 5; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 76.
⁵ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 76–77.
⁶ Особова справа професора Студинського Кирила Йосифовича. 25 грудня 1939 р., 20 арк. // Архів Львівського університету. – Оп. 1. – Од. зб. 176. – Арк. 5.
⁷ Там само. – Арк. 6.
⁸ У півстолітніх змаганнях: Вибр. листи до Кирила Студинського (1891–1941) / Упоряд. О. В. Гайова, У. Я. Єдлінська, Г. І. Сварник. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 342–343.
⁹ Панфілова Т. Проблема соборності України в діяльності УНТП (жовтень 1918 р. – березень 1923 р.) / Т. Панфілова // Галичина. – 2003. – Вип. 9. – С. 179.
¹⁰ Чикаленко Є. Х. Щоденник, 1919–1920 / Євген Харлампійович Чикаленко. – Київ – Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. – С. 187–188.
¹¹ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 78.
¹² Чикаленко Є. Х. Щоденник, 1919–1920 / Євген Харлампійович Чикаленко. – Київ – Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. – С. 189.
¹³ Кандидат у депутати Ради Союзу Кирило Йосипович Студинський // Вільна Україна. – 1940. – 16 березня.
¹⁴ Зайцев О. Ю. Міжпартійна рада / О. Ю. Зайцев // Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 2009. – Т. 6.: Ла–Мі. – С. 730.
¹⁵ Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. Перший том 1920–1939 / За редакцією Степана Ленкавського / Петро Мірчук. – Мюнхен – Лондон – Нью-Йорк: Українське видавництво, 1968. – С. 42; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 78.
¹⁶ Кугутяк М. Історія української націонал-демократії (1918–1929). Т. 1 / Микола Кугутяк. – Київ – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – С. 156–157; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 79.
¹⁷ Зайцев О. Ю. Міжпартійна рада // Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 2009. – Т. 6.: Ла–Мі. – С. 730; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 78.
¹⁸ Кліш А. Постать Кирила Студинського на тлі українсько-польських відносин у 20-ті роки ХХ ст. (до 140-річчя від дня народження вченого) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль, 2008. – Вип. 3. – С. 83–84; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 80–81.
¹⁹ Кліш А. Громадсько-політична діяльність К. Студинського у 1918–1939 рр. / А. Кліш // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль, 2010. – Вип. 2. – С. 104–105; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 81.
²⁰ Кліш А. Співпраця Кирила Студинського та Михайла Грушевського / А. Кліш // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія «Історія». – К., 2007. – Вип. 91–93. – С. 28–29; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 82.
²¹ Особова справа професора Студинського Кирила Йосифовича. 25 грудня 1939 р., 20 арк. // Архів Львівського університету. – Оп. 1. – Од. зб. 176. – Арк. 2.
²² Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 84.
²³ Кліш А. Громадсько-політична діяльність К. Студинського у 1918–1939 рр. / А. Кліш // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль, 2010. – Вип. 2. – С. 106; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 86.
²⁴ Кліш А. Громадсько-політична діяльність К. Студинського у 1918–1939 рр. / А. Кліш // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль, 2010. – Вип. 2. – С. 106; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 86.
²⁵ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 86.
²⁶ З життя партій. Зїзд Української Народньої Трудової Партії // Діло. – 1924. – Ч. 90 (10.183). – 23. квітня. – С. 3; Зайцев О. Українська народна трудова партія (1919–1925) / О. Зайцев // Україна модерна / За ред. В. Верстюка, Я. Грицака, Л. Зашкільняка, В. Кравченка, М. Крикуна. – Київ: Критика; Львів: Інститут історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка, 2002. – Ч. 7. – С. 89; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 88.
²⁷ Соляр І. Українське національно-демократичне об’єднання: перший період діяльності (1925–1928) / Ігор Соляр. – Львів, 1995. – С. 26; Кліш А. Християнсько-суспільний союз: інституалізація та діяльність / А. Кліш // Етнічна історія народів Європи. Збірник наукових праць. – К., 2015. – Вип. 47. – С. 61; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 88–89.
²⁸ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 89.
²⁹ Соляр І. Українське національно-демократичне об’єднання: перший період діяльності (1925–1928) / Ігор Соляр. – Львів, 1995. – С. 49–50.
³⁰ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 89.
³¹ Соляр І. Українське національно-демократичне об’єднання: перший період діяльності (1925–1928). – С. 50.
³² Соляр І. Українське національно-демократичне об’єднання: перший період діяльності (1925–1928). – С. 35–36; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 90.
³³ Кліш А. Громадсько-політична діяльність К. Студинського у 1918–1939 рр. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль, 2010. – Вип. 2. – С. 108; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 90.
³⁴ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 90.
³⁵ Особова справа професора Студинського Кирила Йосифовича. 25 грудня 1939 р., 20 арк. // Архів Львівського університету. – Оп. 1. – Од. зб. 176. – Арк. 1 зв.; Заслужений перед українством (вчений Кирило Студинський) // Качкач В. А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. Ч. 2. Навч. посібник / Володимир Атаназійович Качкан. – К.: Либідь, 1995. – С. 145.
³⁶ Кліш А. Внесок К. Студинського у становлення і розвиток Наукового товариства імені Шевченка / А. Кліш // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М. М. Алексієвця. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2005. – Вип. 1. – С. 46; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 124.
³⁷ Особова справа професора Студинського Кирила Йосифовича. 25 грудня 1939 р., 20 арк. // Архів Львівського університету. – Оп. 1. – Од. зб. 176. – Арк. 1 зв.; Кліш А. Публіцистична та редакторсько-видавнича діяльність Кирила Студинського / А. Кліш // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. – Львів, 2007. – Вип. 2. – С. 234 – 235.
³⁸ Кліш А. Публіцистична та редакторсько-видавнича діяльність Кирила Студинського / А. Кліш // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. – Львів, 2007. – Вип. 2. – С. 235.
³⁹ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 90.
⁴⁰ У півстолітніх змаганнях: Вибр. листи до Кирила Студинського (1891–1941) / Упоряд. О. В. Гайова, У. Я. Єдлінська, Г. І. Сварник. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 472–473; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 90 – 91.
⁴¹ Іван Франко. Документи і матеріали 1856–1965. – К.: Вид-во Наукова думка, 1966. – . С. 344; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 91.
⁴² Студинський К. Іван Франко і товариші в соціялістичнім процесі 1878 р. / К. Студинський // Україна. – К., 1926. – Кн. 6. – С. 114; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 43.
⁴³ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 133, 138.
⁴⁴ Рубльов О. С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914–1939) / Олександр Сергійович Рубльов. – К.: Інститут історії України НАН України, 2004. – С. 158, 161; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 138–139.
⁴⁵ Кравець Д. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія / Данило Кравець. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – С. 193–194.
⁴⁶ Матеріяли до культурної й громадської історії Західньої України. Видає Комісія Західньої України Всеукраїнської Академії наук. Том перший. Листування І. Франка та М. Драгоманова. – К., 1928. – 508 с.; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 167.
⁴⁷ Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова / Редкол.: І. Вакарчук, Я. Ісаєвич (співголови) та ін. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 6.
⁴⁸ У півстолітніх змаганнях: Вибр. листи до Кирила Студинського (1891–1941) / Упоряд. О. В. Гайова, У. Я. Єдлінська, Г. І. Сварник. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 322; Рубльов О. С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914–1939) / Олександр Сергійович Рубльов. – К.: Інститут історії України НАН України, 2004. – С. 145; Кравець Д. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія / Данило Кравець. – Львів: Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – С. 195.
⁴⁹ Кравець Д. За Збручем: західноукраїнська громадсько-політична думка про радянську Україну (1920–1930-ті рр.): монографія / Данило Кравець. – Львів : Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, 2016. – С. 195.
⁵⁰ Кліш А. Публіцистична та редакторсько-видавнича діяльність Кирила Студинського / А. Кліш // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. – Львів, 2007. – Вип. 2. – С. 235– 236; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 138.
⁵¹ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 91.
⁵² Студинський К. Галичина й Україна в листуванні 1862–1884 рр. Матеріяли до історії української культури в Галичині та її зв’язків з Україною / Кирило Студинський. – Харків: Пролетар, 1931. – 606 с.; Заслужений перед українством (вчений Кирило Студинський) // Качкач В. А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. Ч. 2. Навч. посібник / Володимир Атаназійович Качкан. – К.: Либідь, 1995. – С. 150.
⁵³ Заслужений перед українством (вчений Кирило Студинський) // Качкач В. А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. Ч. 2. Навч. посібник / Володимир Атаназійович Качкан. – К.: Либідь, 1995. – С. 149.
⁵⁴ Студинський К. До історії зв’язків Куліша з галичанами в рр. 1869–1870 / К. Студинський // Україна. – 1926. – Кн. 1–2 (21). – С. 76–93; Кліш А. Публіцистична та редакторсько-видавнича діяльність Кирила Студинського / А. Кліш // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. – Львів, 2007. – Вип. 2. – С. 237; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 163.
⁵⁵ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 165.
⁵⁶ Студинський К. Перша зустріч Михайла Драгоманова з галицькими студентами / К. Студинський // Україна. – 1926. – Кн. 2–3. – С. 70–75.
⁵⁷ Студинський К. Переписка Драгоманова з Вол.[одимиром] Навроцьким (з початків соціалістичного руху в Галичині) / К. Студинський // За сто літ. Матеріали з громадського й культурного життя України ХІХ і початку ХХ століття. – К., 1927. – Кн. 1. – С. 83–153.
⁵⁸ К. С. «Оставить без ответа!»: (Доля одного листа Мих.[айла] Драгоманова) // Стара Україна. – 1924. – Ч. 1. – С. 16.
⁵⁹ Студинський К. Критика М. Драгоманова на перше число Львівської «Правди» за рік 1874 / К. Студинський // Україна. – 1926. – Кн. 4. – С. 135–138.
⁶⁰ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 167.
⁶¹ Студинський К. Іван Франко і товариші в соціялістичнім процесі 1878 р. / К. Студинський // Україна. – К., 1926. – Кн. 6. – С. 56–114; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 167.
⁶² Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 167–168.
⁶³ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 168.
⁶⁴ Студинський К. Остап Терлецький про археологічний з'їзд у Києві 1874 р. // Україна. – Київ, 1927. – Кн. 5. – С. 37–49.
⁶⁵ Студинський К. До історії взаємин Галичини з Україною в роках 1860–1873 / К. Студинський // Україна. Науковий Двохмісячник Українознавства. – Київ, 1928. – Кн. 2. – С. 6–40.
⁶⁶ Студинський К. Зв’язки Олександра Кониського з Галичиною у 1862-1866 рр. / К. Студинський // Записки НТШ. – Львів, 1929. – Т. 150. – С. 271–338.
⁶⁷ Особова справа професора Студинського Кирила Йосифовича. 25 грудня 1939 р., 20 арк. // Архів Львівського університету. – Оп. 1. – Од. зб. 176. – Арк. 5–6.
03.11.2018