Після вивчення математики та економетрії, і служби у армії, Барт Нотебом працював з Shell, у Гаазі та Лондоні, і у дослідницькому інституті з питань малого бізнесу (там закінчив кар’єру як науковий директор). Далі, як професор з економіки зі спеціалізацією у сфері інновацій та організаційних структур, викладав в Університеті Грьонінгена, Erasmus University Rotterdam, та Tilburg University. Предметами його зацікавлень були: навчання, інновації, співпраця, відносини та довіра. Був директором дослідницького інституту Університету Грьонінгена, членом кількох дорадчих комітетів. Член Наукової ради урядової політики, очолює групу з розробки порад у галузі впровадження інновацій для уряду (від 2008).
Отримав три міжнародні нагороди: за роботу про навчання та інновації, за працю про довіру та за дослідження когнітивної теорії організацій. «Z» пропонує до ознайомлення зреферовану промову вченого, виголошену під час «Бієнале довіри у Львові».
Що таке довіра? Багато людей це обговорюють та про це дискутують. Часто вони говорять про одну і ту ж річ, але дещо по-різному, однак іноді буває і так, що говорять про різні речі. Навіщо довіра потрібна нам і чому інші люди раптом мають довіряти нам? Який зв’язок між довірою та контролем і як відбувається сам процес довіри?
Що ж таке довіра? Довіра, це коли ви даєте простір для поведінки інших людей, тобто не все контролюєте. Коли ви розширюєте місце некотролю, це означає, що ви починаєте більше довіряти. При цьому ви розумієте, що може бути якась непевність чи певний ризик, на який ви йдете і який від вас не залежить. Без ризику не може бути жодних відносин. Звісно, він може бути проблемним моментом, якщо це ризик залежності винятково з одного боку. Такий ризик недопустимий. Навіть якщо ви розумієте, що довіра – це ситуація, коли ви не все контролюєте, все ж треба розуміти, що довіра не є сліпою.
З чого ж почати? Почати з довіри і не виділяти жодного місця для контролю? Чи навпаки? Я бачив дуже багато людей, які говорили: «Ви мусите довести, що заслуговуєте моєї довіри. Тільки так я можу вам довіряти». З власного досвіду багато хто може сказати, що коли ви довіряли, а людина виявилась такою, що не заслуговувала цієї довіри, ви в подальшому ставали обережнішими. Я бачив дуже багато випадків, коли було саме так. Ви повинні усвідомлювати, що така загроза існує.
Ми говоримо про довіру, але так само часто можемо говорити про заслуговування довіри, про надійність. Чому люди мають бути такими, що заслуговують довіри?
Ми маємо пам’ятати, що існують різні рівні довіри. Я використовував ці рівні для аналізу банківської та фінансової кризи на світових ринків. Є довіра індивідуального рівня, наприклад, до банкіра. Далі – довіра організаційного рівня, до банку, далі – до навколишніх установ, тобто фінансового ринку, і врешті до законодавчого національного рівня чи рівня ЄС. Дуже важливо, коли ви розглядаєте рівень довіри у країні, враховувати ці інші рівні.
Є так зване поняття дилеми в’язня: навіть якщо ви би хотіли зробити щось інше, ви часто не можете собі дозволити це зробити через обмеження, які є довкола вас. Як вона проявляється на практиці? Наприклад, окремі банкіри хотіли би діяти по-іншому, аніж діють банки, в яких вони працюють. Але тоді їм доведеться звільнитись з роботи, адже в рамках свого банку вони не можуть вчинити так, як їм би хотілось. Якщо ви не будете грати за правилами, ви вибудете з гри. Декому навіть це подобається і в них не виникає дилеми в’язня. Але, наприклад, організація теж може сказати, що хотіла би діяти по-іншому, але не може. Фінансові ринки теж змушують діяти певним чином. Те саме простежується на національному рівні. Я представляю Голландію, і якщо наш національний уряд запроваджує певні обмеження для банків, банки нічого не можуть з цим зробити. На них може вплинути тільки вищий рівень – рівень ЄС. Мені здається, про це теж треба пам’ятати, коли говоримо про ситуацію в Україні. Я називаю це системною трагедією, коли люди потрапляють у систему дилему. Усі ці рівні між собою взаємопов’язані – і в такому випадку дилему вирішити набагато складніше.
Коли ми говоримо про довіру, треба також проводити різницю між довірою щодо компетенцій та довірою щодо намірів. Про компетенції: ви знаєте, що ваші працівники можуть виправдати довіру у технічну плані, тобто що вони є кваліфіковані. Але є ще довіра до намірів. Це довіра до того, що насправді хочуть зробити люди і чи вони насправді будуть діяти з добрими мотивами, виконувати компетенції і віддаватись вповні. Іноді буває так, що люди не хочуть віддаватись справі і не цілком використовують свою кваліфікацію. Про це теж дуже важливо пам’ятати. Якщо немає компетенції чи кваліфікації, ви можете сказати, що людині потрібно додатково навчитись чи набрати досвіду. Я можу відправити людей на курси, аби вони підвищили свою кваліфікацію. Але у сфері намірів так не вдасться.
Дуже багато людей стверджує, що нині рівень довіри падає. Мабуть, це справді так. В Голландії люди все ще довіряють ліберальній демократії як системі, але окремим політикам вони не довіряють. Якщо ви спостерігаєте, що рівень довіри падає, є два варіанти. Перший – можливо, вартість довіри справді знизилась. Другий варіант – ми просто хочемо уникати ризику. Я знаю, що в Україні існує велика проблема з довірою, але навіть у моїй країні рівень довіри зараз впав, хоча у політичній сфері причин для цього начебто немає. Одне із ймовірних пояснень, можливо, у тому, що ми намагаємось надміру опікуватись молоддю: возимо їх у школу, усе там контролюємо. Але якщо такого захисту надто багато, вони не можуть сформувати достатнього рівня відваги та достатнього рівня довіри. Але йдеться не лише про молодь. Вчителі, дослідники, посадовці, викладачі все більше і більше повинні дотримуватись різних протоколів та кодексів. Це вбивчий елемент, який відбирає у вас власну етичну відповідальність, бо вас у всьому контролюють. А якщо ви все контролюєте, довіри не може бути.
То навіщо нам потрібна довіра. Я звернусь до фундаментальних філософських основ поняття довіри. Людина потребує іншої людини. Це пов’язано не лише з економічними причинами, такими як розподіл праці. Кожному потрібна певна опозиція з боку інших людей, аби зменшувати власні упередження і збагачуватись інтелектуально та духовно. Ви не просто відчиняєте двері свого будинку та пускаєте до нього інших людей, ви дозволяєте іншій людині прийти і допомогти побудувати будинок. Ми говоримо не про те, чого ви можете очікувати від інших людей, а що може привнести у ваше життя інша людина.
Ризик та невпевненість – це поняття більше з економіки. Ризик – це коли ви не знаєте, що станеться, але можете це передбачити, вирахувавши це за теорією ймовірності та прорахувавши оптимальний вибір. Непевність заходить трохи далі. Ви не знаєте, що може статися, і не можете навіть цього прогнозувати. Це щось таке, що може статись абсолютно раптово. Контроль та прогнози – те, чим ми постійно займаємось, особливо коли йдеться про дуже цінні відносини. Але не все можна спрогнозувати у нашому житті, те, що не можливо спрогнозувати, – це, наприклад, інновації. Це дуже важливий чинник, адже у такому випадку для відваги, щоб щось робити, вам потрібна довіра. Ви йдете в темному тунелі і треба бути дуже відважним, щоб туди зайти. У цій концепції формується зовсім інше уявлення про стосунки. Йдеться не лише про довіру, а і про відвагу змиритись з такою непевністю і не втратити цінних відносин власне через те, що ви боїтесь.
Якщо ви не можете щось спрогнозувати, ви можете скористатись певними розробленими сценаріями. Ви можете дотримуватись не оптимального, а найімовірнішого безпечного варіанту. Тобто обрати не найкращий, а стабільніший варіант. Треба розуміти, що людина вразлива і щось може трапитись. Це теж важливо у понятті довіри.
Я не раз говорив про довіру з економістами. Річ у тім, що довіра не виходить за рамки власних прорахованих інтересів. Ви очікуєте, що щось отримаєте, як мінімум, не менше ніж те, що дали іншій людині. Це власні корисливі інтереси, про які ви знаєте. Цей зиск ви можете отримати. Але під впливом конвергенції на ринках така довіра не може вижити. Уявіть, що економіка розвивається у певному напрямку, але ви не отримуєте власної вигоди. Інновації неможливі при непевній ситуації на ринках. А щоб подолати непевність, вам потрібна довіра.
Є також відмінність між довірою та впевненістю в комусь. Ці два поняття теж пов’язані між собою і пов’язані з поняттям контролю. Впевненість в інших передбачають, що ви вразлива людина, що ви очікуєте, що все буде йти, як ви запланували. Можливо, воно все так йтиме власне через контроль. Формою такого контролю може бути контракт. Або я покладаюсь на вас, бо я ваш безпосередній керівник. Але це не довіра. Довіра – вона ширша. Тому звідси формулюємо ще одне поняття довіри: якщо в іншої людини є і можливість, і стимул обдурити вас, а вона все одно цього не робить, оце довіра.
Мені здається, в Україні зараз немає інституційної довіри, сильних правил чи норм. В Україні відносини, можливо, частково базуються на релігії, але немає спільної цінності, спільної етики. І лише в деяких випадках довіра базується на ідентифікації та емпатії. Тут більше простежується ієрархічна тенденція. Люди кажуть: я нічого такого не роблю, роблю лише те, що мені кажуть, не мають інакшого вибору. Добре було би, якби ви перейшли на щабель справжньої довіри.
Відомий соціолог Альберт Хіршман сформував дві теорії – «вихід» та «голос». Якщо ви чимсь не задоволені, ви можете просто вийти з гри – когось звільняєте, продаєте частку компанії, розриваєте контракт тощо. Голос – це коли ви говорите про своє незадоволення і намагаєтесь пояснити та спільно вирішити проблему. Це одна з форм довіри. Не завжди треба використовувати примусові елементи. Звісно, якщо переговори багато разів не вдаються, можна застосувати вихід. Але існує також голос як вихід – коли ви коректно розриваєте стосунки.
Якщо щось пішло не так, це може бути пов’язане з браком компетенцій, уваги, позитивних намірів, а може бути відкритим обманом. Ви цього не знаєте. Звичайно, вам можуть сказати, що сталась невеличка випадкова помилка. Відкритість тут дуже важлива, і вона має дві сторони. Якщо щось пішло не так, підійдіть до партнера і скажіть про це, запропонуйте підтримку у вирішенні проблеми. Не можна одразу вважати, що друга сторона намагалась вас обдурити, пробуйте поговорити. Це називають перевагою сумніву.
Психологія послуговується поняттям ментальних фреймів – це коли ви інтерпретуєте те, що бачите, і ваші судження переходять до дій. У контексті довіри можна побачити два основні фрейми. З одного боку є фрейм солідарності: який включає довіру, солідарність, відкритість, залучення голосу іншої сторони. Інший фрейм – фрейм виживання, або ще його називають захисним фреймом. Це власне недовіра, коли ви надміру пильнуєте свої ресурси. Звісно, вам потрібен перший фрейм, але він є дуже-дуже крихким та ламким. Якщо зайти надто далеко, людина має два інстинкти: захисний і повагу до тих членів громади, які впливають на її розвиток. У людей, на відміну, наприклад, від мавп, є вроджена здатність довіряти, але лише тій групі, з якою людина себе ідентифікує. Інших людина має схильність підозрювати. Це інстинктивно закладено в природі людини. Повертаючись до України, ви маєте здійснити ідентифікацію: а що є вашою групою, з ким ви себе ідентифікуєте, як можна розширити цю групу, щоб довіряти більшій кількості людей.
Як формувати довіру? Передусім не давайте обіцянок, яких не здатні виконати. Саме тому ми не довіряємо політикам, бо вони постійно таке роблять. Друге – старайтесь бути відкритими. Далі – будьте відкритими до очікувань, але не формуйте нереалістичних очікувань. І зважайте на поняття горизонтального контролю та відповідальності професіоналів, а не лише на вертикальний контроль відповідно до протоколів та норм.
Зреферувала Мирослава ІВАНИК
22.10.2018