Пристрасті навколо «Кліру»

Новий фільм «Клір» (Kler) режисера Войцеха Смажовського розбурхує пристрасті. Деякі кінотеатри відмовляються від демонстрації стрічки, де досить критично змальовано життя польського духовенства, деякі, навпаки, – додають сеансів. Тим часом фільм б’є рекорди переглядів.

Суперечки навколо фільму «Клір» розпочалися ще до його прем’єри. Наприклад, своє обурення картиною наперед висловив ксьондз Тадеуш Ісаковіч-Залєський, давно вже нам відомий своїми екстравагантними, а часто українофобськими висловлюваннями. Священику не сподобалося, що фінансування фільму було надано, як йому здавалося, з державного бюджету. Він навіть виступив з відповідним зверненням до Міністерства культури й зажадав пояснення, як це антикатолицький, на його переконання, фільм міг отримати гроші від католицької, за його сподіванням, держави.

Міністр культури і національної спадщини Пьотр Ґліньський (Piotr Gliński) був змушений відповісти: «У зв’язку з хибною інформацією щодо фінансування фільму “Клір” інформую, що не дав на нього ні копійки. Стрічка була фінансована рішенням пань (Аґнєшки) Одорович і (Маґдалени) Сроки – колишніх директорок PISF (Polski Instytut Sztuki Filmowej – Польський інститут кіномистецтва), на рішення котрих я, згідно з правом, не мав впливу. Дуже прошу пана ксьондза Ісаковіча-Залеського не робити мені безпідставних закидів».

Зрозуміло, що невгамовного ксьондза ця відповідь не вдовольнила, й він висловлював ще багато обурень і закидів усім причетним і не причетним до стрічки. Та й не тільки він. Проте справжнє вирування пристрастей розпочалося після прем’єри «Кліра», яка відбулася 18 вересня.

Смажовський – це той польський режисер, який вміє вражати. Хай він не завжди дає собі раду з історичною правдою, але завжди вміє бути переконливим, принаймні для поляків. Ще зовсім свіжим у пам’яті залишається його фільм «Волинь», присвячений чи не найгострішій темі в українсько-польських стосунках – Волинській трагедії. І стрічка, як би там не було, лише підлила олії до вогню.

Про що ж конкретно йдеться у «Клірі»? На авансцені стрічки – три польські священики. Кілька років тому вони дивом врятувалися від пожежі. З того часу трійця щорічно збирається докупи, щоб відсвяткувати цей порятунок. 

Життя кожного з них склалося по-різному. Ксьондз Лісовський (актор Яцек Брацяк) є функціонером курії у великому місті, він робить успішну кар'єру, мріючи про Ватикан. Другий ксьондз – Трибус (Роберт Вєнцкєвіч) ніяк не може позбутися земних спокус. Він перманентно піддається людським слабкостям, не гребує алкоголем та жінками. Зокрема, не може втриматися від пестощів своєї чарівної економки. Третій священнослужитель – Кукул (Аркадіуш Якубік), ніби й намагається полум’яно служити Богу, плекати свою віру, та все ж через певні події у його парафії, через несправедливі звинувачення він ​​втрачає довіру своїх парафіян. Після цього і він починає шукатии втіхи в алкоголі.

Ще один рельєфно виписаний священик – архієпископ Мордовіч (Януш Ґайос), котрий виник непереборною перешкодою на кар’єрному шляху Лісовського. Цей клерикал не гребує корупцією. Купаючись в розкоші сановника церкви, він використовує політичний вплив під час будівництві найбільшого санктуаріуму в Польщі. Лісовський – найнегативніший персонаж у фільмі Смажовського. Це – інтриган, шантажист і таємний педофіл. Немає в ньому навіть натяку на щось християнське.

Слідуючи за своїми героями, режисер зазирає в плебанії містечок і сіл і уважно стежить за палацами єпископа. Очам глядача відкриваються найкричущіші гріхи: алкоголізм, жадібність, хіть, лицемірство, гординя і, звісно, педофілія.

Хоча переконаним атеїстам фільм, скоріш за все, видасться занадто релігійним. Смажовський намагається не стільки засудити трьох своїх головних героїв, скільки розібратися в їхньому зовсім непростому житті і у підставах їхніх вчинків.

Було б дивно, якби ця стрічка не струсанула польського суспільства, яке традиційно тримається католицизму.  «Акція Католицька» Ченстоховської архиєпархії в день виходу фільму на екрани оголосила молитву за церковних служителів. «Католицьке об'єднання журналістів» закликало бойкотувати картину. У деяких населених пунктах Польщі чинилися спроби радикально налаштованих громадян не допустити демонстрації стрічки.  

Смажовський запрограмував свою картину на комерційний успіх – і не прорахувався. Вже за перші прем’єрні вихідні фільм встановив рекорд – 935 тисяч глядачів, і це найбільші збори польського кіно за 29 років з часу перетворення комуністичної Польської Народної Республіки на Республіку Польщу. Один з кінотеатрів в Сілезії крутив фільм 24 години на добу. Під каси кінотеатрів знову, як у соціалістичні часи, повернулися спекулянти.

І все ж більшість кінокритиків, котрі намагаються об’єктивно оцінювати картину, не піддаючись впливам ні релігійних громад, ні лівих атеїстичних рухів, визнають, що стрічка виглядає не надто переконливою, хоч і доволі яскравою.

«Його фільм занадто банально антиклерикальний, щоб спровокувати серйозну дискусію, і при цьому занадто м'який, щоб вчинити очисний ефект. Войцех Смажовський хотів розворушити мурашник. Замість того, щоб спробувати розібратися в проблемі, він зняв кінопамфлет, спрямований проти інституту Церкви і “союзу трону з вівтарем”», – пише польський кінокритик Бартош Сташчишин.

Цікавою є думка «інсайдера» з клерикального цеху, котрий подивився цей фільм. От, приміром, священик-домініканець Павєл Гожинський ділиться своїми враженнями про фільм на польському телебаченні. Він визнає, що у Церкві існують проблеми й з похіттю, і тягою до грошей, і алкоголем, і педофілією. «Ми про це знаємо, й цього вже давно не приховують, а намагаються боротися з такими явищами. Але проблема цього фільму в тому, що ми, ксьондзи, не бачимо себе в цих головних героях. Вони витворені акторами так, як їх бачать люди, але не такими, які можуть бути священики насправді», – з жалем каже домініканець.

Дехто з кінокритиків вгледів паралель між «Кліром» і американським серіалом «Картковий будинок». Спільність у тому, що одне й друге – закриті системи, де рука руку миє, де всі питання вирішуються за певним неписаним реґламентом (ледь не сказав «за понятіями»). І якщо владним інституціям ще можна пробачити – там все ж люди мирські, то в Церкві, яка вчить нас моральності, покори, віри в Бога, таке просто не допустиме.

Звісно, що Смажовський робить багато перебільшень, аби загострити сприйняття. І тут навіть головне не те, наскільки правдиво чи хибно він показав світ кліру, а те, що він ефективно спровокував дискусію про роль Церкви в житті суспільства, яка давно вже назрівала.