Кирило Йосифович Студинський (псевд. і крипт. – В. Кость, Вікторин Кость, Замора Федір, Зорян, І. Лаврін, К. Вікторин, Кість В., Колька, Лаврін І., Не-Маковей, Осипович Кость, Редакція «Руслана», Гр. Нар., Григ. Нар., К. Є., К. Л., К. С., Ф. З. та ін.; 4 жовтня 1868 р., с. Кип’ячка, тепер Тернопільського р-ну Тернопільської обл. – червень 1941?) – відомий дослідник галицько-наддніпрянських взаємин, літературознавець, мовознавець, славіст, письменник, громадський діяч.
Кирило Студинський.
Народився К. Студинський у родині священика, що походив із шляхетського роду герба Прус. Мати К. Студинського, Вікторія, була дочкою відомого громадського діяча та священика о. С. Качали. Донька ж батькової сестри Олени – Герміна – була дружиною видатного етнографа, дослідника Гуцульщини В. Шухевича, а її молодша сестра Євгенія – вийшла заміж за громадсько-політичного діяча О. Барвінського¹. Зрештою соціальне походження було визначальним у життєвому та власне політичному шляху К. Студинського.
Степан Качала.
Навчання К. Студинського як вихідця з родини священика відбувалося доволі звично для того часу. Вочевидь, що опановувати основні ази освіти він розпочав ще в домашніх умовах. Зрештою початкову освіту К. Студинський отримав у сільській школі. Восени 1874 р. він пішов до другого класу народної школи у Тернополі. На протязі 1876–1883 років К. Студинський навчався в 1–4 класах Тернопільської нижчої гімназії з польською мовою викладання. Зрозуміло, що в часи навчання К. Студинського у гімназіях домінували пропольські настрої. Звідси не могло бути й мови про національне виховання місцевих українських дітей².
У 1883 р. К. Студинський вступив до Української вищої академічної гімназії у Львові. Там він навчався до 1887 р. До речі, іспит на атестат зрілості («матуру») К. Студинський склав 16 червня того ж року³. Варто зауважити, що українську мову він вивчав лише поза гімназією. Спілкувався з національно свідомою молоддю, відвідував таємні студентські зібрання, на яких дізнавався про творчість Т. Шевченка, Ю. Федьковича та ін.⁴. Зрозуміло, що в гімназії не сприяли таким зацікавленням К. Студинського та інших учнів. Навпаки, дирекція гостро виступала проти цього. Тому часто з новими ідеями молодь знайомилась у поширених тоді нелегальних учнівських гуртках – т. зв. «громадах».
У 1884 р. група учнів Львівської гімназії, серед яких був і К. Студинський, заснувала й собі таємний гурток. Крім К. Студинського членами таємного учнівського гуртка також були О. Маковей, В. Лаврівський, майбутній автор «України irredent’и» Ю. Бачинський, В. Будзиновський та ін.⁵. Так, К. Студинський пізніше в своїх спогадах із цього приводу писав: «Не дивно також, що живіша частина молоді шукала для себе образування ще й поза школою і збиралася в окремім гуртку, де ділилася з товаришами своїми думками та першими плодами свого пера. Життя нашого гуртка описав Осип Маковей на основі свого записника в “Історії одної студентської громади” (Львів, 1912, с. 29). В цім гуртку, в цій студентській громаді довелося мені прожити гарні, безжурні молодечі літа»⁶.
За свідченням К. Студинського його було навіть обрано першим головою учнівської громади в Львівській гімназії. Згодом він також «вів бібліотеку» гуртка та навіть знову обирався головою згаданої громади⁷. Зрештою члени гуртка, за свідченням О. Маковея, приятеля К. Студинського, ставили своєю метою «вправлятися завчасу в праці на якім-будь полі, учитися спільно, щоби бути на будуче корисним суспільності». В таємному гуртку була добре налагоджена освітня робота, його учасники щотижня читали на зборах одну, а то й дві доповіді, влаштовували для себе вечірки («комерси») тощо. Загалом таємні учнівські гуртки в той час були важливим чинником у справі виховання тодішньої молоді. Саме в такому гуртку учень Львівської гімназії К. Студинський детальніше познайомився з «Кобзарем» Т. Шевченка, з творами І. Котляревського, М. Шашкевича та інших⁸. Коли збиратися в гімназії стало небезпечно, гурток проводив свої збори в т. зв. «кавалерській» кімнаті О. Маковея. В нього ж зберігалась і бібліотека «громади»⁹.
Зрештою перебуваючи в Львові К. Студинський відразу ж поринув і в бурхливе громадсько-політичне життя столиці краю. Його навчання в гімназії припало на час, коли у віденській «Січі» вперше з’явилася думка влаштувати в часі літніх канікул екскурсії молоді по Галичині. Так, у серпні 1885 р. студентське товариство «Академічна громада» (діяло при Львівському університеті) влаштовувало літературно-музичні так звані «дванадцятки» на Поділлі. Маршрут був наступний: Тернопіль – Прошова – Микулинці – Теребовля – Заліщики аж до Чернівців, де учасники екскурсії навіть мали зустріч із самим Ю. Федьковичем. Водночас екскурсанти виступали з концертами, читали лекції із питань освіти, про наслідки скасування панщини у Галичині, про творчість Т. Шевченка, М. Шашкевича тощо. Вочевидь до участі в екскурсії був запрошений також і гімназист К. Студинський¹⁰. Участь у екскурсії взяли серед інших І. Франко, В. Коцовський, О. Нижанківський, К. Устиянович, П. Думка, В. Охримович та ін. А крім того й гості з Наддніпрянської України – К. Арабажин і київські студентки К. Мельникова (згодом Антонович) та О. Доброграївна, очолювані професором В. Антоновичем. Зрештою з цього приводу К. Студинський відзначив велике значення екскурсії, оскільки вона сприяла формуванню національної свідомості українців¹¹.
Водночас К. Студинський продовжував брати активну участь у діяльності громади львівських гімназистів. «Переживали ми в студентській громаді хвилі великої радості, коли хто-небудь з нас “ввійшов у літературу”, цебто коли чий твір явився друком», – згадував пізніше К. Студинський¹². Велике значення для К. Студинського, так само як і для багатьох інших його товаришів-ровесників, мало знайомство з І. Франком¹³. За твердженням К. Студинського його знайомство з письменником відбулося власне за посередництвом О. Маковея: «Не хто інший, а Маковей похвалив мій літературний хист перед Іваном Франком, котрий забажав мене побачити і через Маковея визначив мені годину і день нашої зустрічі у своїм мешканні»¹⁴. Зрештою наприкінці жовтня 1885 р. відбулося особисте знайомство К. Студинського з І. Франком¹⁵.
За сприянням І. Франка у 1886 р. К. Студинський під псевдонімом Кость Вікторин (за порадою письменника) опублікував у «Зорі» свою першу наукову розвідку «Дідівська (жебрацька) мова», із словником, який охоплював 300 слів. І. Франко як тодішній редактор «Зорі» трохи переробив словник, спочатку поставивши жаргонні слова, а потім загальноукраїнські¹⁶. Водночас у листопаді 1886 р. на К. Студинського та інших гуртківців Львівської гімназії було подано донос. Звісно, що вони були змушені на деякий час припинити свою діяльність. Згаданий гурток не був соціалістичним, хоча русофіли вважали його саме таким. Тому й подали донос на учнівський гурток¹⁷.
З 1 квітня 1887 р. К. Студинський розпочав навчання в Львівській духовній семінарії, де закінчив лише перші два роки навчання. Натомість у 1889–1891 рр., за сприяння ректора семінарії, о. О. Г. Бачинського, батька Ю. Бачинського, К. Студинський мав змогу відвідати богословські студії у столиці. Зрештою за порівняно нетривалий проміжок часу в Відні К. Студинський навіть прочитав там низку доповідей¹⁸. Разом із тим приймав К. Студинський також і активну участь у студентському житті в Львові. Так, 23 жовтня 1887 р. т. зв. «виділ» (керівний орган) «Академічного братства» на черговому своєму засіданні прийняв К. Студинського у числі 27 студентів Львівського університету в члени товариства. Крім того, на загальних передвиборчих зборах товариства К. Студинського навіть було висунено до складу «виділу» вже згаданого «Академічного братства»¹⁹.
Продовжив навчання К. Студинський на філософському факультеті Віденського університету, студентом якого став у жовтні 1891 р. У столиці відбулося подальше формування світогляду та політичної орієнтації К. Студинського. Впродовж року він перебував у складі місцевої віденської «Січі»²⁰. Тоді в середовищі студентського товариства «Січ» була дуже популярна теорія «державного права руського народу». Її автором був колишній товариш К. Студинського по гуртку в Львівській гімназії, а тепер діяч Радикальної партії В. Будзиновський. Останній пропонував тоді домагатися державного самовизначення галицьких українців у складі Австро-Угорської імперії²¹. Додамо, що на початку жовтня 1890 р. у Львові була заснована Русько-Українська радикальна партія (далі – РУРП)²². На початку 1890-х років переважну більшість у товаристві «Січ» власне становили радикали чи прихильники їхніх ідей. Тому «Січ» тоді свого роду була начебто й віденським осередком радикальної партії. Водночас відомий діяч РУРП М. Павлик навіть назвав тоді «січовиків» – «націонал-радикалами»²³.
Проте наприкінці 1892 – на початку 1893 р. від «Січі» відійшла (вочевидь серед тих студентів був і К. Студинський) частина прихильників т. зв. «нової ери». Ця група студентів взяла участь у заснуванні в Відні товариства «Громада»²⁴. Загалом мова йде про чергову спробу польсько-українського порозуміння в Галичині, що увійшла в історію як «нова ера» (1890–1894). А РУРП як відомо виступила проти цієї угоди народовців і засудила будь-які спроби порозуміння з польською шляхетською більшістю в Галицькому крайовому сеймі²⁵.
К. Студинський брав участь у заснуванні віденської «Громади», яка за його словами, мала свого часу велике значення. Потреба такого товариства, як зазначав К. Студинський була нагальною. Оскільки українські робітники, які працювали у Відні, за досить короткий проміжок часу, асимілювалися. Ціллю товариства було об’єднання віденських українців, піднесення в них національного духу, а також допомога в період безробіття. Зрештою з цього приводу в львівській газеті «Діло» було вміщено кореспонденцію з приводу заснування товариства «Громада»: «В недїлю дня 6 н.[ового] ст.[илю] марта с.[его] р.[оку] (1892 р. – Ю. Я.) відбули ся […] в концертовій сали Smeykala [III. Bezirk, Landstrasse 45.] перші збори віденьских Русинів в справі наради над заснованєм нового руского товариства у Відни, в котрім найшлись би всї стани нашої суспільности, а головно кляса робітнича. Иніціяторами зборів були віденьскі академики-народовцї, і сей день був для них днем тріюмфу. Простора саля ледви помістила всїх участників. Явилось звиж 60 людей і засїли при шістьох великих столах. Звиж 30 людей було з кляси робітничої, а з интелїґенції, окрім академиків, Всв. оо. д-р Т. Сембратович і о. Пюрко, д-р мед. Брикович, Фальбійчук, Дяків і др. Збори розпочав акад. К. Студиньскій і повитав в имени комітету академиків-народовцїв поперед о. д-ра Т. Сембратовича і о. Пюрка […]». Зрештою «потреба такого товариства – говорив п. Студиньскій – єсть дуже нагляча, бо кляса робітнича, не чуючи нїколи рідного слова, винародовлюєсь, забуває свою мову, а на случай слабости або нещастя не находить у нїкого нї помочи, нї потіхи. А великій сором тяжить на віденьских Русинах, що не зійшли ся ще нїколи разом, не пізнають один другого, не старали ся пізнати, чи єсть у них сила до завязаня і удержаня такого товариства. Русинів у Відни число значне, бо звиж 800 таких, що признались до рускої мови в часї конскрипції, а єсть певно зо два рази тілько таких, що винародовились і стали Нїмцями».
Звідси «цїлею товариства було би громадити віденьских Русинів, будити в них духа національного і запомагати руских робітників в часї слабости і безробітя. До товариства мали-б належати як мужчини так і женщини, замешкалі у Відни, бо не менче прикра дола і галицких робітниць, котрих жиди вивозять до Відня і в страшний спосіб их використують, платячи им місячно по 3 зр., де найслабша робітниця зможе заробити що-найменче 8 зр. і харч. До товариства будуть належати також интеліґентні Русини і будуть всїма силами старатись, щоби товариство мало не сотку але дві-три сотки членів і щоби розвилось як найкрасше. Кінчачи свою бесїду, п. Студиньскій візвав присутних, щоби нїхто не сумнївав ся в заснованє товариства, бо коли на перших зборах явилось тілько участників, то оно буде в початках числити що-найменче сто членів, а Русини в Галичинї приймуть сю гадку дуже радо і датками допоможуть, щоби товариство могло вже в маю с. р. мати свою хату». Загалом «товариство охрещено именем “Громада”».
К. Студинського було обрано до складу комітету що мав «занятись висланєм статута до намістництва, збиранєм грошей і взагалї всякими приготованями до заснованя і введеня в житє нового товариства»²⁶.
Значення «Громади» для українців Відня підкреслював К. Студинський у своїй промові на одному із засідань товариства. Він зазначав, що проти «Громади» боролися як віденські радикали, так і місцеві русофіли. Він також зазначав, що товариство «Громада» має бути насамперед народним, не зважаючи на соціальну приналежність. Власне це й послугувало причиною виключення його з віденської «Січі». Тому народовці-«січовики» на знак солідарності також вийшли зі складу згаданого товариства. Зрештою К. Студинський закликав членів «Громади» зберегти найбільший скарб народу – українство. К. Студинський навіть сприяв організації школи для тих членів-робітників, що не вміли читати та писати. Товариство «Громада» займалося культурно-просвітньою роботою серед українців Відня. Студенти-«громадівці» навіть організували літературний гурток²⁷.
Водночас на сторінках радикального часопису «Народ», що з жовтня 1890 р. став органом РУРП, було надруковано дві кореспонденції К. Студинського²⁸. Перша з них без підпису була надрукована в березневому номері «Народа» за 1890 р. У його короткому дописі за підписом «Священик», містилися рекомендації щодо покращення становища семінаристів Львівської духовної семінарії²⁹. Водночас у 1891 р. на сторінках «Народа» було надруковано лист К. Студинського, тоді слухача богослів’я в Відні, під назвою «В справі віденського комерсу»³⁰.
Першодрук статті К. Студинського «В справі віденського комерсу» в часописі «Народ» (1891. – № 6).
Кореспонденція К. Студинського була присвячена «комерсу», влаштованому віденськими семінаристами в січні 1891 р. У листі К. Студинський спростовував неправдиві твердження «молодого» русофіла Р. Алексевича, колишнього члена віденського студентського товариства «Буковина»³¹. Мова йде про статтю Р. Алексевича під назвою «Зразок молодого москвофільства». Остання була надрукована в лютневому номері «Народа» за 1891 р.³². Зрештою перебуваючи в Станиславові (тепер м. Івано-Франківськ), К. Студинський 9 липня 1893 р. писав про те, що статті у відновленій львівській «Правді» місцевій українській громаді «дуже подобались, кацапня (русофіли. – Ю. Я.) мовчить, бо страшно прибита»³³.
Натомість 17 лютого 1894 р. К. Студинський здобув науковий ступінь доктора філософії. У цьому ж році відбулися також і зміни в його особистому житті. 1 березня цього ж року він одружився з Леонтією Вахнянин, дочкою відомого культурно-громадського діяча А. Вахнянина. Обвінчав їх тодішній кардинал С. Сембратович в Успенській церкві. Зрештою у шлюбі в них народилося двоє дітей: дочка Ірина (1899 р. н. ), яка у 1923 р. вийшла заміж за одного із засновників «Пласту» д-ра О. Тисовського та син Юрій (1903 р. н.), у майбутньому д-р права в Сорбоні³⁴.
Ірина Студинська.
Як стипендіат міністерства освіти К. Студинський із 1894 р. навчався в Києві та Петербурзі. Там працював цілий рік у бібліотеках та архівах. Під час свого другого візиту до Києва К. Студинський познайомився з М. Міхновським, згодом автором відомої брошури «Самостійна Україна». Водночас у березні 1895 р. К. Студинський побував на таємних зібраннях, присвячених пам’яті Т. Шевченка. На них К. Студинський слухав серед інших і промову М. Ковалевського, наддніпрянського українофіла, приятеля М. Драгоманова. Зрештою М. Ковалевський справив на К. Студинського доволі позитивне враження «своїм впертим лібералізмом, злученим з націоналізмом»³⁵.
У тому ж таки 1895 р. К. Студинский подав загальний план лекцій для габілітації на посаду професора Львівського університету. Згідно з планом лекцій він мав намір читати в першому семестрі історичну граматику української («руської») мови. При цьому К. Студинський наголошував, що буде захищати ідею відмінності русько-української і білоруської мов від російської на підставі історичних і мовних фактів. Проте на свою заяву він отримав відмову. Рада професорів філософського факультету на засіданні від 22 листопада 1895 р. визнала, що подані праці та програма К. Студинського не відповідають вимогам університетської габілітації³⁶.
Варто зауважити, що кандидатом на посаду доцента кафедри руської літератури Львівського університету був також І. Франко. З цього приводу в листі до А. Кримського від 30 липня 1895 р. письменник зокрема писав: «Моєї габілітації на посаду доцента руської літератури міністерство не затвердило на внесок намісництва. Маю се завдячити без сумніву нашим новоерцям, головно ж Барвінському та Вахнянинові, котрі чорнили мене всіма можливими і неможливими способами, щоб тільки не допустити мене на кафедру, а злагодити місце для свого Студинського»³⁷. Натомість крайова шкільна рада 13 серпня 1895 р. призначила К. Студинського заступником учителя львівської гімназії ім. Франца-Йосифа. Крім того, паралельно зобов’язувала вести навчання української мови як необов’язкового предмету в реальній школі. З вересня 1895 р. К. Студинський обійняв посаду заступника вчителя в гімназії ім. Франца-Йосифа³⁸.
Того ж таки 1895 р. К. Студинський опублікував рецензію на працю І. Франка про полеміста Вишенського. На думку рецензента, повнота охоплення предмета дослідження, систематизація творів І. Вишенського дали змогу письменнику зробити цілісний аналіз творчості відомого полеміста. К. Студинський, незважаючи на позитивну в цілому рецензію (а щодо другого розділу Франкової монографії — практично реферат), доволі в'їдливу висловлював свою відмінну оцінку як власне полемістів, так і їхніх творів. Серед іншого, він піддав сумніву скептицизм І. Франка щодо науковості П. Скарги, вважаючи його одним з найобдарованіших й найерудованіших полемістів свого часу, категорично не погоджуючись Франковою оцінкою «Апокризису»³⁹.
Досить детально К. Студинський проаналізував працю І. Франка «Z dziejоw synodu Brzesiego 1596 r.» у своїй «Причинки до історії Унії: Критичні замітки на розвідку дра Івана Франка п.[ід] з.[аголовком] “Z dziejуw Synodu Brzeskiego 1596 r., поміщ[еної] в “Kwartalnik-y Historycz-ім”, 1895, Rocz. IX. – S. 1–22. – Львів, 1895. – 21 с.». Своє бачення зазначеної проблеми К. Студинський розглядав через призму не лише проведення Берестейського собору, а саме унії 1596 р. та ролі в цьому процесі І. Потія, С. Зизанія та М. Смотрицького⁴⁰. До того ж К. Студинський разом із І. Франком входили до заснованої на пропозицію М. Грушевського Археографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка в Львові. Формально її було утворено 15 січня 1896 р. Комісію очолив М. Грушевський, натомість його заступником було призначено І. Франка, а секретарем – К. Студинського. До комісії також входили О. Борковський, О. Колесса, В. Коцовський і К. Левицький⁴¹.
Паралельно з науковою діяльністю, К. Студинський продовжував брати участь у політичному житті Галичини. Так, він був присутній на польсько-українському католицькому віче в Львові 7 – 9 (за іншими даними 8 – 10) липня 1896 р. До вічевого комітету входили серед інших митрополит С. Сембратович, а також О. Барвінський і тесть К. Студинського – А. Вахнянин⁴².
Анатоль Вахнянин.
Із цього приводу радикальний часопис «Громада», що її видавав у Коломиї К. Трильовський, іронізувала: «Се радують та веселять ся пани та єзуїти та вірні їх приверженцї: Митрополит чи пан кардинал, та великі патріоти: наш пресловутий Барвіньский, грубошкурий Вахнянин, єго многонадїйний зять, полїтичний лїрник др. Студинський, адвокат моторний др. Федак, і професор Шараневич»⁴³. Головував на вічі А. Сапєга. Натомість серед секретарів віча був також і К. Студинський. Крім того, він поряд із О. Барвінським і А. Вахнянином навіть виступив із промовою⁴⁴.
А 14 жовтня 1896 р. у Львові К. Студинський разом із О. Барвінським, А. Вахнянином та іншою частиною поміркованих народовців (т. зв. «новокурсників») і духовенства та при підтримці ієрархії УГКЦ заснували Католицький Русько-Народний Союз (далі – КРНС) – політичну організацію, що, спираючись на християнські цінності, прагнула «дбати про релігійно-моральні, народні і економічні справи народу руского в Галичині». У приміщенні Львівської ратуші, де відбувалися приватні збори, було обрано політичний Комітет партії у складі: проф. д-ра В. Коцовського, В. Лукича Левицького, о. Б. П’юрка, о. І. Чапельського та ін.⁴⁵. Безперечно, що партійний вибір для К. Студинського був невипадковим. Син та онук греко-католицького священика, він вийшов із священицького середовища і ніколи з ним не поривав. Звідси його повага до віри та церкви. Зрештою релігійні та національно-патріотичні погляди К. Студинського були сформовані під впливом правого консервативного угруповання українців Галичини⁴⁶.
З початку січня 1897 р. засновники КРНС почали видавати газету «Руслан». Часопис стояв на «сторожи полїтичних прав, просьвітних та економічних потреб нашого народа», маючи на меті «боронити наші народні права, добивати ся їх розширення і приєднування для позитивної роботи народної в кождім напрямі широкі верстви рускої суспільности». І хоча К. Студинський не був офіційним редактором газети, він брав активну участь у підготовці та виданні літературної частини часопису «Руслан»⁴⁷.
Більшість листів К. Студинського та В. Тисовського до О. Барвінського з архівної збірки редакції «Руслана» містять інформацію про заборгованість перед друкарнею В. Шийковського та прохання/заклики виправити матеріальне становище редакції. Це зокрема листи К. Студинського до О. Барвінського від 6 липня та 20 серпня 1900 р., а також один його недатований лист. Зрештою за підрахунками К. Студинського, збитки від діяльності В. Тисовського становили тисячі злр. (Лист К. Студинського до О. Барвінського від 18 листопада 1899 р.). Згодом, напередодні Першої світової, ситуація дещо стабілізувалася, що відзначав К. Студинський у листі до О. Барвінського від 7 грудня 1913 р.⁴⁸.
Олександр Барвінський.
А брак коштів негативно позначався на кількісному складі редакції «Руслана» та якості видання. Так, згодом К. Студинський писав про те, що внаслідок браку фахівців і зумовленого цим недогляду «за Сьвітенького (о. М. Світенький. – Ю. Я.) виходил[и] нераз такі нїсенїтні числа». Тому член КРНС В. Тисовський шукав для роботи в редакції людину, яка мала покращити якість матеріалу. Вибір випав на В. Коцовського. Проте в середині 1897 р. Коцовський у свою чергу запідозрив К. Студинського та А. Вахнянина у використанні «Руслана» для власних цілей і відійшов від участі в даному проекті. Натомість із 1898 р. редакційну політику «Руслана» визначав К. Студинський. Він не тільки публікував власні наукові розвідки й керував адміністрацією, але й навіть уклав покажчик публікацій у «Руслані» за весь час виходу часопису – тобто з 1897 по 1914 р⁴⁹.
Головне джерело прибутків для «Руслана» забезпечував через свої зв’язки у Відні О. Барвінський. Це випливає між іншим із згаданого вище листа К. Студинського до О. Барвінського від 6 липня 1900 р.⁵⁰.
Із іншого листа К. Студинського до О. Барвінського, а саме від 20 серпня 1900 р. дізнаємося про такі видатки в редакції «Руслана»: друкарня 6 300 злр.; щомісячні витрати на адміністрацію: зарплатня редактора Л. Лопатинського – 60 злр., його помічника С. Ґорука – 30, коректа – 20, експедиція – 13, оренда помешкання для редакції – 18, слуга – 6 злр. З урахуванням витрат на поштарів, світло, дрова, листування та папір виходило щонайменше 200 злр. на місяць, тобто 2 400 злр. на рік. Сумарно річні витрати на друкарню та адміністрацію з урахуванням податків становили 9 тис. злр.⁵¹.
Разом із тим участь К. Студинського в діяльності КРНС тривала недовго – оскільки сама організація проіснувала дуже короткий проміжок часу. На зміну КРНС прийшло політичне товариство «Руська громада». Перші згадки про нову організацію датуються початком 1901 р., коли ще не був зрозумілий остаточний характер майбутнього товариства, офіційно ж «Руська громада» заявила про себе в червні 1901 р. на сторінках газети «Руслана». Її статутні програмні засади були співзвучними з КРНС⁵². Вочевидь, що К. Студинський належав і до цієї організації, правонаступниці КРНС. Більше того, в його особовому фонді у Центральному державному історичному архіві України в м. Львові (ЦДІАЛ України) серед інших зберігається також і статут товариства «Руська громада»⁵³.
Статут політичного товариства «Руська громада».
Проте і це товариство християнських суспільників не функціонувало довго. Ударами, що остаточно підкосили «Руську громаду», стали додаткові сеймові вибори 1904 р., де О. Барвінський програв русофільському кандидату о. Т. Ефиновичу, і вихід зі складу товариства одного з ключових діячів і близького товариша О. Барвінського – Т. Реваковича. Після цього діяльність товариства фактично припинилася, хоча останні згадки про нього на шпальтах «Руслана» ще датовані травнем 1905 р.⁵⁴.
Паралельно з цим із 1905 р. К. Студинський займав посаду члена Крайової шкільної ради. Впродовж 1905–1914 років К. Студинський відвідав 1564 засідання Крайової шкільної ради. На заваді подальшої роботи на цій посаді став його конфлікт із депутатами Галицького крайового сейму І. Кивелюком і Є. Олесницьким. Зрештою вони домоглися того, аби на місце К. Студинського було обрано С. Томашівського⁵⁵.
К. Студинський подібно до інших християнських суспільників не був прихильником радикальних політичних виступів загалом і молоді зокрема. Студентську сецесію 1901 р., спричинену неприхильним ставленням університетської адміністрації до мовних домагань українців, К. Студинський вважав непродуктивною. Нагадаємо, що К. Студинський значною мірою впливав на редакційну політику «Руслана». Про це зокрема свідчать листи К. Студинського до О. Барвінського від 5 грудня 1901 р. і 15 лютого 1902 р.⁵⁶. Натомість О. Барвінський у листі до К. Студинського від 15 грудня 1904 р. із Відня писав: «Я рішив ся з сим роком залишити дальше видавництво “Руслана”. Тим-то прошу Вас уклінно і в друкарні і в редакциї зарядити потрібне виповідженє»⁵⁷.
Водночас на протязі 1903–1906 років К. Студинський входив до складу «виділу» товариства «Просвіта». До його функцій належала редакційна робота⁵⁸. Брав участь К. Студинський також і в політичному житті Галичини. Так, зберігся лист О. Барвінського (точніше лист-запрошення від т. зв. «Руського парляментарного Клюбу» австрійського парламенту до якого належав О. Барвінський, а його очолював Ю. Романчук) до К. Студинського від 15 травня 1906 р. із Відня. В листі-запрошенні йшла мова про наступне: «В цілі остаточного порозуміння в справі виборчої реформи з огляду на зміну міністерства і теперішнє положенє запрошуємо на довірочну нараду Галиц[ьких] і Буков[инських] Русинів до великої салі Народ[ного] Дому у Львові на 10 год. перед полуднем дня 25 н.[ового] ст.[иля] 1906»⁵⁹.
У 1911 р. відбувається відродження християнсько-суспільної думки. У травні цього ж року за ініціативою О. Барвінського відбулися установчі збори Християнсько-суспільної партії (ХСП) або, як звучала її назва за статутом, Християнсько-суспільного союзу (далі – ХСС). Серед творців цієї партії був і К. Студинський⁶⁰. Правда збережені спогади К. Студинського є менш інформативними щодо вивчення діяльності християнських суспільників. Проте вони дозволяють розкрити причини політичної орієнтації К. Студинського⁶¹. Крім того, цікавою видається також і його автобіографія. Крім того, цікавий матеріал із історії ХСС можна почерпнути власне з листування К. Студинського, що зберігається в ЦДІАЛ України й налічує майже 6 тисяч листів (!). Із них лише 710 було відібрано на початку 1990-х років для публікації в збірнику «У півстолітніх змаганнях. Вибрані листи до Кирила Студинського (1891–1941)» (1993)⁶².
Разом із тим 26 грудня 1912 р. відбулися ІІІ довірочні збори членів ХСС у Львові, на яких О.Барвінський, як голова партії, сконстатував поступове збільшення чисельності партії за рахунок залучення сільської інтелігенції. Окрім того він звернув увагу два основні напрями діяльності партії: виборча реформа галицького сейму та відкриття українського університету у Львові. На зборах було оновлено керівництво партії, до якого увійшли О. Барвінський (голова), радник суду Й. Романович (заступник голови), Р. Цеглинський, о. Ф. Щепкович, о. Ю.Дзерович, Я. Гординський, М. Коць, о. С. Карпирга, о. І. Туркевич. також обрано контрольну комісію, до складу якої увійшли І. Кокорудз, О. Макарушка, В. Тисовський. Слід зазначити, що К. Студинський зняв свою кандидатуру на посаду голови партії, аргументуючи значним навантаженням на посаді професора Львівського університету⁶³. Водночас десь орієнтовно в 1910-х роках К. Студинський створив благодійний фонд для підтримки молодих українських вчених та письменників. Так, зокрема, премією фонду було нагороджено працю Д. Лукіяновича «Про Осипа Юрія Федьковича», котра вийшла накладом товариства «Просвіта» у 1913 р.⁶⁴.
Початок Першої світової війни влітку 1914 р. на певний час призупинив громадську та культурно-просвітницьку діяльність К. Студинського. Проте вже з 1916 р. він поступово відновлює роботу. Так, 1 травня того ж року міністр внутрішніх справ Австро-Угорщини призначив К. Студинського т. зв. «консерватором Ради архівальної» терміном на п’ять років у межах теперішньої Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. У обов’язки К. Студинського входило довідуватися, які були в його окрузі публічні та приватні архіви, бібліотеки, скільки містилося в них рукописів і стародруків, який їх зміст та стан. Також він докладав зусиль, щоб згадані архівні пам’ятки захистити від знищення, пошкодження або продажу. На цій посаді К. Студинський боровся за збереження українських старожитностей. Так, 29 червня 1917 р. до нього звертався греко-католицький митрополичий ординаріат у справі реквізиції п’яти старовинних дзвонів⁶⁵.
Із початком національно-визвольних змагань, К. Студинський брав активну участь у них. 18 жовтня 1918 р. у Львові була скликана Українська Національна Рада (далі – УНРада) як Конституанта (національний представницький орган) українського населення Австро-Угорської імперії. У роботі Установчих зборів Конституанти, які відбулися 18–19 жовтня 1918 р. у Львові, взяв участь вочевидь і К. Студинський. Разом із тим він входив до складу УНРади від 12 листопада 1918 р. як делегат ХСП. До УНРади він був введений разом з В. Охримовичем, Л. Ганкевичем, С. Томашівським, М. Лозинським, Р. Скібицьким, С. Витвицьким, М. Сисаком, М. Парфановичем, Ю. Дзеровичем, К. Кахникевичем й іншими – від політичних партій, Д. Вітовським,О. Микиткою, В. Караваном – від українського війська. Після проголошення наступного дня ЗУНР, УНРада стала її законодавчим органом – парламентом. Виконавчим органом ЗУНР стала Рада Державних секретарів⁶⁶.
Проте вже після захоплення Львова польська влада 23 грудня 1918 р. заарештувала К. Студинського та вислала його в Баранов. Він перебував у замку, власником якого був С. Долобський. Жителі міста добре ставилися до К. Студинського та інших українських полонених. Правда кожен із інтернованих змушений був платити за своє утримання: окремо за їжу та прибирання. Пізніше К. Студинський зазначав у своїх спогадах наступне: «“Інтелігентному” чоловікові замало, щоби мав що їсти і де переспатися, хоч би навіть як вигідно. Недоставало там книжок, паперу для писань»⁶⁷.
_____________________
¹ Особова справа професора Студинського Кирила Йосифовича. 25 грудня 1939 р., 20 арк. // Архів Львівського університету. – Оп. 1. – Од. зб. 176. – Арк. 1, 5–6; Заслужений перед українством (вчений Кирило Студинський) // Качкач В. А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. Ч. 2. Навч. посібник / Володимир Атаназійович Качкан. – К.: Либідь, 1995. – С. 144; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія / Андрій Богданович Кліш. – Тернопіль: В-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011. – С. 30–32; Швидкий В. П. Студинський Кирило Йосипович / В. П. Швидкий // Енциклопедія історії України: у 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 2012. – Т. 9: Прил–С. – С. 873–874.
² Особова справа професора Студинського Кирила Йосифовича. 25 грудня 1939 р., 20 арк. // Архів Львівського університету. – Оп. 1. – Од. зб. 176. – Арк. 5; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія / Андрій Богданович Кліш. – Тернопіль: В-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011. – С. 33; Швидкий В. П. Студинський Кирило Йосипович / В. П. Швидкий // Енциклопедія історії України: у 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 2012. – Т. 9: Прил–С. – С. 874.
³ Особова справа професора Студинського Кирила Йосифовича. 25 грудня 1939 р., 20 арк. // Архів Львівського університету. – Оп. 1. – Од. зб. 176. – Арк. 5; Студинський К. Як я став учеником Івана Франка / К. Студинський // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 100; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія / Андрій Богданович Кліш. – Тернопіль: В-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011. – С. 38; Швидкий В. П. Студинський Кирило Йосипович / В. П. Швидкий // Енциклопедія історії України: у 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 2012. – Т. 9: Прил–С. – С. 874.
⁴ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія / Андрій Богданович Кліш. – Тернопіль: В-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011. – С. 39.
⁵ Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890) / Джон-Пол Химка. – К.: Основні цінності, 2002. – С. 193, 283; Студинський К. Як я став учеником Івана Франка / К. Студинський // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 101–102; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 43.
⁶ Студинський К. Як я став учеником Івана Франка / К. Студинський // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 101.
⁷ Студинський К. Як я став учеником Івана Франка / К. Студинський // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 101.
⁸ Погребенник Ф. Осип Маковей (Критико-біографічний нарис) / Федір Погребенник. – К.: Державне вид-во Художньої літератури, 1960. – С. 10.
⁹ Кріль Й. П. До питання про взаємозв’язки і листування І. Франка та О. Маковея / Й. П. Кріль // Дослідження творчості Івана Франка. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959. – Вип. 2. – С. 151; Погребенник Ф. Осип Маковей (Критико-біографічний нарис) / Федір Погребенник. – К.: Державне вид-во Художньої літератури, 1960. – С. 10.
¹⁰ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 39–40.
¹¹ Там само.
¹² Студинський К. Як я став учеником Івана Франка / К. Студинський // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 102.
¹³ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 42.
¹⁴ Студинський К. Як я став учеником Івана Франка. – С. 102.
¹⁵ Там само.
¹⁶ Студинський К. Як я став учеником Івана Франка. – С. 104; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 42.
¹⁷ Студинський К. Як я став учеником Івана Франка. – С. 101; Погребенник Ф. Осип Маковей (Критико-біографічний нарис). – С. 11; Химка Дж.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890) / Джон-Пол Химка. – К.: Основні цінності, 2002. – С. 193.
¹⁸ Особова справа професора Студинського Кирила Йосифовича. 25 грудня 1939 р., 20 арк. // Архів Львівського університету. – Оп. 1. – Од. зб. 176. – Арк. 5; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 44.
¹⁹ Ковалюк Р. Український студентський рух на західних землях. ХІХ – ХХ ст. / Роман Ковалюк. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2001. – С. 77; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 49.
²⁰ Особова справа професора Студинського Кирила Йосифовича. 25 грудня 1939 р., 20 арк. // Архів Львівського університету. – Оп. 1. – Од. зб. 176. – Арк. 5; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 47, 50.
²¹ Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. / Ігор Чорновол. – Львів: Львівська академія мистецтв, 2000. – С. 185.
²² Кравець М. М. До питання про Русько-Українську радикальну партію у Східній Галичині в 90-х роках ХІХ ст. / М. М. Кравець // З історії західноукраїнських земель. – К., 1957. – Зб. 2. – С. 124, 126–128; Himka J.-P. Socialism in Galicia. The Emergence of Polish Social Democracy and Ukrainian Radicalism (1860–1890). – Cambridge, 1983. – P. 167; Кугутяк М. В. Радикальна партія в Східній Галичині / М. В. Кугутяк // Український історичний журнал. – К., 1990. – № 10. – С. 55; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 175.
²³ Редакція. Руске державне право і народна справа // Народ. – 1891. – Ч. 1. – 1 л.[атинського] січня. – С. 8-10; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. / Ігор Чорновол. – Львів: Львівська академія мистецтв, 2000. – С. 185.
²⁴ Зйізд делегатів нашоі партіі // Народ. – 1893. – Нр. 2. – 22 л.[атинського] януарія. – С. 13–14; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. – С. 194.
²⁵ Редакція. В справі угоди // Народ. – 1890. – Ч. 24. – 15. л.[атинського] грудня. – С. 388–392; Протести рускоі академічноі молодіжі протів угодовоі політики // Народ. – 1891. – Ч. 2. – 15. л.[атинського] січня. – С. 20–22; О. Г. Подвиги «новоеристів» в Станіславові // Хлібороб. – 1892. – Ч. 8. – 15. квітня. – С. 57–59 та ін.; Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. / Ігор Чорновол. – Львів: Львівська академія мистецтв, 2000. – С. 181–203.
²⁶ К. П-н. Письмо з Відня в справі нового руского товариства «Громада» // Діло. – 1892. –Ч. 49. – 29 лютого (12 марта). – С. 1 – 2; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 50.
²⁷ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 50.
²⁸ Священник. Як виховують ся питомці гр.[еко-]кат.[олицької] духовноі семінаріі у Львові на проводників народа // Народ. – 1890. – Ч. 5. – 1 л.[атинського] марта. – С. 70–71; Студинский К. В справі віденьского комерсу / К. Студинский // Народ. – 1891. – Ч. 6. – 15 л.[атинського] марта. – С. 90–91.
²⁹ Священник. Як виховують ся питомці гр.[еко-]кат.[олицької] духовноі семінаріі у Львові на проводників народа // Народ. – 1890. – Ч. 5. – 1 л.[атинського] марта. – С. 70–71.
³⁰ Студинский К. В справі віденьского комерсу / К. Студинский // Народ. – 1891. – Ч. 6. – 15 л.[атинського] марта. – С. 90–91.
³¹ Там само.
³² Алексевичъ Р. Зразок молодого москвофільства / Р. Алексевичъ // Народ. – 1891. – Ч. 3. – 1 л.[атинського] лютого. – С. 51–52.
³³ Райківський І. Я. Ідея української національної єдності в громадському житті Галичини ХІХ століття: монографія / Ігор Ярославович Райківський. – Івано-Франківськ: Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2012. – С. 773–774.
³⁴ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 51.
³⁵ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 52.
³⁶ Там само. – С. 53.
³⁷ Франко І. Я. Зібрання творів: у 50 т. – К., 1986. – Т. 50: Листи (1895–1916). – С. 49; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 53–54.
³⁸ Заслужений перед українством (вчений Кирило Студинський) // Качкач В. А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. Ч. 2. Навч. посібник / Володимир Атаназійович Качкан. – К.: Либідь, 1995. – С. 145; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 54.
³⁹ Біблїоґрафія. Студиньский К. Іван Вишенський і єго твори, написав др Іван Франко (Лїтературно-наукової бібліотеки книжки 21 – 30), Льв., 1895, ст. 536, 16 0. / д-р К. Студиньский // Записки Наукового товариства імени Шевченка. – Львів, 1895. – Т. V. – Кн. 1. – С. 29–48; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 151.
⁴⁰ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 151.
⁴¹ Винар Л. Михайло Грушевський історик і будівничий нації. Статті і матеріяли / Любомир Винар. – Нью-Йорк – Київ – Торонто, 1995. – С. 172 – 173; Капраль М. М. Археографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (Нарис історії діяльності) / М. М. Капраль // Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 1999. – Т. 6/7. – Вип. 3/4. – С. 56–57; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 57.
⁴² Що писали про унію церковну уніятский священник Стефан Качала та посол Барвіньский ? (Написав З. А. Бор … ский) // Громада. – 1896. – Ч. 2. – За липень. – С. 25; Рух вічевий. Єзуіти … // Громадський голос. – 1896. – Нр. 12. – 1 липня. – С. 96.
⁴³ Що писали про унію церковну уніятский священник Стефан Качала та посол Барвіньский ? (Написав З. А. Бор … ский) // Громада. – 1896. – Ч. 2. – За липень. – С. 25–26.
⁴⁴ Там само. – С. 26.
⁴⁵ Антошевський Т. Олександр Барвінський і український християнсько-суспільний рух наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть / Т. Антошевський // Олександр Барвінський 1847 – 1927. Матеріали конференції, присвяченої 150 річниці від дня народження Олександра Барвінського. Львів, 14 травня 1997 р. – Львів, 2001. – С. 47; Лехнюк Р. Українські консервативні середовища в ідейному просторі Львова початку ХХ століття / Р. Лехнюк // Львів: місто – суспільство – культура: Збірник наукових праць. – Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2016. – Том 10: Львів / Lwów / Lemberg як міські простори: уявлення, досвіди, практики / За ред. О. Аркуші, О. Вінниченка, М. Мудрого. – Частина 1. – (Вісник Львівського університету. Серія історична. – Спеціальний випуск 2016). – С. 329–330; Лехнюк Р. О. Українські консервативні середовища в Галичині у першій чверті ХХ століття: національно-політичний аспект: дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Лехнюк Роман Олегович. – Львів, 2018. – С. 284.
⁴⁶ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 63 – 64.
⁴⁷ Романюк М. М. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження: У 3 т. / Мирослав Миколайович Романюк, Марія Василівна Галушко. – Т. 1. 1848 – 1900 рр. – Львів: Світ, 2001. – С. 616; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 64.
⁴⁸ Лехнюк Р. Газета «Руслан» як джерело до вивчення середовища Католицького Русько-Народного Союзу (1896–1901 рр.) / Р. Лехнюк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2015. – Вип. 1. – Ч. 1. – С. 151 – 152; Лехнюк Р. Українські консервативні середовища в ідейному просторі Львова початку ХХ століття. – С. 331.
⁴⁹ Покажчик зберігається у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника в фонді «Бібліотека НТШ у Львові» (Ф. 1. – Оп. 2. – Од. зб. 57-а. Покажчик до часопису «Руслан» за 1897–1907, 141 арк.; од. зб. 57-б. Покажчик до часопису «Руслан» за 1908–1912, 64 арк. і од. зб. 57-в. Покажчик до часопису «Руслан» за 1912–1914, 41 арк.: Лехнюк Р. Газета «Руслан» як джерело до вивчення середовища Католицького Русько-Народного Союзу (1896–1901 рр.). – С. 152, 158; Лехнюк Р. Українські консервативні середовища в ідейному просторі Львова початку ХХ століття. – С. 332; Лехнюк Р. О. Українські консервативні середовища в Галичині у першій чверті ХХ століття: національно-політичний аспект: дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Лехнюк Роман Олегович. – Львів, 2018. – С. 215.
⁵⁰ Лехнюк Р. Газета «Руслан» як джерело до вивчення середовища Католицького Русько-Народного Союзу (1896–1901 рр.). – С. 152; Лехнюк Р. Українські консервативні середовища в ідейному просторі Львова початку ХХ століття. – С. 332.
⁵¹ Лехнюк Р. Українські консервативні середовища в ідейному просторі Львова початку ХХ століття. – С. 331.
⁵² Там само. – С. 332.
⁵³ Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі – ЦДІАЛ України), ф. 362, оп. 1, спр. 196, арк. 29–33.
⁵⁴ Лехнюк Р. Українські консервативні середовища в ідейному просторі Львова початку ХХ століття. – С. 333.
⁵⁵ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 65.
⁵⁶ Лехнюк Р. Українсько-польські відносини в Галичині на зламі ХІХ – ХХ століть у висвітленні газети «Руслан» / Р. Лехнюк // Intermarum: історія, політика, культура. – 2015. – Вип. 2. – С. 98; Лехнюк Р. Церква в баченні українських консервативних середовищ у Галичині на початку ХХ століття / Р. Лехнюк // Історичні та культурологічні студії / [відп. ред. М. Литвин]; Національна академія наук України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2014–2015. – Вип. 6–7. – С. 227.
⁵⁷ У півстолітніх змаганнях: Вибр. листи до Кирила Студинського (1891–1941) / Упоряд. О. В. Гайова, У. Я. Єдлінська, Г. І. Сварник. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 135.
⁵⁸ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 66.
⁵⁹ У півстолітніх змаганнях: Вибр. листи до Кирила Студинського (1891–1941) / Упоряд. О. В. Гайова, У. Я. Єдлінська, Г. І. Сварник. – К.: Наук. думка, 1993. – С. 176.
⁶⁰ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 69.
⁶¹ Кліш А. Б. Джерела особового походження з історії суспільно-християнського руху в Галичині / А. Б. Кліш // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. – К.: «Видавництво «Гілея», 2018. – Вип. 133 (6). – С. 18.
⁶² У півстолітніх змаганнях: Вибр. листи до Кирила Студинського (1891–1941) / Упоряд. О. В. Гайова, У. Я. Єдлінська, Г. І. Сварник. – К.: Наук. думка, 1993. – 768 с. – (Епістоляр. спадщина); Кліш А. Б. Джерела особового походження з історії суспільно-християнського руху в Галичині / А. Б. Кліш // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. – К. : «Видавництво «Гілея», 2018. – Вип. 133 (6). – С. 19.
⁶³ Кліш А. Християнсько-суспільний союз: інституалізація та діяльність / А. Кліш // Етнічна історія народів Європи. Збірник наукових праць. – К., 2015. – Вип. 47. – С. 60.
⁶⁴ Товариство «Просвіта» у Львові: покажчик видань 1868–1939. – Львів, 1996. – С. 209; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 32.
⁶⁵ Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 71.
⁶⁶ Павлишин О. Українська Національна Рада ЗУНР–ЗОУНР: реконструкція особового складу (жовтень 1918 р. – червень 1919 р.) / О. Павлишин // Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісій НТШ в Україні. Випуск другий (1995–1997 рр.). – Львів, 1999. – С. 239, 250; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 75.
⁶⁷ Павлишин О. Українська Національна Рада ЗУНР–ЗОУНР: реконструкція особового складу (жовтень 1918 р. – червень 1919 р.). – С. 241; Кліш А. Б. Кирило Студинський: життя та діяльність: монографія. – С. 75.
06.10.2018