Біологічне рільництво є розкішшю багатих, а не відповіддю на потреби найбідніших споживачів. Франція може дозволити собі заборонити гліфосат в 2021 р., Індія – ні.
Екологісти усього світу злорадіють. Після суду, який тривав місяць, садівник із Сан-Франциско Девейн Джонсон добився того, аби місцевий суддя оголосив присуд, за яким компанія Монсанто має виплатити йому відшкодування в сумі $289 млн. Джонсон вимагав $400 млн від цієї американської корпорації, яку вважає відповідальною за свою злоякісну лімфому, яку могло спричинити використання гліфосату, гербіциду, відомого під назвою раундап. Монсанто опротестувала це рішення. Насправді суд Сан-Франциско не довів, що існує якийсь зв’язок між раундапом і раком, але Монсанто була визнана винною передусім за те, що приховала внутрішні дослідження компанії, згідно з якими гліфосат, якщо його змішати з іншими гербіцидами, може виявитися токсичним. Ця юридична перемога – яка є тимчасовою з огляду на апеляцію, подану Монсанто, – має усі елементи голлівудського монтажу: скромний садівник добивається справедливого суду над капіталістичним велетнем. Та незалежно від того, симпатизуємо ми Давидові чи Ґоліафу, ця історія не є такою моральною, як здається.
Нагадаймо спочатку історичне тло цього процесу, яке є малознаним. Екологісти, а до них американська лівиця, ведуть боротьбу з Монсанто ще з часів в’єтнамської війни, тобто вже п’ятдесят років. В той час на прохання американського війська ця біохімічна компанія створила «помаранчевого агента», гербіцид, який при розпиленні з літака знищував рослинність в джунглях, де тоді ховалися комуністичні війська північного В’єтнаму. Відтоді лівиця вбачала в Монсанто карикатуру на капіталізм, що об’єднався з армією супроти нужденних світу. Ніхто не сумнівається, що Монсанто (яку нещодавно купила компанія Баєр) є капіталістичним підприємством, метою якого є одержання прибутку. Так що пропагує Монсанто: добро чи зло? На думку судді Сан-Франциско – зло в чистому вигляді. Таким чином вердикт дає новий стимул усім активістам і урядам, особливо французькому, які хочуть масштабно поширити біологічний рільницький заклик – без гербіцидів, без пестицидів і без генетично модифікованих організмів (ГМО), речовин, більшість яких були винайдені і комерціалізовані Монсанто. Цей на позір етичний хрестовий похід знову привів би світ до рільництва, яке до винайдення цих засобів заледве давало харч 2 млрд мешканців Землі. Беззаперечним є те, що завдяки цим добавкам небіологічне рільництво нині може прогодувати 7 млрд людей.
Розгляньмо випадок раундапу. Цей гербіцид діє лише на бур’яни (він вибірковий і душить їх), повністю розкладається і не залишає сліду на ґрунті. Це було повсюдно підтверджено після його майже піввікового застосовування в цілому світі. Та є ймовірним, і навіть можливим, що користувач повинен вдаватися до застережних заходів і що Девейн Джонсон не був достатньо проінформований про це компанією Монсанто. Також треба враховувати те, що ці хімічні продукти, так само як наші ліки, мають мало відомі протипоказання. Та нагадаймо, що там, де садівники і рільники не застосовували раундапу і його еквівалентів, гербіциди були токсичними і не вибірковими, а це призводило раніше і призводить зараз, включно з найбіднішими країнами, до смертельної інтоксикації селян і мізерних урожаїв, бо бур’яни змагалися з їстівними рослинами. Відтак з’явився раундап, який давав змогу «очистити» поля перед посівом. Щодо сої, бавовни і кукурудзи, компанія Монсанто згодом надала в розпорядження рільницьких господарств зерна, названі ГМО, які в своєму геномі містять інсектициди. Поєднання гліфосату і ГМО, які зараз придумують і продукують локально, в основному в Китаї та Індії, здійснило революцію в рільництві. Зокрема масове продукування сої та кукурудзи завдяки цьому науковому рільництву без особливого зусилля йде рука в руку з демографічним ростом і трансформацією харчових звичок, особливо у споживанні м’яса. Ми можемо плакатися, але яким правом пояснимо китайцям, що вони повинні залишатися вегетаріанцями і зректися яловичини і курятини, що їх зробив доступними капіталізм?
Тож як би ми не симпатизували Девейну Джонсону і що би не думали про Монсанто, де тут мораль? Біологічне рільництво є розкішшю багатих, а не відповіддю на потреби найбідніших споживачів. Франція може дозволити собі заборонити гліфосат в 2021 р., Індія – ні. Очевидно, що екологісти цього не знають, блаженне незнання. Або ж вважають, що позаяк капіталізм є сам собою огидний, то бідні мусять просто затягти пасок на одну чи дві дірки. Ці екологісти-фундаменталісти, які є попросту останніми марксистами, живуть в ірреальному світі, це дуже зручно для того, хто хоче вдавати із себе святого.
В той момент, коли завершується процес у Сан-Франциско, я перебуваю на вакаціях в нормандському містечку. Мій муніципалітет, який налічує сотню мешканців, доручив місцевому садівникові Івону Бретону доглядати за цвинтарем, на якому більше могил, ніж мешканців в містечку, – це наслідок масової еміграції з сіл, але також відбиток двох світових воєн, які спустошили французьке село. Почувши по радіо про вердикт суду в Сан-Франциско, Івон Бретон запитав мене, як він зможе доглядати цвинтар в майбутньому без гліфосату. Якщо екологісти візьмуть своє, то варто боятися, що могили, включно з могилами моїх тестя і тещі, які поховані там, заростуть травою.
Guy Sorman
Una victoria para las malas hierbas
АВС, 23.08.2018
Зреферувала Галина Грабовська
30.08.2018