Ще не дуже давно слово "патріотизм" уживало ся, як страшне гасло чорної сотнї, гасло усїх утисків, що сипали ся з рук російських "патріотів" на всї недержавні нації, які загибали в занадто міцних "братерських" обіймах державних "патріотів". І чудове, найкраще слово з громадянського словника — "патріотизм", се слово відкидали всї справжнї громадяне свого краю, як синонїм фарисейства та державного кариєризму. Але з того моменту, як Україна стала вільною незалежною державою, коли вона розпочала будуваннє свого нового державного життя, се слово повинно вернути собі свою клясичну величність, повинно знов придбати справедливої пошани й в сьому слові має лунати справжнє, щире й глибоке почуттє. Страшна стоїть доля перед такою державою, де громадяне не мають сього чистого свідомого почуття до рідного краю, де люде дбають хиба про свої персональні вигоди й уважають державу безодним джерелом, що має тільки задовольняти їхнї корисні бажання. Се почуттє, як ми бачимо на протязї історії, найкраще виявляло ся у народів або з дуже високою культурою — як у Греків, Римлян, Італїйцїв за часи Ґарибальді, або за великих утисків, що боротьбою загартували патріотизм пригнічених націй — як Сербія, Болгарія. Історія навчає нас, що се почуттє далеко не стихійне, а для своєї свідомої певности вимагає досить високого культурного розвитку або тяжкого полїтичного досвіду, що се почуттє не можна носити в кишенї про всякий випадок, не виявляючи його без відповідної "оказії", не можна його навчитись як якого доґмату з катехизму, який можна, коли треба, згадати, а иншим разом і забути.
Патріотизм — се чисте свідоме почуттє, яким повинна бути перейнята вся душа людини. Се почуттє дає змогу ради чести рідного народу, рідного краю не бруднити себе нїякими нечесними вчинками, воно дає моральну силу переживати разом з своїм краєм і щасливу долю і всяке безталаннє та недолю. Щоб патріотизм став пануючим почуттєм у життю народа і перестав бути випадковим настроєм, він вимагає виховання. Але на сїм висновку не можна скінчити, бо краса, щирість і придатність до життя кожного почуття залежить від того, як його виховувати.
Остання страшна війна виявила перед нами усякі форми і щаблї і всякої вартости патріотизму ріжних народів Европи. Ми бачили геройський, шляхетний патріотизм Бельґії, бачили завзяттє Сербів і Чорногорцїв, гарячий витриманий свідомий патріотизм Франції й дисциплїнований систематичний патріотизм у Нїмцїв. Найменшу силу й дисциплїнованість виявив патріотизм у російської армії. Крім випадкових проявів шаленої сміливости, крім окремих випадків дисціплїнованої завзятости (напр. сибірське військо під Варшавою і инші подїї), російська армія виявила тільки повну патріотичну несвідомість, яка яскраво виступала на ґрунтї некультурности й темноти. Народи, які стоять на чолї европейської культури, виявили і найбільшу патріотичну свідомість. Бо вояк — се син народньої маси, темний народ дає несвідоме військо і нїяка муштра, нїяка залїзна дисціплїна не зробить з темної маси гарно підготовленого війська, охопленого свідомим почуттєм свого військового патріотичного обовязку. Темна маса дає несвідоме військо, яке виконує автоматично накази зверху і хиба до якогось часу може цїлком підлягати авторитетови муштри й дисціплїни, поки не візьмуть у кожної темної людини гору її звірячі інстинкти.
Якже виховати військо свідоме й патріотичне? Перш за все треба памятати, що свідомість дає взагалї освіта й що патріотизм не являєть ся прероґативою війська — патріотизм потрібен усїм, він повинен обєднувати всїх громадян в їх ріжноманїтній роботї для добробуту держави. Патріотизмом мусить бути перейняте усе вихованнє з перших років навчання, він не навязуєть ся дитинї штучно, а природно розвиваєть ся з того оточення, серед якого учень живе. Школа мусить бути національна, в її стїнах мусить лунати рідна мова, рідна пісня, на чолї наук повинна стояти детальна ґеоґрафія України в усїх її природних рисах та економічної продуктивности. Учнї всїх шкіл мають добре знати, який то є край, де вони живуть, які його природні скарби, що забезпечують його добробут і як коло них працювати на користь всьому людови. Екскурсії мають провадити ся з учнями, щоб конкретно ознайомити їх з цїкавими місцевостями України, дати їм почути себе Українцями, громадянами сеї великої території, яка до сього часу не мала навіть свого власного назвиска, дати їм зрозуміти, що вся ся велика країна, а не тільки одно рідне село, є наш Рідний Край. Скрізь бо лунає українське слово і усї ріжноманїтні куточки сього краю спільно утворили те, що обєднує нарід: усякі культурні цїнности, всякі скарби творчости, якими пишаєть ся Україна і на охоронї яких кождий свідомий Українець мусить стояти. Так само сприяє почуттю єдности, зміцняє патріотизм знайомство з минулим країни — історія краю і знайомство з памятниками давно колишнього життя. Ми такий довгий час були відірвані від усього рідного, зведені на становище нації без власної культури, без своєї історії, без обєднуючої мови й свого імени, яке ми-б мали право з гонором голосно вимовляти, що тепер на се маємо звернути особливу увагу і ся культурна частина в проґрамі кожної школи має провадити ся людиною, яка сама щиро перейнята живими звязками з рідним краєм і без голосних фраз, без штучних закликів потроху захоплює учнів і своїми знаннями і своїм патріотичним настроєм. У школї мають бути виявлені по змозї ріжноманїтні скарби національної творчости — народня пісня, народня лїтература, місцеві національні вироби — по гончарству, ткацтву, вишиванню, різбярству по дереву і т. ин. Се все утворить у школї ту атмосферу свідомої уваги до національної спадщини, яка передавала ся нам і збагачувала ся на протязї віків, а тепер закладає на нас обовязок усїма силами сприяти найкращому розвиткови її надалї. Разом з сим повинно провадити ся моральне вихованнє свідомої волї учнїв, витриманого додержування і виконування своїх обовязків, від найдрібнїйших до найважнїйших; повинно звернути увагу також на розвиток тїла і на його дисціплїнування, себто понад усїма інстинктами, понад усякими вимогами здорового, нормально розвиненого тїла треба поставити розумну волю учня, яка забезпечить йому здорове життя без розбещенности, без перемоги низших інстинктів. З таких учнїв, гармонїйно розвинених і духом і тїлом, свідомо вихованих у моральній дисціплїні й захоплених великим почуттєм патріотизму та його конкретних обовязків — з кожного учня наших шкіл і буде потроху підготовляти ся свідомий морально дисціплїнований вояк, борець за свій Рідний Край. Тільки після такого загального патріотичного виховання учнї можуть переходити до вищих спеціяльних шкіл і ставати чи науково промисловими фаховцями, чи спеціялїзувати ся в військовій справі. Тільки на ґрунтї гарно зорґанїзованої загальної освіти й загально-людського виховання зможуть вищі військові школи виробити цїнних офіцерів, які героїчно і свідомо оборонятимуть Рідний Край, озброєні всїм подібним для сього знаннєм, яке вироблено на жаль сучасною наукою на загибель найдорозшого людського скарбу — людського життя. Але очевидячки, що не настав ще час братолюбія, народи живуть не високими ідеалами взаїмної допомоги, а самим еґоїстичним завданнєм забезпечити кожний для себе найкращий економічний добробут, йде боротьба за життє. В таких умовах кожній державі потрібно забезпечити себе озброєною силою, найкраще орґанїзованим військом. І ми бачимо, що таке військо може бути утворене тільки з тої народньої маси, яка вийшла з темряви, має освіту, має свідоме розуміннє своїх обовязків перед Рідним Краєм. Наша молода держава не повинна сього забувати й при формуванню свого війська їй непотрібно вертати ся до старих традицій "формування" з дїтей маленьких салдатиків, як то робило ся по стародавнїх кадетських корпусах, а ширити загальну освіту, зміцняти нормально патріотичне вихованнє. Тодї наша свідома мілїонова маса, наша національна загальна школа і постачить свідомі кадри не тільки для орґанїзованого війська, але й робітників на всїх дїлянках громадської роботи.
(Нова Рада).
[Вістник полїтики, лїтератури й життя]
18.08.1918