В другій половинї червня наслїдком мадярської услужливости для Поляків став відомий польським полїтичним кругам текст таємного договору в справі подїлу Галичини. Після того, як став відомим текст договору, зайняло ся ним Польське Коло. 22 червня відбуло ся засїданнє Польського Кола, на якім висловлено недовіррє д-рови Зайдлєрови між иншим за те, що він не тільки не перевів відокремлення Галичини, але й не вагав ся поза Польський Колом робити обовязуючі приречення про подїл Галичини.
Діставши текст договору в руки, польські полїтики пустили його в пресу. Перша краківська "Nowa Reforma" принесла 29 червня згаданий текст на чолї передовицї, присвяченої сїй справі. Ось згаданий текст: "Тому, що Українцї признали меншостям, замешкалим на Українї, в тім числї й Полякам, велику автономію і можність культурного розвитку, то й ми, бажаючи в заміну запевнити культурно-національний розвиток тій частинї українського народу, котра заселює територію Австрії, а саме задля ще більшого зближення держав, заявляєм, що найдалї до 31 липня внесеть ся до парляменту проєкт закону про утвореннє окремого краю з Буковини й тої частини Східної Галичини, котру в більшости заселюють Українцї. Австрійське правительство уживе всїх конституційних способів, які має до розпорядження, щоб той проєкт став ся в парляментарній дорозї обовязуючим законом".
Сей договір — по влучному вислову "Kurjer-a Polsk-oгo" — був тільки "таємною" рекомпензатою для п. Севрюка за його ласкаву явну "концесію" для Поляків у формі відомої мартової поправки до берестейського договору (в справі меж Холмщини. Ред).
Підписати мали таємний договір з боку Австро-Угорщини бувший мінїстер закордонних справ гр. Чернїн, австрійський предсїдатель мінїстрів др. Зайдлєр і угорський предсїдатель мінїстрів др. Векерлє.
Подаючи текст договору, "Nowa Reforma" зазначила, що зараз по підписанню сього акту угорське правительство буцїмто заложило протест проти сього зобовязання. Протест мотивований "рацією стану угорської держави". Про саму справу подїлу написала часопись, що з польського становища абсолютно не можна допустити до подїлу Галичини на українську й польську частини та що ся справа взагалї не надаєть ся до дискусії.
Инші орґани польської преси зайняли подібне становище. "Gazeta Wieczorna" з 2 липня принесла передову під заг. "Таємний уклад", де по зазначенню, що рівночасно з додатковою умовою Севрюка в справі західної межі України, яка мала успокоїти Поляків, зроблено таємний договір в справі подїлу Галичини, читаєм, що в сїм текстї нема поданої назви нового коронного краю, але незабаром по зробленню згаданого договору оповідали собі знавцї, що новий коронний край має називати ся Русь (Ruthenia). По сїм "Gazeta Weczorna" почала "доказувати", що др. Зайдлєр і гр. Чернїн затягли зобовязаннє "супроти представника такого українського уряду, котрий вже зовсїм не істнує, — властиво навіть теперішна Українська Держава, держава гетьмана Скоропадського не ідентична з державою Центральної Ради, котра істнувала в мартї, — а далї супроти одного з лїдерів одного з менших сторонництв австрійського парляменту (? Ред.)". На думку "Gazet-и Wеczorn-ої" "договір зроблений в такій формі, такого змісту та з такими особами — є очевидно яркою пародією міжнародного права". "Одначе шляхом такої пародії мали Поляки заплатити другу цїну купна за користи, які буцїм-то одержала монархія з берестейського договору, бо першою цїною була Холмщина!"
Далї газета "лякає" кого слїд, "що утвореннє Української Держави криє в собі небезпеку для Австрії, а головно для Угорщини, й може стати ся джерелом нового руху всеукраїнського чи всеславянського, який — се хиба не улягає сумнївови — з Київа замірив ся-б на цїлість монархії, а крім того "Українська Держава се фантом, поза яким приготовляєть ся поволї, але послїдовно поворот України на лоно Росії, а Росія, пущена в рух, протягом лїт при матеріяльній помочі Анґлїї й Америки, може колись знову стати ся грізною для середно-европейської системи держав.Так отже — з становища інтересів австро-угорської монархії — як світ світом, не було такої фантастичної полїтики, такої шкідливої, а тим більше такої, що пригадувала-б найтяжші нїмецькі дотепи з "Fliegende Blätter" (відомий нїмецький гумористичний тижневик). Не бракує також в останнїх тижнях появ, що вказують на те, що щораз поважнїйша частина публичної опінїї в Австрії починає вироблювати собі вкінцї влучну думку про вартість берестейського договору, а заразом і згаданого таємного договору, не згадуючи вже за Угорщину, котра півофіціяльно не закриває свого незадоволення і неспокою. Далї 10 рядків сконфісковано, а потім покликуєть ся статя на статю в "Neue Freie Presse" про зламаннє Україною берестейського мирового договору, про яку згадуєть ся на иншім місцї.
Щодо полїтичної вартости договору — "Gazeta Wieczorna" писала, що з часом також і друга сторона перестане бути задоволена з нього. Бо др. Зайдлєр і гр. Чернїн не зобовязали ся до нїчого иншого, як тільки до внесення і попирання проєкту устави про подїл Галичини в парляментї, зобовязали ся тільки й виключно старати ся перевести його в конституційній дорозї, котрою щодо таких справ, як утвореннє нового коронного краю, нїяк не може бути §.14. Що-ж варте се? Найоптимістичнїйший для Українцїв рахунок не може виказати в австрійськім парляментї 2/3 більшости для згаданої устави. Вже самі Чехи й Поляки — а сї обидві партії мусять безоглядно голосувати проти сеї устави — вистарчать на те, щоб унеможливити те, щоб вона перейшла, навіть звичайна більшість була-б сумнївна, бо в данім разї певно й споміж нїмецьких партій, споміж нїмецьких суспільників, а навіть споміж нїмецьких соціялїстів багато послів бодай здержало ся-б від голосування.
"Kurjer Lwowski" в ч. 299 в передовицї "Друге Берестє", зазначивши, що справа подїлу Галичини вийшла з сфери полїтичних сплїток і закулїсових інтриґ та прибрала конкретні форми загально вже відомого таємного договору, висловив невдоволеннє, що в справу польсько-українських відносин вмішали ся (?) др. Зайдлєр і гр. Чернїн, що за національно-культурну автономію Полякам на Українї відплачується територіяльною автономією для Українцїв Галичини і т. ин.
Розпочавши кампанїю проти подїлу Галичини, Поляки очевидно звернули ся передусїм до Мадярів і почали переконувати мадярських полїтиків про мниму небезпеку, яка грозить Угорщинї наслїдком подїлу Галичини з огляду на угорських Українцїв. Статя краківського "Czas-y" в ч. 238 н. з. "Українцї (Rusini) на Угорщинї" з певністю є рефератом польських полїтиків для мадярського правительства, які спеціяльно в сїй цїли їздили до Будапешту й там дістали мабуть текст договору. Ось як переконували Поляки мадярських полїтиків (передаємо зміст статї "Czas-y"): "Майже дві третини галицько-угорського зглядно польсько-угорського кордону знаходять ся на українській території. А се не може бути байдуже для будучого відношення Угорщини до Польщі, тим більше, що під етноґрафічним оглядом польські й угорські землї не сходять ся нїде з собою. Етноґрафічно-українська область обіймає разом 27.000 км2, отже рівняєть ся західнїй Галичинї або понад 1/10 властивої Угорщини без Хорватії. Таку отже область могла-б обняти в данім разї національна українська територія. На тім просторі жило в 1910 р. коло 1,159.000 мешканцїв, з чого 460.000 Українцїв. Українцї становили там 4/10 населення, отже меншість. Завдяки відповідному викроєнню комітатів не мають вони нїде більшости. Та положеннє тільки на око некорисне для них, а аґітація поширюєть ся на великім просторі, бо решта населення складаєть ся з Румунів, Словаків і Мадярів так, що Українцї мають там все-таки зглядну більшість. Та инакше представляєть ся справа, коли приглянемо ся процентови Українцїв у повітах, на які розпадають ся комітати. Сї повіти творять суцїльний мур зараз на галицькій межі. Колиб прийшло до подїлу Галичини й до вилучення українських частий в окрему провінцію, угорські Українцї стикали ся-б з нею на цїлім просторі. А се викликало-б сильний вплив галицьких Українцїв на угорських Українцїв і польсько-угорський кордон скоротило-б до minimum, що для Угорщини було-б злучене з полїтичною і економічною небезпекою.
Зносини угорських Українцїв з галицькими улекшить їх греко-католицьке віроісповіданнє, те саме, що й у галицьких Українцїв. Нa 17.000 народнїх шкіл на Угорщинї є українських 519, одначе се число легко зросте наслїдком збільшеної української аґітації. Треба додати, що реформа калєндаря серед угорських Українцїв не прийняла ся і народ по старому святкує свята, а захованнє духовенства супроти сього ріжне. Одинока українська інтелїґенція на Угорщинї се духовенство, котре уважає себе Мадярами. Хоч в угорських Українцїв нема майже нїякої національної свідомости, їх дуже тяжко засимілювати. Під 1890 р. їх процент у відношенню до решти населення Угорщини виносить незмінно 2.5% так, що приріст Мадярів відбуваєть ся виключно на рахунок инших народностей.
Досї головно Росія вела аґітацію серед угорських Українцїв, але ся аґітація не була дуже небезпечна для Угорщини. Відродженнє Української Держави погіршує положеннє Угорщини. Русофільська аґітація виходила не з Петербурга, а з Київа. Тепер така аґітація може вести ся ще видатнїйше й успішнїйше під українською фірмою. А коли її осередком став би Львів як столиця української провінції, поширеннє української аґітації на Угорщинї певне. До сього будуть перти Українцїв також їх приятелї, котрим залежить на тім, щоб ще більше зашахувати Мадярів через створеннє їм нового національного питання. Тільки полишеннє Східної Галичини в польських руках може заґарантувати Мадярам спокій з сього боку. Відродженнє українофільства, опертого на клясовім підкладї, може бути грізне. Получивши ся сею дорогою з Словаками й Чехами, Українцї відітнуть Угорщину від безпосереднїх зносин з Польщею".
Так представляє небезпеку подїлу Галичини для Мадярів польський орґан. Бачить він можливість усунення сїєї небезпеки тільки в полишенню Галичини в польських руках. Мало полишити, — але спольщити Українцїв у Східнїй Галичинї, а се поможе Мадярам змадярщити угорських Українцїв. Притім орґан нації, яка йде тепер в своїй полїтицї спільно з Чехами й південними Славянами, страшить Мадярів евентуальною злукою Українцїв з Словаками й Чехами!
Коротше, але те саме читаємо в "Gazet-ї Weczorn-iй" з 23 червня, а саме, що "наслїдком подїлу Галичини була-б загрожена північна Угорщина новим національним питаннєм, якого зовсїм не вільно легковажити, себто українською справою. Очевидно Угорщина боронить ся як найенерґічнїйше проти такого обтяження своєї державної машини: висловом сього була остання інтерпеляція гр. Батіанї". Далї вказується, як Мадярів і Польщу єднає спільний інтерес — забезпеченнє перед пруською геґемонїєю.
Згадану інтерпеляцію внїс гр. Батіанї в угорськім соймі в першій половинї червня і 14 червня була дискусія над нею. Обговорюючи справу розвязки польського питання і полїтику гр. Чернїна у відношенню до сїєї справи, гр. Батіанї висловив сумнїв, чи було се доцїльним взагалї покликувати до життя український державний твір і робити з ним мир. Годився, що стало ся се з деяких причин, хоч на дальшу долю сього твору задивляєть ся скептично. Закинувши гр. Чернїнови помилку в холмській справі, говорив бесїдник: "Не знаю і не дослїджую, хто се йому дораджував. Тільки повне незнаннє ситуації могло спричинити, що, не вяжучи ся, приобіцяв Холмщину Українцям, а краще австрійським Українцям, бо їх рука була в сїм перецїнь, але се є загадкою, котру можу зрозуміти тільки тодї, колиб справдила ся моя інформація про бувшого мінїстра закордонних справ, що тодї, як зробив український мир, прийшло, як чую, до якоїсь умови, котра запевняє Українцям при розвязцї польської справи подїл Галичини. За інїціятивою гр. Чернїна австрійський предсїдатель мінїстрів др. Зайдлєр мав заґарантувати якийсь означений реченець на се; вихід був би такий, що австрійський предсїдатель мінїстрів предложив би парляментови проєкт подїлу Галичини, щоб полагодити українську справу в Східнїй Галичинї. Кажу, що я довідав ся, що до такої обіцянки прийшло й що незабаром упливає реченець її виконаня. Коли се правда, що гр. Чернїн і п. Зайдлєр дїйсно приобіцяли подїл Галичини, чи австрійським Українцям, чи українським чинникам, такі небезпеки звалили ся-б на цїлість угорського народу й на будучину одноцїльної угорської держави, що проти них угорський парлямент мусїв би виступити одноголосно та з найбільшою силою (Голоси: Так! Правда!)" Тут не соромив ся гр. Батіанї плести про "ролю, яку відограли галицькі Українцї в тій стадії війни, коли бої відбували ся у східнїй Галичинї", та про москвофільську аґітацію з Галичини на Угорщинї. Він не в силї зрозуміти того своїм графським розумом, що знає уже цїлий світ, а саме, що одно і друге се дїланнє самих польських народових демократів або є вислїдом нестерпного польського панування над українським народом. Танцюючи під дудку польських поневольників українського народу, гр. Батіанї зазначив, що коли з Східної Галичини зробить ся українську провінцію, се по холмській справі буде другий ляпас польському народови. Одначе подїл Галичини був би ляпасом не тільки для Поляків, але заразом і тяжкою обидою (?!) угорського народу (Голоси: Правда! Так!). Закінчив заявою, що був би дуже неспокійним, колиб того дня або в найблизшій будучинї не дістав позитивного запевнення, що його інформації мильні.
У своїй відповіди обмежив ся предсїдатель ради угорських мінїстрів др. Векерлє щодо справи українського договору до заяви, що його ще не ратифіковано. Нa сю частину відповів іронїчно гр. Батіанї, що він з вдячністю стверджує, що український мир ще не ратифікований. Просив внести його до парляменту для ратифікації. Нїяка відповідь се також відповідь — зазначив він в справі Східної Галичини.
По обробленню Мадярів у Будапештї невеликої трати сил потребували Поляки, щоб придбати для себе теперішнього мінїстра закордонних справ Мадяра Буріяна, який дав якісь поручення всїй справі австро-угорському послови гр. Форґачеви у Київі. Справа вентилювала ся майже місяць, поки гр. Буріян рішив ся на ударемненнє подїлу Галичини. 16 липня гр. Буріян мав розмову з головою Польського Кола д-ром Тертілем, наслїдком котрої треба уважати заяву Тертіля 18 липня в його промові при буджетовій дискусії, а саме, що слова гр. Буріяна є того роду, що можуть знову привернути довіррє Поляків. Др. Тертіль мав одержати від гр. Буріяна запевнення, які з одного боку відносять ся до подїлу Галичини, з другого до австро-польської розвязки.
Представники сторонництва, яке заступає "Czas", члени віденської палати панів др. Білїнський (спольщена українська родина), Коритовський і гр. Тарновський відбули 17 червня конференцію з д-ром Зайдлєром, в якій брав також участь польський мінїстер — земляк др. Твардовський. Найважнїйшою справою на конференції був проєкт подїлу Галичини через утвореннє східно-галицького коронного краю. На конференції розважувано можливість успокоїти Поляків у тім напрямі, що таких важних змін в Галичинї не переведеть ся без порозуміння та згоди заступників Галичини. Одначе се признаннє — писала "Neue Freie Presse" — звязане з берестейським миром і з його ратифікацією, найдальший реченець якої є 30 червня. Чи до сього часу буде можливо перевести ратифікацію, не відомо, бо до сього потрібна також згода парляменту. Нa всякий випадок показала ся на тій конференції необхідність порозуміти ся з гр. Буріяном про те, чи можна дати Полякам бажане ними запевненнє, не спиняючи ратифікації договору або не входячи в суперечність з його постановами.
Нa другий день по конференції наступив удар на Українську Державу, що вона зломила мир, в поширеннім віденськім деннику "Neue Freie Presse", звідки нераз йде в світ за добрі гроші куплена пропаґанда задуманих правительством плянів або польських інтересів. Україна зломила мировий договір, — нарікала часопись в передовицї, — бо не доставила хлїба в умовленім реченцї. Українське Правительство не мало поваги. На Українї ллєть ся далї кров. Австрія не має нї мира, нї хлїба. Мир для хлїба викликує у Віднї парляментарну крізу. Поляки домагають ся, щоб гр. Буріян запевнив їх, що звязана з берестейським договором вістка про задуманий подїл Галичини безпредметова. Се викликало-б серед суспільности тільки здивованнє, — писав сей денник для відомих цїлей, — колиб мусїло прийти до крізи в державі, в парляментї або в правительстві з приводу пляну, в котрім дїйсністю є тільки чорнило, зужите на писаннє. Мир для хлїба, який не заспокоює голоду, не повинен відбирати Австрії парляменту. Розходить ся про запевненнє, що при рішенню про долю Східної Галичини не поставить ся Поляків перед довершеним фактом. Сим можна буде врятувати парлямент. Гр. Буріян має з сього приводу сказати найважнїйше слово.
І се слово, як згадано вище, сказав гр. Буріян д-рови Тертілеви. Далї знаходимо в польській пресї поза ствердженням неґативного відношення гр. Буріяна до справи подїлу Галичини, якісь невиразні натяки в сторону Київа, що нїби-то гетьман Скоропадський мав махнути рукою на сю справу. В передовицї "Gazet-и Роrаnn-ої" з 17 липня п. заг. "Матнї й бездорожжа" знаходимо такі інформації. Часопись зазначує, що деякі небезпеки, які грозили Полякам, вже відвернені. Щезли, як здаєть ся, бодай в тій гострій формі, яка зарисовувала ся перед Поляками в останнїх місяцях. Є справи, на котрі Скоропадський вже навіть прилюдно подекуди махнув рукою і, як здаєть ся, не була се з його боку виключно химера". Одначе "що Ballplatz (мінїстерство закордонних справ), як здаєть ся, за кордоном направив, то Herrengasse (палата панів) иншим шляхом хоче далї псувати в краю. Не додержати Полякам усяких запевнень і (сконфісковане слово) і правительственних, які давано від пятьох лїт, особливо не додержати найсвіжійших і таких виразних обіцянок з 5 падолиста 1916 щодо Галичини — се нїщо, се полїтика! Але не додержати п. Василькови (?) таємного договору, котрим на чужий кошт окуплено фантом і нулю, було-б нечесним! Тому треба видумати инший спосіб на додержаннє, скоро Буріян..." А по сих мітичних точках читаєм: "Деякі нові концепції про національну автономію в межах неподїлених коронних країв може ми й прийняли-б. Одначе — вони вимагали-б великих компенсат в нашу користь, вимагали-б поважного зміцнення нашого стану національного посїдання. Крім того вимагали-б ті концепції, щоб ми їх прийняли, иншого "повітря", не того, яке від кількох місяцїв безупинно затроює бакцилїями інфлюенци, правда, не еспанської, але зате всенїмецько-української".
Ясно, що часопись бажає повороту часу зперед створення і признання суверенної Української Держави та сповнення польських мрій про поширеннє польських східнїх меж аж по Днїпро. Не без цїли краківський "Czas" послїдовно в кождім другім, третїм числї домагаєть ся від австро-угорського правительства й найвищої військової управи покінчити раз "гру" з самостійною Українською Державою й трактувати Україну як зайняту територію.
Тим цїкавійше для нас, що пише сей орґан про справу, яка нас цїкавить. У статї "Зворот в справі подїлу краю в числї з 19 липня між иншим читаєм: "У сфері закордонних відносин наступив зворот, який незабаром стане явним, а який основуєть ся на зрозумінню, що подїл Галичини з становища закордонної полїтики є засадничою помилкою. Місія бар. Форгача, висланого в сїй справі до Київа, коли справдять ся поголоски, які ходять про неї, буде доказом, що галицьких Українцїв жорстоко розчаровано в їх надїях щодо перепертя подїлу Галичини з становища закордонної полїтики. Др. Зайдлєр втратив сим робом причину й точку опертя, а через те, колиб бажав форсувати далї подїл Галичини, мотивувати се мусїв би оглядами на внутрішню полїтику, а саме бажаннєм допомогти Українцям до того, щоб вони зломили в державі польські впливи. Вистане зясувати справу тим способом, щоб побачити, що поставити так питаннє при сьогоднїшнїй своїй слабости не буде просто в силї. Тому і вдаряє сильно, що в його заяві, поданій вчора до відома, недостає якого будь натяку на внесеннє подїлу Галичини, — сю недостачу можна з деякою правдоподібністю уважати доказом, що він мусїв занехати сей замір і що він не в силї здобути ся на сей крок, що дратує і розятрює" (Поляків. Ред.).
Далї зясовані труднощі, з якими мав би бороти ся др. Зайдлєр, колиб він хотїв задержати ся на своїм місцї, й висловлено думку, що др. Зайдлєр скорше чи пізнїйше мусить уступити. Уступленнє д-ра Зайдлєра наступило дня 22 липня.
Супроти польських махинацій дня 20 червня президія Української Парляментарної Репрезентації запротестувала у д-ра Зайдлєра проти того, що др. Твардовський яко член австрійського правительства вів від довшого часу переговори з полїтиками з заміром повалити берестейський мировий договір, зроблений між Австро-Угорщиною і Україною, а то в інтересї польських анексійних затій супроти українських земель. Запротестували Українцї також проти того, щоб угорський предсїдатель мінїстрів др. Векерлє офіціяльно висловлював ся проти подїлу Галичини. Др. Зайдлєр прийняв протест Українцїв до відома...
Коли мадярсько-польська спілка пішла такою війною проти подїлу Галичини й потягнула за собою більшість австрійських парляментарних кругів, у Нїмеччинї инакше задивлюють ся на сю справу. Нїмеччина є рішуче проти зламання берестейського договору, свідома, що наслідки такого зламання можуть бути в будуччинї страшні, вже хочби з огляду на ступінь довірря инших держав до всяких договорів, зроблених якоюсь віроломною державою. Теперішне зламаннє договору обосїчне. Півурядовий орґан канцлєра "Norddeutsche Allgemeine Zeitung" принесла дня 20 червня с. р. тижневий полїтичний огляд, в якім підкреслено, що нїхто не заручить, що Поляки не злучать ся з Чехами, щоб осягти рішаючий вплив в Австрії. Нa се рахує почвірне порозуміннє. А зрештою Східна Галичина се українська земля, а Українцї цїлою силою противлять ся прилученню до Польщі. Крім того в Нїмеччинї побоюють ся, що побільшена Галичиною Польща в звязку з Чехами, та сама Польща, що крадьком симпатизує з заграницею, могла-б стати ся більшою небезпекою для Нїмеччини, ніж був російський царат. Тому центральні держави хочуть розвязати середно-европейське питаннє, усталити союз і втягнути до нього Польщу, а не творити Польщу під умовою втягнення її до союзу.
Українська позадержавна преса дуже болюче відчула ударемненнє виконання договору в справі подїлу Галичини та впала в гістерію, звалюючи вину за се мабуть з хорої голови на здорову. Орґан Василька "Буковина" в 22 ч. в передовицї "Зрада" закидає гетьманови Скоропадському, що се він зрадив галицьких і буковинських Українців в хвилї, коли вони сподївали ся сповнення своїх національних домагань разом з ратифікацією берестейського договору. "Задля лакомства лукавого, задля хорої амбіції — читаємо в "Буковинї" — зрезиґнував він з таємного договору, зробленого в Берестю, на підставі якого мала бути подїлена Галичина на українську й польську частини, мав бути сотворений український коронний край з українських земель в Австрії, здаючи тим на дальше поневіряннє і неволю своїх закордонних земляків". "Нема в нас — пише часопись — слів обурення для сього поступку, не погорда всього українського народу в Австрії спаде на голову зрадника, а прокляттє всїх: старцїв, чоловіків, жінок і дїтей." Далї зазначує часопись, що своєю зрадою заскочив гетьман українське парляментарне заступництво. "Польсько-мадярська спілка використала слабість гетьмана всякими обіцянками й штучками і ликує тепер. Та радість їх мабуть за скора, за передчасна". Далї висловлює "Буковина" сподїваннє, що "коли наш народ зрадив володар-самозванець, гетьман України, рішає воля слово австрійського монарха, в щирість і прихильність котрого до українського народу газета не сумнїваєть ся." Адвокатські штуки гр. Буріяна й Форґача могли звести такого слабосильця, як гетьман, на бездороже, а розібють ся — в се вірить "Буковина" — об цїсаря Карла, як об ґранїтну скелю!
"Українське Слово" в ч. 162 п. з. "Некорисний зворот в справі подїлу краю" в тій самій справі пише, що не може повірити в те, щоб Україна таку деклярацію дала (що не настає на виповненню таємного договору, Ред.), "щоб Україна могла лишити Ляхам на поталу рідного, в пятьсотлїтнїм бою тяжко покрівавленого брата, що своїми грудьми заслонював Україну перед польським нахабством. Не можемо повірити, щоб гетьман Скоропадський міг дати свою згоду на мадярсько-польські бажання щодо Галичини, — щоб гетьман всїєї України міг кинути в жертву Польщі часть української землї й чотирі мілїони українського народу. Не повіримо нїкому; щоб Д. Дорошенко, мінїстер закордонних справ, міг приложити руку до такої зради на українськім народї. Україна сама на собі зради поповнити не може, — бо-ж всяка заява щодо Галичини по думцї бажань Поляків і Мадярів є зрадою на самій Українї, є впущеннєм Ляхів глибоко в українські землї, у саму середину України. Тому не віримо, щоб місія гр. Форґача увінчилась у Київі успіхом. Коли-ж така місія є, ми, предмет інтриґ сеї місії, кличемо до Української Держави та її керманича, Павла Скоропадського: На вас глядить тепер цїла Галичина. Вона не вірить, щоб ви могли її інтереси продати. Рука, що підписала би нам засуд на польську каторгу, мусїла би всохнути від проклону мілїонів україського народу".
Також "Дїло" з 21 липня одержало "з Берлїна" з "найпевнїйшого джерела" таку вістку: "Гетьман Скоропадський на бажаннє Форґача зрік ся наставати на виконаннс таємного договору. Правдивість сеї вістки стоїть вище всякого сумнїву". (Коментар до сеї вістки сконфісковано).
Отсе жмут фактів і голосів преси в справі польських заходів про ударемненнє подїлу Галичини. Коли дїйсно таємний договір був і сей договір анульований, треба трохи виждати й трохи більші знати про справу нїж те, що попадає до преси, щоб найти винуватця. Певно тільки для нас те, що шукати, винуватцїв треба передусїм у Віднї.
[Вістник полїтики, лїтератури й життя]
28.07.1918