Новини змінюють одна одну, накладаються одна на одну і витісняють одна одну з такою швидкістю, що щораз правильнішою стає фраза про те, що в світі нема нічого настільки старого, як вчорашня сенсаційна новина. Коли ви читаєте ці рядки, порятунок дітей з печери в Таїланді усім нам буде здаватися майже такою самою древністю, як діяння Аль-Мансура. Втім, коли минули спочатку тривога, а потім ейфорія від їхнього порятунку, мою увагу привернув один факт. Звісно, я дуже зраділа, що все так щасливо скінчилося. Також я погоджуюся з тими, хто вказує на те, що перипетії тринадцятьох «веприків» були позитивним контрапунктом стосовно решти новин, які нас мордують: етнічні конфлікти, кризи, війни, безконечні політичні дурниці чи щотижневі вибрики Трампа. Також я не хочу псувати забаву, зазначаючи, що поки тих дітей рятували, недалеко звідти, в Пукеті, через ту саму бурю розпрощалися з життям тридцять три туристи, а ще південніше пішли на дно два кораблі, що призвело до загибелі іще півсотні людей. Щодо останніх двох кораблетрощ агенції новин навіть не можуть дійти згоди стосовно кількості жертв, та не схоже, щоб це їх надто цікавило – завжди були трагедії медійніші, ніж інші, і, звісно, нема нічого настільки непереборного – кажучи медійно, – як драма зі щасливим кінцем. Благонамірені відзначили, наскільки натхненним було це діяння. Навіть така не надто схильна до напускної сентиментальності газета, як The Guardian, в своїй передовиці зазначила, що «пригода в таїландській печері була потужним нагадуванням про те, що людина здатна зробити, коли переборює свій страх: долати труднощі і ставити на перше місце свого ближнього. Дванадцять дітей минулого місяця поглинула темрява. Та коли їм вдалося знову побачити денне світло, вони принесли його із собою також нам». Проте – і я кажу це без наміру зіпсувати комусь свято – ця новина має цікавий побічний ефект, який я хочу прокоментувати. До того, як інтернет перетворив світ на велетенську вітрину, до того, як – завдяки соціальним мережам – кожен отримав змогу здобути свою чверть години всесвітньої слави, те, що трапилось, слугувало би застереженням про те, що може статися, якщо дванадцять дітей, які не вміють плавати, заглиблюються (аж на чотири кілометри) в небезпечну печеру. По суті, це і є витоком того, що тепер нам відоме як література. Розповідати решті племені, що станеться, якщо хтось полізе в пащу вовка. Попередження для необачних, сигнал тривоги для відчайдухів. Та це було раніше. В гіперпоєднаному світі все відбувається з точністю до навпаки. Під час порятунку і після нього по всіх телеканалах брали інтерв’ю в людей, які пережили щось схоже. Їхні відповіді завжди були одні і ті самі. «Я був на волосок від смерті, але знову зробив би це тисячу разів». «Я кілька місяців провів у комі після нещасного випадку при пірнанні, але перше, що зробив, коли одужав, це повернувся в ту саму підводну печеру». Усім це здається чимось потрясним. Ніхто не думає: «Яка необачність, можливо, він чогось навчився, можливо, надалі буде обережнішим», а лиш захоплюється його сміливістю, тим, як він зневажає смерть. Це – за винятком відстаней – те саме, що й balconing, тобто ходити по карнизу хмарочоса, чи їздити в авто зі швидкістю 260 км на годину і записувати це на відео, або чинити усі ті дурнуваті подвиги, які ми бачимо в інтернеті. Які сміливці, які круті хлопці, я поставлю їм like, і побачимо, що мені спаде на думку зробити, аби також стати новиною на один день. Саме тому пригоди зі щасливим кінцем, як та, що сталася з «веприками», вже не виконують своєї колишньої повчальної функції, а радше навпаки. Тому абсолютно байдуже, що для порятунку відчайдуха, який вважає себе спелеологом/ підводником/ альпіністом/ еквілібристом чи кимось там іще, витрачають купу грошей і навіть втрачають свої життя один чи кілька рятувальників; людям щораз більше потрібно кидати більш нашумілий (і медійний) виклик смерті. Заради примарної насолоди чверть години побути кимось, заради кількох лайків чи заради того, аби з’явитися в новинах о дев’ятій.
Carmen Posadas
El irresistible encanto de meterse en la boca del lobo
XL Semanal, 30.07.2018
Зреферувала Галина Грабовська
02.08.2018