Минулої неділі завершився Leopolis Jazz Fest – перший і восьмий – адже він вперше проходив під новим ім’ям, але лишився вірним попередньому формату, тож продовжив порядок нумерації. Фестиваль тривав п’ять днів, хоча здається, що значно довше: 29 концертів, майстер-класи, нічні джем-сейшн, зустрічі з новим, а також і з уже знайомим, але в новій якості, можливість слухати кращих, кращих з кращих, та й поготів унікальних. По-за тим вмінням розважити публіку, грати музику, що апелює до широкого кола слухачів, володіють не всі. Отже, спробую підсумувати, що відбувалось на відкритих сценах фестивалю.
З кращих у цьому форматі насамперед треба назвати проект з Швейцарії Dave Feusi – The Groove Gang та #LT100 jazz band з Литви.
Dave Feusi - The Groove Gang
Швейцарський гурт за лідерства тенор-саксофоніста Дейва Фойзі (його партнери: Tim Kleinart – клавішні, Oliver Keller – гітара, Thomas Reinecke – бас, Christian Niederer – барабани, вокал) виконував високого рівня ритм-енд-блюз. Пульсуючий ритм, драйв, динамічні соло лідера – все, що потрібно для того, аби «розхитати» публіку на Площі Ринок, і якщо це було метою гурту, то вони її легко досягли, тим більше що це відповідало намірам самих слухачів.
Dave Feusi
Так само без претензій на оригінальність, але вміло і з натхненням грав литовський бенд з міста Клайпеди, хоча й зовсім іншу музику: джазові стандарти доби свінгу і навіть з репертуару Луї Армстронга, які зазвичай виконують діксіленди. Музиканти швидко завоювали симпатії публіки, що зібралася в останній день фестивалю біля Палацу Потоцьких. Виступ бенда був особливо значущим для любителів джазу зі стажем, адже його солістом є легенда джазу минулої доби, учень і партнер Володимира Чекасіна, музикант, чиє ім’я відоме далеко за межами Литви, саксофоніст Пятрас Вішняускас. Його гнучкі й віртуозні соло на сопрано-саксофоні стали окрасою концерту. З піаністом Саулусом Шаучулісом він грає ще з ‘70-х років. Тенор-саксофоніст Лаймонас Урбікас та барабанщик Едмундас Федеравічус – музиканти молодшого покоління. А от трубач Вітаутас Грубляускас (за сумісництвом ще й мер Клайпеди), теж ветеран литовського джазу, виявився дотепним конферансьє й доволі успішним імітатором співочої манери Луї Армстронга. Не дивно, що публіка затримала музикантів понад часові межі, відведені для концерту.
#LT100 jazz band
Більшість колективів, які виступали на відкритих сценах, виконували оригінальну музику, що означає самовираження, пошук особливої творчої манери. Оригінальність деяких проектів проявляється вже у складі інструментів.
Французький дует Peirani & Parisien Duo Art (який, до речі, відкрив фестиваль на Площі Ринок) об’єднав акордеоніста Вінсента Пейрані та сопрано-саксофоніста Еміля Парізьєна. Це музика, просочена французьким міським колоритом, танцювальними ритмами, сповнена легкості і водночас внутрішньої напруги й драматизму.
Вінсент Пейрані та Еміль Парізьєн (Peirani & Parisien Duo Art)
Австрійська група з цікавою назвою HI5 (що також виступали на Площі Ринок у перший день фестивалю) теж захоплює увагу своєрідним, дещо контрастним звучанням інструментів. У складі бенду: Matthias Legner – вібрафон, Philipp Ossanna – гітара, синтезатор, Clemens Rofner – бас, Chris Norz – барабани. З одного боку, сучасне електронне звучання завдяки гітарі, синтезатору, барабанам, з іншого – акустичний бас і, особливо, тендітний, ефірний звук вібрафону. Самі музиканти позиціонують себе як прихильники мінімалізму. Сучасні ритми тут поєднуються з так званим атмосферним ефектом, що, як на мене, надає гурту скандинавського звучання. Музика для слухання і переслуховування.
HI5
Ще один оригінальний склад (хоча слово «склад» тут звучить двозначно) – проект італійського скрипаля Луки Чарла (Luca Ciarla) SolOrchestra. Як свідчить вже сама доволі дотепна назва – це проект людини-оркестра, що передбачає віртуозність виконавця. Лука Чарла – досвідчений виконавець з досвідом навчання і праці у США, зокрема, він багато грав разом з чудовим піаністом Крісом Джарреттом (братом Кіта Джарретта). Його скрипка звучить пишно: Лука вдається до різних можливих прийомів звуковидобування, граючи на скрипці як на гітарі, віолончелі чи перкусивному інструменті. Крім скрипки він використовує ще електронні пристрої, що створюють так званий ефект петлі (тобто повторення якоїсь зіграної фрази), мелодику (клавішний духовий інструмент), різні свистки і врешті голос. Оскільки Лука Чарла виконує переважно впізнавані теми: італійські народні пісні, композиції Астора П’яццоли, за такого виконання важливо не тільки те, що музикант грає, але й ті ноти, які він випускає, залишаючи можливість уяві відтворити знайоме ціле. Але мені особисто найбільше сподобалася заключна авторська композиція зі співом та використанням свистків, яка створювала атмосферний ефект і відчуття внутрішнього діалогу.
Лука Чарла (Luca Ciarla)
Своєрідність звучанню датського проекту Mathias Heise Quadrillion надає наявність незвичної у складі фьюжн-групи губної гармоніки лідера Матіаса Гейзе, якого підтримують Mads Christiansen – електрогітара, David Vang – бас-гітара та Aksel Stadel Borum – барабани, вокал. Гурт виконує мелодійний фьюжн, інколи енергійний, а вокал (чи декламація) лідера додає відтінок рефлексії. В цілому приємна для слухання музика, не без драйву.
Mathias Heise Quadrillion
Ще одним викликом для джазового музиканта є вміння надати нетрадиційного звучання цілком традиційному складу, зокрема мінімалістичному формату класичного фортепіанного тріо.
Shalosh Trio з Ізраїлю у складі Gadi Stern (фортепіано), David Michaeli (акустичний бас), Matan Assayag (барабани) виконує енергійну, драйвову музику, пронизану насамперед рок-ритмами, збагаченими етнічним колоритом, музику, в якій поєднується класика і рок, Схід і Африка, тобто йдеться про сучасний крос-жанровий синтез. Важливу роль в ньому відіграють імпровізації піаніста Гаді Стерна. Музика тріо сповнена контрастів, швидких переходів від задумливого піано до екстатичного потрійного форте, що надає їй динамізму й, звісно, апелює до публіки.
Shalosh Trio
Ще одне фортепіанне тріо на фестивалі – Dock in Absolute з Люксембургу. Попри класичний джазовий формат, у музиці тріо практично не відчувається вплив американського джазу, від якого тут лише свобода поєднання різних форм. У музиці тріо відчутні дві складові. Це, по-перше, класична фортепіанна музика, що не дивно, оскільки піаніст Жан-Філіпп Кох (Jean-Philiph) поєднує музикування в тріо з успішною кар’єрою виконавця класичної музики. Натомість бас-гітарист Давід Кінцигер (David Kintziger) та барабанщик Натан Йін Гонг (Nathan Yin Hong) вносять потужну рок-складову. Формула творчості тріо, за словами Жана-Філіпа, – це відтворення електричних ефектів акустичними засобами. У музиці групи майже відсутня імпровізація, натомість багато фортепіанних пасажів, ритмічних і динамічних переходів, зміни темпів, що створює відчуття напруження і драйву. Тож не дивно, що обидва тріо, як кажуть у таких випадках, порвали публіку, яку не налякали навіть складні погодні умови.
Dock in Absolute
Потужна складова фестивалю – акустичний джаз, що належить до, так би мовити, основного напряму розвитку джазу. Його представили Kerem Görsev Quartet з Туреччини, німецький проект die Verwandlung, а також три канадських гурти: Jake Koffman Quartet, John Stetch Trio та Alex Goodman Quartet.
Квартет Керема Яьорсева (Kerem Görsev Quartet)
Kerem Görsev Quartet з Туреччини вразив насамперед високим рівнем виконавської майстерності. А ще тим, що, всупереч якомусь стереотипному очікуванню, ніби турецькі музиканти мали б виконувати етнічно забарвлену музику, стамбульська четвірка (Kerem Görsev – фортепіано, лідер, Abdullah Engin Recepoğulları – альсаксофон, Kağan Yildiz – акустичний бас, Ahmet Ferit Odman – барабани) грала висикоякісний актуальний акустичний джаз. І за багатим на сучасні гармонії звучанням легко могло здатися, що слухаєш якийсь гурт з Нью-Йорка. Навіть єдину п’єсу, в якій використаний ритм турецького танцю, квартет виконав так, як це могли б зробити заокеанські виконавці, тобто мовою сучасного джазу. Утім, в цьому немає нічого дивного, оскільки лідер Керем Ґьорсев є надзвичайно досвідченим виконавцем з багатою творчою біографією і географією. Велику частину свого довгого творчого життя (50-ліття початку якого він нещодавно відзначив новим альбомом) турецький піаніст провів за кордоном, де також записав більшість зі своїх 17 альбомів, зокрема в США, і нерідко за участі відомих у всьому світі музикантів. Отже, Kerem Görsev Quartet – це представлення турецького джазу з надзвичайного цікавого ракурсу.
Керем Ґьорсев
Виступ канадського квартету Джейка Коффмана – єдиний концерт на фестивалі, який мені зовсім не вдалося почути наживо (через збіг у часі з майстер-класом Стефано Боллані), а враження від записів квартету я виклав у попередньому анонсі. Хочеться сподіватися, що це не останній виступ в Україні молодого музиканта, якого називають зіркою нового покоління канадського джазу. Квартет гітариста Алекса Ґудмана – це ще один «паросток» канадського джазу і водночас американського, оскільки вже шостий рік музикант належить до Нью-Йоркської джазової сцени, грає у престижних нью-йоркських джазових клубах, був номінований на канадську премію за кращий джазовий альбом у 2013, успішно виступав на престижних міжнародних джазових фестивалях. Алекса і його партнерів: David Smith – труба, Martin Nevin – бас, Jimmy McBride – барабани, відзначає тонке взаєморозуміння, особливо необхідне у безфортепіанному складі. Адже це означає менший динамічний діапазон, а, отже, особливо значення набувають відтінки. Головна принада музики квартету – камерне звучання, взаємодія між солістами – лідером і трубачем, почергові імпровізації і діалоги.
Квартет Алекса Ґудмана (Alex Goodman Quartet)
Тріо піаніста Джона Стетча (його партнери: Ben Tiberio – акустичний бас, Philippe Lemm – барабани) – ще одне фортепіанне тріо, але більш класичне, ніж два згадані вище. І знову ж таки джаз з Нью-Йорка, оскільки Джон Стетч ще у 1993 році переїхав до столиці джазового світу, де живе і працює. Гра Джона Стетча – надзвичайна потужна й багата гармоніями, відтінками, джазовим «словником», як буває тоді, коли музикант накопичив величезний досвід, увібрав у своє мистецтво безліч впливів. Водночас йому властива певна своєрідність, що вирізняє його манеру на тлі сучасних піаністів, і природа якої стала зрозумілою завдяки розповіді самого музиканта. Річ у тім, що у своєму розвитку й студіюванні джазового піанізму Джон рухався, можна сказати, у зворотному напрямку: спочатку захоплювався Біллом Евансом, Кітом Джарретом, потім Артом Тейтумом, потім ще більш ранніми піаністами ‘30-х років, а ще згодом – музикою Прокоф’єва й Шостаковича.
Джон Стетч (John Stetch)
Не можна не згадати про українські корені Джона Стетча. Його предки походять звідкись зі Львівської області (він точно не пам’ятає звідки саме). З дитинства жив у середовищі української діаспори, вивчав українську мову, грав в українському весільному бенді. Не дивно, що один із його 14 альбомів (і один із найуспішніших, як він сам вважає) має назву Ukrainianism (2002). Підчас концерту Стетч виконав три композиції з нього: «Карпатський блюз» (Carpathian), «Коломийка фентезі» (Kolomeyka Fantasy) та «Голод» (Famine), остання присвячена Голодомору. Ще одна композиція «Сюїта Чорного моря» не могла не знайти відгук у публіки. Також прозвучали п’єси з останнього на сьогодні альбому музиканта Vulnerable і – на біс – чудова версія стандарту In a Mellowtone.
Фредерик Кьостер (Frederik Köster)
Знову порушуючи хронологію, на останок хотів би виділити виступ німецького квартету трубача Фредерика Кьостера (Frederik Köster). Він представив проект Die Verwandlung, тобто «Перетворення», навіяний, як вже за назвою можна було припустити, кафкіанськими мотивами (не тільки новелою Кафки з однойменною назвою, але й, наприклад, романом Харукі Муракамі «Кафка на пляжі»). Літературні асоціації, звісно, самі по собі не роблять музику глибокою, якщо її не виконують глибокі музиканти. А Фредерик Кьостер і його партнери: Sebastian Sternal – фортепіано, Joscha Oetz – контрабас, Jonas Burgwinkel – барабани, на мою думку, визначні виконавці. У музиці квартету відчутні різні, органічно сприйняті впливи, володіння різними музичними формами і їхнє розкуте використання. Це й «ісіемівські» за звучанням (тобто в стилі музики ECM) композиції а-ля Кіт Джарретт, також музика, (кома!) позначена впливом Шостаковича (вельми доречно щодо кафкіанських образів), своєрідний менует з колоритом бароко, варіації на східні мотиви, композиція, в який вдало поєднуються гімн, спірічуел, блюз і фанк. І все це органічно, мелодійно, виразно. Окремо не можу не відзначити піаніста Себастьяна Стерналя, потужного виконавця з широким діапазоном і джазовим словником. Він також має багато власних проектів, які теж хотілося б почути наживо.
Квартет Фредерика Кьостера
PS. Дозволю собі трохи суб’єктивності. Як і у випадку з HI5, Джоном Стетчем, квартет Фредерика Кьостера – не просто цікаве знайомство, але таке, яке хотілося б продовжити, музика, яку хотілося б залишити з собою.
Фото Андрія Оліфіренка (Facebook: офіційна сторінка Leopolis Jazz Fest)
05.07.2018