Померла Людмила Михайловна Драгоманова, дружина славного українського вченого та публїциста, свідок його невтомної працї, поміщиця й порадниця, та й сама щира робітниця на українській ниві мало не до останнїх днів.
Хто бував по 1905 роцї в "Просвітї", або в українському клюбі на всяких відчитах та рефератах, той раз-у-раз міг бачити в передніх лавах скромну стару жінку, в темному вбраннї з шляхотним виразом змученого, хоровитого обличчя, на якому гopіли ясно молоді очі. То була Людмила Михайловна. Той інтерес до української справи, який дало Їй спільне життя з найвизначнїйшою за останні десятилїття в українстві людиною, підтримувала вона вже самостійно по йoгo смерти, і її болїли й політичні подїї і лїтературні змагання і громадянське життя на Українї, нїчого того не цуралась вона по свому поворотї з добровільного заслання до рідного краю. У цiєї хоровитої жінки з мягкою, чулою по жіночому вдачею та великою здатністю до художнїх переживаннїв у сфері згуків і фарб — било ся cepце громадянки, і як громадянка вона болїла болями й радїла радощами рідного краю. Більше, втім болїла...
Людмила Михайловна, з родини Судовщикових, належала до цвіту старої київської інтелїґенції, що по реформі 1861 року з молодим завзяттям і запалом кинула ся була в роботу на користь недавно визволеного народу. Шлюб з Драгомановим (р. 1864) одраз ввів її в круг інтересів українства, і вільний од родинного клопоту час Людмила Михайловна віддавала культурній та привітній роботї. Гарне виховання, знання чужих мов, художні нахильности і громадянська жилка — все тягло її до такої роботи, і Людмила Михайловна безпосередно приймає у її участь, допомагаючи в працї свойому чоловікови. Так р. 1974 в "Вѣстник-у Европы" була надрукована за підписом Л. М. дуже цїкава її пpаця "Народныя нарѣчія и мѣстний элементъ въ образованіи". Проживаючи за кордоном Людмила Михайловна брала гарячу участь у громадських справах і у відомому виданні листів Драгоманова, яке зладив М. Павлик, знайдемо чимало вказівок про те, як і листів самої Людмили Михайловни, що показують, як щиро вона цїкавилась громадськими справами та як гаряче озивала ся на всякі тогочасні "злоби дня". Переїхавши по смерти дружини до Київа, Людмила Михайловна по давньому увійшла в українське життя, хоча вже лїта й потреба заробляти на шматок насущного хлїба не давала їй появляти в тому великої активности. Музика, полювання та переклади з української мови, які вона містила давним звичаєм у тому-ж таки "Вѣстник-у Европи", заповняли її життя, аж поки тяжка недуга не звалила її на лїжко, з якого встати вже не довелось.
Земля пером хорошій людинї і щирій українській громадянцї, що була однїєю з перших жінок робітниць на нашій національній ниві!...
("Нова Рада")
[Дїло]
25.05.1918