Шаляпін: до ювілею

Високий співучий бас (basso cantante) величезного діапазону, надзвичайної гнучкості, виразності і краси тембру та новації в оперному мистецтві, особливо в галузі вокальної декламації – забезпечили російському оперному та концертно-камерному співаку Федору Шаляпіну світове визнання і славу. Цього року музична громадськість відзначає 140-річчя від Дня його народження (1873-1938). До ювілею артиста у Музично-меморіальному музеї Соломії Крушельницької у Львові була побудована виставка фондових матеріалів, на якій представлені архівні фотографії та фотопоштівки початку ХХ ст. із зображеннями Ф. Шаляпіна у різних ролях, фотографії російських композиторів, клавіри опер, в яких виступав співак, грамофонні платівки із записами вокальних творів у виконанні Федора Шаляпіна, книги, афіші та інші експонати, які розкривають творчий портрет артиста.

Виставка основана на матеріалах фондової колекції Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. Більшість представлених матеріалів – це частина приватного архіву подружжя Улуханових. Лідія Вікшемська-Улуханова, оперна співачка й педагог, у 1930-1950 рр. викладала у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (з 1939 р. – Львівська державна консерваторія). Режисер і співак Олександр Улуханов був особисто знайомий з Шаляпіним, на початку ХХ ст. виступав з ним на оперних сценах різних театрів. У 1930-х рр. Шаляпін запросив О. Улуханова стати режисером вистав «Борис Годунов» М. Мусоргського, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова у рамках «Російських сезонів» у Парижі.

На виставці експонуються афіші й рекламні буклети «Російських сезонів» за 1930-1932 рр. До фондової збірки ці матеріали надійшли від приятелів Музею – подружжя Оксани й Михайла Попіль (Львів), режисера з Москви, колишньої львів’янки Віри Федорченко, Шаляпінського центру (Москва). Грамофонні платівки – частина колекції Ярослава Грицая.

Виставка, присвячена Федору Шаляпіну, не випадково розташована у Музеї Соломії Крушельницької. Імена цих митців на початку ХХ ст. дуже часто стояли поруч. Кожен відіграв важливу роль в розвитку вокального виконавства. Обидва були найвідомішими оперними співаками своєї епохи. Італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі написав: «На оперних сценах світу початку ХХ ст. царювало чотири співаки: Баттістіні, Карузо, Тітта Руффо і Шаляпін. І лише одна жінка спромоглася сягнути їхніх висот і стати врівень з ними. Нею була Соломія Крушельницька». Можна сказати, що Соломія Крушельницька й Федір Шаляпін були й залишаються еталонами оперного виконавства у своїх країнах.

Крушельницька і Шаляпін були ровесниками. Їхня різниця у віці – всього півроку (Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 р., Федір Шаляпін – 12 лютого 1873 р.). Майже співпадають етапи їхнього життєвого шляху. Вони одночасно здобували музичну освіту (у 1891-1893 р. С. Крушельницька навчалася в консерваторії Галицького музичного товариства у Львові, а Ф. Шаляпін брав уроки вокалу в співака Д. Усатова в Тбілісі), одночасно дебютували на оперній сцені (у 1895 р. С. Крушельницька вперше виступила на сцені театру Скарбека у Львові, Ф. Шаляпін – на сцені Маріїнського театру у Санкт-Петербурзі), одночасно втілювали на оперній сцені свої новаторські принципи. У сезон 1898 р. обидва виступали на сцені Маріїнського театру; в 1909 р. – в Міланському театрі «Ля Скала». Проте, достеменно невідомо, чи були митці особисто знайомими. Збереглася лише одна програма їхнього спільного виступу в концерті у Санкт-Петербурзі і повідомлення про те, що концерт не відбувся.

Якщо ж аналізувати виконавську діяльність обох митців, також можемо простежити «паралелі творчості». С. Крушельницька і Ф. Шаляпін вийшли із середовища, яке не передбачало тої артистичної кар’єри, яку вони здійснили. Шаляпін народився у бідній родині писаря земської управи. Він мав оволодіти ремеслом столяра, палітурника, шевця, або стати писарем, і таким чином заробляти собі на хліб. Життєвий шлях Крушельницької також був визначений наперед. Донька греко-католицького священика, вона мала продовжити сімейні традиції. Проте, силою таланту і переконання, що саме музичний театр є їхнім покликанням, вони перебороли стереотипи свого соціального стану. Обидва митці були не лише талановитими співаками. Крушельницька і Шаляпін були яскравими особистостями, мали сильний характер і прагнення до самовдосконалення. В певний момент обидва зробили вирішальний крок, здійснили свою мрію, досягнувши найвищих вершин у мистецтві.

Громадянська позиція кожного з митців формувалися під впливом певної людини, друга. Соломія Крушельницька впродовж 1893-1905 р. листувалася з відомим галицьким громадським діячем Михайлом Павликом, який вплинув на формування світогляду молодої артистки. Федір Шаляпін у 1896-1899 р., співаючи на сцені Приватної російської опери в Москві, познайомився з письменником Максимом Горьким. Їхня дружба тривала до 1929 р. і також відіграла важливу роль формуванні поглядів артиста.

Символічно, що співпадає навіть соціалістичне спрямування політичних уподобань Крушельницької і Шаляпіна. Громадянська позиція допомагала митцям відстоювати свої переконання. Так, Соломія Крушельницька у 1899-1900 рр., перебуваючи у Варшаві, підтримала рух українських студентів Львова, які відстоювали своє право навчатися рідною мовою і опинилася в центрі політичних протистоянь. Тоді вона захищала своє право бути українкою. Згодом, виступаючи у різних країнах світу, вона завжди називала себе українською співачкою. Федір Шаляпін після революційних подій 1905 р. організовував численні концерти для робітників. Ці концерти охоплювали багатотисячну аудиторію. Зібрані кошти спрямовувалися на потреби робітничих організацій, побудову лазарету. Після революції 1917 р. він брав активну участь в житті оперних театрів Петербурга і Москви, був вибраним членом директорії Великого і Маріїнського театрів (1918 р.), художнім керівником Маріїнського театру. У 1918 р. став першим Народним артистом Республіки.

Виступаючи на оперних сценах багатьох країн, кожен із співаків представляв там власний народ. Проте, вони розуміли, що в першу чергу їхнє призначення – це служіння мистецтву. Тому, коли стояв вибір – або політична діяльність, або оперна кар’єра, кожен з них вибрав мистецтво.

Обидва митці були яскравими новаторами. Крім чудових голосів, вони володіли драматичним талантом, були чудовими акторами. Їхнє розуміння оперного мистецтва абсолютно співпадало, адже опера на початку ХХ ст. перестала бути «концертом в костюмах», а перетворилася в драматичне дійство. За спогадами сестри Соломії Крушельницької Олени Крушельницької-Охримович, «щоб розучити партію, їй досить було тільки переглянути ноти, які вона читала з листа, як читають друкований текст. Напам’ять партію вивчала за два-три дні. Та це було тільки початком роботи над роллю. Головне – осмислити образ, вспівати його... вона мала свій підхід до трактування того чи іншого музичного твору...». Саме тому Крушельницька так захопилася музичними драмами німецького композитора Ріхарда Вагнера. У 1905 р. вона здійснює «революційний» крок: щойно опанувавши італійську школу співу «bell canto», їде до Відня, де під керівництвом професора Йозефа Ґенсбахера вивчає опери Вагнера. Крушельницька була універсальною співачкою, з великим успіхом виступала і в італійських, і в німецьких операх, що суперечило тодішнім традиціям в оперному театрі.

На самому початку кар’єри Шаляпін також пішов наперекір усталеним нормам. Для того, щоб мати більшу свободу для втілення своїх задумів, він, незважаючи на успішний дебют в Імператорському Маріїнському театрі, переходить у Приватну оперу Савви Мамонтова в Москві. Розвитку таланту Шаляпіна у великій мірі сприяло його оточення у Мамонтовському театрі. Він спілкується з істориком Ключевським, музичним критиком О. Стасовим, композитором С. Рахманіновим, художниками І. Рєпіним, В. Полєновим, братами Васнєцовими, І. Левітаном, В. Сєровим, М. Врубелем, К. Коровіним та ін. Щоб максимально правдиво відтворити образи своїх героїв, артист звертається до традицій російського драматичного театру, намагаючись поєднати його з оперою. Характери своїх оперних персонажів артист нерідко запозичує і з образотворчого мистецтва, наприклад образ Іоанна Грозного з опери «Псковитянка» М. Римського-Корсакова він перейняв з картини Васнєцова.

Для правдивого відтворення персонажів для обох митців не було нічого випадкового, всі засоби оперного жанру були спрямовані на розкриття образу (сценографія, пластика, театральний грим, костюми, які також мали смислове навантаження). Ескізи для сценічних костюмів Шаляпіна розробляли видатні російські художники, друзі співака, причому співак і художник були співавторами. Соломія Крушельницька свої костюми замовляла у найкращих ательє в Парижі. Безумовно, вони створювалися під її керівництвом і підкреслювали характер її героїнь. Для прикладу можна привести роль Олоферна (опера «Юдіф» В. Сєрова) у Шаляпіна та роль Аїди («Аїда» Дж. Верді) у репертуарі С. Крушельницької. Працюючи над роллю Олоферна, Шаляпін вивчав стародавні ассірійські барельєфи. Вони допомогли йому в створенні театрального костюму, виборі жестів і поз. Те ж можна сказати і про роботу Крушельницької над образом Аїди, а розкішний стилізований костюм співачки підкреслював, що її героїня не просто рабиня, а донька ефіопського царя. Саме тому музичні критики, аналізуючи виступи обох артистів, співставляли їхнє трактування цих оперних героїв: «”Аїда” Крушельницької була зовнішньо прекрасна і вокально витончена, вільна від будь-яких примітивних ефектів. Її стилізовані жести і рухи нагадували стародавні єгипетські барельєфи. Це, зрештою, був той самий засіб, до якого вдався Шаляпін при створенні образу Олоферна в опері Сєрова ”Юдіф”». (зі спогадів Родольфо Челетті).

Шаляпін в ролі Мефістофеля (Ш. Ґуно “Мефістофель”)

І ще одна паралель – обидва митці були недооцінені радянською владою в останній період життя. На початку 1920-х рр. становище Шаляпіна в радянській Росії значно погіршилося. У цей період посилився червоний терор, розпочалися репресії щодо інтелігенції. Знищувалися пам’ятки культури, розграбовувалися театральні, музейні фонди і приватні колекції. Почалося цькування Шаляпіна в пресі. Артист розумів, що незабаром він не зможе захистити себе і свою родину. У 1922 р. він виїхав на гастролі за кордон і більше не повернувся в Росію. Це, фактично, була еміграція. У 1927 р. Шаляпін був позбавлений звання Народного артиста республіки. Артист з величезним успіхом продовжував виступати на найвідоміших оперних сценах світу. Його гастрольна діяльність охоплювала майже усі європейські країни, Північну й Південну Америку, країни Далекого Сходу. Проте до кінця свого життя Шаляпін не міг змиритися з думкою, що вже не зможе повернутися на Батьківщину. Туга за рідним краєм присутня у кожному рядку його мемуарів «Маска й душа», які були написані у 1930 - х рр.

Соломія Крушельницька у серпні 1939 р. приїхала з Італії до Львова на відпочинок. У вересні розпочалася ІІ світова війна. Внаслідок переділу кордонів Галичина стала частиною Радянського Союзу. Співачка опинилася в дуже складній ситуації: був конфіскований її власний будинок, артистці, незважаючи на те, що була громадянкою Італії, був заборонений виїзд за межі Радянського Союзу. Після закінчення війни Соломія Крушельницька працювала у Львівській консерваторії на посаді професора, завідувача кафедрою вокалу. Проте її світова слава оперної співачки мало що означала для керівництва консерваторії. У 1948 році були підготовлені документи для звільнення артистки з роботи з формулюванням у характеристиці «бывшая певица, бывшая знаменитость».

Лише починаючи з 1970-х років почалося переосмислення значення обох співаків для розвитку оперного виконавства і в Росії, і в Україні, з’явилися наукові дослідження, які відновили історичну справедливість. У 1984 р., завдяки старанням сина артиста, Федора Шаляпіна-молодшого, прах Шаляпіна був перепохований у Москві. І лише 1991 р. Радою міністрів Російської Федерації йому посмертно було повернуто звання Народного артиста Республіки. Для відновлення пам’яті про Соломії Крушельницьку велике значення мають праці І. Деркача, М. Головащенка, діяльність Меморіального музею співачки у с. Біла на Тернопільщині та у Музично-меморіального музею С. Крушельницької у Львові. Тож зараз обидва митці займають заслужене місце в історії світового оперного мистецтва.

У рамках експонування виставки «До ювілею Великого Артиста» у Музеї Соломії Крушельницької у Львові відбулося ряд заходів по відзначенню пам’яті Федора Шаляпіна. На відкритті виставки 17 квітня була присутня музична громадськість міста, представники дипломатичного корпусу, журналісти. Відбувся концерт вокальної музики у виконанні солістки Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької М. Шумкової, партія фортепіано –М. Іваницька. 10 травня святкові заходи продовжила творча зустріч у Музеї з режисером Вірою Федорченко, яка розповіла про свою роботу над документальним фільмом про Федора Шаляпіна та про контакти з видатними музичними діячами. Під час зустрічі відбувся концерт за участю соліста Львівського театру опери та балету ім. С. Крушельницької С. Севастьянова (бас) та Л. Пелех (партія фортепіано), студента Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка Д. Саєнка (фортепіано), учениці Львівської середньої спеціалізованої школи-інтернату ім. С. Крушельницької А. Савельєвої (фортепіано) та учениці Львівського музичного училища ім. С. Людкевича М. Савельєвої (віолончель).

Данута Білавич, завідувач наукового відділу Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові