Львів, 8. мая 1918.
"Гетьман всієї України" — ceй титул впливає опянюючо на українські національно-державні історичні почутя, відсуваючи в тінь ту дійсність, якої висловом є той, що отсе назвав себе гетьманом всієї України — Павло Скоропадський.
Вже починають кругом нього творити національну лєґенду. Пригадують, що його предок був гетьманом України, — хоч в інтересі "гетьмана всієї України" ліпше було би про се не згадувати, бо тим самим пригадується, що той предок став гетьманом з волі Петра І. по здавленю самостійницького повстаня Мазепи, так само, як отсе його нащадок, Павло Скоропадський, проголосив себе "гетьманом всієї України" по поваленю Центральної Ради, яка була творцем і оборонцем повної державної суверенности Української Народної Републики. Пускають у світ непровірені, доси нікому невідомі відомости про українофільство гетьмана, який мав навіть давати гроші на українську справу, хоч до вибуху революції ніхто ніколи нічого подібного про нього не чув, а навпаки знав тільки про нього, як про вірного слугу царя і царської політики супроти України. Навіть те, що його жінка високо інтеліґентна, а її мати мала бути Українка, — вплітається в лєґенду. А ґрупу великих поміщиків, яка висунула теперішного гетьмана, називається по методі, так добре відомій з польсько-шляхотської преси, партією "заможнійших хліборобів" і причіплюєть їй усі атрибути української державно-самостійницької партії. І починають величати Скоропадського як дійсного гетьмана всієї України, що отсе має завершити будову української держави на добро і славу українського народу.
Іде та лєґенда в наше громадянство, сіючи хитаня й сумніви там, де повинен бути однодушний фронт.
Розливається широко по чужинецькій пресі (читайте приміром віденські ґазети!), роблячи Скоропадському рекляму героя української державної самостійности і знеславляючи дійсних творців і оборонців української держави, які воліли впасти, ніж піддатися чужій волі, — кидаючи на них неславу русофільства, від якого має очистити Україну Скоропадський.
Як же далеко відходить та лєґенда від тої дійсности, яка тепер твориться в Київі!
Як незаслужено вінчається голову Скоропадського вінцем з найкрасших мрій українського народу!
Пригляньмося тій дійсности.
Хто такий Павло Скоропадський?
Нащадок Василя Скоропадського, брата гетьмана Івана Скоропадського, вибраного по царській волі на місце скиненого на приказ царя Maзeпи. Ніхто за свій рід не відповідає, але щоб родом гордити cя і покликатися на нього, треба, щоби той рід мав заслуги. Тимчасом рід Скоропадських, від наступника Мазепи до наступника Центральної Ради має тільки заслуги зі становища царської політики супроти України. З такими "заслугами" сягати по верховну власть в українській державі не можна. Треба би перше власною працею спокутувати гріха своїх предків супроти України!
Може скажуть, що Скоропадський хоче власне спокутувати їх. Та вірити годі, кола першим актом тої "покути" є простягненє руки по верховну державну власть, щоб повернути політичні і соціяльні порядки, які завдячує Україна царській неволі.
Очевидно, добре, як до українського народу вертають ті, що їх предки колись відпали від нього. Се знак, що Україна знов починає бути притягаючою силою. Та нехай вертають найперше служити українському народови, але не від разу панувати! Бо чи се є такі певні руки, щоб у них складати всю долю України?!
Поза сим — Скоропадський богатий поміщик, який має над 40 тисяч десятин землі на Україні, і царський слуга, який перейшов усі ступні війскової карієри до ґенерала. Чи такий повинен бути голова Української Народної Републики?
Хто проголосив Скоропадського гетьманом?
"Селянський з'їзд!" — оголошує світова офіціяльна і правительственна преса Берліна і Відня. "З'їзд хліборобів!" кажуть про себе скромно однодумці гетьмана. "Повторяється історія кармазинів і черни!" — говорять, нахвалюючися історичними образами, творці гетьманської лєґенди.
Ми вже доносили, що київський з'їзд, який проголосив Скоропадського гетьманом, був з'їздом поміщиків (великих і менших) і т. зв. сільських кулаків (власників по 100 і більше десятин). Власники-селяни в сім з'їзді участи не брали, тільки відбули окремий з'їзд хліборобів-демократів. Селян на тім пoміщицькім з'їзді грали поміщики, поперебирані в подерту сільську одіж; одеський "Южный Рабочій" стверджує се на основі свідоцтва очевидців, які в обдертих селянах-учасниках з'їзду пізнали великих поміщиків, відомих на півдни України.
Доносили ми вже також, що з'їзд вів наради по російськи.
Становище з'їзду?
Ми вже мали нагоду зазначити, що земельна справа є на Україні справа національно-державна. Селянин тільки тоді стане в обороні української державности, коли дістане від української держави землю, а рівночасно на Україні тільки тоді втратять політичну силу і вплив чужинецькі (російські і польські) елєменти, коли зникне їх основа — велика земельна власність.
Отже в земельній справі з'їзд став на становищи оборони великої земельної власности, заявляючи, що земля мусить бути предметом вільного обороту, значить, селянин може її дістати тільки тоді, коли поміщик схоче продати, а селянин зможе купити. Становище, — яке нічим не ріжниться від становища царського правительства.
Потім, коли до гетьмана прийшла депутація з'їзду, поміщики, що володіють десятками тисяч десятин землі, устроїли комедію, жертвуючи по 100 десятин на земельний фонд для наділеня безземельних і малоземельних.
А державно-політичне становище з'їзду? "Центральна Рада видала ряд законів, зовсім не числячися з волею українського народу!" — кличе політичний референт з'їзду Дуссан і як примір наводить четвертий універсал про державну самостійність. Так говорить з'їзд, який проголосив Скоропадського гетьманом. А лєґенда говорить, ще Скоропадський — "самостійник", супроти якого Грушевський з Центральною Радою мало не руссофіли!
Політична резолюція з’їзду виступає різко проти загального, рівного, безпосередного і тайного виборчого права і домагається виборчого права на основі клясової системи.
Тільки подумати: Коли в пруськім соймі само правительство бореться проти опору поміщиків за загальне і рівне виборче право, однодумці Скоропадського домагаються прусько-російської виборчої клясової системи для України.
Тільки подумати: Що сказали-б ми, галицькі Українці, коли-б нам хотів хто відобрати загальне і рівне виборче право до парляменту?! А Скоропадський і братія проголошують похід проти загального і рівного виборчого права в Українській Народній Републиці!
Дня 1. мая Скоропадський приймав згадану вже "депутацію хліборобів", вибрану з'їздом, який проголосив його гетьманом. На чолі депутації стояли кн. Ґаліцин з Харківщини і кн. Кочубей з Київщини. Oтce ті "заможнійші хлібороби", яких лєґенда протиставить "черни" Центральної Ради!
Кругом Скоропадського зібралися бувші офіцири царської армії, — має їх уже бути до 16 тисяч, — які скиталися по Україні, бо поза її границями большевики вбивали їх безпощадно. Чи треба аж виказувати, яким духом дишуть вони на Українську Народну Републику? Що їх горячим бажанєм є відбудованє "єдиної неподільної Росії з царем"? На них опирається "гетьман всієї України"!
"Переворот не є німецько-українська, тільки виключно українська справа!"
Так запевняє німецький віцеканцлєр Паєр і преса Берліна й Відня.
Уявім собі, що перед тим не було розпорядку Айхгорна, яким береженє публичного ладу віддано німецьким війскам і німецьким полевим судам. Що не було введеня німецького відділу в салю засідань Центральної Ради. Що не було арештованя міністрів. Що не було розоруженя вірної Раді синьої дивізії. Що не було арештованя вірного Раді начальника київської міліції. Що з'їзд, на якім проголошено Скоропадського гетьманом, і акт постриженя і помазаня йoгo на Софійській площі не відбувся під охороною німецьких панцирних автомобілів і кулеметів. Що весь Київ не був окружений гарматами, зверненими на місто. Тоді по розпорядженю міністра внутрішних справ "гетьман всієї України", — коли-б взагалі хтось мав охоту його вибирати і він датися вибрати, — був би арештований, а його "заможнійші хлібороби" думали би, як сховати голову перед дійсними хліборобами.
Ідім далі за виводами Паєра. Скоропадський згодився на полеві суди Айхгорна, Cкoропадський згoдився на свобідну торговлю в користь Австро-Угорщини й Німеччини, Скоропадський обіцяв заключити довгореченцевий господарський договір з осередними державами. На все те не хотіло згодитися правительство Центральної Ради.
На иншім місци наші читачі знайдуть розмову делєґації українських соціялістичних партій з шефом штабу Айхгорна ґен. Ґренером. Між ин. заявив він: Скоропадському дала Німеччина на вказівки, що Україна повинна остати самостійною републикою, що правительство гетьмана має стояти на становищи державної самостійности України, не орієнтуючися ані в сторону Москви ані Польщі, що політика нової власти повинна бути ліва. Такі вказівки дала гетьманови Німеччина.
А віцеканцлєр запевняє нас, що з переворотом в Київі Німеччина не має нічого спільного, що Центральну Раду повалило саме українське громадянство, і то українське селянство!
При сій нагоді питанє до творців гетьманської лєґенди: Чи сказав коли-небудь, чи міг сказати представник німецької державної власти: "Центральній Раді ми дали вказівки"?! Ні, ніколи!
Скоропадський і надії на відбудуванє Росії.
Запевненє ґен. Ґренера як і анальоґічні заяви представників німецької державної власти в німецькім парляменті є відповідю на численні верзії російської і німецької преси, що усуненє Центральної Paди і настановленє Скоропадського є першим кроком Німеччини до відбудованя царської Росії, що "гетьман усієї України" має перемінитися в царського ґенерал-ґубернатора України.
Незалежно від основи сих верзій — вони можуть бути й зовсім безосновні! — є вони характеристичні для настроїв і надій, звязаних з настановленєм Скоропадського.
Політична і соціяльна реакція на Україні є рівночасно носителем російської державности. Коли ся реакція бере верх, не диво, що з нею звязують такі надії.
Кабінет Скоропадського.
Кабінет, іменований Скоропадським, складається виключно з діячів, які належать до російських партій кадетів або октябристів, або стоять близько сих двох партій. Родом переважають "Малороси", хоч є також родовиті Росіяни, Поляки (Ржепецький) і Жиди (Ґутнік). Власне "Малороси" мають відограти роль Українців. Але ж навіть Василенка, який займався як учений (він є доцентом київського університету) історією України і в останних роках працював також в Українськім Науковім Товаристві, не можна вповні вважати Українцем. Вистане сказати, що він доси є членом Центрального Комітету партії кадетів. В инших "Малоросів" нема і тільки "українофільства", що в Василенка. Є вони матеріялом на Українців, але не Українцями, яким можна би повірити керму української держави.
З українських партій ніхто до кабінету Скоропадського не захотів іти. Соціялісти-федералісти і соціялісти-самостійники, яких уважають представниками "дрібної буржуазії", які була в опозиції до кабінету Голубовича і на яких тому числили в перших хвилях перевороту однодумці Скоропадського, рішучо відмовилися.
Таким чином кабінет "гетьмана всієї України" знаходиться поза українським національним табором.
*
Зберім разом усе сказане.
Скоропадський — зpocійщений нащадок зросійщеного гетьманського роду. Опирається на російських (або зросійщених українських) і польських політиках, російських офіцирах, російській бюрократії і великій (російській, польській і жидівській) буржуазії, — словом на всіх тих і тільки на тих елєментах, які хотять відбудованя царської Pоciї. Сі елєменти проголосили його гетьманом завдяки посторонній силі, яка унеможливила Центральній Раді і її правительству перешкодити сьому.
Навіть зі становища бажаня твердої абсолютної гетьманської власти в ціли укріпленя української держави — чи можна державну долю України зложити в руки Скоропадського?!
Коли-б йому справді вдалося захопити в свої руки тверду власть, то се буде власть тих, що його проголосили гетьманом, і тих, що признали його гетьманом, над українським народом, власть, звернена проти державно-національних і політично-соціяльних інтересів українського народу.
[Дїло, 09.05.1918, с.1—2]