Боротьба не принесла Україні, особливо Галицькій, нічого иншого крім руїни решток основ нашого животіння. Страти наші в цьому напрямі просто необчислимі.

В часі державного розгрому і загальної розтічи політичної думки — писати живо навіть про колишню руїну може тільки публіцист, що страждає разом з громадою, що заціпивши зуби, переносить біль від тяжкої рани.

Серед особливо тяжких обставин стрітив Національній Музей 10-лїтє свого основаня 8. марта 1915 р. Товпа полїцистів, жандармів і російських комісарів зірвала з його дверий урядові печатки, щоби перевести в нїм подрібну ревізію. Ревідували, наклали великі печатки на поодинокі шафи і віддїли, щоби — борони Господи — "мазепинська" пропаґанда не полилась з музея ріками по галицькій землї. Зревідували, положили нові печати на всї входові двері, поставили знов стражу, ключі забрали, директора відвели туди — звідки привели...