Різновекторне протестантство

 

Великдень – одне з найбільших свят українців. Поряд із Різдвом, Спасом, Днем незалежності.

 

Велик-день.

 

Ідемо до церкви, співпереживаємо Літургію. Оновлюємося після тривалої зими – після морозів тоталітаризму, брудного снігу політичних відлиг, після довгої ночі бездержавності.

 

Хочемо ставати нормальними людьми, просто нормальними.

 

Людьми, які відчувають себе нацією, великою спільнотою, об’єднаною – об’єднаними культурою: єдністю ритуалів поводження, своєю музикою з власною неповторною мелодикою, яка є унікально і виключно для нас, бо спонукає нас відчувати себе єдиними у нашій реакції на цю неповторну мелодику, яка, своєю чергою, викликає у нас усіх подібну адекватну реакцію. Власне, ця емоційна реакція, спільна для нас, різних і різноманітних людей, і є свідченням нашої згуртованості. Нашої спільноти.

 

Людьми, які відчувають себе великою спільнотою, маючи свою мову, яка звучить і на щодень, і в часи радісні чи й скорботні, яка, як музика, об’єднує суспільні сфери. І не стає вже ані еліти (гетьмана, міністра, президента), ані композитора, автора літературних творів, науковця, лікаря чи вчителя, ані бізнесмена-підприємця, ані простороба, а є нація.

 

Нація, коротке слово, яке викликає асоціації зі словом надія. Бо свій серед своїх. Свій поміж своїми. Так легше і простіше вижити у цьому постсвіті (у світі після світу, старого світу, колишнього світу). Бо мусимо – вже віддавна, будувати свій власний світ. Наш спільний. І новий. Новітніший. Новітніший від вчорашнього.

 

Як будується нова сім’я. Як твориться нове життя. Усі ми деміурги у свої більш-менш тридцять-тридцять три. Усі намагаємося прокладати власний шлях у цьому світі, будувати стосунки, згодом сім’ю, будувати хату, набувати квартиру (мій дім!), продовжувати життя цього світу – цього нашого Всесвіту – у життях наших дітей. Творити цей наш – НАШ СПІЛЬНИЙ – світ дрібними власними зусиллями, часами неначе понад власну силу і спроможність. І так утверджувати свою екзистенцію. Буття власної спільноти.

 

Сотворивши зранку такі роздуми-молитву, я, напевно, одразу й згрішив, пожалівши, що не маю ще внуків, яких міг би навчити розмальовувати писачками писанки. Напочатку ми б варили яйця у цибуляній юшці, а інші воскували б і писали.

 

Ми би знову творили своє унікальне мистецтво, якому тисячоліття і яке – вже самою своєю присутністю у нашому нещоденному побуті, як і наше щоденне мовлення рідною мовою, святкові співи – рідною мовою, святочні ритуали – відрізняють нас від інших.

 

Знаю-бо, що первісно писанка була червоною. Просто червоної барви. І це був найбільший дар людини іншій людині у Велик-день. Символ самовіддачі, відданості, усвідомлення причетності до великого подвигу перемоги життя над смертю.

 

Проте цей чин повинен мати національне звучання, інакше він буде спримітизованим. Не особистісним. Не моїм, а запозиченим. Накиненим. Чужим.

 

І тоді я не зможу виконати СВОЮ місію у Велик-день, бо вона стане просто бездушним і бездумним РИТУАЛОМ. Як їжа без попередньої духовної концентрації на споживанні тої їжі. Для чого і пощо?

 

Nоn vivimus, ut edamus, sed edimus, ut vivamus. Інакше ЕДЕМ перетвориться попросту в EDAM.

 

Отож, заходжу у торговий центр. Перед Великоднем. Треба дещицю придбати на свято. На те воно і свято, щоб було не як будень. Та ще й велике свято. Та ще й… всенародне. Ну, звісно: в Україні – українське.

 

Аж глип! На прилавку пропонують… обгортки до писанок. От чудасія! Що ж воно таке? А, новинка технологічна!

 

Нащо трудитися і творити, вимальовувати писачками, ошпарювати пальці о гарячі яйця, намагаючись сотворити великодній шедевр, який буде доводити моїм дітям і внукам, що наша народна культура з її особливостями кольористики барв, своєрідності орнаментів, неповторності звучання мелодики НАШИХ кантів, розспівів – то таки наша, неповторно наша – українська у сукупності реґіональних відмінностей і своєрідностей?..

 

А проте я не про те. Бо, виявляється, є (а я у той момент шокуючого просвітлення зрозумів, який я «лох» і «нєпродвінутий») писанка ХРИСТИЯНСЬКА, писанка УКРАЇНСЬКА, а навіть писанка ПАСХАЛЬНА!

 

А хто щось віда о тім, що таке українська писанка, то ще звинний бізнес пропонує целофанчики на варені яйця з назвами «Петриківський розпис» та «Вишиванка».

 

На ЛЮБИЙ смак чи то ВКУС. Усе залежить від того, де ставити наголоси.

 

Є наклейки «АНГЕЛИ І ГОЛУБИ» – дешево. Є «Форма для випікання паски». А є й «ФОРМА ДЛЯ ПАСХИ». Щоби товар не «залежувався»?

 

А от що таке «ЖЕСТЬ ДЛЯ ПАСХИ» всього за 20.47 (ЗНИЖКА!!!), я вже цілком не зрозумів. Даруйте моє невігластво. Даруйте.

 

Отож, Великдень – одне з найбільших свят українців. Поряд із Різдвом, Спасом і Днем незалежності.

 

10.04.2018