Оскільки кожен простір є простором ще й тому, що має сполучення з іншим простором, має вхід, вихід, дірку, канал, через які відбуваються перетікання просторів і їх нанизування у мікро- і макропростори єдиного всесвіту, то те, як і чим прикриті ці переходи, має принципове значення.
В тому числі і фіранки. Або правильніше – заслони, завіси. Бо хтось може завужено трактувати поняття фіранок, а сюди слід прийняти і штори, і занавіски, і портьєри, і гардини, і жалюзі, і куртини, і віконниці, і навіть паравани. Парасолі – вже щось інше.
У всіх цих випадках йдеться про періодичне прикривання міжпросторових переходів, які віддані найпроникливішій субстанції – світлові, а відповідно і поглядові.
Сутністю фіранок є те, що, знаходячись на межі просторів, вони одночасно належать обом просторам. То, чим хочемо прикритися одним боком, виставляємо на показ іншим. То, чого не хочемо бачити у своєму просторі, мусимо замінити внутрішньою стороною фіранок.
Тому фіранки можуть бути і обороною, й інтервенцією, не кажучи вже про то, що вони завжди є засобом втечі. Хоча у багатьох випадках метою цієї втечі є не обмеження, а розширення наповненості певного простору. Тому функції фіранок є набагато розгалуженіші, ніж звичайний функціоналізм.
Кілька разів я відчував близькість смерті через фіранки. І не тому, що за ними, за доброю світовою традицією, можуть ховатися убивці. Просто ці фіранки, ця матерія справляли непереборне враження задухи. Тобто, крім світла і зору, вони ще перекривали дихання. Такі синтетичні фіранки тепер дуже модні в інтер'єрах наших країв. Надмір тканин видається наздоганянням тих часів, коли саме тканини були найбільшою матеріальною цінністю і досконалим виказом достатку, скарбу, впевненості у майбутньому. Зрештою, досить зайти у будь-який із чисельних спеціалізованих фіранкових склепів, щоби побачити, що пропонується, що користується попитом і як тяжко буде знайти щось живе, якщо маєш трохи інше уявлення про прикриття від світла та інтимність. Теперішні фіранки подібні до так званої розкішної білизни. Прикриття служить демонстрації. Дорогий бордель для старців, чию фантазію підштовхують другорядні речі.
Тепер, опинившись у покої якогось приватного готелика, я вже не трачу часу і безжально знімаю всі ці чисельні шари занавісок, знаючи, що перед виїздом їх треба буде причепити на місце. А в часі цієї роботи розважаюся спогадами про різні фіранки у житті. Роздумами про типологію і систематику. Хоча би кілька позицій, з яких можна було би зробити кілька перших речень будь-якого оповідання. Оповідання про не знати що, а перші речення – про фіранки. Добрий початок.
Про те, що у тому домі на всіх коцах і ковдрах були пришиті вздовж однієї сторони маленькі металеві кільця. Вони були ще з того часу, коли і коци, і ковдри вішали на цвяшки, забиті над вікнами. Спочатку заради обов'язкового світломаскування, потім заради тепла у майже неопалюваних кімнатах.
Про білі квадрати, вирізані зі зношених простирал, з петельками на кантах, вони заслоняли тільки нижню частину вікна, тож з двору не було видно, що робиться у хаті, але з хати можна було бачити верхи чорних дерев, небо, місяць.
І про те, як багато вікон у радянських багатоповерхових будинках були взагалі без жодної заслони. І про газети, якими заслоняли іноді кухонні вікна.
Про паравани, які передбачали заслону посеред кімнати, вирізання простору з простору.
Про сотні провінційних кафе, в яких були окремі кабінки, відділені з усіх боків завісами.
Про то, як жити у кімнаті, вікна якої виходять на завжди святково ілюміновану вулицю, і фіранки можуть тільки щось додати до гри барв, ритмів і відтінків.
І ще одне. Як цікаво іти вулицями темного міста, коли дорога освітлена тільки тим, що просочується з вікон будинків, заслонених і не заслонених, і яке чудесне кіно розгортається у фраґментах побаченого у цих вікнах. Заслонених і не заслонених.
08.03.2018