Підготувала Марта Сомик

 

Нещодавно у тернопільському видавництві «Крок» вийшла уже друга книжка легендарного норвезького мандрівника Тура Геєрдала «Експедиція Кон-Тікі» у перекладі Наталі Іваничук (трохи раніше з’явилась «Фату-Хіва: назад до природи» у перекладі Ірини Сабор).

 

«Експедиція Кон-Тікі» розповідає про шістьох сміливців на чолі з Туром Геєрдалом, які у 1947-му році на примітивному плоті за 3 місяці подолали 6980 кілометрів з Південної Америки аж до Полінезії. Норвежець довів не тільки те, що наші предки були неймовірними відчайдухами, а й спробував довести, що предки полінезійців припливли на такому ж плоті з Південної Америки.

 

Документальна стрічка, яку знімав екіпаж, у 1951 році отримала премію «Оскар», а у 2012 з’явився і художній фільм. Про головну місію «Експедиції Кон-Тікі» нещодавно у львівській книгарні «Є» говорили засновник видавництва «Крок» Юрій Завадський та перекладачка Наталя Іваничук.

 

 

Марта Сомик (М.С.) Як у вашому житті з’явився Тур Геєрдал?

 

Наталя Іваничук: Мій тато завжди давав читати мені класичну й серйозну літературу, у сьомому класі він приніс мені «Декамерон» Джованні Боккаччо. Тоді як моя старша подруга, письменниця Ніна Бічуя, давала читати пригодницькі книжки. Тож, мабуть, від неї я дізналась про Тура Геєрдала й прочитала всі книжки, які на той час були видані російською.

 

Юрій Завадський: Попри те, що Тур Геєрдал був відомий мені з глибокого несвідомого дитинства, чомусь ніколи не спадало на думку його перекласти. Якось я тримав на колінах свою доньку й увімкнув їй мультик «Безтолковий вомбат» за мотивами казки австралійської письменниці Рут Парк, і запитав себе: «А що я знаю про Австралію, а потім – і про Полінезію?». І відтоді почалась моя робота з моїм Тихим океаном. Видавництво «Крок» видало кілька книжечок австралійських та новозеландських авторів. Одного разу на одній з тернопільських барахолок я знайшов російською мовою «Фату-Хіва:назад до природи» і зрозумів, що хочу її перекласти.

 

М. С. Останнім часом в Україні виходить дуже багато книжок про подорожі, як іноземних, так і українських авторів. Пане Юрію, чи не було Вам страшно, що книжки Тура Геєрдала можуть оминути увагою?

 

Юрій Завадський: Я боюсь і досі, але, незважаючи на все, Тур Геєрдал є найвідомішим автором з усіх, кого ми видавали. Хоча у Південній півкулі такою особою, яку ми також видали, є поет, прозаїк і драматург з Нової Зеландії Альберт Вендт – живий класик, чиї твори вивчають у початковій школі. Повертаючись до Геєрдала, я намагався зробити соціологічне дослідження, і виявилось, що уся молодь якось зовсім упустила з поля зору Тура Геєрдала.

 

 

М.С. Пані Наталю, як вам працювалось з перекладом, адже книжка читається дуже легко?

 

Наталя Іваничук: Книжка справді читається за 2-3 дні, однак я перекладала її 3 місяці. Технічно вона дуже важка, а ще в ній багато моментів з описами – до прикладу, того, як будували пліт. Щодо морської термінології, тут її небагато. За порадами я зверталась до письменника Антона Санченка, який пише і перекладає твори про море, та й сам колись був моряком.

Труднощі супроводжували весь процес перекладу, це стало для мене несподіванкою, адже я думала, що буде легше. Зараз я закінчила перекладати дитячу книжку. Вдень я опрацьовувала 10 сторінок. З Туром Геєрдалом це були 3-4 сторінки на день. Попри це, робота було цікавою.

 

М.С. Чи нагадує Вам когось з авторів манера писання Тура Геєрдала?

 

Юрій Завадський: Я, крім поезії, майже нічого до рук не беру. Це майже нічого – хіба Геєрдал (сміється). Мене захоплює у його книжках легкість, прозорість, він про все говорить просто і зрозуміло, якось так дуже здорово.

 

 

М.С. Як змінилось ставлення світу до Полінезії після мандрівок Тура Геєрдала?

 

Юрій Завадський: Полінезія втратила свою полінезійскість з першим кроком європейців на цих островах. Їх ніхто не вбивав зумисне, європейці зробили це просто покашлявши – тобто принісши хвороби, які не були відомі остров'янам. З кількох мільйонів мешканців Маркізьких островів залишилось кілька десятків тисяч.

Щодо туристичних змін, то завдяки Туру Геєрдалу ці острови стали знаменитими, однак це бачимо лише ми. Насправді життя там залишилось таким, як було. Однак завдяки діяльності людей, важливих для тихоокеанської культури, сформувалась певна самосвідомість, і вони себе називають PI (Pacific Islander), що приблизно можна перекласти як тихоокеанський остров’янин. Це все завдяки освіті, розвитку їхніх мов, книгодрукуванню та завдяки трьом тамтешнім університетам – на Гаваях, Фіджі та в Окленді у Новій Зеландії.

 

М.С. Які уроки ми можемо почерпнути з книжок Тура Геєрдала?

 

Наталя Іваничук: Колись, начитавшись, «Пригод Робінзона Крузо» Даніеля Дефо, я збирала у невеличкі коробочки певні речі, мовляв, ось це мені пригодиться на безлюдному острові. І зараз я читаю у фейсбуці відгуки батьків, чиї діти вивчають цей твір у школі і розумію, що вони роблять те ж саме, що й я колись. Думаю, коли б я прочитала Тура Геєрдала у підлітковому віці, то також почала б збирати якісь речі для довгої дороги в Полінезію.

 

Юрій Завадський: Для мене книжки Тура Геєрдала – це, по-перше, носії неупередженості, по-друге, вони розкривають сутність свободи особистості, розкривають любовне ставлення до людей, не зважаючи на культуру, мову чи колір шкіри. Після цих книжок я ще глибше усвідомив, що народ – це не щось стабільне; це як сім’я, яка може здаватись статичною лише в очах дітей; народ – це аморфна будова, яка будується і розпадається дуже легко. Так само, як і нація. Ми є носіями коктейлю ґенів і мов.

 

М.С. Пане Юрію, чи плануєте ви ще видавати мандрівну літературу? І чи ви, пані Наталю, готові братись за переклад, якщо це будуть книжки Геєрдала?

 

Юрій Завадський: Ми б дуже хотіли видавати мандрівну літературу, у нас є кілька варіантів, але поки що не буду нічого озвучувати. З іншого боку, я трохи вагаюсь, адже не знаю, чи знайду щось таке, що буде захоплювати до сліз так, як Геєрдал.

 

Наталя Іваничук: Юрко уже відповів замість мене; якщо не видаватимуть, то тоді не перекладатиму (посміхається). На таку книжку потрібно мати запас часу, хоча б 3-4 місяці, однак на найближчі 2 роки у мене його немає.

 

 

 

02.03.2018