Мик. Мельник

 

Як ударить дзвін любови,

Дзвін любови:

Жар обнови,

То прийде весна —

І спід криги сна

Збудить шуми,

Стопить думи,

Сколихне до дна.

 

І розвіє попіл з димом,

Попіл з димом,

І килимом

Поміж Дон та Сян

Заяснїє лан:

З землї й моря,

З крови й горя

Підійметь ся тан.

 

Піде селами й містами,

І містами,

І хатами.

Він серед утїх

Всїх обійме, всїх...

І з слїпого,

І з нїмого

Струтить рабства гріх!

 

Зійде рястом під хрестами,

Під хрестами,

В тїнях ями,

Де лягли мерцї:

Без імен борцї!..

Зложать ранні

Їм на скронї

Вольнії вінцї.

 

Як ударить дзвін любови,

Зійдуть всї течії крови

Квітом на траві...

. . . . . . . . .

Спадуть з народу окови

Слїдом болю, слїдом крови!..

 

І обіймуть ся на волї

І забудуть вмерлі болї:

Всї — на волї,

Й до людства мети

Будуть разом йти

Через гори,

Хмари в зорі —

В соняшні світи...

 

[Вістник полїтики, лїтератури й життя]

27.01.1918