О, зi святим Миколаєм ми давні знайомі і приятелі. Полюбилися ми відразу, як то кажуть, з першого погляду. З усіх святих на іконостасі cв. Микола — зі своїми синіми, добрячими очима та з білою мов сніг бородою — був для мене найприступніший. Манив мене, щоправда, і Юрій на баскому коні, та до нього чомусь такої сміливости я не мав. Не знаю, чи перед його відвагою чи перед списом мав я респект. Ну й зір у нього був гострий, вояцький. А святий Mикола зразу ж мені пригадав мого діда, — а в діда меду і горішків і яблучок, все для внука.
Як небавком показалося, наші симпатії були обопільні. Прийшло свято Миколи — имянини мого небесного приятеля. Буджуся рано — а під подушкою щось шелестить. Невже мишка? Ах, Боже ж мій! Татусю! Мусю! Тут медяничків, цукорків, чеколядок... І білля тепле, тепленьке, мов пушок біле (з неба!) і скарпеточки і светерик. А в середині лист від самого святого Миколая. Та ще й написаний зеленим чорнилом (найкращий доказ, що це з неба, бо на землі ніде не бачив я такого!)... За те, що пильний був, що слухав тата, маму, що збитків не робив...
Дрижать маленькі рученятка, а очі щастям сяють. Дитячим щастям. І досі ще — хоча вже й виски поблідли — я чую цей шелест під подушкою та згадую щасливі хвилини, хто зна, чи не найщасливіші в житті...
Щастя. Так мало його в житті, так мало тих соняшних, безжурних днів, що просто кожному з них ціни не знаєш. Ми може зазнали їх бодай у дитинстві, та скільки сьогодні дітей, що виростають без усміху! Скільки сиріт, скільки вдів, скільки безпомічних старців?!.. Ось іде святого Миколи. Скільки сліз ми можемо висушити, скільки усміхів щастя та вдоволення можемо вичарувати в цей день! Треба лише кришку, крихітку доброї волі, трошка труду і дещо жертвенности. Згадаймо наші дитячі роки, згадаймо всі наші "Миколи" — та станьмо й ми "святими Миколами" для наших найменших, найбідніших... Побачимо сльози щастя й радости та переживемо ще раз щастя давно минулих днів.
[Краківські вісті]
19.12.1942