Францужанська мова

Чи французька мова є сексистською? Феміністки стверджують, що є. І хочуть міняти її граматику.

"І Бог створив жінку" — так Роже Вадим назвав свій перший фільм, який увійшов в канон світового кіно, а Бріджит Бардо зробив іконою Франції. Та сама ББ потім стала — у формі погруддя — у всіх меріях яко Маріана, символ Французької Республіки. Бо французький герб має не орла, як Польща, Німеччина чи Росія, а жінку. Але попри таку символічно високу позицію, французькі феміністки невтомно боряться за свої права.

Власне тепер ця боротьба почалася на фронті граматики французької мови. Посібник для дітей другого класу авторства Софі Лєкалєнек під гарною назвою "Questionner le monde" (гра слів: "Питати про світ", але й "Квестіонувати світ") викликав хвилю передач по радіо і телебаченні та статей у пресі. Авторка, практикуюча вчителька, стосує і рекомендує рівновіддалений правопис, або, як це у Франції назвали, "інклюзивний правопис", тобто з залученими в граматику новими графічними знаками, що дозволяють всюди в зошиті і в книжці добачити присутність жінок.

Права чоловіка

Бо дійсно, у французькій мові — особливо в іменниках і дієсловах множини — чоловіки є привілейованими. Наприклад, по-французьки, якщо жінки — хоч би їх і сотня — йшли з одним чоловіком, то разом вони всі йтимуть як чоловіки (зрештою, як і по-польськи: разом вони будуть szli, а не szły). У правових актах ми говоримо "громадянин", "виборець", "продавець" і так далі, хоч і відносимо сюди і жінок. Виборці по-французьки — то les électeurs, а виборчиня — les électeurices. Тому авторка пише électeur•rice•s або électeur-rice-s, щоб такою графікою звернути увагу дітей, що не самі чоловіки заповнюють світ. Транспонуючи задум на нашу мову, правильний інклюзивний правопис виглядав би так: Громадян•к•и пішли голосувати на кандидат•ів•ок, вписаних активіст•к•ами (польською: Obywat•e•ki posz•li•ły głosować na kandydat•ów•ki wpisan•ych•e przez działacz•y•ki). Виглядає як якийсь ребус. І це все для восьмилітків.

Французька правиця скипіла: дивацтва, балаган, маячня педагогів, вони хочуть експериментувати на дітях! Орвелівська новомова, атака егалітаризму на синтаксис мови. А як це має звучати при читанні? — такі падають аргументи. Але незворушна авторка нагадує, що французька школа має обов'язок моральної і громадянської освіти. Її прихильники посилаються зрештою на "практичний путівник спілкування без стереотипів статі ", опублікований 2015 року офіційним органом — Вищою радою з питань рівності жінок і чоловіків (HCE). Путівник остерігає: "Мова, яка робить жінок невидимими, є ознакою суспільства, в якому вони відіграють другорядну роль. Спосіб висловлювань має політичний характер, і тому протягом століть французьку мову групами, що противились гендерній рівності, пристосовувано до чоловічого роду". Історики і мовознавці нагадують: якщо в граматиці чоловічий рід домінує над жіночим, то це тому, що в XVI і в XVII ст. тодішні авторитети публічно і не церемонячись проповідували гендерну нерівність. "Коли два граматичні роди зустрічаються, треба, щоб переважав благородніший", — писав в праці, присвяченій мовам, такий собі Буур, крім всього ще й монах. І благородніший рід мав пріоритет з причини очевидної для духовенства вищості чоловіка над жінкою.

"Факт, що для 99 жінок і одного чоловіка в множині приймається займенник, похідний від «він», є явно скандальним" — сказав недавно лінґвіст Ален Рей, колишній директор знаменитого словника "Le Robert", відомого всім франкофонам у світі. Цю конфузну ситуацію поглиблює ще відсутність у французькій мові середнього роду, що його має латина.

Ця стародавня мова, так, одначе, пов'язана з французькою, має перевагу в іншій делікатній для французької мови політичній термінології. Йдеться про droit de l’homme, права людини, батьківщиною яких Франція себе вважає. Якщо латина має два слова на означення людини: homo, що позначає — як і в нас — людину будь-якої статі, та vir, що відноситься до чоловічого роду, то у французькій мові l’homme має подвійне значення: як людина, так і чоловік. Прийнятий і зафіксований в літературі термін droit de l'homme — права людини — може зловмисником прочитуватися сексистсько.

В листопаді кілька сотень вчителів — чи за новим правописом — вчител•ів•ьок — опублікували маніфест із заявою, що перестають навчати граматичним правилам, які несуть печать домінування чоловічого роду. Повторення дітям старих форм — пишуть педагоги — впроваджує в мізки уявлення, які потім спричиняють, що дорослі схвалюють домінування однієї статі над іншою — так само, як акцептують будь-які форми суспільної і політичної деградації.

Гідравлічка

Щодо цього урочисто і одностайно запротестувала Французька Академія, найвищий в країні інтелектуальний авторитет, що об'єднує 40 Безсмертних. Вони оголосили, що зміни призведуть до суперечностей, створять плутанину, яка позбавить мову виразності. А це би вже було злочином, бо французи часто хизуються історичною формулою: що не ясно, то не по-французьки. Академія називає граматику "аберацією" рівності. Не зрозуміло, чого прагнуть реформатори і як би вони могли подолати практичні труднощі — в правописі, читанні та вимові слів. Французька мова, твердить Академія, опинилась в смертельній небезпеці.

У поточному контексті, коли вже і Францію накрило американське цунамі, спричинене звинуваченнями знаменитостей про домагання і акцією #MeToo, авантюра про рівновіддалену граматику може здаватися неважливою цікавинкою. Отож бо, що ні. Історик Фернан Бродель стверджував, що мова у Франції — це 80 відсотків національної ідентичності. В 1975 році ухвалено закон на захист французької мови, згідно з яким за вживання чужих слів будь-де в держсекторі, в тому числі у теле- чи радіопрограмах, накладають штрафи. Важливість цієї справи у Франції є цілком іншою, ніж, скажімо, в Польщі.

Коли кількадесять польських депутатів хором виправляли помилку Ярослава Качинського, котрий у виступі вжив "włanczać", незворушний голова партії PiS висміяв критиків: "Шановне панство, дозвольте говорити, як говорю". У Франції така безцеремонність щодо мовної неохайності немислена. Так, мовні баталії запалюють людей у всіх країнах, але в країні Віктора Гюґо вони особливо гострі. Не тільки через французький стиль і елеґантність, але також тому, що злагодженість національної мови у Франції не виникла сама собою, а була накинута владою, почасту силою — в політичних інтересах країни. Задля інтересів держави.

Кардинал Рішельє в XVII ст. заснував згадану Французьку Академію, щоб дати одну мову країні, розчленованій не лише різними мовами, а й різними мовними (бретонська, фламандська і ґасконська мови навіть не романські) сім'ями. Ще перед Першою світовою війною половина французьких солдатів не розуміла наказів французькою. Війна — як нагадує сьогодні Ален Рей — була найбільшою і найефективнішою школою французької мови. І притому, школою винятково чоловічою.

Домінування чоловічих форм в мові? Якщо престижні професії і титули від середньовічних часів залишалися в руках чоловіків, то не дивно, що переважають саме такі лексичні форми. Сьогодні жінки штурмом зайняли позиції в "чоловічих" професіях — наприклад, у Франції, як і в Польщі, більшість суддів є жінками. Тому треба придумувати нові форми. Іноді іменник вже має фемінізовану форму, але вона узвичаїлась для означення чогось іншого і звучить смішно.

Знаменитий з іншої нагоди у Франції гідравлік — це plombier, але вже plombiere — це не стільки гідравлічка, скільки десерт морозива з кремом. Аналогічно, в польській мові muzyczka [музикантка] — це не обов'язково дама при фортепіано. Ще в 1986 р. прем'єр французького уряду видав циркуляр із заохоченням до фемінізації іменників на означення фаху — в юридичних текстах і урядових документах. В цьому напрямку спостерігається поступ, але всупереч позиції Академії, яка протестує проти неологізмів, вигадуваних доморослими експертами.

Поборниці за рівноправність в мові іноді стверджують, що форма або жіноче закінчення означає, як правило, щось слабше, гірше. Але це притягнутий аргумент. Чи ми взагалі знаємо, чому щось є чоловічого чи жіночого роду? Цілком потужні поняття та інституції — такі як право чи Церква — є по-французьки іменниками жіночого роду.

Мова грошей

Маніфест вчителів — чи вчител•ів•ьок — додав новий камінь до будівлі французького фемінізму, який і так є вельми різноманітним. Деякі рухи виводять свої погляди з відомого твору "Друга стать" Сімони де Бовуар. Інші— більше подібні до фемінізму, що його можна зустріти в США. Всі натомість роблять акцент на одному: жінки мусять заіснувати в політичних інституціях. Погруддя Маріани у французьких меріях не означають, що Франція в жіночій справі обмежується символами. Ще два роки тому серед мерства і депутатства міст і муніципалітетів було заледве 16 відсотків жінок. Нині точно пів на пів.

В 2013 році французька Конституційна рада — аналог нашого Конституційного Суду — стривожена малою присутністю жінок, особливо у самоврядуванні, домоглася революційних змін у виборчій системі: єдине, як твердить французька влада, такого плану рішення у світі. Виборець, отже, не може проголосувати інакше, аніж за пару двох кандидатур: чоловіка і жінки. Вони утворюють un binôme, біном, чи — як би ми сказали по-американськи — виборчий ticket. Після перемоги мандати визначаються незалежно і окремо.

Не означає це, що ситуація жінок у Франції краща, ніж деінде. Статистика, що стосується сексуального насилля і дискримінації, не надто відрізняється від сумного європейського середнього рівня. Тиждень тому президент Емманюель Макрон — з нагоди Міжнародного дня ліквідації насилля щодо жінок — оголосив цілу п'ятирічну урядову програму забезпечення рівності. Його указ збільшує фонди на міністерство у справах рівності (що його в Польщі PiS ліквідував), впроваджує суворіші покарання за різні форми сексизму, заповідає нові відділи в лікарнях на допомогу жертвам зґвалтувань і роз'яснювальні програми у всіх державних школах.

Це, власне, рівновіддалена граматика, трансльована на мову грошей. Тільки, мабуть, ефективніша.