Всі ми тут стаємо американцями. Не тільки користаємо з їхніх винаходів, а й переймаємо їхні гасла і стиль життя. Європа в'яне, але не треба цим перейматися — стверджує давній революціонер, французький філософ Режіс Дебре.
Це типовий випадок: Дебре написав свою останню книжку "Цивілізація. Як ми стали американцями" акурат в той момент, як Франція — з європейських країн найбільший політичний і ментальний антипод Америки — вибрала Емманюеля Макрона президентом. А Макрона автор називає galloricain, це поєднання галла з американцем. Доказ дрібний, хоч і красномовний: відразу після присяги під час співу "Марсельєзи" Макрон тримав руку на серці, за американським зразком.
На думку Дебре, Європа припинила визначати свою сутність і межі — як просторові, так і духовні. А повинна була знайти якийсь свій вираз, представлення і спосіб, щоб належно презентувати себе решті світу. Променіти самостійно. Бо обмежувати себе спільним ринком — це плитко, зовсім це не ідея — кпить Дебре. Захід, хоч важко це поняття точно сформулювати, це щось інше, це те, що нав'язується само собою. І зовнішній світ знає, про що йде мова.
Однак нині Захід — це Америка. Американська перевага для всіх очевидна: ця єдина держава, що має військові бази на всіх континентах; і навіть символ світової совісті — Організація Об'єднаних Націй — має свою штаб-квартиру на території США. Але річ не у військовій силі, а у різних формах softpower — від кока-коли до сили потуги, яку називають прийнятим щодо всієї великої технології акронімом GAFA — Google, Apple, Facebook, Amazon. Навіть в духовній сфері — бо згідно з дослідженнями 9 з 10-ти американців вірять у Бога — американці вирізняються з-поміж європейців. Але їх Ісус є інший, ніж в Європі, ближчий до того жарту, що він був першим добрим менеджером: вибрав 12 осіб з соціального дна і створив організацію, яка підкорила світ. В Європі нема християнства без мучеників. В американських ж церквах Хресна дорога є рідкістю. Богу віддається шану, співаючи і танцюючи. Таке собі Воскресіння без муки, Великдень без Великої П'ятниці, світанок без сутінків. Це, м'яко кажучи, специфічний, біблійно-патріотичний різновид духовності, завіт провидіння і долара, суміш гіпернаукової сучасності з метафізичним архаїзмом (всі визначення Дебре), але він дає Америці додаткові пункти переваги.
Відколи Європа припинила творити цивілізацію? Ще в міжвоєнному часі французькі есеїсти з презирством писали про Сполучені Штати як титанів матеріального світу і духовних ліліпутів. Поет Поль Валері, філософ Гуссерль і Пікассо належали до останніх, які ще змогли стати світовими іменами, стопами своїми не ступаючи в США. Дебре нагадує дві дати: 1919 р., коли Валері написав " La crise de resprit " (криза духу), і 1996 р., в якому Самуель Гантінґтон видав "Зіткнення цивілізацій". Перший вважав Європу найціннішою частиною світу, мозком всього організму. Для другого окрема Європа вже не існує — є західна цивілізація, в якій домінує Америка. Словом, в 1919 р. існувала європейська цивілізація та її різновид — американська культура, а 2017-го ми маємо американську цивілізацію та її варіант або тільки імітацію — європейські культури. В шахах цей процес ми називаємо рокіровкою, на полі бою — поразкою, пише Дебре.
Автор найчастіше описує зміни у Франції і за замовчуванням приймає їх за ілюстрацію процесів в цілій Європі. Всі вони з точки зору витонченого інтелектуала доводять, що країна сходить на пси: орфографія французької мови є дійсно скомплікованою, але в 2015 році дитина батьків з середнього класу робила вп'ятеро більше помилок, ніж дитина робітника в 1930 році. Європа давніше асоціювалася зі Словом; на початку було Слово. Нині — пише Дебре — на початку стає Цифра: цифрова революція всі явища охоплює в числовий запис, data, а ще краще big data є ключем найкращих методик. Homo economicus, головно американець, виштовхнув в зад homo politicus. Європейські передвиборчі баталії стали битвами за показники; задоволеність громадян від життя міряють числами з кількома знаками після коми; навіть у суспільних науках цінність статті визначає число цитувань в оглядах — англомовних, звичайно — а мірою успіху для звичайних пожирачів хліба є кількість лайків на Facebook.
Це прийшло з Америки, має казати Дебрі. Живим серцем суспільства є нині підприємство, і директорам шкіл, лікарень чи музеїв краще би було копіювати поведінку керівників підприємств. "Вартість і великість стали синонімами — скажи, скільки у тебе лайків, а я тобі скажу, скільки ти коштуєш", — пише Дебре. Що більше. Де Голль, згадуючи про патронесу країни Жанну д'Арк, говорив про честь залишатися в бідності, Ніколя ж Саркозі оголосив, що буде робити гроші. Французи змирилися з великими статками, мелодії vieux-catho, католиків старої дати, якими переймався колишній соціалізм, не витримали напору фінансового успіху. Табу трісло, ніхто не бачить гріха у ролексах чи мазераті напоказ. Список ста найбагатших переглядається з більшими емоціями, ніж список Почесного Легіону на 1 січня.
Очевидно, принаймні частина цих змін не мала б дивувати. В 1955 році чверть зайнятих у Франції порпалася в землеробстві, а 2002 року — тільки менше 3%; ще зовсім недавно, 1966-го, в країні було 87 тисяч пекарень, а в 2006 році через фантастичний розквіт супермаркетів — тільки 14 тисяч. Автор, бачачи цю змінену Францію, послуговується фігурою Гібернатуса, замороженого героя однієї з комедій Луї де Фюнеса про людину (на прізвище Фурньє), яка у брилі льоду проспала півстоліття і не може впізнати світ, до якого дивом повернулась. Так само, як в німецькій трагікомедії " Ґуд бай, Ленін!", де сім'я пробудженої із коми літньої жінки хоче вберегти її від шоку через падіння старого НДР-івського світу.
Отже герой Дебре не впізнає Франції, особливо Латинського кварталу в Парижі, який з латиною і середземноморською культурою вже небагато має спільного. Найбільше Гібернатуса вражали навіть не такі англомовні вивіски, як Body Shop чи Starbucks Coffee — це, зрештою, американські фірми, а те, що вітрину великої університетської книгарні в Латинському кварталі замінив магазин Nike, а на ній величезна реклама: "Are you running today?"
Гібернатус пригадує собі тезу історика Фернана Броделя, що мова — це 80% французької ідентичності. Тим часом 60% всіх лекцій в престижній школі Science Po (Інститут політичних наук в Парижі) читають англійською. Не йдеться вже і про англіцизми, а про величезну підміну понять: в обігу у Франції циркулюють не такі слова, як буржуазія, народ, держава, клас і боротьба класів, світ праці, капіталізм — а демократія, громадянське суспільство, видимі меншості, ідентичності. Гібернатус бачить, що не випадково Церква не потребує теологів, політичні партії — місячників огляду програм та ідеї, а профспілки — соціальних дослідників.
Створення в 1992 році великого парку Діснейленд під Парижем велика частина французьких інтелектуалів визнала "культурним Чорнобилем"; це було тільки етапом процесу перенесення культурної столиці Заходу з Парижу до Нью-Йорка. Ще в 1925 р. кінокомпанія Metro Goldwyn Mayer придбала значну частину французького Gaumont; фабрика снів покинула Париж, вирушаючи назавше до Голлівуду. В 1946 р., паралельно з планом Маршалла, США вирушають з програмою Фулбрайт "для інтелектуальної реконструкції Європи". Словом, раніше Америка була просто різновидом європейської цивілізації — сьогодні європейці вже не становлять окремої цивілізації, а є відображенням американської.
Європа — це час, Америка — простір. Дорога є її піснею, від дорожніх фільмів [роуд-муві] до зіркових воєн, авт, реактивних літаків, ракет, Джеймса Діна і "Easy Rider" ["Безтурботний їздець"]. Створення цивілізації тільки на початку вимагає сили імперії, а потім — лиш технологій, що полегшують життя, бо здомінувані прагнуть домінуючої цивілізації — підкреслює Дебре. Те, що нав'язується силою, не є цивілізацією. Американці індустріалізували нашу уяву і світ символів. Америка створила цивілізацію кіном, а потім телебаченням. Альбом зі ста фотографій, у тому числі Мерилін Монро і 30-ти інших зірок фільму, відобразить ціле американське сторіччя.
Європейське сторіччя в такому скороченні — без текстів: маніфестів, віршів — неможливе. Цікавий приклад: за даними опитувань, в 1945 році на питання, яка країна найбільш приклалася до перемоги над Гітлером, 55% французів відповідало, що СРСР, а 15% — що Америка. В 2004 році пропорції точно зворотні. Це результат ефективності рядового Раяна, заміна реальності сприйняттям реальності. І далі, після епохи кіно, щоразу американці не тільки придумують колію цивілізації — як, наприклад, цифровий світ — а й накидують Європі чинні потім стандарти.
Дискусії про те, хто цивілізаційно вище — Америка чи Європа? — тягнуться роками. Ми пам'ятаємо Роберта Каґана і його тезу про відчутні відмінності Марса (США) і Венера (Європи). Потім був зачарований Європою Джеремі Ріфкін. Хоча Дебре жодного разу не згадує Ріфкіна, "Цивілізація" якраз і є гострою полемікою власне з резонансною свого часу книгою "Європейська мрія"; Ріфкін вже в підзаголовку заявляв, що європейська візія майбутнього затьмарює American Dream. Він наївно, як нині бачимо, вірив, що європейці волітимуть суспільних зв'язків більше, ніж незалежності особистості, якості життя — більше, ніж нагромадження багатств.
Чи несподіваний вибір Трампа не підриває тези Дебре? Чи ж не Європа — в останній серії політичних виборів — зберегла більше раціональності і глузду, аніж американський виборець, зачарований популізмом? Хто почав псувати нашу західну цивілізацію — Америка чи Європа? Все більше і більше американських соціологів зазначає, що зростання "емоційного популізму" не має дивувати. Виборці свою ідентичність будують із символів, уявлень та уявної приналежності до групи "справжніх американців". У ліберальній європейській традиції політика лежить в прерогативі розуму, а не емоцій.
"Цивілізація" виглядає черговою трансформацією Дебре — революціонера, партизана Че Гевари в Болівії, захопленого і засудженого на 30 років тюрми (він просидів чотири). Автор не впадає в меланхолію, не банує через занепад Європи. В декадансі він бачить — як завше буває в історії — зерна нового світу. Одна цивілізація має зів'янути, щоб наступна могла вирости й окріпнути, ніколи, зрештою, не відрізаючи розташовані в старій корені. Дебре не засуджує майбутнього, однак підкреслює перевагу американської цивілізації, яка виглядає більш оптимістичною, ніж європейська; її домінуючою емоцією є happy end.
Коли американці роблять римейк французького фільму, то часто так змінюють сценарій, щоб він мав щасливе закінчення. Герой не падає, а з новою силою готовий здобувати світ. Може, справді цей настрій енергії, а навіть брутальності обраного народу стане в нагоді майбутній американській Європі.
Marek Ostrowski
Cywilizacja happy endu
Polityka, 04.10.2017
Зреферував О.Д.
11.10.2017