Др. Евген Олесницький.

 

(Посмертна згадка).

 

Один за другим відійшли від нас серед теперішнього страшного лихолїття дїячі галицької України: Михайло Павлик, Кость Паньківський, Іван Франко й инші. А тепер знову свіжа могила д-ра Евгена Олесницького.

 

Іван Франко по 1899 р., коли взяв участь у заснованню національно-демократичної партії, усунув ся від полїтичного життя і посвятив ся майже зовсїм лїтературній і науковій працї, завдяки якій, як і неменше завдяки попередній живій участи в радикальній партії, він має найбільше всеукраїнське значіннє з усїх Українцїв Австро-Угорщини XIX й ХХ в. Всеукраїнське значіннє його товариша М. Павлика було тїсно звязане з силою і значіннєм радикального руху для цїлої України. Коли з основаннєм національно-демократичної й соціялдемократичної партій і з переходом до них великого числа бувших радикалів занепала радикальна партія, притихав голос і слабло щораз більше значіннє М. Павлика. Найавторитетнїйший голос мав у Галичинї який десяток лїт перед вибухом війни проф. М. Грушевський.

 

Яко активний полїтик і громадянський дїяч споміж австрійських Українцїв займав перше місце і своєю індивідуальністю і знаннєм і своїми звязками й невсипущою працею — др. Евген Олесницький.

 

Тішив ся симпатіями усїх партій і етапів. Не належав нїколи до радикальної партії, тому й не зразив собі духовенства. Радикальні круги памятали, що в його перекладї та його накладом вийшла наприкінцї 70 рр. XIX в. розвідка Добролюбова "Авторитет у вихованню" в "Дрібній Біблїотецї", яку видавав Ів. Франко чи то гурток соціялїстів. Серед народовцїв, пізнїйших націоналдемократів, був найпопулярнїйшою особою. Менше зненавиджений нїж инший Українець був і для москвофілів за свою деяку слабість до консолїдації з ними. Одні менше й більше не любили його — герої нової ери й їх пізнїйші спадкоємцї — христіянські суспільники, бо він по смерти Драгоманова найсильнїйше звернув увагу українського громадянства на страшну небезпеку угодової новоерщини вже не для полїтичного розвитку, а для самого істнування українського народу в його західних землях.

 

Безмилосердну, конче потрібну й незвичайно корисну для національного розвитку галицької України боротьбу з новоерщиною підняв др. Евген Олесницький зі Стрия. Вже тодї мав широку громадянську дїяльність за собою.

 

Уродив ся в 1860 р. в Говилові Великім, гусятинського повіту, з священичої родини. Школи покінчив у Теребовлї, Тернополї й у Львові. Громадянську дїяльність почав на ґімназійній лавцї. Пізнїйше належав до основників "Дїла", до якого дописував цїле життє. Містив свої статї в "Правдї", "Батьківщинї", редаґував гумористичне "Зеркало", а разом з д-ром Костем Левицьким і д-ром Антоном Горбачевським "Часопись Правничу". В 1884—1886 рр. видав власним коштом 17 випусків "Русько-української Біблїотеки". Від 1887 до 1891 р. референт театральних справ, став від 1891 р. членом краєвої комісії для оцїнки українських драматичних творів. Перекладав драматичні твори для театру, повісти для Біблїотеки "Дїла", про кождий важнїйший закон писав розвідки для українських часописей, розглядаючи їх зі становища інтересів українського народу.

 

Широка громадянська дїяльність була за ним, заки відкрив у 1891 р. адвокатську канцелярію в Стрию. Тут відразу здобув собі славу знаменитого адвоката та взяв ся до орґанїзації повіту, дав почин до заложення філїї "Просвіти", "Бесїди", "Бояна", "Каси Задаткової" й инших кредитових інституцій, а головно до будови величнього "Народного Дому", до чого причинив ся власними значними фондами. Заснував ряд молочарських спілок на взір данських, моравських і швайцарських, а потім зорґанїзував їх у Краєвий Молочарський Союз. Під його проводом збудила ся до життя нетільки Стрийщина, але й Скільщина та Жидачівщина. На вічах виголошував знамениті полїтичні реферати, на вечерницях святочні промови, на полїтичних процесах незрівняні оборони, особливо на процесах з приводу крівавих баденївських виборів у 1897 р. перед лавами присяглих в Стрию, Львові, Станиславові, Тернополї, Золочеві, Коломиї й Перемишлї. В 1900 р. вийшов послом Жидачівщини, в 1901 р. Стрийщини та став провідником українського представництва в соймі. В галицькім соймі (у виборах 1908 р. він знову вийшов послом зі Стрийщини, але в 1910 р. зложив мандат) і в парляментї (в 1907 і 1911 р. зі Стрийщини) він розвинув живу дїяльність в комісіях і виголошував найзнаменитші промови.

 

В 1908 р. звинув адвокатську канцелярію у Стрию та перенїс ся до Львова, де присвятив ся виключно громадянській дїяльности. В першій мірі зайняв ся орґанїзацією товариства "Сїльський Господар". А коли поставив се товариство на сильні ноги, уступив зі становища президента товариства. Побіч Сїльського Господаря увів у життє "Союз збуту худоби" й "Союз господарсько-торговельних спілок". Працював у "Просвітї", належав до дирекції "Днїстра", кураторії Національного Музею, живо займав ся справою будови українського театру, був дїйсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка, забирав голос у всїх найважнїйших справах. Зайняв ся писаннєм історії українського парляментаризму, користуючи ся щоденними записками довголїтнього посла до віденського парляменту Івана Озаркевича та списував спомини власного життя.

 

З дїячів, яких стратила галицька Україна серед війни, великі заслуги на економічнім полї положив і Кость Паньківський, що від 1898 р. до вибуху війни працював у Краєвім Союзї Кредитовім. Займав ся також безплатно редакцією ріжних часописей (Зоря, Читальня, Дзвінок і ин.) К. Паньківський, як і видавав своїм накладом "Дрібну Біблїотеку", а крім того нїс скрізь поміч лїтературі, науцї та штуцї. Побіч того працював безкорисно у великім числї товариств: Просвіта, Педаґоґічне Товариство, Наукове Товариство ім. Шевченка і т. д., можна сказати, що в усїх українських товариствах у Львові по кінець 90 рр. Особисті зносини з російськими Українцями, нераз дуже близькі, ставлять його під сим оглядом на третє місце побіч Франка й Павлика. Та вплив і імя д-ра Евгена Олесницького також переросли льокальне значіннє, стали голосними на цїлу країну. Зложили ся на се: сильна індивідуальність, глибоке знаннє права і річи, за яку брав ся, солїдність у переведенню всього, за що взяв ся, голосне імя яко адвоката, головно на знаменитих оборонах у процесах з приводу баденївських виборів, і безприкладна невсипуща трудящість. Нїхто в галицькій Українї не вказував так своєю дїяльністю на вагу економічного відродження для української нації, як великий покійник. І тим саме найбільше заслужив собі становище найбільшого Українця австрійської України. Хто писатиме історію відродження галицької України 80, 90 і 900 рр., той мусить присвятити покійному цїлі сторінки, цїлі відступи. Був одним з-найбільших, коли не найбільшим полїтиком споміж сучасних Українцїв Австро-Угорщини.

 

Одушевляв ся відродженнєм української державности по вибуху революції, його бажання сходили ся разом в бажанню, щоб українські землї утворили одну державну цїлість. Доля не судила йому дожити сеї великої хвилї української нації.

 

Дуже величавий був похорон покійного в Стрию, такий, якого ще Стрий не бачив. Зїхали ся найвизначнїйші громадяне цїлої галицької України, взяло участь у похоронї багато, багато тисяч народу. Вів похорон митрополит Андрій гр. Шептицький. Численні бесїдники прощали покійного від ріжних інституцій: місцевих, львівських і краєвих. На закінченнє промовив митрополит, що підчеркнув важку втрату для Українцїв, коли їм так потрібно великого розуму й серця покійного. Висловив надїю, що молодїж піде за прикладом покійного в працї для народу (Одну частину дїяльности покійного відтворив Франко в дїяльности Евгена Рафаловича в повісти "Перехресні стежки").

 

Покійний др. Евген Олесницький полишив осироченою вірну помічницю у своїй працї для українського народу — свою дружину Марію. Донька замолоду вмерла й лишила батьків непотїшними на цїле життє. Теперішнє горе вдови — се горе цїлої української суспільности.

 

[Вістник Союза визволення України]

18.11.1917