Завтра, в недїлю, в год. 1.45 по пол., приїздить з Відня до Львова Його Високість Архикнязь Вільгельм, щоби в імени Цїсаря Карла І. повитати в понедїлок, 10. с. м., Митрополита Шептицького при його вїздї до Львова.
Львів, 8 вересня 1917.
По трилїтній неприсутности вертає Митрополит Галицький і Архиепископ Львівський Андрій ґр. Шептицький на свій престол. Вертає з засланя, на яке засудило Його царське правительство, занявши Львів, в тій думцї, що сим накладає свою важку руку на Голову греко-католицької церкви, на місце якої хотїло воно насадити православіє, й одного з пробників австрійської України, яку воно хотїло прилучити до Росії, щоби могти так само тут, як в закордонній Українї, викорінювати українську народність в імя ідеї "єдиної нероздїльної Росії". Вивезений як вязень, вертає з тріюмфом, — бо знала та сила, яка увязненєм Його хотїла заманїфестувати акт ворожий гр.-кат. церкві й українській народности, а її упадок принїс не тільки Йому визволенє й уможливив поворот на Його митрополичий престол, але принїс Українї змогу будувати своє власне державне житє.
Таким поворотом Митрополит може бути справдї вдоволений, — такий поворот може стати винагородою за всї фізичні й моральні стражданя трилїтного засланя.
Бо вийшов Він на волю не з ласки царизму, якого був Він вязнем, але наслїдком упадку царизму; бачив своїми очима, як поневолена царизмом Україна пробудила ся до нового, вільного житя; найлїпші сини визволеної з вікових кайдан царизму України витали Його як визначного українського громадянина, манїфестуючи тим українську національну єдність без огляду на державну приналежність і на віроісповідні ріжницї. Се — по тім боцї.
А по сїм боцї — від хвилї засланя Митрополита почала творити ся кругом Його особи лєґенда як про мученика за гр.-кат. віру і українську національну справу. Кожда вістка про Нього, а тим більше від Нього будила загальне заінтересованє. Фонд, який має цїлий український нарід зложити на своїх воєнних сиріт, названо в Його честь Його іменем. На Його поворот приготовляли ся вже тодї, коли сам поворот був не певним фактом, а тільки ще далекою надїєю, щоб Його гідно зустріти.
На зустріч Йому виїхали за границї держави парляментарні представники і провідники народу, щоб тільки як найшвидше повитати Його з свободою і поворотом на престол.
Коли ж у своїм поворотї вступив Він у столицю держави, то не тільки Українцї м. Відня святочним привитанєм Його дали вислів пошанї і признаню, яке мав для Нього австрійська Україна, але рівночасно сам Монарх удостоїв Його високим відзначенєм за вірність, збережену Церкві, Цїсареви й Державі.
Тепер приїздить Він до Львова, на свій престол. Тут жде Його не тільки величава привітна манїфестація, зготовлена заходами заложеного в сїй цїли Комітету, але також нoвe Найвисше признанє: при вїздї в Його митрополичу столицю має Його повитати іменем Монарха член Династії Архикнязь Вільгельм.
Очевидно, що Найвисше признанє для Митрополита Шептицького є рівночасно признанєм для українського народу Габсбурської монархії, заповідю його лїпшої будучности під скиптром Карла І.
Нехай-же сей тріюмф, з яким вертає на свій престол Митрополит Галицький і Архиепископ Львівський Андрій ґр. Шептицький, стане тріюмфом для української національної справи! Нехай Церква, яка отсе відзискує свого Голову, ростучи під Його проводом в силу і значінє, обертає ту силу і значінє для зросту нашої полїтичної сили в сїй державі, для визволеня сеї части української землї зпід дотеперїшного чужинецького панованя, яке грозить також самій гр.-кат. церкві, для осягненя полїтичної самостійности, яку повинен мати кождий нарід Габсбурської монархії.
Бо коли особа Митрополита-вязня почала була ставати лєґендарною, а поворот Митрополита зустрічає таке принятє, то основним тоном сих почувань є радість, що до ряду наших провідників прибуває Той, кого царське правительство насильно розлучило було з Його митрополичим престолом і Його народом.
[Дїло]
09.09.1917