Розмова з виконавчим директором Центру лідерства УКУ Андрієм РОЖДЕСТВЕНСЬКИМ

Усвідомлення потреби у якісно нових лідерах в Україні загострилося після подій Революції Гідності. Однією з інституцій, що першою відповіла на запит суспільства, став Центр лідерства УКУ. Андрій Рождественський, виконавчий директор Центру, розповів Z про проекти, над якими працює команда, про дослідження військового лідерства, а також про модель одинадцяти чеснот лідера.

 

 


– Андрію, чи відчуваєте ви затребуваність у суспільстві такої інституції, як Центр лідерства?

 

– Щоби створити центр лідерства, не обов’язково чекати на попит від суспільства. Іноді варто самим створювати цей попит. Річ у тім, що суспільство не завжди усвідомлює важливість існування таких інституцій, а певне зрушення зазвичай відбувається після знакових подій для усієї країни.

 

В Україні усвідомлення важливості правильного лідерства частково прийшло після Майдану. І базою для перших кроків у цьому напрямі став УКУ, де все почалось із допомоги закордонних спонсорів – канадійців українського походження Ігоря та Марти Ігнатович. Ігор Ігнатович свого часу ініціював створення канадського інституту, на базі якого досліджували причини кризи 2008–2011 років – чи це просто циклічне явище економіки, чи погана робота лідерів? Навколо цього дослідження й організувався Інститут лідерства в Канаді. Згодом у групи зацікавлених виникла ідея створити подібну структуру в Україні – і після низки переговорів з Ігорем Ігнатовичем і його дружиною Мартою, вони погодилися проспонсорувати Інститут лідерства в Україні на базі УКУ.

 

Над чим конкретно працює інститут?

 

– Ми провадимо багато досліджень, розробляємо навчальні програми та різні кейси для поширення лідерства у всьому університеті. Зараз в Україні існують програми з навчання лідерству, в їхній основі – книги, написані американськими та європейськими авторами ще п’ятнадцять, двадцять років тому, тобто перевірені праці, за якими навчаються у всьому світі. Але чого не вистачає тим, хто хоче розвиватися як лідер в Україні, – то це реальних порад і практичного підтвердження того, що написано в книжках. Тому наше завдання – доводити або спростовувати наукові тези, принципи і на їх основі будувати програми з навчання лідерства, принципи викладання та створювати бізнес-кейси.

 

Зараз, наприклад, ми вивчаємо модель одинадцяти чеснот лідера. Спершу провели якісне дослідження цієї моделі в Україні й опитали близько тридцяти лідерів з різних сфер та секторів економіки: тут і члени парламенту, і міські чиновники, і підприємці... Наразі працюємо над тим, щоби встановити взаємозв’язок між особистістю керівника і роботою його підрозділу чи компанії. Нашими партнерами в цьому дослідженні виступають Національний банк України та Суспільне.

 

Проводячи це дослідження, одночасно ми допомагаємо нашим колегам з Канади збирати інформацію щодо цієї моделі у ширшому контексті: не лише канадському, а й міжнародному. Погодьтеся, що модель, яка добре працює в країнах із ринковою економікою, не обов’язково буде успішною в державах із “постфеодальною” культурою. Тому, говорячи про лідерство, завжди потрібно пам’ятати про суспільний та культурний контекст.

 

– Розкажіть детальніше про саму модель. Якими чеснотами має володіти лідер?

 

– Модель лідерства, базована на чеснотах, не є новою. Про чесноти говорив ще Арістотель. Детальніше розглянув науковець Селігман, який вперше почав вивчати людину на основі її позитивних рис. У теперішньому вигляді модель з’явилася 2009 року й досі формується. Але серед рис, які вважають обов’язковими: візійність, драйв, колаборація, гуманність, смиренність, цілісність, зваженість, підзвітність, справедливість та хоробрість. І кожна з цих чеснот проектується на критичне судження.

 

Одна з рис, без якої мало шансів стати лідером, – це драйв. Бути драйвовим важливо для лідера у бізнесі, у військовій сфері, в університеті. Враховуючи, що контексти й організаційна культура можуть відрізнятися. Наприклад, бізнес є більш результатоорієнтований, а державні структури – процесноорієнтовані. Також можуть різнитися базові знання, адже написати державну полісі і розробити бізнес-план з продажів – це два тотально різні навики. А ще масштаби завдань, які повинен вирішувати лідер, залежать від кількості людей, на яку поширюється його діяльність.

 

Наприклад, ви можете бути власником пекарні, де працює 20 осіб, або президентом IT-компанії, в якій є 5 тисяч фахівців, чи головою правління банку з 20-ма тисячами працівників, або ж керівником державного департаменту – і повинні думати за всю країну. Тобто лідери, залежно від масштабів, повинні обирати різні моделі роботи, але при цьому зберігати універсальні лідерські якості.

 

Смиренність і підзвітність, здавалося б, не асоціюються з лідерськими якостям. Як допомагають ці риси?

 

– Справді, існує певний тренд, відповідно до якого українські лідери оцінюють смиренність та підзвітність найнижчими показниками, вважаючи їх дуже слабкими рисами. Але якщо ви приїдете в Америку і поговорите з успішними підприємцями, мільйонерами, то дізнаєтесь, що багато з них досягли успіху саме через смиренність.

 

Бути смиренним – означає терпеливо приймати обставини і людей довкола вас. Адже є речі, які ви не можете змінити – і саме смиренність разом із критичним мисленням допомагають проаналізувати обставити, зрозуміти, чи є можливість вплинути на них, і якщо є, то як. Володіючи цією рисою, лідер демонструє зваженість і здебільшого приймає правильне рішення. Не менш важливою є і підзвітність, коли керівник розповідає іншим, чому ухвалює ті чи інші рішення.

 

– Нещодавно в зоні АТО ви досліджували військове лідерство. Розкажіть детальніше про відрядження.

 

– Ми відвідували полк “Азов”, котрий наразі є найбільш боєздатною частиною, щоби провести дослідження, пов’язані з військовим лідерством. Нам було важливо зрозуміти, які рисами характеру повинний володіти військовий лідер. Цікаво, що деякі солдати переконані – смиренність і гуманність не потрібні; натомість,ті військові, особливо офіцери, котрі займаються розвідкою чи аналітичною діяльністю, кажуть, що треба мати холодний розум, тобто проявляти ту ж смиренність, спокій. У їхній роботі ці якості вкрай важливі – наприклад, коли доводиться керувати вогнем та артилерією по різних позиціях.

 

–  Чи готують в Україні військових лідерів?

 

– Зараз в Україні відкривається школа сержантів, де будуть звертати увагу в тім числі й на питання лідерства. Я думаю, що ми зможемо знайти точки дотику із ЗСУ та бути корисними в питаннях розвитку військового лідерства. Не впевнений, що в Україні навчають військових лідерів на достатньому рівні, натомість знаю, що ЗСУ співпрацюють із НАТО.

 

– Як гадаєте, чи є в Україні певні стереотипи, пов’язані з розумінням якостей лідера? Кого тут вважають лідером?

 

– Так, стереотипи є – і не лише українські, вони притаманні більшості цивілізованого світі. Вибори Трампа президентом США – яскраве підтвердження цьому. Тобто проблема в тому, що суспільство часто називає лідерами тих, хто багато кричить, не злазить з перших шпальт газет. Це явище дослідник лідерства Дін Уільямс називає “Big man leadership”. Натомість справжніми лідерами стають ті, яких, на перший погляд, не чутно – але є помітними їхні добрі справи. Тут відбувається певна деперсоналізація, коли стають великими саме справи, а не ті, хто їх робив.

 

– Особливо відчувається потреба у справжніх лідерах у час кризи компанії. Якими тоді мають бути дії лідерів?

 

– Лідерство у спокійний час і в час кризи потребує двох зовсім різних алгоритмів дій, адже коли компанія потрапляє у кризу, більшість стратегій перестають працювати. Все відбувається неочікувано, ніхто не знає, чи існує завтрашній день.

 

Найперше, що має зробити лідер, – це прийняти ситуацію такою, якою вона є, тобто знову проявити смиренність і всіма своїми діями показувати, що компанія швидко подолає несприятливі обставини. Дуже важливо ретранслювати цей спокій на всю команду. Втім, не варто бути надмірно оптимістичними, слід розуміти всю серйозність ситуації.

 

Перше, що допомагає лідерові, – це довгостроковий маяк: ваші місія і цінності. Тому, якщо ви створили бізнес тільки для того, щоб заробити гроші, то в час кризи вам буде важче, аніж якщо ваш бізнес несе певну соціальну відповідальність. В другому випадку з’являється розуміння, куди рухається ваша компанія, яка її суспільна мета, відтак легше знайти шлях виходу з кризи. А далі слід застосовувати філософію маленьких кроків, де кожен чітко знає свої обов’язки. Тоді відповіддю на питання “як вийти з кризи” буде – наступний правильний крок.

 

– Існує думка, що УКУ покликаний заповнити певний вакуум лідерства, який є сьогодні в країні. Яке ваше бачення?

 

– Очевидно, що УКУ поступово заповнює цей вакуум, але лише УКУ буде недостатньо. Думаю, університет має пропагувати певні тренди, які згодом перейматимуть інші інституції. Це створить конкуренцію і, як наслідок, – якіснішу роботу. Правильним кроком у цьому ключі є відкриття представництва УКУ в Києві, бо звідти легше “достукатися” до інших міст.

 

 

Розмовляла Оксана ЛЕВАНТОВИЧ

 

 

07.09.2017