Дня 2. вересня 1914 р. був Львів уже евакуований з адмінїстраційних властий. Надїя, що австро-угорським війскам удасть ся перед Львовом відперти наступаючі російські війска, упала серед людности цїлковито — усї сподївали ся, що хвиля входу побідних неприятельських війск уже близька. У Львові настала атмосфера не до видержаня. Особливо Українцї очікували ceї хвилї з жахом, знаючи добре, що їх жде.
Ідучи пoпpи будинок жандармерії улицею Льва Caпiги, зустрів я о. Дзеровича, котрий просив іменем митрополита, щоби його знайомі не забували про него в хвили, коли вїн почуваєть ся опущений. Я скермував кроки на право і зайшов до митрополичої палати, де застав в сали принять значне число львівських Українцїв, котрі очевидно в хвили трівоги удали ся до свого пастиря; се мене дуже приємно вразило, бо тодї кождий був занятий власною особою та своїми найблизшими. Ще більше здивував мене настрій, який панував серед зібраних, а був ві6 наскрізь бадьорий. Про причину сього надзвичайного явища довідав ся я зараз від Ексц. митрополита, котрий привіз від команданта Кольошварія відомість, що місто не буде бомбардоване, а російські війска увійдуть у Львів мирно завтра, значить ся 3. вересня. Ся відомість була тим відраднїйша, що по усуненю полїції з міста могла наступити y Львові в кождій хвили анархія, дуже наближена передовсїм для Українцїв. По короткій балаканцї із моєю cпівучастю вийшло нас кількох по зaхoдї сонця на балькон, відки оглядали Львів та глядїли в даль, чи не будуть де замітні надходячі віддїли російських війск. Не побачили нїчого — за те помітили ми над Львовом російські лїтаки, а незадовго потім почули експльозії кинених з гори бомб і гриміт карабінових куль. Була се останна перепалка в околици Львова передної сторожі російських війск із задною сторожею уступаючої армії.
Пів години по заходї сонця запанував над містом супокій. Подїї появили своїм руслом...
*
Депутації Українцїв Львова, які з'явили ся в перших днях російської інвазії у полковника Шереметієва в цїли виєднаня охорони українських інституцій, відповів тимчасовий війсковий представник російської власти, що він супроти Українцїв буде кермувати ся гуманїтарними оглядами. Свого пpиpeчeня він в значній части додержав — в кождім разї не переслїдував української людности у Львові. Його поведїнка відповідала впрочім вповнї сьогодня уже досить знаним тайним розпорядкам російського правительства, призначеним для армії. Систематичні і на широку скалю ведені переслїдуваня Українцїв радше зачали ся аж тодї, коли у Львові утвердила ся цивільна адмінїстрація під кермою ґр. Бобрінського. Ся обставина не відняла — річ природна — певного ефекту арештованя зараз в перших днях Ексц. митрополита, за котрим наступило в короткім часї арештованє з вязницею на протяг чотирьох місяців рад. Лїсковацького. Ексц. митрополита, по переслуханю і по незнаній доси розмові з російськими війсковими властями ґенерального штабу у Бібрцї, випущено на свободу. Не заcтpашений неприємним випадком, як гідний pепpезентант католицької церкви, віз Ексц. митрополит свою лїгїю дальше, не боячи ся прилюдно з проповідницї, і то в присутности російських офіцирів, підносити висшість католицької віри над православною. Росіяни уважали се за провокацію, судячи такий виступ з иншого становища, та зарядили над "упорствуючим" митрополитом полїцийний нагляд. Наведений факт, як і найденє в убікаціях митрополичих деяких документів спричинили поновне арештованє, а сим разом і вивезенє Ексц. митрополита до Росії.
Заохочений о. Дворовичем відвідати Ексц. митрополита, який в останних часах свого побуту у Львові дуже хотїв видїти у себе знайомих, відвідав я його в другім чи третім дни по випущеню на свободу зapaз по першім apeштованю, про яке я власне згадував.
Ексц. митрополита застав я тодї у звичайнім гарнім, бадьорім настрою. З розмови, яку ми вели, можна було бачити виpазнo, що уже погодив ся з прикрою судьбою жити під російською управою, а як людина витревала, цїлком віддана свому духовному покликаню, продумав уже і плян на будуче. Як артистови оповідав менї Ексц. митрополит свої вражіня з дороги до Бібрки на які складали ся нічні і ранні ефекти серед незвичайно мальовничого і ріжноманїтного окруженя російської армії, завбачаючи при тім, що в Бібрцї дехто із Галичан зачав відносити ся до нього, арештованого, з меншою пошаною нїж давнїйше. Вражінє робили на Ексц. митрополита в Бібрцї вірні в церкві при мированю, де богато із них підносило несміло, але з великою пошаною для його особи очі в гору з тихим шепотом: "Ох, ми уже пропали". По оповіданю про се та по балачцї на подібні теми призадумав ся Ексц. митрополит на хвильку і сказав до мене: "Від тепер я yже не буду нїде експонувати ся в українських справах", — та попросив мене закомунїкувати сю його постанову нашій громадї, що я й заpaз на другий день зробив.
Незадовго по моїй візитї зачали ся грізні хвилї для Ексц. Митрополита, які закінчили ся майже цїлковитим ізольованєм його особи від мешканцїв Львова, а вкінци наступило вивeзeнє. Прощаючи ся із дорогим собі "Святим Юром", мав Ексц. митрополит з площі ще раз глянути на дороге собі місце, на скільки менї відомо, без надїї повернути сюди коли небудь...
[Дїло]
02.09.1917