У «відкритий порт» мистецтва, на який перетворився «комплекс споруд Палац Потоцьких» в Івано-Франківську в середині червня 2017-го, під час фестивалю сучасного мистецтва «ПОРТОФРАНКО», могли потрапити всі бажаючі. Лише за 1 S (25 грн.). Незважаючи на платню, охочих потрапити у Порт Палац було навіть забагато. На території колишньої резиденції розташовувалася музична сцена, де відбувалися акції розділу «Поезофонія» та виступали Dj. Поруч працювали фуд-корти, а для дітей облаштували дитячий майданчик. На Пірсі пробували сили різноманітні акустичні проекти, а також проходила лекційна платформа та демонстрації перформансів. У вечірній час розпочинала роботу Cinema alley, де зацікавлені заїдали перегляди фільмів фаст-фудом. Одним слово, було чим зайнятись на майже двох гектарах території колишнього Палацу Потоцьких (ПП), де останніми роками зазвичай тиша і порожнеча закинутих споруд, що поступово руйнуються.
Олекса Фурдіяк, «Голова»
У найкраще збереженому (з точки зору безпеки) колишньому хірургічному корпусі, на двох поверхах, у 25-ти кімнатах розташувалася візуальна частина фестивалю – виставка «Порт’all. Permanent liminality» (14 червня – 18 липня). 47 художників з Німеччини, Голландії, Росії, Білорусі, Австрії, України, Японії презентували майже сотню творів. Насправді візуальна частина почала працювати ще до відкриття виставки – спочатку в центрі міста на «сотці» вночі з’явився загадковий жовтий морський контейнер. А через день перед «білою хатою» встановили металеву скульптуру Олекси Фурдіяка «Голова». Антропоморфна фігура з незвично збільшеною кубічною головою вклякнула, охопивши руками голову. Монументальна металева фігура своєю лаконічною незворушністю та внутрішньою динамікою формувала екзистенційні питання посеред стандартної адміністративної площі. Біль? Розпач? Молитва? Поклоніння? Покора? Кубізм? Відсутність коментарів від організаторів щодо цих об’єктів нагнітало інтригу – місто завмерло в очікуванні розв’язки. Вона відбулася під час музично-театралізованого відкриття фестивалю – споруду драмтеатру було перетворено на корабель, вітрила урочисто-помпезно було піднято. Фест розпочався, порт відкрився.
В сучасному світі звичним стало не знати історії, не пам’ятати минулого, або своєрідно трактувати події, котрі передували сьогоденню. Містечкова історія сором’язливо призабула засновників міста з роду Потоцьких, тож сьогодні мало що свідчить про їхнє перебування у колись збудованій за їх кошти фортеці. Комплекс споруд «Палац Потоцьких» радше нагадує невдалу пародію на palazzo, особливо після того, як тут на століття розташувався військовий шпиталь. Територія комплексу наразі закрита для вільного доступу, будівлі не доглядаються, руйнуються, занепадають, а частина території експлуатується під автостоянку. Порожнечу забуття на час фесту було заповнено морем. Франківськ відмежувався від Станіславова умовною водою і перетворився на символічний порт. Етику замінено естетикою. Порт’all продемонстрував можливі межі взаємопроникнення та запропонував один з варіантів використання споруд ПП надалі. Чи прислухається до цього власник? Чи знайдуться сили й потуги в організаторів не тільки короткочасно фестивалити, але й розробити довгострокову програму з освоєння території, ідеології місця? Чи долучиться до цього уряд міста, краю? Власне, ці речі цікавили мене більше, ніж влаштування виставки на руїнах. Зрештою, тому було проведено Круглий стіл та лекційну платформу, щоб почути думки зі сторони. Павло Гудімов, Оксана Баршинова, Сергій Черній з Києва, Ута Кільтер з Одеси, Ігор Панчишин з Франківська та всі охочі долучалися до балачок про сучасне мистецтво. Погодилися, що требавідкривати музей сучасного мистецтва. Пора.
Пливемо далі
Робота над виставкою в хірургії переслідувала не тільки містичну, але й стратегічну ціль – запропонувати спосіб освоєння занедбаної території, як засіб вироблення привабливої моделі оперування міським середовищем. Це з одного боку, а з іншого – в чергове наголошувала про брак виставкових площ в Івано-Франківську. Перш за все для сучасного мистецтва.
Аноніми, «Трансгресія. Трансформація. Сепарація»
Відкриття виставки в ПП супроводжувалося перфомативним дійством «Трансгресія. Трансформація. Сепарація» від групи анонімних художників, які в театральний спосіб висловлювали своє ставлення до поглинання мистецтва ринком. До фото анонімних авторів, котрими були обклеєні стіни зали, пропонувалося додати своє ставлення, і або вдосконалити (подерти, спалити, порізати і сколажувати), або придбати. Покупців, здається, не було жодного, а ось підпалити світлини було доста охочих. Кімната швидко наповнилася димом, що порозганяв глядачів по інших куточках будинку. Надалі запрошення до інтерактивності інколи занадто прямолінійно трактувалася глядачем, який намагався вступити в діалог майже з кожним експонатом.
Візуальна програма передбачала моменти взаємопроникнення – у виставці брали участь роботи, котрі в кінці липня будуть представляти Україну на міжнародній бієнале «Ostrale» в Дрездені. Цьогорічна імпреза проходитиме під лозунгом Re_form. Реформа може трактуватись, як «re-» і «form», тобто зміна форми, зміна змісту або суті чого-небудь. У Франківську твори художників творили своєрідні конфронтації. Мистецькі. Про політику, побут, гроші, красу та потворність, про пам'ять, історію та моделювання прийдешнього, про те, чим живе сучасна людина і чого їй бракує.
«Лімінальність вказує на невизначене існування між двома або більш як двома просторовими, або часовими сферами, станами або на умови проходження крізь них. Постмодерніське розуміння цього терміну відкидає надання переваги якомусь чітко визначеному центрові перед проміжною територією з розмитими кордонами. Описи лімінального досвіду включають у себе постмодерніські теми переміщення, протиставлення ідентичності/«я» та передачі культури, наприклад, коли йдеться про спроби відокремити одна від одної дві або кілька культурних ідентичностей або кинути виклик узагальнюючим імпульсам панівної культури», – зазначає Ліза М. Ортіс.
Тепер по виставці
При вході в колишній корпус хірургії одразу на очі потрапляв пісуар з позолоченою внутрішньою частиною на брикеті з сіна. «Hello R.Mutt» написано на стіні поруч. Юрій Бакай (Івано-Франківськ) в такий спосіб невимушено нагадав нам про столітню історію contemporary: омаж славетному Дюшану, який у 1917 намагався представити на суд публіки цей, тепер знаковий, «Фонтан». «Дюшан перевернув пісуар, а з ним перевернув і уявлення про мистецтво, тобто, перевернув і хрест поклоніння йому. Пізніше Фонтан разом з Чорним квадратом артознавці назвали найпереконливішими маніфестаціями смерті мистецтва. Точніше того, що вважалось мистецтвом раніше. Бо смерть – це втрата стосунків з реальністю живою. До настання цих перемін визнане мистецтво загалом пропонувало впевнене відтворення життєвих моментів "під ключ". Фонтан з Квадратом запропонували ключ, під яким жодних видимих ключових моментів не виявилось. Через двадцять років "ключ" Дюшана почав робитися золотим і завершив цей процес тепер у Франківську, явившись у внутрішній позолоті, по-нашому: після 2014-го золото українізує будь-яку сантехніку» – зазначив Ростислав Шпук у блозі про виставку.
Юрій Бакай, «Hello R.Mutt»
Праворуч від першого, позолоченого пісуара, десь на висоті середнього зросту, на стіні прикріплено догори дригом ще один, під котрим кожен міг сфотографуватися. На пам'ять. Ще правіше й дуже високо, майже під стелею прикріплено третій керамічний редімейд з підписом «Moch pissing». (Для втаємничених, котрі знають силу і дальність струменя Моха). Всі разом пісуари символізують невідому кількість «оригінального», котрими наразі хваляться безліч музеїв. Здається, ще тільки в Україні таких експонатів в музеях нема. Чому б не придбати? Ще одним посилом до історично знакового твору була робота від BOB SP «Білий квадрат» Квазіміра Малюнкевича», з розлогим авторським поясненням: «К. Малюнкевич – відомий дослідник чорних дір і нейтронних зір. Народився на Марсі в родині копачів льоду. У віці 25 років Малюнкевич захистив диплом на тему "Чорна діра Лебідь Х-1: очевидне неймовірне", який наробив багато галасу в тодішніх вчених колах. Відтоді все життя присвятив дослідженню чорних дір. Зокрема, Малюнкевич вважається одним з перших проповідників теорії струн в зоряній системі Крюгер 60. В 33 роки дослідник відправився до горизонту подій чорної діри Стрілець А*, де вивчав феномен гравітаційного лінзування. Саме там Малюнкевич і розробив ескізи білого квадрата. Через викривлення в часі дослідник провів біля горизонту подій приблизно 5000 років. Після повернення в Сонячну систему не зміг адаптуватися до нового середовища, і через короткий час помер. Капсулу з його тілом було запущено до Сонця, як заповів сам учений. Я відтворив білий квадрат Малюнкевича по ескізах автора, які зберігаються в бібліотеці Ікара на Фобосі. За легендою, білий квадрат приснився досліднику після трьох днів безперервного спостереження в телескоп за зорею S2».
Найвідвідуваніша інсталяція виставки від Lia Gulua (художниці грузинського походження, яка мешкає у Відні) – «Ilyas Odysee або соціальне Porn Disco» – присвячена темі біженців, актуальній для сьогоднішньої Європи і, на жаль, для України також. Її героєм є реальний 14 річний хлопчина Ільяс, який втік від жахів війни в своїй країні і добирався з Сомалі в Європу 150 днів. Хлопця підібрали в Середземному морі військові моряки. Інсталяція фіксує момент, коли його, напівмертвого, витягли з води, а завершується оповідь перетворенням цього тіла в дзеркальну фігуру, підвішену у виставковій залі, де ми всі стаємо вуайеристами, що з цікавістю підглядають за атракціоном смерті. Кімната з човном, наповнена кульками пінопласту й підвішеною під стелею фігурою, що повільно оберталася довкола осі – таке собі соціальне порно-диско. Незважаючи на серйозну соціальну складову інсталяції, молоді глядачі зовсім не переймалися ідеєю, натомість із задоволенням, задерикувато, весело робили на її тлі селфі, штовхали дзеркальну фігуру (врешті решт вона впала), розкидалися пінопластом, розносячи його сліди по коридорах.
Lia Gulua, «Ilyas Odysee або соціальне Porn Disco»
Ще один твір цієї ж художниці – відео «Тибетський щоденник» – демонструвало важкі відносини між комуністичним Китаєм і релігійним Тибетом. Фільм було знято ще у 2008 році, але змонтовано лишень цього року. Це був дебютний показ в Україні. Також вперше в Україні показали відео від Сергія Браткова (Москва) «Сто». Трихвилинний відео-арт – з одного боку, прямолінійне нагадування про соту річницю вєлікой октябрськой, з іншого – про пам'ять і забуття, а ще сповнена додатковими конотаціями (сто грам, сто років самотності, сто рублєй…). Промовиста ілюстрація про ставлення до символів і сприйняття їх у формі «безпосереднього» проживання. В лаконічній формі змальовано «гвинтик історії», що її творить – мужчина на камеру намагається порахувати до ста, вживаючи при цьому алкоголь, збивається, забуває, і все це під пафосну музику Чайковського…
Кімната з картинами Андрія Сагайдаковського (Львів), навпаки, демонструвала оптимізм сьогодення. Обдерті стіни давно покинутої палати намагались конкурувати з панківською естетикою малярства Сагайдаковського. Когось його живопис лякає своєю викличною брутальністю, когось захоплює майже дитячою безпосередністю світосприйняття. Вдале поєднання малярського дискурсу та літературного наративу (практично кожне полотно супроводжується «пояснювальним» написом) творить винятково змістовну форму фіксації часу, в якому живемо. А такі полотна, як «Незакінченість», відсилають до вічності.
Андрій Сагайдаковський, «Незакінченість»
Твір Всеволода Бажалука (Івано-Франківськ) «Експерименти з хаосом» намагався в артистично-науковий спосіб дослідити таку незрозумілу і загадкову річ, як хаос. З комп’ютера через проектор на кубічної форми екран демонструвалося зображення крапок, що рухалися в просторі площини. Як виявилося, це лишень перша частина дослідження – «Візуалізація хаосу». Наступними мають стати «Взаємодія з хаосом» та «Лінза ймовірності». «В першу чергу – це спроба торкнутися проблеми екзистенції, тобто замкнутого існування людини, виникнення та виокремлення “я” з первинного Хаосу. Це також спроба вийти за межі “я”, торкнутися того, що поза нами, – пояснює автор в розлогій експлікації. – В мистецькій акції “Експерименти з хаосом” важливою для мене є територія абсолютного непізнаваного випадку. Це те місце, де за Вітгенштайном треба мовчати, це там, де остаточно закінчується наше “я”. На щастя, крім Логоса ми маємо ще один підхід до пізнання світу – Мистецтво. Поєднуючи Логос і Мистецтво, наукове і містичне бачення, хочу зрозуміти, чи існують зв’язки між явищем свідомості виокремленого “я” і найбільш дивною і не зрозумілою частиною зовнішнього – Хаосом».
Всеволод Бажалук, «Експерименти з хаосом»
Ольга Кукуш (Івано-Франківськ) в постановочному фото із серії: «Ізоляція інформації», демонструє своє ставлення до надлишку: коли переїдаєш і втомлюєшся, залишається розслаблено зануритися в світ фантазій, вигадок і незвичностей. Забагато тексту також провокує на втечу в світ ірреального. Не читайте газет перед обідом. Головне спрямування творчості дуету Synchrodogs – пробудити примітивні інстинкти глядача, викликати анімалістичну поведінку та емоції, дозволити пізнати природну красу, спонукати бути вільним від страхів… Synchrodogs знаходять натхнення в оголеності, ексцентричності людей, сміливо міксують західну та українську/візантійську традиції, опираючись на фольклор і місцеве наївне мистецтво. Synchrodogs використовують сни в якості джерела натхнення, а також вони розробили власну техніку медитації, яка допомагає вигадувати нові ідеї. На виставці було представлено фото із серій «Ukraine»,«Phobia»,«Horoscope».
Ольга Кукуш, «Ізоляція інформації»
Гості з Німеччини та Голландії були простішими в своїх сприйняттях і трактуваннях дійсності та намагалися не ускладнювати радість життя критичними роздумами. Werner Klompen (Ейндховен, Нідерланди) спорудив декілька об’єктів, одна з інсталяцій була створена із знайденої на території ПП лікарняної документації, наглядної політичної агітації та випадкових предметів, залишених тоді чи тепер. В інших випадках художник, абсольвент дюссельдорфської Академії мистецтв, вміло обігрував середовище покинутої споруди і вписував в нього абсурдні об’єкти, пов’язані зі споживацьким культом сучасної цивілізації.
Holger Wendlad (Дрезден) вторував колезі, виставивши обклеєну пір’ям офісну папку, глузуючи в такий спосіб з намагань архівувати, описати, дослідити те, що зветься життям, дією, мистецтвом.
Holger Wendlad, інсталяція
Mariëllevan Deursen (Нідерланди) робить відбитки з різних частин тіл, а також знімає маски з облич художників і відливає їх з карамелізованого цукру. Можна облизувати і насолоджуватися. Окрім однієї з таких масок художниця виставила гіпсовий об’єкт «Б.Н.», зроблений з інтимної частини жіночого тіла. «Як художниця я зацікавлена в різноманітних хаотичних структурах в нашому повсякденному житті. Які автоматичні дії люди практикують в цій суміші, і як людина перетравлює нескінченну кількість інформації? Хочу протистояти глядачеві за допомогою візуального мистецтва. З іншого боку, надихаюсь своїм оточенням. Частина моєї роботи – автоматичні операції, знайомі багатьом людям, наприклад, щоденна їзда, шерех паперу при гортанні сторінок, спів птахів у лісі або роблення селфі. Реагую на все це, а також на власні фантазії, іноді як діти, які побудували хатинки в кущах за рогом і створили власний світ фантазії. Дитяча уява робить мою роботу повітряною, іноді навіть легковажною. Я люблю гумор в роботі, але це не повинно бути головним».
Олена Сіятовська з Києва (як представниця арт-групи Степ) пропонувала усім включитися в живе дійство й викласти з порізаного на квадрати дзеркальця слово, що для кожного персонально є найбільшим негативом – пороком, гріхом. «Принцип заповнення простору словами-символами, які крізь час набули інших відтінків і значення. Так, наприклад, поняття «Лінь» із негативної якості перетворилося у предмет гордості і розкоші. «Брехня», яку тісно пов'язують з почуттям провини і сорому, стала повсякденним явищем. «Пиха» (первинно аморальна схильність) стала допоміжним інструментом спілкування з навколишнім світом. Виставлення у публічний простір добре знайомих символів дозволяє простежити реакцію людей і етапи становлення нових, сучасних значень вад, які встигли придбати позитивні реакції суспільства». Найбільше ця гра подобалася дітям, але вони викладали знайомі їм позитивні слова.
Олена Сіятовська, «Слово»
Ярослав Яновський (Івано-Франківськ) своєрідно освоїв простір однієї з кімнат – розтягнувши від стін, підлоги, стелі ланци, троси, шнури, канати та підфарбувавши стіни психоделічними флюросцентними кольорами з пропозицією походити тут, бути присутніми на перформансах, музикувати разом з друзями художника. Відловити присутність. «Корабель мудрих» – таку назву, як метафоричне віддзеркалення знаного літературного опусу, мала ця кімната, що пропонувала розслабитися і бути самим собою. Хоч на хвилю. А не роздвоюватися, як це сталося з персонажем Мирослава Короля (Київ) у колажі «Віддзеркалення». Костянтин Зоркін разом з Сандро Гарібашвілі (Харків) провели тривалий театралізований перформанс «День Кита». Результатом стала інсталяція – згромадження різноманітних предметів, що творили образ риби. Акція з видобування звуків нагадувала шаманське ритуальне дійство з упорядкування хаосу та розкладання по поличках непотрібного мотлоху. Так, мабуть, творився світ.
Костянтин Зоркін та Сандро Гарібашвілі, театралізований перформанс «День Кита»
Олесь Базюк в інтерактивному розписі «Miserere» намагався долучити глядача до серйозного прочитання дійсності й пропонував доповнити його розпис власними висловлюваннями – посеред зображення напівнімбу та половини тернового вінця було вбито цвях, до котрого шнурівкою прив’язано інший, котрим можна було шкробати стінку. В межах дозволеного діаметру. Як в житті.
Олесь Базюк, «Miserere»
Taka Kagitomi – японець, який мешкає в Дюсельдорфі, створив в приміщенні хірургії величну інсталяцію, що нагадувала японські печі з обпалу глини, а також кожного дня влаштовував звукові перформанси для всіх бажаючих поринути в світ загадкового східного саунду. Ігор Перекліта (Галич), користаючись запрошенням до участі в бієнале Ostrale, витягнув із запасників дві старі (2008 року) роботи в очікуванні скандальної реакції німецького обивателя: «Welcome to Europe!» та «Хай завжди буде мама». В своїй традиційній манері дидактично-іронічного дискурсу художник змальовує своє ставлення як до тимчасового, так і до вічного.
Сергій Григорян (Івано-Франківськ) в своїй інсталяції «Етнократія» знову з усмішкою та лукавством загравав з «нафталіновим» минулим. Велетенський робот та ракета, обшиті гуцульськими ліжниками, манірно поєднували «сучасні технології» та «автентичну» орнаментику карпатського регіону. Це своєрідна репліка і до системи освіти, адже в місцевому Інституті мистецтв (абсольвентом котрого є художник) навчають такому поняттю, як етнодизайн. «Як реагує на сучасний інформаційний простір візуальна народна творчість? Як зміниться народне мистецтво у найближчому майбутньому, і чи має воно майбутнє як таке? Чи потрібний візуалізований у наївному мистецтві досвід пращурів прийдешнім поколінням в часи кібернетики, ядерної фізики? З давніх часів народна культура була своєрідним літописом подій почутих, побачених, а потім візуалізованих вмілими майстрами. У наш час переважна більшість народних творів переказують сюжети столітньої давності, ігноруючи сучасність із усіма її подіями, героями, наслідками. Як може віддзеркалювати етнічний арт сучасність, комп’ютерні ігри, блокбастери, бестселери, масову культуру? Яку загрозу людству приховує не таке вже далеке майбутнє? Звідки прийде небезпека? З космосу чи з глибин землі, а може нетрів, джунглів, дна океану, а може з вашої підсвідомо забутої етнічної історії?», – ставить актуальні питання автор.
Сергій Григорян, Етнократія»
Свій скепсис щодо історичної тематики втілили в своїх творах Микола Джичка та Ростислав Котерлін (обидва –Івано-Франківськ), Олег Воронко (Львів), Stef Fridael (Нідерланди) та Hamed Jaberha (Іран). М.Джичка в колажованому живописному триптиху «Наївний героїзм» нагромаджує героїчних персонажів, перепитуючи в такий спосіб: про що історія, котрої нас вчили? Герої були насправді, чи це казкові персонажі? Як тепер з цим всім жити? Матеріалом для художника був фото-фіксаж майстерні самодіяльного скульптора з-під Стамбула, який творить галерею-пантеон турецьких національних героїв для власного задоволення. Засобами ціанотипії, олійного живопису колажується, співставляється минувшина з сучасністю, з’ясовуються стосунки міфів та реальності, вимальовується картинка масового безсвідомого.
Микола Джичка, «Наївний героїзм»
Р.Котерлін в серії колажів «Історичні новини» конструює-імітує засоби пропаганди – газети, що обслуговують тоталітарні режими. Фото сповнені політичних конотації, як нагадування, в який час ми живемо, і намагання з'ясувати історичні причини проблем сьогодення. Відверта заангажованість символіки, маніпуляція свідомістю мас, тоталітарна бездушність грошового прагматизму та зневага до особистого, і в той же час тонка іронія та глузування з людської глупоти, невігластва, скупості.
О.Воронко в «Species Barrier», атракційному відео-арті, підсвідомо-пропагандиському фільмі, нанизує знаки, символи, звук, слова в антиутопічній атаці на глядача. Автор ставить під питання історичні інтерпретації інформації та дезінформації. 25 кадр, засилля рекламного спаму, підсвідомість і логіка – все це формує наші знання/незнання про сучасну систему насильства, блуду та маніпуляцій. S.Fridael у великій (4х2 м) картині на похмурому тлі суміщає в одному просторі фігури диктаторів, зброю, тварин, а поверх всього прокреслює контури двох розпластаних тіл. Як це роблять криміналісти на місцях злочину. Тим самим даючи оцінку буремному ХХ століттю.
H.Jaberha надіслав декілька оцифрованих ч/б фото, розфарбованих в червону сепію. «Я знайшов кілька слайдів в Тегерані. Слайди були в смітнику. Не знаю, як вони там опинилися, це дуже дивно, і не знаю, хто їх сфотографував. Хочеться нагадати людям потворне обличчя насильства. Проект про тортури під назвою “Кровопускання”. Це кадри про іранську революцію 1978 року. Зображення осіб, про яких ми ніколи не дізнаємося. Вони були замордовані на вулицях урядовими військовими, і були десь поховані. Для нас вони вже назавжди втрачені».
H.Jaberha, «Зі смітнику»
Стіни ПП за свою двохсотлітню історію, мабуть, були свідками багатьох подібних подій. Рани їх спогадів промовисто мовчать з облупленої штукатурки і облізлих фарб багатьох ремонтів. Але сьогоднішня атмосфера споруди промовляє про перспективи майбутнього й демонструє можливості використання їх в інакшій, позитивній якості. На жаль, організатори не спромоглися продовжити освоювати цю територію хоча б впродовж літа. Жест з Порт Палац вийшов гарним, потужним, але короткочасним, тому непереконливим. Багато хто з жителів міста ще й дотепер зазирає крізь закриту браму головного входу, сподіваючись на продовження свята. Далі буде?
Дотепер зустрічає глядачів на вулиці хіба що інсталяція Олеся Базюка «Waterline». Весь сад перед хірургією, всі дерева позначено на одному рівні білою лінією, що символізує рівень води. Крива червона ватерлінія, накреслена через весь фасад будинку, демонструє кут нахилу, крену потопаючого судна та одразу запитує. Ми на той транспорт сіли? Стан лімінальності перманентний? Чи існує зв'язок з минулим? Чи потребуємо його впливів і таємниць? Стан невизначеності та відсутності стабільного стрижня має форму та вигляд. Мистецтво здатне їх фіксувати, візуалізувати, озвучувати. Чи гроші вирішують все? Чи повинні ми добровільно підкоритися фантазіям та бажанням, які нам нав’язують? Що ми робимо тут, на Землі?
Олесь Базюк, інсталяція «Waterline»
Фестиваль не тільки свято, котре завжди з тобою, але й майданчик для формування питань, як про сьогодення, так і про вічне, місце співставлення естетик, каталізатор формування ідеологій та міфів. Скористаймося цим.
11.07.2017Учасники виставки
Андрій Сагайдаковський(Львів), Сергій Братков(Росія), Олекса Фурдіяк(Львів), DetlefSchweiger (Germany), Synchrodogs(Київ), StefanVoigt(Germany), Юрій Іздрик (Калуш), MatthiasJackisch (Germany), Сергій Петлюк (Львів), JanakKouzel (Білорусія\Germany), HolgerWendland (Germany), StefFridael (TheNetherlands), Олег Воронко (Львів), MariëllevanDeursen (TheNetherlands), LukSponselee (TheNetherlands), Тарас Полатайко (Чернівці), WernerKlompen (TheNetherlands), MaksimHartwig (Росія\Germany), TakaKagitomi (Japan\Germany), LiaGulua(Грузія\Австрія), Vj group Cube(Івано-Франківськ), Ростислав Котерлін (Івано-Франківськ), Мар’яна Глинська (Івано-Франківськ),Дмитро Петрина(Івано-Франківськ), Петро Ряска (Ужгород), Ігор Панчишин(Івано-Франківськ), Всеволод Бажалук (Івано-Франківськ), Юрій Боринець (Надвірна), Юрій Бакай(Івано-Франківськ), Микола Джичка (Івано-Франківськ), Руслан Тремба (Ужгород), Сергій Григорян(Івано-Франківськ), BobSquarePic (Івано-Франківськ), Євген Самборський (Київ), Костянтин Зоркін&Сандро Гарібашвілі (Харків),Ярослав Яновський (Івано-Франківськ), Вадим Харабарук (Ужгород),Наталка Шевченко (Ужгород),Ольга Кукуш(Івано-Франківськ), Христина Пищ(Івано-Франківськ), Олена Сіятовська(Дніпро), Ігор Перекліта (Галич)…